55. Поняття міжбюджетних відносин

Чітке розмежування обов'язків між органами влади, яке передбачає закріплення за кожним рівнем як власного доходу, так і відповідної частки загальнодержавних видатків для фінансування покладених на них обов'язків, є основоположним принципом побудови системи державних фінансів. Такий підхід дає можливість не тільки здійснювати ефективну фінансову та бюджетну політику, а й точно оцінювати внесок кожного рівня влади в економічний розвиток регіону, у результаті чого досягається прозорість системи фінансових відносин.

З 2000 р. трансферти місцевим бюджетам почали обчислюватися за єдиною для всіх територій формулою, що є прогресивним фактором реформування міжбюджетних відносин.

Бюджетний кодекс визначає загальні положення здійснення міжбюджетних відносин, метою регулювання якими є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.

Міжбюджетні відносини — відносини між державою, АРК та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та законами України.

Бюджетне законодавство визначає види видатків, що виконуються за рахунок коштів окремих ланок бюджетної системи і, таким чином, конкретизує бюджетні повноваження відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 82 БКУ видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, поділяються на:

1) видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства і не можуть бути передані на виконання АРК та місцевому самоврядуванню. Ці видатки фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України;

2) видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання АРК та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення ефективнішого їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на реалізацію прав та обов'язків АРК і місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.

Видатки, визначені у п. 2 і 3, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у т. ч. трансфертів з Державного бюджету України.

Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад, міські, селищні, сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені) зобов'язані забезпечити здійснення таких видатків із відповідних місцевих бюджетів із додержанням установленого законодавством їх розподілу між бюджетами.

Законодавство забороняє планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів, а також здійснювати протягом бюджетного періоду видатки на фінансування бюджетних установ з різних бюджетів одночасно.

За державою залишається можливість передати Раді міністрів АРК або органам місцевого самоврядування право на здійснення видатків. Така передача може відбуватися лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України.

Розмежування видів видатків, визначених у п. 2 і 3 ст. 82 БКУ, між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяють на такі групи:

1) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, та які розташовані найближче до споживачів (здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань);

2) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України (здійснюються з бюджетів міст республіканського АРК та міст обласного значення, а також районних бюджетів);

3) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких є в усіх регіонах України (здійснюються з бюджету АРК та обласних бюджетів).

З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

Місцеві органи заінтересовані збільшити частку власних джерел надходжень у структурі місцевих бюджетів. Однією з підстав реалізації такої мети є запровадження єдиного алгоритму обчислення планових обсягів доходів місцевих бюджетів. Зокрема, базовим чинником під час розрахунку мінімальної кількості видатків, необхідних для фінансування з місцевих бюджетів, став фінансовий норматив бюджетної забезпеченості, що використовується для визначення розподілу міжбюджетних трансфертів. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовується на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців або споживачів соціальних послуг та коригується коефіцієнтами. Загальний обсяг фінансових ресурсів, що спрямовується на виконання бюджетних програм місцевими бюджетами, розподіляється між видами видатків відповідно до пріоритетів бюджетної політики держави.

Здійснюючи розмежування видаткових повноважень між державним та місцевими бюджетами, а також між власними та делегованими повноваженнями бюджетів місцевого самоврядування, слід паралельно запровадити й стимули для ефективнішого використання бюджетних коштів.

Бюджетний кодекс передбачає, що територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах кошти відповідних бюджетів для виконання власних повноважень. Міські (міст республіканського АРК та обласного значення) та районні ради можуть передати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень Верховній Раді АРК чи обласній раді з передачею відповідних коштів до бюджету АРК або до обласного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту. Сільські, селищні та міські (міст районного значення) ради можуть передавати видатки на виконання всіх або частини власних повноважень районній раді чи раді іншої територіальної громади з передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді міжбюджетного трансферту.

Між бюджетні трансферти е коштами, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого і поділяються на: дотацію вирівнювання; субвенцію; кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації.

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету АРК, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського АРК та міст обласного значення;

2) субвенція:

• на здійснення програм соціального захисту;

• компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування;

• виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, установлених державою;

• виконання інвестиційних проектів;

• інші субвенції;

3) інші дотації.

Закон про державний бюджет на поточний бюджетний період містить виключний перелік та розмір дотацій вирівнювання та субвенцій.

Дотація вирівнювання визначається як перевищення обсягу запланованих згідно з вимогами законодавства та чинними актами про бюджет видатків" обчисленого із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів. Дотація вирівнювання не має цільового призначення і використовується у бюджеті нижчого рівня для збалансування доходів і видатків. Міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського АРК та обласного значення) і районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.

На відміну від дотацій, субвенції мають чітко визначене цільове призначення. їх надання супроводжується обов'язковою звітністю щодо використання, а у разі неповного використання коштів виділеної субвенції або у зв'язку з нецільовим використанням ці кошти мають бути повернені. Надання субвенцій передбачається, зокрема, за такими підставами.

Надання державою податкових пільг, що зменшують доходи бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень, має супроводжуватися внесенням змін до закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період, що передбачають надання субвенції на компенсацію відповідних втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування.

Субвенції мають чітко виражений цільовий характер. їх надання супроводжується обов'язковою звітністю щодо використання, у разі неповного використання коштів вони мають бути повернені.

Субвенція на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування надається з одного місцевого бюджету іншому для компенсації цих видатків. Умови утримання об'єктів спільного користування або ліквідації негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування та надання субвенції визначаються на договірних засадах між надавачем субвенції та її отримувачем.

Субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються з Державного бюджету України бюджетові АРК, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з їх подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування. Такі субвенції надаються на засадах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування та передбачають фінансову участь бюджету отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту. Органи місцевого самоврядування, в яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне право на отримання субвенції на виконання інвестиційних проектів.

Субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад можуть передбачатися у складі їх бюджетів, якщо інший орган державної влади чи місцевого самоврядування може виконати цю функцію ефективніше. Умови та порядок надання субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад визначаються відповідною угодою сторін.

Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів, затвердженого законом України про Державний бюджет України, між бюджетами міст Києва та Севастополя, міст республіканського АРК, обласного значення і районними бюджетами визначається на основі формули, яку затверджує КМУ.

Формула має враховувати такі параметри:

1) фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;

2) кількість мешканців і споживачів соціальних послуг;

3) індекс відносної податкоспроможної відповідного міста чи району;

4) прогнозний показник кошика доходів бюджетів місцевого самоврядування для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського АРК та обласного значення і прогноз доходів, визначених ч. 2 ст. 66 БКУ, для районних бюджетів;

5) коефіцієнт вирівнювання.

Безпосереднє надання дотацій вирівнювання та субвенцій із бюджету вищого рівня до нижчого здійснюють органи Державного казначейства України.

Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначаються КМУ і мають забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість і повноту перерахування трансфертів.

БКУ, на відміну від попередніх актів у сфері бюджетної системи, під бюджетними трансфертами розуміє безоплатну передачу коштів не лише з вищого бюджету до нижчого, а й навпаки. Зокрема, згідно зі ст. 100 Кодексу, якщо прогнозні показники доходів бюджету АРК, обласних і районних бюджетів, міських (міст Києва та Севастополя, міст республіканського АРК та обласного значення) бюджетів, визначених відповідно до ст. 64 та 66 БКУ, перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету, обчислений із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів, для такого бюджету встановлюється обсяг коштів, що підлягають передачі до Державного бюджету України. Коефіцієнт вирівнювання застосовується до обчисленого за формулою обсягу коштів, що підлягають передачі до Державного бюджету України, і визначається в межах від 0,6 до 1.

Реформування міжбюджетних відносин може бути ефективним лише за умови визначення оптимального розподілу бюджетних надходжень між окремими ланками бюджетної системи країни та проведення повноцінної адміністративної реформи, спрямованої на встановлення оптимального адміністративно-територіального поділу з чітким визначенням та розподілом повноважень між центральними органами влади та органами місцевого самоврядування.

Розподіл доходів і видатків між бюджетами

Основним джерелом отримання і розподілу доходу між територіями є Державний бюджет України. Є три основні моделі бюджетних систем:

1. Пайовий розподіл податків між різними адміністративними рівнями влади: за кожним рівнем бюджетів закріплено певні паї доходів від податків.

2. Застосування однакової бази оподаткування з установленням власних податкових ставок, тобто загальна сума податків дорівнює сумі податкових надходжень усіх рівнів влади, всіх бюджетів.

3. Повний розподіл окремих видів податків між різними рівнями влади, які закріплені законодавством за різними бюджетами.

Модель системи бюджетів формується урядом країни шляхом комбінування елементів усіх трьох моделей.

Оптимальний розмір централізації величини фінансових ресурсів у бюджетній системі є важливим і актуальним завдан-ням. Рівень централізації у кожному конкретному періоді визначається фінансовою політикою держави відповідно до умов, що склалися в її народногосподарському комплексі.

На рівень централізації у бюджеті фінансових ресурсів впливають:

• система соціальних гарантій, що забезпечується законодавством держави;

• витрати на оборону;

• державне управління;

• економічні взаємовідносини з іншими державами тощо. У процесі розробки механізму регулювання економіки, в якому бюджету належить одна з центральних ролей, слід ураховувати, що однакових негативних наслідків завдають як надмірна концентрація фінансових ресурсів у бюджеті, так і його низька частка. Ринкова економіка не може успішно функціонувати без втручання держави, яке здійснюється насамперед через бюджет.

Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету. З нього фінансуються витрати на здійснення державних заходів у сфері господарського та соціально-культурного будівництва, на оборону, утримання органів державної влади і державного управління. Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між АРК, областями і містами республіканського підпорядкування. У свою чергу бюджет АРК, обласні, районні, міські, сільські бюджети забезпечують фінансування господарського та соціально-культурного будівництва, здійснюваного органами місцевого самоврядування.

На відміну від Закону України "Про бюджетну систему України" БКУ містить конкретизацію доходів лише місцевих бюджетів, не визначаючи конкретний перелік доходів Державного бюджету України (до складу якого зараховуються податкові та неподаткові надходження, доходи від операцій із капіталом і трансферти, гранти, дарунки). Це зроблено з метою мати можливість оперативно реагувати на зміну переліку надходжень, насамперед податкових, після прийняття Податкового кодексу України та реформи податкової системи держави.

Доходи Державного бюджету України щороку визначаються Верховною Радою України і закріплюються у відповідному законі.

Зокрема, відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" до доходів загального фонду Державного бюджету України належать:

1) податок на прибуток підприємств;

2) ПДВ (без бюджетного відшкодування);

3) збір за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;

4) збір за спеціальне водокористування;

5) платежі за користування надрами загальнодержавного значення;

6) акцизний збір із вироблених в Україні товарів (крім акцизного збору, що сплачується платниками, які зареєстровані в АРК, а також із вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів);

7) акцизний збір із ввезених на територію України товарів (крім акцизного збору із ввезених в Україну нафтопродуктів і транспортних засобів);

8) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності (крім плати за ліцензії, що видаються Радою міністрів АРК, виконавчими органами місцевих рад і місцевими органами виконавчої влади, та плати за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами);

9) ввізне мито (крім ввізного мита на нафтопродукти, транспортні засоби та шини до них);

10) вивізне мито;

11) інші.

Місцеві бюджети також поділяються на загальний і спеціальний фонди. Загальний фонд включає поточний бюджет і бюджет розвитку. Бюджет розвитку є для фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності і фінансування інших видатків.

Згідно зі ст. 14 та 72 БКУ АРК та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом суто у частині дефіциту бюджету розвитку, який покривається за рахунок запозичень. Затвердження інших місцевих бюджетів із дефіцитом не допускається.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються під час визначення обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):

1) ПДФО у частині, визначеній БКУ.

Згідно зі ст. 65 БКУ встановлено такі нормативи відрахувань від ПДФО з громадян до бюджетів місцевого самоврядування:

• до доходів бюджетів міст Києва та Севастополя — 100 % загального обсягу ПДФО, що справляється на території цих міст;

• до доходів бюджетів міст республіканського (в АРК) та обласного значення — 75 % від загального обсягу ПДФО з громадян, що справляється на території цих міст;

• до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань — 25 % загального обсягу ПДФО з громадян, що справляється на цій території;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, видають виконавчі органи відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів — автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.

Держава здійснює фінансове вирівнювання, що передбачає регулювання доходів і видатків органів місцевого самоврядування. Головним інструментом вирівнювання практично в усіх країнах є трансферти.

Доходи бюджетів місцевого самоврядування визначаються як сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів), що закріплені БКУ па постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються у процесі визначення обсягів міжбюджетних трансфертів. Обсяг доходів відповідного бюджету визначається із застосуванням індексу відносної податкоспроможності бюджету міста або району на основі даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні бюджетні періоди.

БКУ (ст. 66) містить перелік складу доходів бюджету АРК, обласних і районних бюджетів, які враховуються під час визначення обсягів міжбюджетних трансфертів.

Видатки Державного бюджету України та бюджетів місцевого самоврядування відображають значну частину витрат, що здійснюються державними і муніципальними органами влади. Розмір видатків фактично визначає розмір свободи діяльності відповідних органів влади. Видатки — витрати, пов'язані з виконанням першочергових потреб.

До основних видатків Державного бюджету України належать видатки на:

1) державне управління:

а) законодавчу владу;

б) виконавчу владу;

в) Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

а) загальну середню освіту;

б) професійно-технічну освіту;

в) вищі навчальні заклади державної форми власності;

г) післядипломну освіту тощо;

8) охорону здоров'я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну і стаціонарну допомогу;

б) спеціалізовану, високо спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу;

в) санаторно-реабілітаційну допомогу тощо;

9) соціальний захист і соціальне забезпечення;

10) культуру і мистецтво;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення і поповнення державних запасів та резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів, державне фінансування політичних партій;

21) інші програми, які мають виключно державне значення. До загальних принципів розподілу видатків між ланками бюджетної системи України належать: підвідомчість (підпорядкованість) установ та організацій, які фінансуються з відповідного бюджету, і значимість заходів, що фінансуються.

Як і органи державної влади, органи місцевого самоврядування у межах покладених на них функцій здійснюють видаткову політику на відповідних адміністративних територіях. Видатки місцевих бюджетів поділяються на видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень, та видатки, пов'язані з виконанням делегованих повноважень.

До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань і враховуються під час визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) органи місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районного значення;

2) освіту: дошкільну; загальну середню (школи, дитячі садки);

3) місцеву міліцію.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах кошти відповідних бюджетів для виконання власних повноважень.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 63) та БКУ (ст. 71) встановлюють, що місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку — складову спеціального фонду місцевих бюджетів. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

1) кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, у т. ч. від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

3) кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності Бюджетним кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;

4) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

5) запозичення, здійснені у встановленому законом порядку;

6) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

Ресурси бюджету розвитку місцевих бюджетів спрямовуються на розбудову місцевої соціальної та виробничої інфраструктури. Зокрема, до витрат бюджету розвитку належать:

1) погашення основної суми боргу;

2) капітальні вкладення;

3) внески місцевих органів влади до статутних фондів суб'єктів підприємницької діяльності.

Однією з особливостей функціонування бюджету розвитку є визначення його часових інтервалів, оскільки інвестиційні та. інноваційні проекти, що лежать в основі планування бюджету розвитку, можуть реалізовуватися у кілька етапів протягом кількох бюджетних періодів. Це дає можливість органам місцевої влади заощаджувати кошти на великі програми або розподіляти витрати на них рівномірно протягом кількох років.

З метою забезпечення стабільності й бездефіцитності місцевих бюджетів законодавство встановило максимальну межу розміру запозичень. Зокрема, видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щороку перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу. Якщо у процесі погашення основної суми боргу, обумовленої договором між кредитором та позичальником, та платежів із його обслуговування порушено графік погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом п'яти наступних років.

Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради АРК або відповідної ради можуть отримувати короткострокові позички у фінансово-кредитних установах на строк до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких позичок визначає Міністерство фінансів України. Надання позичок з одного бюджету іншому забороняється. Це положення є новацією порівняно зі старим законодавством і повністю відповідає принципам формування бюджетної системи України.

До видатків, які здійснюються з бюджету АРК і обласних бюджетів та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на: державне управління; освіту; охорону здоров'я; соціальний захист та соціальне забезпечення; культуру і мистецтво; фізичну культуру і спорт; місцеву міліцію тощо.