13. Загальна характеристика охоронних та деліктних фінансових правовідносин.

Охоронні правовідносини виникають внаслідок здійснення правопорушення і являють правовий зв’язок між державою (місцевим утворенням) в особі уповноваженого органу чи посадової особи та правопорушником й застосування до нього фінансово-правових санкцій. Через охоронні фінансові правовідносини реалізується охоронна функція права. Проблеми визначення об’єкту фінансових правовідносин.

Для фінансових правовідносин необхідним є наявність розглянутих властивостей у сукупності, що надає уявлення щодо фінансових правовідносин. Визначальною ознакою фінансових правовідносин від суміжних (наприклад, конституційних, адміністративних, цивільних тощо) є сфера їх виникнення – фінансова діяльність держави та її місцевих утворень. Фінансове правовідношення, як і будь-яке інше органічно цілісне утворення, має свою визначену структуру (склад), тобто сукупність взаємопов’язаних його елементів: суб’єкт, об’єкт, суб’єктивне право та юридичний обов’язок. Усі його складові частини спрямовані на досягнення цілей фінансової діяльності держави (місцевих утворень) й зумовлені специфікою цієї діяльності. Однак кожний окремий елемент виконує особливі, тільки йому притаманні функції. За відсутності хоча б одного з перелічених елементів стає неможливим наявність і самого правовідношення. Завдяки такому складу фінансове правовідношення виконує усі свої функції в процесі фінансової діяльності держави та її місцевих утворень.

Суб’єкт фінансових правовідносин – це реальний учасник конкретного фінансового правовідношення, який є носієм фінансових прав та обов’язків. Суб'єктами фінансових правовідносин є держава, уповноважені державою органи, фінансові органи та інші юридичні особи, а також фізичні особи, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин.

Під об’єктом фінансових правовідносин слід розуміти те, на що спрямована поведінка учасників фінансового право відношення, детерміноване їх інтересами в межах належних ним суб’єктивних прав і обов’язків. Об’єктом є гроші або грошові зобов’язання у зв’язку з утворенням та використанням грошових фондів.

Отже, об'єкт фінансових правовідносин – це фонди коштів, що формуються, розподіляються й використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав фінансово-кредитних органів і юридичних обов'язків іншої сторони фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових правовідносин завжди пов'язаний з інтересом держави, яку представляє управомочений державний орган чи місцевого утворення, яке представляє відповідний орган місцевого самоврядування. Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні юридичні права й обов'язки, що встановлені фінансово-правовими нормами. Суб'єктивні права – це належна фінансовому або кредитному органу для задоволення його (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов'язками іншої сторони правовідносин. Саме обов'язки іншої сторони, які містяться у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою фінансового органу. Цей обов'язок може полягати в утриманні від дій або у виконання обов'язку.

Юридичний обов'язок у фінансових правовідносинах – це приписана зобов'язаному суб'єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинний дотримуватися цей суб'єкт.

13. Об'єктом правовідносин є певне особисте або соціальне благо, для здобуття й використання якого встановлюються взаємні юридичні права та обов'язки суб'єктів.

Об'єктом фінансових правовідносин будуть в такому випадку фонди коштів держави й місцевого самоврядування (централізовані та децентралізовані). Ці фонди формуються, розподіляються й використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників фінансових правовідносин, і саме з приводу них між суб'єктами виникає правовий зв'язок. Враховуючи значення фінансової діяльності для функціонування держави в цілому, об'єкт фінансових правовідносин завжди пов'язаний з публічним Інтересом.

18. Поняття та класифікація суб’єктів фінансових правовідносин.

Поняття суб'єкта фінансових правовідносин тісно пов'язане з поняттям суб'єкта фінансового права.

Суб'єктом фінансового права є особа, поведінка якої регулюється фінансово-правовими нормами і яка може виступати учасником фінансових правовідносин як носій суб'єктивних прав і обов'язків.

Суб'єкт фінансових правовідносин — це реальний учасник фінансових правовідносин. Вони наділені фінансовою правосуб'єктністю, передбачену нормами фінансового права, що включає такі елементи:

1. Фінансова правоздатність — закріплена нормами фінансового права здатність мати права та нести юридичні обов'язки у сфері фінансово! діяльності держави й місцевого самоврядування. Наприклад, відповідно до ст.67 Конституції України кожен громадянин зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових Інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

2. Фінансова дієздатність — закріплена нормами фінансового права здатність суб'єкта своїми діями самостійно реалізовувати такі права й обов'язки, в межах якої виокремлюють фінансову деліктоздатність—здатність нести юридичну відповідальність за правопорушення у сфері фінансової діяльності. Наприклад, громадянин, який є правоздатним у сфері сплати податків, стає дієздатним (тобто, може самостійно реалізувати свої обов'язки зі сплати податків) не раніше, ніж досягне певного віку (згідно з чинним законодавством України -16 років) і зареєструється в податковій інспекції за місцем проживання як платник податків.

З одного боку, учасником фінансових відносин є суб'єкти, що представляють публічний інтерес у сфері фінансової діяльності, а іншого — суб'єктами є особи, які, здійснюючи суб'єктивні права і юридичні обов'язки, сприяють формуванню, розподілу й використанню фінансових ресурсів держави й місцевого самоврядування. Наприклад, суб'єктами фінансових правовідносин можуть бути як платники податків — фізичні й юридичні особи (резиденти й нерезиденти), так і бюджетні установи, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів. Окремі фінансово-правові інститути або підгалузі фінансового права мають особливості щодо суб'єктного складу, зокрема учасниками бюджетних правовідносин є насамперед відповідні органи влади, які наділені відповідними бюджетними повноваженнями, а також одержувачі коштів з бюджетів.

В якості суб'єктів можна виокремити наступні види учасників фінансових правовідносин.

Держава в цілому виступає в якості суб'єкта фінансових правовідносин насамперед в особі уповноваженого нею органів влади — Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України. Міністерства фінансів України, Національного банку України тощо. Водночас у фінансових правовідносинах держава може виступати суб'єктом безпосередньо, а не через уповноважені органи, що є притаманним для міжнародних фінансових правовідносин, у першу чергу, для відносин у сфері державного кредиту (коли Україна отримує кошти у вигляді кредитів від міжнародних фінансових організацій, інших держав тощо).

Також суб'єктами фінансових правовідносин є адміністративно-територіальні утворення (Автономна Республіка Крим, області, міста, райони, райони в містах, селища й села), які реалізують свою правосуб'єктність через відповідні місцеві органи влади, які діють в межах своєї компетенції. Проте у результаті дій таких уповноважених органів влади учасниками правовідносин стають саме адміністративно-правові утворення, а не представницькі органи влади (наприклад, отримання зовнішніх запозичень).

У фінансових правовідносинах бере участь значна кількість колективних суб'єктів фінансового права:

- органи державної влади;

- органи місцевого самоврядування;

- юридичні особи різних організаційно-правових форм та будь-яких форм власності, у тому числі об'єднання юридичних осіб.

Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради відповідно до своєї компетенції, встановленої Конституцією й іншими законами України, затверджують, наприклад, бюджети відповідного рівня й контролюють їх виконання. Кабінет Міністрів України в межах конституційних повноважень розробляє проект закону про Державний бюджет України й забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання. Рахункова палата України від імені Верховної Ради України здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету. Національний банк України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Підприємства, установи й організації усіх форм власності, з одного боку, є платниками податків та інших обов'язкових платежів податкового характеру, а з іншого боку, за рахунок коштів державного й місцевих бюджетів фінансуються бюджетні установи. Юридичні особи є активними учасниками фінансових правовідносин у сфері банківської, страхової діяльності, грошового обігу й розрахунків тощо.

Індивідуальними суб'єктами фінансових правовідносин є фізичні особи: громадяни України. Іноземці (іноземець—особа, які не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав) та особи без громадянства (особи, яких жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїми громадянами). Серед цієї категорії суб'єктів фінансового права особливу роль відіграють фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які ведуть підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. Обсяг фінансової правосуб'єктності фізичних осіб буде залежати не лише від громадянства, а й від Інших чинників, зокрема їхнього резидентського статусу.

Отже, суб'єкт фінансового права та суб'єкт фінансових правовідносин певною мірою співвідносяться як загальне і конкретне. Разом з тим. не завжди суб'єкти фінансового права стають суб'єктами фінансових правовідносин.

18. Зміст фінансових правовідносин.

Невід’ємним структурним елементом фінансових правовідносин є також їх фактичний і юридичний зміст. Фактичним (матеріальним) змістом фінансових правовідносин є реальна поведінка їх суб’єктів, тоді як юридичним — суб’єктивні юридичні права та обов’язки, встановлені фінансово-правовою нормою.

Суб’єктивне право у фінансових правовідносинах — це міра дозволеної поведінки фінансового чи кредитного органу, а також інших суб’єктів цих зв’язків для задоволення їх інтересів, забезпечена юридичними обов’язками інших осіб відносин у фінансовій сфері. Суб’єктивне право виражається в чітко визначених юридичних можливостях певної особи, у наявності в неї відомого "юридичного плюса", причому ці можливості не безмежні, мають чітко визначений зміст, у межах якого особа і може формувати свою поведінку3. Наприклад, Державне контрольно-ревізійне управління, головним завданням якого є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, бюджетних організаціях і установах, а також на підприємствах, в установах і організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів чи державних валютних фондів, відповідно до ст. 10, 12 Закону України від 26.01.1993 р. "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", має, приміром, такі права: проводити ревізії й перевіряти в міністерствах, на підприємствах і т. ін. грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси, що підтверджують надходження й використання коштів і матеріальних цінностей; одержувати від відповідних установ необхідні відомості тощо. При цьому саме обов’язки другої сторони фінансових відносин, визначені нормою, виступають гарантією додержання прав уповноважених суб’єктів.

Юридичний обов’язок у фінансових правовідносинах - це визначена зобов’язаному суб’єкту і забезпечена можливістю державного примусу міра поведінки, якої він має дотримуватися. Це виражається в активному спонуканні суб’єкта до неухильного виконання вимог і дотримання відповідної позитивної поведінки, визначеної фінансово-правовою нормою, завдяки чому в таких суб’єктів формується потреба саме в позитивних діях. Отже, чітке дотримання суб’єктами фінансових правовідносин запропонованої державою моделі поведінки визначається пануванням над їх волею держави, визначене рамками законів, які регулюють фінансову діяльність. Так, Державне казначейство, здійснюючи управління коштами державного бюджету, в тому числі і в іноземній валюті, та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, установлених на відповідний період, забезпечуючи відповідно до встановлених розмірів асигнувань і касового плану цільове фінансування витрат з державного бюджету, зобов’язане діяти відповідно до розпоряджень держави, закріплених у нормативно-правових актах.

Отже, юридичні права та обов’язки визначають тільки належну й можливу поведінку суб’єктів фінансових правовідносин, тобто юридичний зміст їх припускає низку можливих варіантів розвитку цих правових зв’язків залежно від їх спрямованості - мобілізації, розподілу чи використання фондів коштів, тоді як матеріальний зміст свідчить про конкретні дії суб’єктів, зокрема, про той із варіантів поведінки, що мав юридичний зміст фінансових правовідносин.

Отже, фактичний зміст фінансових правовідносин пов’язує їх з реальними відносинами, а юридичний - є правовим засобом формування та забезпечення фактичного змісту. Однак з огляду на імперативність фінансових правовідносин такі дії учасників є обмеженими і мають бути тільки позитивними. Проте, залежно від того, до якого фонду - централізованого чи децентралізованого — будуть мобілізуватися (розподілятися чи використовуватися) фінансові ресурси, ступінь імперативності прав і обов’язків суб’єктів цих відносин буде різним (маються на увазі права та обов’язки суб’єктів, що протистоять державі в особі відповідних органів). Наприклад, у разі акумулювання коштів у бюджети, що є централізованими фондами, визначальну роль відіграє метод обов’язкових платежів, характерним для якого є насамперед обов’язок юридичних і фізичних осіб внести до цього фонду відповідні обов’язкові платежі податкового характеру, передбачені ст. 14,15 Закону України "Про систему оподаткування".

Крім того, у зазначених вище фінансових відносинах усі права та обов’язки чітко, всебічно й повно виписані в Бюджетному кодексі України та інших нормативно-правових актах. До прикладу, Конституція України закріплює основні бюджетні повноваження (тобто права та обов’язки в сфері бюджетної діяльності) держави в особі конкретних представницьких і виконавчих органів, місцевих органів самоврядування, адміністративно-територіальних утворень, які потім деталізуються в Бюджетному кодексі України, а також конкретизуються в інших законодавчих актах: наприклад у Регламенті Верховної Ради України, Регламенті Кабінету Міністрів України, Положенні про Міністерство фінансів України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ін.

Щодо децентралізованих фондів як об’єкта фінансово-правових відносин характер і спрямованість імперативності розпоряджень держави трохи інші, оскільки ступінь деталізації таких відносин значно нижчий. Держава чітко встановлює форми і методи обліку та контролю діяльності таких суб’єктів, задіюючи контрольну функцію фінансів, о зумовлена реалізацією фіскальних інтересів держави.

Розгляд юридичного змісту фінансових правовідносин дає змогу розкрити юридичну природу таких правових зв’язків, підкреслює їх правовий характер. Матеріальний зміст визначає напрями розвитку юридичного змісту фінансових правовідносин, оскільки реальні суспільні відносини ширші й багатші за передбачені гіпотезою і диспозицією фінансово-правової норми. Однак права та обов’язки суб’єктів мають відповідати моделі поведінки, закладеній фінансово-правовою нормою. Крім того, фактичний зміст фінансових правовідносин виявляє конкретні життєві обставини, з огляду на які законодавець має розробити чинний механізм реалізації фінансово-правових норм.

У фінансових правовідносинах юридичний зміст і фактичний зміст завжди взаємопов’язані. Аналіз їх взаємодії дає змогу визначити, по-перше, відповідність фінансово-правових норм життєвим реаліям, які вони мають врегулювати; по-друге, показати оптимальні результати, на досягнення яких спрямована норма; по-третє, показати, як потрібно вдосконалювати фінансово-правове регулювання, щоб забезпечити його найбільшу ефективність і доцільність. Якщо, приміром, фінансово-правові норми не відповідають фактичним відносинам і їх тенденціям розвитку, то соціально-економічні наслідки їх реалізації незначні і такі норми фактично не застосовуються в житті, оскільки фінансово-правові норми в цьому разі залишаються на папері, а фінансові правовідносини виникають і розвиваються дуже далеко від моделі, передбаченої такою нормою. Наслідком цього є неефективність чинного фінансового законодавства.