3. Політичні партії в Україні

До найбільш впливових партій в Україні належать на­ступні.

Демократична партія України (грудень, 1990 р.). Го­ловою її є Ю. Бадзьо. Головна мета – побудова незалеж­ної, самостійної, соборної Української держави.

Партія демократичного відродження України (ПДВУ) (грудень, 1990 р.), утворена на основі демократичної плат­форми у компартії. Більшість членів партії – колишні комуністи. Очолює партію сім співголів – В. Гриньов, О. Ємець, В. Філекко та ін. Партія відстоює пріоритет за­гальнолюдських цінностей, захищає права і свободи лю­дини.

Народна партія України (22 липня 1990 р.). Ініціатор створення – народний депутат П. Табурянський. Мета – побудова мирним шляхом самостійно: парламентської рес­публіки, допомога малозабезпеченим, досягнення соціаль­ної справедливості.

Соціал-демократична партія України (СДПУ) (травень 1990 р.). Голова – О. Сугоняка. Вимоги – реальний по­літичний і економічний суверенітет, сприяння процесам інтеграції всіх народів України в єдину українську націю, заперечення марксизму-ленінізму.

«Партія зелених» України (вересень, 1990 р.). Мета – фізичне і духовне відродження українського народу, ство­рення екологічно чистого середовища, боротьба за збере­ження природи.

Українська республіканська партія (квітень, 1990 р.). Голова – Л. Лук'яненко, пізніше М. Горинь. Головна ме­та – створення і зміцнення «Української Незалежної Со­борної Держави» парламентськими і позапарламентськими методами. Має близько ЗО друкованих видань. Об'єднує близько 10 тис. членів.

Українська християнсько-демократична партія (УХДП, квітень, 1990 р.). Лідер – В. Січко. Мета – утворення де­мократичної Української держави європейського взірця. Висловлюється за повну деполітизацію, демілітаризацію життя, гуманізацію та християнізацію освіти. Соціалістична партія України (жовтень, 1991 р.). Голо­вою донедавна був О. Мороз. Близька до комуністичної. Мета – побудова соціалістичного суспільства. Виступає за національне відродження, незалежну Україну, в економіч­ній сфері – за пріоритет суспільно-державних форм влас­ності.

Народний рух України – раніше наймасовіша демокра­тична організація, що налічувала близько 5 млн. осіб. Про­ведено чотири з'їзди. Друкований орган – «Народна газе­та». Голова – В. Чорновіл. Мета – зміцнення Україн­ської незалежної держави, побудова демократичного гу­манного суспільства, в якому буде досягнуте справжнє на­родовладдя, всебічний розвиток української нації тощо.

Від Руху 1993 р. відокремився Всенародний рух Украї­ни на чолі з Л. Скорик, М. Поровським та ін.

Виникли і діють ще понад 20 політичних партій, чис­ленні самодіяльні угруповання, громадсько-політичні орга­нізації. Умовно їх можна поділити на організації екологіч­ного напряму («Зелений світ», «Зелене милосердя» тощо); історико-культурного характеру («Меморіал», Всеукраїн­ське товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка, «Спадщина»); організації національних меншин (Російське товариство ім. О. Пушкіна, Єврейське, Польське, Організація кримськотатарського національного руху тощо).

Однією із суттєвих прикмет оздоровлення суспільного життя стало відновлення зв'язків між державою і церквою. Розвивається процес створення і відновлення організацій релігійного спрямування. Віруючим повертають храми та інші культові споруди. Забезпечуються нормальні умови для здійснення свободи віросповідання. Перестало пере­слідуватись виконання релігійних обрядів, відзначення ре­лігійних свят.

Важливим кроком була реабілітація 1990 р. Україн­ської Греко-Католицької Церкви, яка змушена була впро­довж десятиріч перебувати у підпіллі, а тисячі її свяще­ників, монахів і монахинь були репресовані або зазна­вали всіляких утисків і знущань.

Помітно зріс інтерес народу до моральних витоків своєї культури, релігії.

Самодіяльні угруповання, громадсько-політичні органі­зації та рухи активно створюються й молоддю України. Це Українська студентська спілка, Студентське братство, «Пласт», Спілка незалежної української молоді.

Одним з основоположних принципів справжньої демо­кратії є свобода слова, преси, гласність. Без цього не мо­же бути ефективної політичної й трудової творчості мас, їхньої діяльної участі в управлінні. В Україні гласність поширилася майже на всі сторони суспільного життя. Від­носну, але ще не повну свободу отримала преса. На сто­рінках численних газет і журналів з'явилось чимало забо­ронених раніше матеріалів – про справжній рівень еконо­мічного життя нашого народу, його матеріальне станови­ще, факти корупції, зловживання, хабарництва, про зло­чини більшовицько-комуністичного режиму проти україн­ського народу.