Лекція 29. Тема: Вибори 1990 р. І законодавча діяльність вру і-го скликання.

Навчальна мета: проаналізувати результати виборів 1990 р. і розкрити законодавчу діяльність ВРУ І-го скликання

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Організаційний момент –5 хв.

Вступ – 5 хв.

Навчальні питання:

1. 25 хв.

2. 35 хв.

3. Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповіді на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення: навчальні карти, хрестоматії, схеми, збірники документів і матеріалів, першоджерела.

Джерела і література:

ПЛАН

1. Вибори 1990 р.

2. Законодавча діяльність вру і скликання.

1. Вибори 1990 р.

Поглиблення розмежування та наростаюча кон­солідація опозиційних щодо влади сил свідчили, що моно­полія КПРС у політичній сфері поступово витісняється ре­альним плюралізмом. Таке становище потрібно було закрі­пити формально, відмінивши 6 статтю Конституції СРСР, яка проголошувала керівну і спрямовуючу роль КПРС у суспільстві. Під тиском обставин на таке рішення змуше­ний був піти лютневий (1990) Пленум ЦК КПРС, що від­кривало новий етап перебудови.

Під впливом наростаючої кризи у політичного ке­рівництва СРСР почали з'являтися думки щодо запрова­дження надзвичайних умов, тимчасових за­ходів, що на практиці означало відтягування, а за деякими напрямами – і згортання реформ. Крім того, багатьох на­лякав і розмах діяльності демократичних народних рухів, політичні цілі яких у стрижневих питаннях стали розхо­дитися з інтересами владної еліти. «Революція згори» (а саме так задумувалася перебудова) дедалі більше виходила з-під опіки центру, поштовхи «знизу» ставали все відчутнішими і нерідко випереджали реакцію «ініціаторів пере­будови» на події. Саме тому запровадження поста Прези­дента СРСР і відміна 6 статті Конституції СРСР майже збіглися в часі, адже Горбачову потрібно було втримати У своїх руках головний владний важіль для контролю за процесом перебудови. У березні 1990 року на III з'їзді на­родних депутатів СРСР М. Горбачова обирають Президен­том Радянського Союзу.

Політичне життя в Україні на цьому етапі було особливо активним. Відчутний імпульс йому задано відзначенням роковин злуки УНР і ЗУНР 21 січня 1990 року, коли орга­нізований Рухом живий ланцюг (за різними даними, від 450 тис. до 5 млн. осіб) простягнувся від Києва до Львова.

Центральною подією в суспільному житті республіки були вибори в березні 1990 р. народних депутатів до Вер­ховної Ради України та місцевих Рад народних депутатів. Вихід на політичну арену значної кількості нових громад­ських формувань суттєво змінив характер виборів, які вперше за радянських часів були альтернативними (на 450 мандатів до Верховної Ради УРСР претендувало майже З тис. кандидатів).

Вперше в історії України Верховна Рада республіки 15 травня 1990 року почала працювати в парламентському режимі (сесія тривала не 1–2 дні, а 60 робочих днів).

У Верховній Раді України утворилися парламентська більшість («група 239»), у якій поряд з прагматиками, що адекватно реагували на різкі зміни обставин, було чимало відвертих консерваторів, та парламентська опозиція – Народна рада (125 депутатів), яка складалася з прибічни­ків як поміркованих, так і радикальних, безкомпромісних поглядів. Першим головою українського парламенту було обрано В. Івашка, який до того, замінивши В. Щербицького, очолював ЦК Компартії України. Опозиція з перших днів роботи Верховної Ради відігравала помітну роль, її представники (І. Юхновський, О. Ємець, Д. Павличко, Л. Танюк, В. Яворівський та ін.) очолили 7 з 23 постійних комісій. Саме з ініціативи Демократичного блоку 16 липня 1990 року було прийнято Декларацію про державний суве­ренітет України.

У цей період дедалі організованішим і широкомасштабнішим стає робітничий рух. У червні 1990 р. в До­нецьку відбувся перший з'їзд шахтарів СРСР (58% делега­тів становили представники з України), який головною причиною застою в економіці визнав існуючу систему гос­подарювання та управління на чолі з КПРС. Рішення та вимоги з'їзду були підтримані одноденним попереджу­вальним страйком, що прокотився Україною 11 липня 1990 року. Участь у ньому взяло 256 підприємств респуб­ліки. На мітингах висували вимоги щодо відставки діючого уряду та створення уряду національної довіри, деполі­тизації правоохоронних органів, виведення парткомів з підприємств, націоналізації майна КПРС.

Під тиском обставин КПРС та її численний загін КПУ дедалі більше втрачали монолітність. Непослідовне, поло­винчасте реформування народного господарства, невміння партії вести політичну боротьбу в умовах конкуренції, втрата партійним керівництвом контролю за процесом пе­ребудови зумовлювали, з одного боку, посилення антико­муністичних настроїв у суспільстві, з іншого – появу руй­нівних процесів у самій партії. Про кризовий стан КПУ свідчать статистичні дані: якщо за 1989 р. кількісний склад республіканської парторганізації зменшився на 0,25%, то за 1990 р. – на 10%. Однак КПУ ще втримува­ла досить міцні позиції в суспільстві (на час першого етапу XXVIII з'їзду (червень 1990 р.) вона налічувала понад З млн. осіб, а 85% депутатів Верховної Ради УРСР на мо­мент їхнього обрання були комуністами).

Ще на початку 1990 р. у КПУ виникають осередки «Демократичної платформи». Перша конференція її прихиль­ників відбулася 1 березня 1990 року в Києві. Основну мету нове об'єднання вбачало в «демократизації КПУ зсереди­ни» (відміна демократичного централізму, перетворення КПУ на парламентську партію тощо). Після того, як розта­нули останні ілюзії щодо демократизації компартії, при­хильники Демплатформи вийшли з неї. Частина їх у груд­ні 1990 р. утворила Партію демократичного відродження України (ПДВУ).