2. Соціальний розвиток України.

У середині 50-х років УРСР відігравала одну з голов­них ролей в єдиному господарчому механізмі країни. Вона перетворилася на потужну металургійну і паливну базу СРСР, стала одним з найрозвинутіших районів машинобу­дування. У 1957 р. за кількістю виробництва чавуну на ду­шу населення Україна випередила всі капіталістичні дер­жави світу. За видобутком вугілля вона вийшла на друге місце у світі, а за виробництвом сталі – на третє. Однак паралельно зростанню індустріальної могутності в Україні поглиблювалися і дедалі більше виявлялися негативні тенденції, які набували ознак хронічності. По-перше, це помітне відставання від провідних капіталістичних країн у якісних показниках – затратах матеріальних і трудових ресурсів тощо. По-друге, диспропорційне, безсистемне мо­делювання економіки України, перенасичення її промис­ловими підприємствами. По-третє, зниження темпів зрос­тання продуктивності праці в промисловості тощо. За та­ких умов саме життя висувало першочергове завдання прискорення науково-технічного прогресу, здійснення значних структурних зрушень у технологи, організації та управлінні виробництвом. Проте, крім цього, необхідно було розв'язати ще два завдання: нагодувати, одягти лю­дей, підняти їхній культурний рівень; зміцнити оборону країни шляхом виробництва новітніх видів озброєнь.

Оскільки достатніх фінансових і матеріальних ресурсів для одночасного вирішення цих завдань не було, коман­дно-адміністративна система розв'язувала цю проблему в традиційному для себе стилі: визначила головне серед вка­заних завдань та відповідну систему пріоритетів. Голов­ним завданням на початку 50-х років стало вирішення продовольчої проблеми, яка вимагала радикальних реформ усього процесу сільськогосподарського виробництва. Початок реформування було покладено на вересневому (1953) Пленумі ЦК КПРС, який накреслив заходи, спря­мовані на піднесення сільського господарства. На пріоритетність розв'язання цього завдання вказує те, що за 12 років (1953–1964) відбулося 11 пленумів ЦК КПРС та І4 пленумів ЦК КПУ з питань розвитку сільського господарс­тва. Домінування пріоритетності над пропорційністю та раціональністю у розвитку народного господарства, як правило, призводило до серйозних деформацій та диспропорцій Проте це в перспективі. У середині ж 50-х років сільське господарство саме завдяки пріоритетності його розвитку вперше за довгі роки стало рентабельним. Це був період найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгосп­ного виробництва в СРСР. Валова продукція сільського господарства за 1954–1958 рр. порівняно з попередньою п'ятирічкою зросла на 35,3%. Вагому роль у цьому відіграли насамперед підвищення продуктивності праці та врожайнос­ті. Валовий збір зерна в Україні зріс за 1954–1958 рр. майже на 20%, цукрових буряків – удвічі, виробництва м'яса – більш як у два рази, молока – втричі.

Різке піднесення сільськогосподарського виробництва було зумовлене сукупною дією кількох чинників:

1) посилення матеріальної зацікавленості колгоспни­ків у суспільному виробництві. Протягом 1952–1958 рр. закупівельні ціни на зерно зросли майже в 7 разів, на кар­топлю – у 8, на продукти тваринництва – у 5,5 раза;

2) створення умов для розвитку особистого господарства колгоспників (зниження податків, тверді суми оподатку­вання відповідно до розмірів присадибних ділянок та ін.);

3) здійснення переходу (хоч і непослідовного) від жорст­кого планування до поєднання централізованого плануван­ня з господарською самостійністю колгоспів та радгоспів;

4) зміцнення матеріально-технічної бази сільського гос­подарства. Якщо в 1951 р. для забезпечення МТС УРСР трак­торами та іншими машинами держава витратила 686 млн. крб., то в 1957 р. – 1678 млн. крб., тобто у 2,4 раза більше. Було значно збільшено асигнування на потреби колгоспів і радгоспів – протягом 1951 –1960 рр. капіталовкладення Держави у сільське господарство республіки зросли в 6 ра­зів порівняно з роками четвертої п'ятирічки;

5) підвищення освітнього рівня керівників сільськогос­подарського виробництва. Якщо 1953 р. серед керівників колгоспів України вищу освіту мали лише 3%, середню спеціальну – 19%, то в 1960 р. 65,5% керівників колгос­пів мали вищу та середню спеціальну освіту.

Порівняно з попереднім періодом успі­хи в розвитку сільського господарства були. Проте вони могли б стати ще вагомішими та тривалішими, якби офіційна політика була послідовнішою. Після смерті Сталіна – певне послаблення податкового пресу, припинення обов'язкових поставок державі тощо. Та вже в 1955 р. у два рази зменшено розміри присадибного госпо­дарства; 1956 р. встановлено грошовий податок з грома­дян, які тримали худобу в містах, а влітку 1959 р. прийнято Указ Президії Верховної Ради УРСР про заборону утриман­ня худоби в містах та робітничих селищах. Ще в 1956 р. Хрущов пропонував, щоб селяни продавали своїх корів колгоспам, а молоко одержували на трудодні, вважаючи, що особисті підсобні господарства втрачатимуть своє зна­чення і незабаром зникнуть зовсім. Тому за 1954–1964 рр. поголів'я великої рогатої худоби в підсобних господарс­твах колгоспників в Україні скоротилося на 14%, пого­лів'я свиней – на 20%, а овець і кіз – на 53%.

Об'єктивна необхідність кардинальних змін в економі­ці та невпинне зростання в процесі реформ суб'єктивного фактора (насамперед впливу самого Хрущова) зумовили появу волюнтаристських, нереалістичних надпрограм. У галузі аграрної політики визначилися щонайменше три та­кі програми, свою данину кожній з них віддала й Україна. Першою надпрограмою, яку було започатковано на лютнево-березневому (1954) Пленумі ЦК КПРС, стало ос­воєння цілинних земель, її суть полягала в освоєнні для подальшої культивації майже 13 млн. га (пізніше цю циф­ру збільшили до 28–30 млн. га незайманих земель Казах­стану і Сибіру). Вагому частину матеріальних та людських ресурсів для виконання цілинних проектів забезпечила Україна. Вже 22 лютого 1954 року на цілину було відправ­лено першу групу українських механізаторів. Тільки в 1954–1956 рр. за комсомольськими путівками з республі­ки на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб. Склад трудових колективів радгоспів, що утворилися на цілинних землях, майже повністю формувався з пересе­ленців з України.