5. Цивільне право.

Як і раніше, цивільне право передусім спря­мовувалося на розвиток та зміцнення права державної власності з метою її збереження і примноження. Характерно, що новий статут КПРС, прийнятий на з'їзді партії, спеціально передбачив необхід­ність зміцнення державної власності. Втім, цей факт свідчить про посилення праворегулюючої ролі вищих органів партії, про розши­рення процесу інтеграції партії в державний апарат.

Як і раніше, важливим знаряддям збільшення об'єктів держа­вної власності була націоналізація. Швидко та енергійно вона здійс­нювалася в західних областях, Буковині та Закарпатті. Націоналізовувалися земля, банки, промислові та комунальні підприємст­ва, великі домоволодіння.

Зрозуміло, націоналізація відбувалася за допомогою адміні­стративно-правового регулювання, але націоналізована власність ставала об'єктом цивільно-правового регулювання.

Інший засіб примноження соціалістичної власності влада вба­чала у підвищенні ефективності виробництва. Тому цивільне право багато уваги приділяло регулюванню господарсько-договірних від­носин між підприємствами, господарськими організаціями. У поста­нові Ради Міністрів СРСР від 26 квітня 1949 р. про «укладання гос­подарських договорів» засуджувалося ухилення керівників підпри­ємств і установ від укладання таких договорів, підкреслювалася роль договору як виключно правильної форми відносин між госпо­дарськими організаціями, бо він зміцнює госпрозрахунок і підви­щує матеріальну заінтересованість підприємства та його робітників в успішній, рентабельній роботі підприємства. Міністерства, цент­ральні установи та кооперативні центри СРСР, а також Рада Мініс­трів УРСР зобов'язувалися забезпечити укладання господарськими організаціями договорів на 1949 р.

Цивільно-правове регулювання також спрямовувалося на «збереження хлібних ресурсів країни». Одна з причин їх тяжкого стану – хибна, недбала і навіть злочинна організація зберігання та транспортування зерна. У 1946 р. було розроблено та затверджено цивільно-правові заходи, які поліпшували порядок здавання вироб­ничниками зерна державі. Було засуджено і скасовано практику приймання зерна, яке перебувало на полях і складах колгоспів та радгоспів, під розписки та видачу приймальних фіктивних квитан­цій на хліб, ще не зданий державі. Передбачалися заходи щодо удосконалення організації перевезення, зберігання та охорони зер­на на складах. Проте в умовах, коли селяни позбавлялися мате­ріальної заінтересованості у результатах своєї праці, розраховува­ти на відчутне збільшення виробництва сільгосппродукції було важко.

У повоєнні роки цивільне право не обходить своєю увагою й особисту власність. Так, встановлювалося правило, за яким не під­лягали вилученню на покриття недоїмок громадян по податках та неподаткових платежах жилий будинок, господарські будівлі, ху­доба, дитячі речі тощо. Були вжиті й інші вельми своєчасні заходи щодо зміцнення права громадян на жилий будинок.

Адже нестача житла, погані житлові умови негативно відби­валися і на громадянах, і на державі. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 р. «Про право громадян на купівлю та будівництво індивідуальних жилих будинків» та постанова Ради Мі­ністрів СРСР про порядок застосування цього Указу встановлюва­ли єдність регулювання права громадян на жилий будинок. Відпо­відно до Конституції УРСР 1937 р. кожний громадянин міг купити чи побудувати для себе у місті або селі на праві особистої власності жилий будинок в один чи два поверхи, з кількістю кімнат не більше п'яти. Загальна гранична норма такої площі у спорудженому бу­динку визначалась у 60 м². Якщо забудовник порушував санітар­но-технічні норми, виконком міг зобов'язати його припинити будів­ництво й знести усе, що було збудовано.

У порядок купівлі-продажу будинків громадян вносилися де­які обмеження, з тим щоб перешкоджати недобросовісним особам використовувати жилий будинок не за прямим призначенням, а для одержання нетрудових доходів.

Жилий будинок, що належав громадянину на праві особистої власності, міг стати об'єктом купівлі-продажу за умов, що внас­лідок договору у покупця чи його дружини та неповнолітніх дітей буде не більше одного будинку, і що від імені цих осіб протягом трьох років не буде продано більше одного будинку.

Для цивільно-правового регулювання в УРСР велике значен­ня мала грошова реформа, санкціонована постановою Ради Мініст­рів СРСР та ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1947 р. Реформа скасовувала карткову систему на продовольчі та промислові товари, а також ко­мерційну торгівлю. Натомість уводилися відкрита торгівля, продаж товарів за єдиними державними цінами. Цей порядок удосконалю­вав правове регулювання відносин купівлі-продажу, полегшував організацію державної торгівлі продовольчими та промисловими товарами, забезпечував розвиток цивільного обігу. Однак не слід забувати, що реформа в тій її частині, що змінювала грошову сис­тему, була грабіжницькою. Внаслідок реформи роздрібні ціни були підвищені у середньому втричі. Але у тоталітарній державі тільки так, мабуть, і можна було домогтися зміцнення товарно-грошових відносин.

Проте у 1952 р. в ім'я ідеї «стрибка у комунізм» Сталін в «Економічних проблемах соціалізму в СРСР» поставив завдання пе­реходу до прямого продуктообміну і скасування оплати за товари та послуги, обмеження, а потім і ліквідації товарно-грошових відносин.