2. Приєднання Західної України, частини Бессарабії та Пів­нічної Буковини до складу урср.

Перш ніж розпочати відкриту агресію проти Франції та Англії Гітлеру потрібно було забезпечити тил на сході. Тому він почав шукати порозуміння з Москвою, яке готовий був купити ціною західних українських і білоруських зе­мель. Це йому вдалося, і 23 серпня 1939 р. було підписано радянсь­ко-німецький пакт про ненапад.

До пакту входив секретний протокол, в якому Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи і відповідні сфери впливу та оку­пації. Так, Литва входила у сферу інтересів Німеччини, а Естонія, Латвія, Фінляндія були віднесені до сфери впливу СРСР. Відповід­но до протоколу у разі збройного німецько-польського конфлікту німецькі війська не повинні були просуватися далі рубежу рік На-рев, Вісла, Сян.

1 вересня 1939 р. нацистська Німеччина напала на Польщу, розв'язавши другу світову війну. За три тижні польська держава перестала існувати. 17 вересня 1939 р. згідно з таємною угодою Червона армія вступила в Східну Польщу і за 12 днів захопила Західну Волинь та Східну Галичину. Але на цьому розподіл суве­ренної польської держави, а разом з тим і західно-українських зе­мель не закінчився. Торгівля чужою територією продовжувалась. Сталіну стало відомо, що Гітлер планує перетворити Литву в про­текторат і готується до вторгнення. Тому він запропонував Гітлеру частину Польщі взамін Литви, яка повинна була перейти до сфери впливу СРСР. На цій підставі новий радянсько-німецький договір «про дружбу і кордони» від 28 вересня 1939 р. «устійнив кордони між Німеччиною та СРСР вздовж Сяну та Бугу».

На території Західної Волині і Східної Галичини, що була за­йнята Червоною армією, розгорнулась підготовка до виборів у Народні збори Західної України. 22 жовтня 1939 р. виборці, які голо­сували згідно з радянськими традиціями за наперед ухвалений список кандидатів, обрали 148 депутатів.

Народні збори Західної України, що відбулися 26–28 жовтня 1939 р. у Львові, проголосили встановлення радянської влади на всій території Західної України, а також звернулися з проханням до Верховної Ради СРСР і Верховної Ради УРСР про прийняття Західної України до складу СРСР і УРСР. Для передачі цього про­хання було обрано повноважну комісію у складі 66 осіб. Було також прийнято Декларацію про конфіскацію поміщицьких і монастирсь­ких земель, про націоналізацію банків і великої промисловості. 1 листопада 1939 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про приєднання Західної України до складу Союзу Радянських Соціалісти­чних Республік з об'єднанням її з Українською Радянською Соціа­лістичною Республікою. 15 листопада 1939 р. Верховна Рада УРСР розглянула заяву повноважної комісії Народних зборів і вирішила «прийняти Західну Україну до складу Української Радянської Со­ціалістичної Республіки і возз'єднати тим самим великий український народ в єдиній українській державі».

У секретному протоколі до пакту від 23 серпня 1939 р. Німеч­чина визнала заінтересованість СРСР у Бессарабії, і 28 червня 1940 р. Червона армія переходить р. Дністер, а ЗО червня виходить на новий кордон з Румунією. За порадою німецької сторони румун­ська армія відходила організовано, без бою. Так сталінський режим змусив Румунію зректись на користь СРСР Північної Буковини та Бессарабії.

2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР задовольнила прохання представників Бессарабії та Північної Буковини про прийняття їх до складу СРСР. Було також схвалено закон про включення Пів­нічної Буковини і трьох повітів Бессарабії – Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського до УРСР.

Указом від 4 грудня 1939 р. Верховна Рада СРСР встановила новий адміністративний поділ Західної України й утворила шість областей – Волинську, Рівненську, Львівську, Дрогобицьку, Станіславську, Тернопільську, які було поділено на райони. 7 серпня 1940 р. у складі УРСР з Північної Буковини й основної частини Хо­тинського повіту Бессарабії було створено Чернівецьку область, а на основі Акерманського та Ізмаїльського повітів – Акерманську область, яка 3 грудня 1940 р. стала називатися Ізмаїльською.

Включення у 1939–1940 рр. споконвічних українських зе­мель – Західної України, Північної Буковини і населених українцями трьох повітів Бессарабії – до складу УРСР, без сумніву, було подією історичної ваги, оскільки вперше за багато століть українці з'єдналися в межах однієї державної структури. Нарешті ідею «злуки» було втілено в життя.

Чимало соціально-економічних заходів було здійснено на західноукраїнських землях. Зокрема, було проведено конфіскацію поміщицьких земель та експропріацію польських землевласників. Безземельне і малоземельне селянство одержало понад 1 млн гек­тарів землі, велику кількість худоби, насіння тощо. Багато було зроблено для зміцнення системи освіти, значно поліпшилось медич­не обслуговування населення та ін.

Але приєднання тоталітарним режимом українських земель до УРСР супроводжувалося насильством і сталінськими репресія­ми. Тому навіть потрібні й корисні починання, що реалізовували­ся за «радянською адміністративно-командною методикою», часто призводили до негативних наслідків. Так, націоналізація великих підприємств зачіпала й дрібні ремісничі майстерні і кустарів, грубо порушувалися закони в галузі оподаткування, хлібозаготівель. Уже з весни 1940 р. розпочалася явно передчасна колективізація, яка супроводжувалася широкомасштабними репресіями. У селах наси­льно відбирали землю не тільки отриману, а й приватну.

Ліквідація старої системи управління поєднувалась з виси­ланням із Західної України службовців колишнього держапарату, органів суду, прокуратури, поліції разом з їхніми родинами. Відра­зу почалися арешти і заслання колишніх функціонерів буржуазних партій, підприємців, поміщиків. Жертвою сталінщини стала також українська інтелігенція, діячі науки, культури, мистецтва. Висилалися і колишні члени КПЗУ. Як метод політичного переслідування або адміністративного покарання широко використовувалася де­портація – висилання і заслання без правових на те підстав. Уніфікація державного ладу й управління в нових областях здійс­нювалася жорстокими адміністративними методами. Зі сходу при­бували керівні кадри, які зовсім не рахувалися зі специфікою міс­цевого економічного і духовного життя. Усе це призвело до того, що перше знайомство з радянською системою мало для західних укра­їнців в основному негативні наслідки.