Лекція 23. Тема: Українські землі у складі Румунії та Чехословаччини у міжвоєнний період

Навчальна мета: Проаналізувати політико-правове становище українських земель у складі Румунії та Чехословаччини у міжвоєнний період.

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Організаційний момент –5 хв.

Вступ – 5 хв.

Навчальні питання:

1. 35 хв.

4. 25 хв.

5. Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповіді на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення: навчальні карти, хрестоматії, схеми, збірники документів і матеріалів, першоджерела.

Джерела і література:

ПЛАН

1. Особливості розвитку політико-правової системи українських земель у складі Румунії та Чехословаччини.

2. Приєднання Західної України, частини Бессарабії та Пів­нічної Буковини до складу урср.

1. Особливості розвитку політико-правової системи українських земель у складі Румунії та Чехословаччини.

В 1919 р. Закарпаття опинилося у складі Чехословацької Ре­спубліки, у 1928 р. стало Підкарпатським краєм, але без права на автономію. Празький уряд 11 жовтня 1938 р. після Мюнхенської змови нарешті надав автономію Карпатській Україні (Підкарпатсь­кій Русі) і дозволив їй створити перший автономний уряд, до якого увійшли А. Бродій, А. Волошин та ін.

Згідно з рішенням німецько-італійського арбітражу у Відні від 2 листопада 1938 р. Карпатська Україна змушена була віддати знач­ну частину своєї території з такими містами, як Ужгород та Мукачево, Угорщині. Після цього її столицю було перенесено до Хуста.

Навіть у таких важких умовах Карпатська Україна зробила ще один крок до незалежності. 22 листопада 1938 р. було прийнято закон Чехословацької Республіки про конституцію Карпатської України. На цій основі автономний уряд розгорнув роботу з підго­товки виборів до першого Сейму Карпатської України. На виборах, які відбулися 12 лютого 1939 р., Українське національне об'єднання здобуло 92,4% голосів³.

15 березня 1939 р. Сейм, до якого було обрано 32 посли, розпо­чав у Хусті свою роботу і проголосив незалежність Карпатської України, яка ставала республікою на чолі з президентом, обраним Сеймом. Державною мовою Карпатської України визнавалась ук­раїнська мова, кольори державного прапору – синій та жовтий⁴. Президентом Карпатської України обрали Волошина.

Але ще 13 березня 1939 р. хортисти Угорщини за вказівкою Берліна направили в Прагу і Хуст ультиматум про окупацію всього Закарпаття нібито з метою «підтримання порядку». 14 березня відбувся перший напад угорських військ на територію Закарпатської України, а вслід за цим – її повна окупація.

За умовами Ризького договору заборонялось перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій. Таким чином, Директорія і уряд Української Народної Республіки, а також усі їхні організації втратили право на легальне існування в Польщі. Вони продовжували своє існування нелегально. Ця обставина мала велике значення, бо підкреслювала національну свідомість україн­ців і їхнє прагнення мати свою державу¹. Остаточному об'єднанню України перешкодила Антанта, коли Верховна Рада в Парижі 25 червня 1919 р. постановила «уповноваженим силам Польської рес­публіки ввести свої осередки аж по р. Збруч»².

Ще раніше, у листопаді 1918 р., Північна Буковина була оку­пована румунськими військами, а Закарпаття в січні 1919 р. – че­ськими.

Деякий час після першої світової війни влада Польщі над за­хідними українцями лишалася спірною. Незважаючи на це, розпо­чалась полонізація Галичини. Вже до січня 1923 р. між поляками було розподілено в Галичині близько 200 тис. гектарів землі, на По­ліссі – 113 тис. тощо. Тому восени 1922 р. українці розпочали бой­кот виборів до сейму і сенату. Але українське населення Волині, Холмщини, Полісся та Підляшшя все ж взяло участь у виборах. Українське представництво в обох палатах становило 20 депутатів і 6 сенаторів. Політичні засади українського представництва виклав від імені Українського сеймового клубу 23 січня 1923 р. С. Підгірсь­кий: «...ми, представники Волині, Холмської землі, Підляшшя і По­лісся, заявляємо з цієї Сеймової трибуни перед цілим світом, що метою українського народу є відродження Самостійної Української Держави»³. Між тим поляки досягли своєї мети. 14 березня 1923 р. Рада послів Антанти у Версалі остаточно визначила приєднання Галичини до Польщі.

Анексовані західноукраїнські землі перебували на становищі напівколоній Польщі, Румунії й Чехословаччини. Під час світової економічної кризи (1929–1933 рр.) безробіття на західноукраїнсь­ких землях набуло небачених масштабів. Протягом майже всього періоду окупації західноукраїнських земель тут зберігався воєнний стан, панували політичний терор, жорстоке переслідування націо­нально-визвольного руху.

Соціальне гноблення, національна та політична дискримінація українського населення викликали рішучий опір. У національно-визвольній боротьбі населення Західної України брали участь різ­номанітні політичні сили, що відстоювали інтереси різних соціаль­них груп. Галицькі українці почали організовувати своє політичне життя, створювати політичні партії. Першими з них стали Україн­ська партія національної роботи і Українська Народна трудова партія.