Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ІДПУ.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
11.01.2020
Размер:
2.2 Mб
Скачать

Лекція 22. Тема: Українські землі під гнітом польських загарбників (1919-1939 рр.).

Навчальна мета: розкрити стан державності і права українських земель під гнітом польських загарбників (1919-1939 рр.).

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Організаційний момент –5 хв.

Вступ – 5 хв.

Навчальні питання:

  1. 20 хв.

  2. 20 хв.

  3. 20 хв.

  4. Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповіді на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення: навчальні карти, хрестоматії, схеми, збірники документів і матеріалів, першоджерела.

Джерела і література:

ПЛАН

1. Політико-правовий статус українських земель у складі Польщі. Період невизначеності.

2. Українські землі в умовах наступу польського колонізаційного режиму.

3. Стабілізація україно-польських відносин. Період «санації».

З 1919 р. під польською окупацією опинилися 125,7 тис. км2 земель Східної Галичини та Західної Волині, що стано­вило майже третину усієї площі тодішньої Польської дер­жави. Відповідно до даних перепису 1931 р., на цій терито­рії проживало 8,9 млн. осіб, зокрема 5,6 млн. українців та 2,2 млн. поляків. Все це стало для Польщі не тільки новим джерелом сировини, дешевої робочої сили та ринками збу­ту, а й зумовило появу і загострення зовнішніх і внутріш­ніх проблем, що суттєво дестабілізувало ситуацію в країні.

Офіційна польська політика в українському питанні пройшла у своєму розвитку кілька етапів.

1. Політико-правовий статус українських земель у складі Польщі. Період невизначеності.

Поротягом 1919–1923 років з погляду міжнародного права і держав Антанти, влада Польщі над Західною Україною вважалася спірною. Кожна із сторін намагалася відстояти свої інтереси. Польські власті йшли шляхом поступок і обіцянок. На Паризькій мирній конференції (28 червня 1919 року) Польща зобов'язалася перед державами Антан­ти гарантувати українському населенню автономію. Поль­ська конституція (17 березня 1921 року) гарантувала пра­во українців на рідну мову в публічному житті та навчанні в початкових школах. Крім цього, закон від 26 вересня 1922 року надавав самоврядування трьом галицьким воєводствам: Львівському, Станіславському і Тернопільському. І хоча всі ці закони, гарантії і права так і залишилися на папері, все ж вони стали вагомими аргументами під час остаточного вирішення долі західноукраїнських земель радою послів великих держав.

Українці Галичини намагалися відстояти свої позиції шляхом рішучих дій, демонстрацією активності. Так, во­ни відмовлялися визнати уряд Польської держави своїм законним урядом, бойкотували перепис 1921 р. і вибори до сейму 1922 р., застосовували тактику терору і саботажу. Проте в більшості випадків відчай і приреченість лежали в основі цієї активності українців Східної Галичини.

На межі 1922–1923 рр. політичний рейтинг східногалицької української буржуазії дуже знизився. Ще в се­редині 1922 р. польське посольство у Ватикані обґрунтува­ло безперспективність проникнення католицизму на слов'янський Схід за допомогою греко-католицької цер­кви. Це призвело до зміни політики папи Пія XI щодо східногалицького питання і до фактичної відмови від подаль­шої підтримки А. Шептицького та уряду ЗУНР.

У цей період змінює акценти у своїй політиці й Англія. Так, на початку 1923 р. англійський уряд за поступки, які йому зробила Франція на Близькому Сході (зокрема, в ра­йоні Мосулу – мосульська нафта), погодився на анексію Східної Галичини Польщею – союзницею Франції.

14 березня 1923 року в Парижі зібралася рада послів ве­ликих держав – Англії, Франції, Італії та Японії, яка оста­точно визнала суверенітет Польщі над Східною Галичиною.