2. Перебудова державного апарату усрр у зв’язку з утворенням срср

Пiдготовка союзної Кокституцiї 1924 р. У 1923 р. згiдно з рiшеннями І Всесоюзного з’їзду Рад розгортався процес доопрацювання договору i декларацiї про утворення СРСР, а вiдтак i вироблення союзної Конституцiї. Уже перша сесiя ЦВК СРСР (30 грудня 1922 р.) обрала Президiю ЦВК СРСР i доручила їй пiдготувати проекти положень про ЦВК СРСР, про Раду Народних Комiсарiв i Раду Працi та Оборони СРСР, про наркомати СРСР. 24 лютого 1923 р. було створено спецiальну комiсiю ЦК РКП(б) для розроблення проекту Конституцiї Союзу РСР. Участь у цiй роботi брали i керiвнi партiйнi та радянськi працiвники УСРР, якi намагалися захистити державний суверенiтет республiки. З цiєю метою при ВУЦВК i Раднаркомi УСРР створювалася конституцiйна комiсiя для участi в розробленнi основних питань будiвництва Союзу РСР, для вироблення проектiв про загальносоюзнi органи, про Верховний Суд СРСР та iн. М. Фрунзе було доручено включитися в роботу над проектом про взаємини об’єднаних наркоматiв СРСР І УСРР. У процесi пiдготовки проекту Конституцiї розгорнулася гостра полiтична боротьба. Сталiн та його оточення намагалися максимально обмежити суверенiтет республiк. Спроби окремих дiячiв республiк протистояти цим акцiям рiшуче придушувалися, дедалi чiткiше виявлялися риси сталiнської “автономiзації”. Позицiя українського керiвництва була викладена М. Фрунзе на лютневому (1923 р.) Пленумi ЦК РКП(б). Вiн вимагав вiдокремления органiв управлiння Союзу вiд iснуючих органiв РСФРР, розширення бюджетних прав республiк та iн. Захистити сувереннi права України намагався також В. Затонський, який наполягав, щоб республiки були самостiйними в галузi фiнансiв. Якнайширшу адмiнiстративну й господарську автономiю окремих республiк вiдстоював Х. Раковський.

Основна боротьба вiдбулася на ХII з’їздi РКП(б) 17–25 квiтня 1923 р. З доповiддю “Нацiональнi моменти в партiйному й державному будiвництвi” виступив Сталiн. Представники укранської делегацй висловили низку критичних зауважень. Особливе значення мав виступ Х. Раковського, який внiс вiд української парторганiзації поправку до запропонованої Сталiним резолюцiї щодо норм представництва й складу другої палати ЦВК СРСР. Згiдно зi сталiнською резолюцiєю, до Ради Нацiональностей передбачалось обирати по чотири представника вiд союзних i автономних республiк, а також по одному – вiд нацiональних областей. Таким чином виходило, що РСФРР матиме в цiй палатi 64–72 голоси, Закавказька федерацiя – 12, а УСРР та ЕСРР – по чотири голоси. Х. Раковсьий наполягав на тому, щоб до другої палати входили тiльки предтавники союзних республiк. Проте його поправку з’їзд вiдхилив.

Пiсля ХII з’їзду РКП(б) в Українi продовжувалася робота щодо доопрацювання Союзного договору. Комiсiя при Раднаркомi СРР на чолi з Х.Раковським пiдготувала свiй проект Союзного договору, який повинен був захистити сувереннi права республік.

Остаточно питання про характер Союзу було вирiшено на четвертiй нарадi ЦК РКП(б) з вiдповiдальними працiвниками нацiоальних республiк i областей у червнi 1923 р. Сподiвання на серйознi змiни, на захист суверенiтету України виявилися марними. Основнi положения українського проекту договору зазнали тут нищiвної критики з боку Сталiна, який безпiдставно звинуватив авторiв проекту, i передусiм Раковського, в бажаннi “домогтися чогось середнього мiж конфедерацiєю i федерацiєю з перевагою на бiк конфедерації”. Декларацiю i Союзний договiр 1922 р. не було доопрацьовано. Резолюцiя четвертої наради фактично спрямовувалася на утворення централiзованої федерацiї. Пiсля цього розширена комiсiя Президiї ЦВК СРСР виробила текст союзної Конституцiї i надiслала його до союзних республiк на розгляд та ратифiкацiю. ВУЦВК 2 липня 1923 р., розглянувши проект Конституцiї СРСР, постановив: “Зазначений проект Конституції Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк в цiлому затвердити”. Проект Конституцiї був також схвалений ЦВК РСФРР, ЗСФРР та БСРР.

6 липня вiдбулася друга сесiя ЦВК СРСР, яка прийняла постанову про затвердження Основного Закону (Конституцiї) СРСР i негайне надання йому чинностi. Схвалений текст Конституцiї було вирiшено винести на остаточне затвердження II з’їздом Рад Союзу РСР”.

Затвердження союзної Конституції потребувало розроблення цiлої низки положень про найвищi органи влади й управлiння СРСР та їхнi взаємини з найнищими органами влади й управлiння союзних республiк, якi забезпечували практичне здiйснення основних принципiв Конституцiї Союзу РСР.

У цiй роботi брав участь i уряд України. Так, 10 жовтня 1923 р. ВУЦВК створив свою комiсiю, на яку покладалося завдання розглянути основнi конституцiйнi питання, пов’язанi з утворенням СРСР, i передусiм з’ясувати взаємовiдносини як з законодавчими органами СРСР, так i з окремими союзними наркоматами.

Конституцiйна комiсiя пiдготувала проект постанови ВУЦВК “Про центральнi органи Союзу СРСР”, яким було схвалено положення про ЦВК та Раднарком СРСР, про наркомати СРСР та про директивнi наркомати. Представникам УСРР доручалося вiдстоювати на сесiї ЦВК СРСР поправки i пропозицii стосовно прерогатив ЦВК СРСР i ЦВК союзних республiк, пропозиції про загальносоюзнi наркомати, про взасмини мiж об’єднаними i необ’єднаними наркоматами тощо. III сесiя ЦВК СРСР 6 листопада 1923 р. затвердила положення про центральнi органи влади СРСР, про Верховний Суд СРСР i тимчасове положення про мiсцевi фiнанси. Проте в процесi будiвництва єдиної союзної держави досить часто виникали непорозумiння, наприклад у зв’язку з постаноною Президії ВРНГ СРСР про вилучення трестiв “Пiвденсталь” i “Пiвденмаштрест” з вiдання українського Раднаргоспу та пiдпорядкування iх ВРНГ СРСР. Українська економiчна рада заявляла про свою незгоду з рiшенням Президії ВРНГ СРСР. Суттєвi зауваження викликав порядок проходження проектiв загальносоюзних декретiв. Показово, що проти українських зауважень першим щоразу виступав ЦК КП6)У, намагаючись показати свою вiдданiсть союзному партiйному центру. Напередоднi II Всесоюзного з’їзду Рад вiдбулися з’їзди Рад союзних республiк, якi схвалили Конституцiю СРСР. Зокрема, питания про союзну Конституцiю було розглянуто 19 сiчня 1924 р. на VIII Всеукраїнському з’їздi Рад, який прийняв постанову про її ратифiкацiю. 31 сiчня 1924 р. Основний Закон (Конституцiю) СРСР остаточно затвердив II з’їзд Рад Союзу РСР. Утворення Союзу РСР, прийняття союзної Конституцiї 1924 р. диктували необхiднiсть перебудови державного апарату УСРР. Процес реорганiзацї охопив усi основнi ланки державного механiзму, знайшовши своє закрiплення у новому текстi Конституцї УСРР ‘1925 р. i в подалших змiнах Основного Закону.

Найвищi органи державної влади й управлiння УСРР. Анадiяльності Всеукраїнських з’їздiв Рад за цей перiод свiдчить, що з’їзд був верховним органом влади УСРР. Своїми законодавчими актами Всеукраїнський з’їзд Рад визначав основний напрям Діяльностi всiх органiв Української держави як у центрi, так i на мiсцях. Його рiшення мали характер директив i найвищу юридичну Але з утворенням СРСР вiн мусив керуватися постановами Всесоюзних з’їздiв Рад, директивами всесоюзних i республiканських з’їздiв Комунiстичної партії та пленумiв ЦК. Невпинне посилення партiйного керiвництва усiма державними структурами позначалося i на роботi Всеукраїнських з’їздiв Рад. Змiнювався партiйний склад з’їзду. Якщо на V Всеукраїнському з’їздi Рад (лютий–березень 1921 р.) поряд з бiльшовиками засiдали 13 представникiв iнших партiй то на VI з’їздi (грудень 1921 р.) їх уже було тiльки двоє, а почиаючи з VII з’їзду Рад (грудень 1922 р.) представницький орган України стає однопартiйним – бiльшовицьким. Плюралiстична полiтична система знищуеться, утверджуеться монопольне становище РКП(б) i КП(б)У. Всеукраїнський з’їзд Рад розглядав i вирiшував найважливiшi питання вiдбудови промисловостi, сiльського господарства, транспорту, торгiвлi, фiнансiв, культурного будiвництва тощо. Значне мiсце в роботi Всеукраїнських з’їздiв Рад посiдали проблеми перебудови державного апарату УСРР у зв’язку з уведенням непу й утворенням Союзу РСР. Так, VIII Всеукраїнський з’їзд Рад (сiчень 1924 р.) накреслив шляхи подальшого розвитку народного господарства України, ратифiкував Договiр про утворення СРСР i прийняту другою сесiєю ЦВК СРСР Конституцiю Союзу РСР, доручив Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комiтету (ВУЦВК) переглянути Конституцiю УСРР вiдповiдно до союзної Конституції. Черговий IХ Всеукраїнський з’їзд Рад (травень 1925 р.) розглянув широке коло питань господарського i державного будiвництва, змiни в Конституції УСРР, викликанi включенням до складу УСРР Молдавської АСРР. Починаючи з IХ Всеукраїнського з’їзду Рад, на з’iздах стали заслуховуватися доповiдi про дiяльнiсть уряду СРСР та обиратися вiд УСРР члени Ради Нацiональностей ЦВК СРСР. 3 1926 р. змiнилася перiодичнiсть скликання Всеукраїнських з’їздiв Рад. Відтепер вони збиралися не щорiчно, а один раз на два роки. Х Всеукраїнський з’їзд Рад (квiтень 1927 р.) придiлив увагу розвитку сiльського господарства, необхiдним змiнам у Конституцiї УСРР, полiтицi пожвавлення роботи Рад та iн. I Всеукраїнська конференцiя КП(б)У (жовтень 1926 р.), виходячи з рiшень ХIV з’їзду ВКП(6), накреслила низку заходiв щодо прискорення темпiв iндустрiалiзації i пiдвищення частки важкої промисловостi в народному господарствi республiки. Х Всеукраїнський з’їзд Рад, виконуючи цi партiйнi директиви, повинен був конкретизувати їх надати їм державно-правової форми.

ХI з’їзд Рад у травнi 1929 р. вже мав змогу пiдбити пiдсумки iндустрiалiзацiї й затвердити перший п’ятирiчний план розвитку народного господарства УСРР. На цьому ж з’їздi було прийнято нову Конституцiю Української СРР.

Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комiтет як вищий орган державної влади УСРР у перiод мiж Всеукраїнськими з’їздами Рад у цей час вiдiгравав важливу роль. У зв’язку з остаточним затвердженням у сiчнi 1924 р. Конституції СРСР необхiдно було внести вiдповiднi змiни в повноваження найвищих органiв державної влади союзних республiк. В Українi для вирiшення такого завдання важливе значення мало Положення про ВУЦВК вiд 12 жонтня 1924 р. Воно визначало порядок обрання ВУЦВК, строк повноважень, перiодичнiсть скликання сесiй (не менше трьох разiв на рiк), основнi принципи органiзації i дiяльностi Президії ВУЦВК. цей законодавчий акт вперше прямо вказував, що Президiя ВУЦВК в перiод мiж сесiями ВУЦВК є вищим законоданчим, виконавчим та розпорядчим органом влади УСРР.

Важливе мiсце посiдав також затверджений постановою ВУЦВК у липнi 1926 р. Наказ про порядок роботи Президії ВУЦВК, який визначав її склад i регламентував порядок скликання, ведення засiдань тощо. Один з роздiлiв Наказу присвячувався Малiй Президiї ВУЦВК, що вiдiгравала роль внутрiшнього допомiжного i пiдготовчого органу. У 1926–1929 рр. ВУЦВК, як І Всеукраїнський з’їзд Рад, чи- мало уваги придiляв розвитку промисловостi (курсу на iндустрiалiзацiю), сiльському господарству, культурному будiвництву. Так, 23 листопада 1926 р. ВУЦВК своєю постановою доручив уряду УСРР вжити необхiдних заходiв до повного здiйснення загальної освiти дiтей вiком 8–11 рокiв. Багато уваги ВУЦВК придiляв питанням державного будiвництва, удосконаленню роботи мiсцевих оганiв влади. ВУЦВК заслуховував на своїх сесiях звiтнi доповiдi окружних виконкомiв, райвиконкомiв та окремих сiльрад. Утворення СРСР і затвердження його Конституцiї призвели до суттєвих змiн у системi органiв державного управлiння Українько СРР, визначили статус Ради Народних Комiсарiв i народних комiсарiатiв УСРР. 12 жонтня 1924 р. було затверджено нове Положения про Радарком УСРР, згiдно з яким вiн визнавався виконавчим i розпоядчим органом державної влади України. до складу Раднаркому СРР входили: голова РНК, його заступники, наркоми (землеробства, фiнансiв, внутрiшньої торгiвлi, працi, внутрiшнiх справ, юстиції та прокуратури республiки, ро6iтничо-селянської iнспекцiї, освiти, охорони здоров’я, соцiального забезпечення), голова ВРНГ, уповноваженi наркоматiв СРСР при УСРР. Визначалося коло осiб, котрi могли брати участь у роботi Раднаркому УСРР iз правом дорадчого голосу. Зауважимо, що Положения 1924 р. уперше так доладно визначило склад Раднаркому УСРР. Чiтко були позначенi і предмети вiдання Раднаркому УСРР.

Значно розширилась нормотворча робота Раднаркому УСРР у 1926–1929 рр. За цей перiод вiн видав велику кiлькiсть важливих Постанов як самостiйно, так i спiльно з ВУЦВК. Уряд України повинен був звiтувати перед союзними органами. Президiя ЦВК СРСР мала право скасовувати рiшення укранських установ. Траплялися випадки, коли республiка опротестовувала перед ЦВК СРСР рiшення союзних органiв, якi порушували сувереннi права УСРР. З утворенням СРСР виникла необхiднiсть внести змiни до системи органiв галузевото управлiння всiх союзних республiк, у тому числi й УСРР. У цей час наркомати Союзу РСР подiлялися на групи: загальносоюзнi (злитi) – єдинi для всього Союзу й об’єднанi (директивнi), органами яких у союзних республiках були однойменнi наркомати. до загальносоюзних належали наркомати: засордонних справ, вiйськових i морських справ, зовнiшньої торгiвлi, шляхiв сполучення, пошт і телеграфiв. Другу групу об’єднаних наркоматiв становили: Вища рада народного господарства, наркомати продовольства, працi, фiнансiв, робiтничо-селянська iнспекцiя.

Республiканськими залишались наркомати земельних справ, охорони здоров’я, соцiального забезпечення, освiти, внутрiшнiх справ, юстицiї. Виходячи з такого розподiлу наркоматiв, ВУЦВК у вереснi 1923 р. схвалив постанову “Про перетворення центральних установ з. Наркомзасправ” УСРР було реорганiзовано в управлiння уповноваженого Наркомату закордонних справ СРСР в Українi. Одночасно управлiння уповноважених наркомату фiнансiв РСФРР i наркомату працi РСФРР при Раднаркомi УСРР перетворювались вiдповiдно в народнi комiсарiати фiнансiв i працi УСРР. У листопадi 1923 р. Укрекономраду реорганiзували в Українську економiчну нараду при Раднаркомi УСРР. Розвиток торгiвлi викликав необхiднiсть створення наркомату торгiвлi УСРР. У червнi 1924 р. було лiквiдовано наркомпрод УСРР, а його апарат передано наркомвнуторгу УСРР. Збирання єдиного сiльськогосподарського податку покладалося на наркомат фiнансiв УСРР та його органи. Усерпнi 1923 р. наркомат держконтролю УСРР було реорганiзовано в наркомат робiтничо-селянсько iнспекцiї. Всi цi перетворення вели до посилення централiзації в управлiннi. Особлива роль в цьому належала загальносоюзним наркоматам – наркоматам з “безроздiльною владою”. Надiйними провiдниками директив союзного центру були й директивнi наркомати. Практична робота з перебудови держапарату створила умови для вироблення Загального положения про народнi комiсарiати УСРР, яке було затверджене ВУЦВК 12 жонтня 1924 р. Закрiпивши систему органiв галузевого державного управлiння, Загальне положення визначало 11 народних комiсарiатiв, розподiляло наркомати на загальносоюзні i директивнi, визначало статус уповноважених загальносоюзних наркоматiв при урядi УСРР, перелiчувало предмети вiдання та межi повноважень наркоматiв УСРР. Раднарком УСРР здiйснював великий обсяг роботи з управлiння народним господарством республiки. Так, чимало уваги придiлялося Вищiй Радi Народного Господарства (ВРНГ) УСРР, пiд керiвництвом якої перебувала вся республiканська i мiсцева промисловiсть України. З квiтня 1929 р. було затверджено Положення про ВРНГ, в якому докладно визначалася її структура. У 1927–1929 рр. було прийнято ряд положень про наркомати землеробства, фiнансiв, торгiвлi, соцiального забезгтечення, юстицiї тощо, де чiтко визначалися права, обов’язки i структура народних комiсарiатiв. 13 липня 1927 р. ВУЦВК i Раднарком УСРР ухвалили постанову про розширення прав робiтничо-селянської iнспекцiї. Рiшення наркомату РСІ УСРР ставали тепер остаточними i обов’язковими для всiх державних уставов i пiдприємств. 23 сiчня 1929 р. було прийнято Положения про народний комiсарiат РСІ УСРР. Нове Положения значною мiрою розширювало компетенцiю РСІ, надавало широких повноважень: припиняти незаконнi розпорядження посадових осiб, знайомитись під час ревизиi з документами i матерiалами державних установ i пiдприємств та ін.

В Українi зростав центральний апарат державного управлiння. Дедалi вагомiшою в управлiннi ставала роль комунiстiв, якi обiймали керiвнi посади. Запроваджувалася практика беззаперечного пiдпорядкування директивам вищих органiв, поступово формувалися елементи адмiнiстративно-командної системи. Мiсцевi органи державної влади УСРР. Характерною рисою цього перiоду було насамперед завершення розпочатоi ще в 1922 р. реформи адмiнiстративно-територiалъного устрою УСРР, головною метою які були пошук найефективнiшы системи контролю за мнс- ценим управлiнням. Найскладнiшим завданням цiеi реформи став перехiд вiд чотириступеневсй системи управлiння (губернiя – повiт – волость – село) до триступеневоi (округ – район – село). Вiдбувався такий перехiд поступово. Спочатку було пiдготовлено проект скасувавня в УСРР волостей i повiтiв та утворення замiсть них районiв i округiв. 12 квiгня 1923 р. ВУЦВК ухвалив постанову “Про новий админiстративно-територiальний подiл України”, якою скасував волостi й повiти, затвердивши подiл на 53 округи i 706 районiв. Одночасно зменшувалася кiлькiсть сiльрад.

Змiни в адмiністративно-територiальному устрої знайшли своє вiдображення й закрiплення у вiдповiдних законоданчих актах про мiсцевi органи влади. у 1923 р. ВУЦВК затвердив положення про губернськi з’їзди Рад та губвиконкоми, про окружнi з’їзди Рад та окрвиконкоми, про районнi з’їзди Рад i райвиконкоми, а також положення про сiльськi Ради. Цими актами було закрiплено систему мисцевих Рад та їхнiх виконкомiв, визначена органiзацiйна структура рiзних ланок мiсцевих органів, а також форми i методи її дiяльностi. Аналiз проведеної роботи було дано в постановi ВУЦВК “Про підсумки й черговi завдання районування України” вiд 4 листопада 1923 р.

Наприкiнцi 1924 р. визрiли умови для завершения адмiнiстративно-териториальної реформи УСРР. Це питания було винесено на розгляд ІХ Всеукраїнського з’їзду Рад, який відзначив, що адміністративно-територіальна реформа, розпочата в 1922 р., викликана завданнями поліпшення й скорочення держапарату и наближення його до населення. З’їзд вказав на необхiднiсть завершити цю роботу переходом до триступеневої системи управлiння. Вiдповiдно до постанови з’їзду Рад Президiя ВУЦВК своїм рiшенням вiд З червня 1925 р. скасувала губернiї як адмiнiстративно-територiальнї одиницi. Вiдтепер територiя Украiнсъкої СРР розподiлялась на 41 округ, 680 районiв, 10314 сiльрад. У тому числi було створено 12 нацiональних районiв i 549 нацiональних сiльрад: росiйських, нiмецьких, польських, єврейських та iн. У зв’язку зi скасуванням губернiй ВУЦВК i Раднарком УСРР 17 березня 1926 р. прийняли рiшення про лiквiдацiю губвиконкомiв. Проте остаточно перехiд до триступенево системи управлiння в УСРР завершився лише на початку 1929 р. Подальший розвиток господарського будiвництва потребував активнiшої дiяльностi мiсцевих Рад. Тому курс на “пожвавлення Рад” було проголошено основним i найгострiшим завданням моменту. Одним з найважливiших засобiв пожвавлення Рад стала органiзацiя виборчих кампанiй до Рад. 10 вересня 1924 р. ВУЦВК i Раднарком УСРР затвердили Положення про виборчi права громадян та порядок проведения виборiв, у якому було дано вичерпний перелiк осiб, що користуються виборчими правами, й осiб, позбавлених таких прав. У листопадi 1925 р. ВУЦВК i Раднарком УСРР ухвалили нове Положення про виборчi права громадян, де узагальнювався вже набутий досвiд, були внесенi деякi уточнения. Але i пiсля цього коло осiб, позбавлених виборчих прав, залишалося значним. Вибори були нерiвними, багатоступеневими, з вiдкритим голосуванням. Взагалi можна сказати, що фактично виборiв не було. Кандидати вiд бiльшовицького керiвництва завжди одержували бiльшiсть голосiв в умовах вiдкритого голосування.

Збройнi сили. Перехiд до мирної господарської роботи позначився на становищi збройних сил. Було проведено скорочення Червоної армії і водночас накресленi заходи щодо її вдосконалення i змiцнення. Вся робота у збройних силах запроваджувалася на основi постанов Х і ХI з’їздiв РКП(б). У свiй час укладення союзного робiтничо-селянського договору мiж РСФРР i УСРР вимагало внесення змiн до органiзації управлiння збройними силами в Українi. Виходячи з цього Раднарком УСРР постановою “Про командуючого всiма збройними силами на Українi i уповноваженого РВРР на Українi” вiд 25 сiчня 1921 р. установив, що командувач збройними силами в Українi, будучи начальником усiх вiйськових частин, управлiнь та установ Червоної армiї, якi перебувають в Українi, водночас є уповноваженим РВРР i безпосередньо пiдпорядковується Реввiйськрадi республiки. Новi умови викликали необхiднiсть реформи збройних сил. Важливе значения мала розробка нових принципiв комплектування Червоної армії. Першим кроком у цьому напрямi стала постанова ВУЦВК “Про обов’язкову вiйськову службу” вiд З сiчня 1923 р.2, видана на пiдставi декрету ВЦВК і Раднаркому РСФРР вiд 28 вересня 1922 р. У постановi ВУЦВК зазначалося: “Всi громадяни УСРР чоловiчої статi, незалежно вiд їхнього мiсцеперебування, притягаються до вiдбування обов’язкової вiйськової служби”. Постановою визначалися строки проходження дiйсної вiйськової служби, порядок увiльнення, перебування в запасi тощо. У другiй половинi 1923 р. було визнано своєчасним перехiд до мiлiцiйних начал у будiвництвi збройних сил. З цiєю метою 8 серпня 1923 р. ЦВК i Раднарком СРСР видали декрет “Про органiзацiю територiальних вiйськових частин i проведення вiйськової пiдготовки трудящих”, де детально визначався порядок комплектування Червоно армiї – так звана змiшана система збройних сил .

З метою розроблення питань, пов’язаних з органiзацiєю територiальних формувань, а також допризовною позавiйськовою пiдтотовкою трудящих, постановою ВУЦВК i Раднаркому УСРР вiд 11 листопада 1925 р. при окрвиконкомах, де були розташованi територiальнi частини, створюються спецiальнi органи – постiйнi територiальнi наради, в усiх iнших округах – постiйнi наради з питань позавiйськової пiдготовки трудящих. У в’язку із завершенням демобiлiзацiї та рiзким скороченням чисельностi Червоної армії ЦК РКП(б) виробив план реформи збройних сил. Внаслiдок проведения реформи розширилися і змiцнiли, поряд з кадровою армiєю, територiальнi формування, якi в 1925 р. становили понад 50% усiє системи збройних сил, було реорганiзовано iнститут вiйськових комiсарiв i в управлiннi вiйськовими частинами запроваджено принцип єдиноначальностi. Реформа Червоної армiї охоплювала також реорганiзацiю вiйськового управлiння. Перебудовувався центральний апарат і апарат вiйськових округiв. В Українi було скасовано губернськi вiйськовi комiсарiати i створено корпуснi та дивiзiйнi територiальнi управлiння. Важливi завдання у вiйськовiй галузi покладалися на мiсцевi органи державної влади. Активно розгорнулося будiвництво нацiональних вiйськових частин. Схвалений 18 вересня 1925 р. ЦВК і Раднаркомом СРСР Закон “Про обов’язкову вiйськову службу” пiдбив першi пiдсумки реформи Червоної армiї й остаточно закрiпив принцип централiзованого будiвництва збройних сил СРСР як единої союзної держави.