Лекція 21. Тема: Правова система в Україні у 1920-1930 рр.

Навчальна мета: проаналізувати правову систему в Україні у 1920-1930 рр.

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Організаційний момент –5 хв.

Вступ – 5 хв.

Навчальні питання:

1. 15 хв.

2. 20 хв.

3. 25 хв.

4. Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповіді на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення: навчальні карти, хрестоматії, схеми, збірники документів і матеріалів, першоджерела.

Джерела і література:

ПЛАН

1. Становище України на початку 20-х рокiв. Нова економiчна полiтика та її законодавче оформлення.

2. Перебудова державного апарату УСРР у зв’язку з утворенням СРСР.

3. Змiни в Конституцiї Української СРР.

1. Становище України на початку 20-х рокiв. Нова економiчна полiтика та її законодавче оформлення

Зовнiшньоекономiчна полiтика України. Наприкiнцi 1920 – на початку 1921 рр. стало зрозумiлим, що утопiчнi,. iдеї бiльшовикiв про перемогу свiтової пролетарської революцiї в реальному життi зазнали повного краху. Радянськi республiки потрапили у мiжнародну iзоляцiю з повнiстю зруйнованими першою свiтовою i громадянською вiйнами промисловiстю та сiльським господарством. Вихiд з цього становища бiльшовики тепер шукали в установленнi мирних вiдносин з капiталiстичними кранами. Деякi зрушення в цьому напрямi мали мiсце. Так, 7 грудня 1921 р. було лiдписано угоду мiж РСФРР i УСРР, з одного боку, та Австрiєю – з другого, про встановлення економiчних та торгових вiдносин, а 21 сiчня 1922 р. укладено договiр про дружбу мiж УСРР i Туреччиною. На початку 1922 р. було оголошено про ухвалене в Канах рiшення Верховної ради Антанти скликати в Гену конференцiю з участю радянсько Росії та Нiмеччини для врегулювання економiчних i фiнансових проблем. З радянських республiк захiднi держави запросили тiльки Росiю. до складу росiйської делегації було включено Х. Г. Раковського. Хоча конференцiя закiнчилася безрезультатно, пiд час п роботи росiйськiй делегації вдалося укласти рiвноправний договiр з Нiмеччиною. Головну роль тут вiдiграли потреби Нiмеччини знайти союзника, а також дипломатичний хист Раковського. У листопадi того самого року в Берлiнi було укладено угоду про поширення дiї нiмецько-росiйського договору на Україну та iншi незалежнi радянськi республіки.

Внутрiшнє становище України. Зрозумiло, що цi та iншi зоннiшньополiтичнi акцiї не могли скiльки-небудь глибоко змiнити внутрiшнє становище в Українi. На початку 20-х рокiв воно було дуже складним. Загальнi збитки за воєннi роки становили 10 млрд золотих карбованцiв. Найбiльших руйнувань зазнала важка промисловiстъ. У Донбасi з 1920 р. понад 600 шахт було затоплено. Занепав залiзничний, рiчковий, морський транспорт. Значних руйнувакь зазнали легка та харчова промисловiсть.

У скрутному становищi перебувало сiльське господарство республiки. Його стан ускладнювався продовольчою розверсткою i забороною торгувати селянам. У 1921 р. в республiцi було вироблено лише 45 млн центнерiв зерна, що становило 25 % довоєнного збору. Розруха в сiльському Господарствi призвела до величезного лиха – голоду.

Незважаючи на кризовий стан у сiльсъкому господарствi, повну незаiнтересованiсть хлiборобiв у розширеннi виробництва, бiльшовицьке керiвництво не вiдмовлялося наприкiнцi 1920 р. вiд воєнно-комунiстичної доктрини, продовжуючи продрозверстку за допомогою озброєних робiтничих i червоноармiйських загонiв. У вiдповiдь на цi акції властей селяни почали чинити збройний опiр. По всiй Українi поширювався селянський рух, який офiцiйна пропаганда оголошувала “полiтичним бандитизмом”. Українське ж село було охоплене антибiльшовицьким повстанським рухом.

Нова економiчна полiтика (НЕП). дедалi гострiшою ставала потреба якнайшвидше змiнити економiчну полiтику бiльшовикiв, яка грунтувалася на засадах воєнно-комунiстично доктрини. Реальний перехiд до нової економiчної полiтики (непу) в радянських республiках, у тому числi й в УСРР, розпочався пiсля прийняття Х з’iздом РКП(б) (березень 1921 р.) рiшення “Про замiну розверстки натуральним податком”, що стало основою цiлої низки законодавчих актiв, прийнятих державними органами РСФРР, а потiм продубльованих в УСРР. Так, надзвичайна сесiя ВУЦВК V скликання ухвалила 27 березня 1921 р. постанову “Про замiну продовольчої розверстки натуральним податком”. Податок був значно меншим порiвняно з продрозверсткою. 29 березня 1921 р. Раднарком УСРР прийняв постанову “Про натуральний податок на зерновi продукти”, яка заздалегiдь визначала селянам розмiр податку на зерновi продукти врожаю 1921/22 р. 28 травня 1921 р. Раднарком УСРР прийняв постанову “Про натуральний податок на хлiб, картоплю та олiйне насiння”. Вiдповiдно до цiєї постанови розмiр податку визначався для кожного господарства окремо i обчислювався залежно вiд врожаю в певнiй мiсцевостi та вiд кiлькостi рiллi i числа їдцiв у господарствi. З метою пiдвищення заiнтересованостi селян у швидкому виконаннi зобов’язань перед державою та розгортаннi товарообміну Раднарком УСРР I9 квiтня 1921 р. видав постанову про вiльний обмiн, купiвлю та продаж сiльськогосподарських продуктiв, що залишалися у селян пiсля виконання податку, а також фабрично-заводських i кустарних виробiв.

Рiшення про скасуванвя продрозверстки i запровадження натурального податку стимулювало розвиток сiльського господарства. Селянин знав заздалегiдь, що у нього не будуть вилучатися лишки, а iснуватиме певний податок; лишками вiн зможе розпоряджатися на свiй розсуд, зокрема обмiнювати їх на необхiднi для розвитку свого господарства промисловi товари. Згодом уряд прийняв ще низку законодавчих актiв, якi стимулювали вiдбудову сiльського господарства. Серед них важливе значення мала постанова ВУЦВК вiд 19 квiтня 1922 р. “Про вiдбудову та змiцнення сiльського господарства України”. У нiй накреслювалася програма деякої допомоги селянам. Провiдне мiсце серед правових актiв у галузi сiльського господарства посiдав Земельний кодекс УСРР, затверджений ВУЦВК у листопадi 1922 р. Вiдбудовi сiльського господарства сприяли заходи, передбаченi декретом ВУЦВК i Раднаркому УСРР вiд 19 травня 1923 р. про запровадження єдиного сiльськогосподарського податку. Одночасно здiйснювався перехiд вiд натурального податку до грошового. Радянсъкий уряд неухильно проводив у законодавствi тверду класову полiтику, пiдтримуючи бiдноту. Так, захищаючи бiднi верстви селянства, ВУЦВК 8 липня 1922 р. прийняв постанову “Про визнання недiйсними угод на хлiб”, 1 листопада 1922 р. постанову “Про продовження строку для закрiплення майна, вiдiбраного комнезамами”. Схвалюючи податкове законодавство, уряд перекладав основний тягар податкiв на заможнi верстви сiльського населення.

Запровадження засад непу в сiльському господарствi України позитивно впливало на його вiдбудову. у 1925 р. загальна посiвна площа в Українi досягла довоєнного рiвня. У 1925–1926 рр. виробництво зерна в Українi майже дорiвнювало довоєнному рiвню. Розвитку сiльського господарства України в перiод непу сприяли рiзнi види кооперацiї. У 1928 р. рiзноманiтними видами української кооперації було охоплено близько 85 % всiх селянських господарств. Кооперацiя стала “важливим фактором пiдвищення продуктивної працi, змiцнення економiчної бази держави й пiдвищення добробуту народу”. Але все ж таки головним джерелом благополуччя непу залишалося iндивiдуальне сiльське господарство. Складалися сприятливi умови для вiдбудови i розвитку промисловостi, у тому числi важко. Але слiд було негайно реорганiзувати на засадах непу управлiння нацiоналiзованою промисловiстю, надати державним пiдприємствам господарсько-оперативної самостiйностi i перевести їх на господарський розрахунок. Це зумовлено тим, що реальний перехiд до нової екокомiчної полiтики не мiг вiдбутися без функцiонувавня ринку i ринкових вiдносин. Уже восени 1921 р. радянська держава використовувала товарно-грошовi вiдносини.

Введення госпрозрахунку вимагало виокремлення певних господарських комплексiв – державних трестiв i пiдприємств iз загальної маси державного майна i визнання за ними господарської самостiйностi. В Українi трести почали створюватися з осенi 1921 р. Правове становище трестiв визначалося в декретi ВУЦВК вiд 2 липня 1923 р. “Про державкi промисловi пiдприсмства, якi дiють на засадах комерцiйного розрахунку (трести)”. Керування трестами здiйснювала ВРНГ УСРР. Трести отримали самостiйнiсть в галузi постачання виробництва i збуту виробленоi продукцiї i були орiєнтованi на ринок. Одночасно з трестуванням промислових пiдкриємств вiдбувався процес створення синдикатiв – органiзацiй для закупiвлi сировини, планування торгових операцiй i збуту однорiдної продукції групи трестiв. Пiд час упровадження непу поруч з розгортанням ринкових вiдносин вiдбувався процес органiзацiї планового господарства, формувалася система планових органiв. 28 вересня 1921 р. ВУЦВК i Радкарком УСРР створили Українську економiчну раду (УЕР). У Положеннi про цей орган вказувалося, що вiн створювався при Раднаркомi УСРР для об’єднання, систематичного узгодження, планового керiввицтва, регулювання i контролю роботи економiчних наркоматiв УСРР, уповноважених наркоматiв РСФРР. УЕР стала найнищим господарським органом на території України. Почали створюватися губернськi економiчнi ради, а 28 вересня 1921 р. було прийнято положення про цi ради. Одним з найголовнiших завдань УЕР було створення єдиного господарського плану. Для реалiзацiї цього завдання при Економiчнiй радi у вереснi 1921 р. була заснована Українська державна загальнопланова комiсiя .10 квiтня 1925 р. уряд УСРР прийняв нове Положення про державну планову комiсiю УСРР. На вiдмiну вiд попереднього положення, згiдно з яким Держплан УСРР пiдпорядковувався Українськiй економiчнiй радi, за Положенням держплан УСРР переходив до вiдання Раднаркому УСРР. Це, безумовно, пiдвищувало роль i значення Держплану республiки в системi державних органiв, посилювало плановi засади у керiвництвi народним господарством. Слiд зазначити, що уряд залишив за собою контроль не тiльки важкої промисловостi, а й таких “командних висот” в економiцi, як банки, транспорт, зовнiшня торгiвля.

Упровадження засад непу в промисловостi України дало змогу вiдбудувати її в короткий строк Так, у другому пiврiччi 1925/26 р. обсяг виробництва перевищив довоєнний рiвень. Валовий продукт всiеї державної промисловостi УСРР у 1925 р. становив 90,5 % довоєнного.

Щоб прискорити вiдродження промисловостi i налагодити обмiн мiж нею i сiльським господарством, велику кiлькiсть дрiбних пiдприємств держава передала в оренду органiзацiям (комнезамам, кооперативам, артiлям), а також приватним особам, у багатьох випадках – колишнiм власникам цих пiдприємств. За станом на кiнець листопада 1921 р. в Українi в оренду було вiддано 5286 дрiбних пiдприємств харчової, шкiряної, хiмiчної та iнших галузей промисловостi. Отже, з переходом до непу створювалися умови для виникнення в Українi так званої нової буржуазiї: орендарiв, приватних торгiвцiв, комiсiонерiв та iн.

Реалiзацiя накреслених бiльшовицькими з’їздами програм призвела до згортання непу. ХV з’їзд ВКП(б) затвердив директиви першого п’ятирiчного плану розвитку народного господарства СРСР, розрахованого на 1928/29–1932/33 господарськi роки. У травнi 1929 р. проект першого п’ятирiчного плаву затвердив V Всесоюзний з’їзд Рад. В УСРР перший п’ятирiчний план розвитку народного господарствУкраїни затвердив ХI Всеукраiнський з’їзд Рад (7–15 травня 1929 р.). Перший п’ятирiчний план розроблявся у двох варiантах – вiдправному й оптимальному (напруженому). Восени 1929 р. за iнiцiативою Сталiна було взято курс на “великий перелом”, тобто невпинне пiдвищення показникiв першого п’ятирiчного плану в галузi iндустрiалiзацiї i колективiзації сiльского господарства. Отже, Сталiн вiдкинув ухвалений з’їздом Рад документ, розробка якого зайняла багато сил i. працi. Внесення у прийнятий V Всесоюзним з’їздом Рад перший п’ятирiчний план розвитку народного господарства країни суттєвих коректив було органiзовано верхiвкою ЦК ВКП(б) на чолi зi Сталiним i здiйснено без вiдповiдного рiшення верховного органу влади – з’їзду Рад СРСР. Наслiдки цього для народного господарства країни долi мiльйонiв громадян виявилися дуже тяжкими. Так, “пiдхльостування” iндустрiалiзацiї обернулося невиконанням основних завдань п’ятирiчки. На початку 30-х рокiв було повнiстю лiквiдовано приватний капiтал в економiцi країни. Процес витiснення непманiв особливо активно вiдбувався протягом 1928–1929 рр.

На початку 30-х рокiв приватник був витiснений i з торгiвлi. Одним з основних засобiв тиску на приватний капiтал в народному господарствi України була жорстка як податкова, так i iнша полiтика радянської влади. Але використовувались i запозиченi вiд епохи “воєнного комунiзму” примусовi заходи. Наприклад, пiд час хлiбозаготiвельноi кампанiї 1928 р. до селян – власникiв хлiба, якi ухилялися вiд здачi хлiбних лишкiв за державними цiнами, органи влади застосовували надзвичайнi заходи. до кримiнальної вiдповiдальностi притягувалися тисячi хлiборобiв. Все це привводило до лiквiдацiї непу в найважливiшiй системi економiчних вiдносин – вiдносинах мiж мiстом i селом. Повною вiдмовою вiд засад непу в сiльському господарствi було проведення суцiльної колективiзацiї, яка розпочалася наприкiнцi 1929 р., що фактично означало початок реставрацiї воєннокомунiстичноiї полiтики. Головним її завданням було позбавлення селян приватної власностi на засоби виробництва. З метою забезпечення успiху цiєi небувалої в iсторії людства акцiї партiйно-державна верхiвка на чолi зi Сталiним протиставила найбiднiшi верстви села найзаможнiшим та експропрiювала останнiх пiд гаслом “лiквiдацiї куркульства як класу” й “загострення класової боротьби”. Наслiдки сталiнської колективiзацiї були жахливими. Накладена на колгоспи безрозмiрна продрозверстка, жорстка регламентацiя iхньої господарської дiяльностi тощо призвели до глибокої деградацiї продуктивних сил села й, зрештою до голодомору початку 30-х рокiв. Органiзований ВКП(б) голодомор в Українi знищив мiльйони людей.

Таким чином, неп не пiшов вглиб економiчних вiдносин. Не склалася найголовнiша умова для економiчного зростання i розвитку села, тобто можливiсть накопичення капiталу. З’ясувалось, що неп виявився нездатним “нести на собi тягар вирiшення тих гiгантських завдань, якi поставило перед собою суспiльство – форсованої iндустрiалiзації”.

Зi згортанням непу створювалася суворо централiзована командно-адмiнiстративна система керiвництва народним господарством України. Новий господарський механiзм грунтувався на директивному плануваннi, а не на економiчних засадах. Нова економiчна полiтика справила значний вплив на державний апарат i право України в 1920-тi роки.