2. Судоустрій. Прокуратура. Силові репресивні органи.

Важливим інститутом держави є органи, що забезпечують судочинство, нагляд за дотриманням законів, виконання по-ліційних і каральних функцій. Узурпація більшовиками влади в 1917 р., сам характер радянської влади обумовили особливу увагу радянської держави, правлячої партії до органів, зусил­лями яких ця влада підтримувалась. Йдеться про суд, проку­ратуру та силові правоохоронні структури.

Суд. Судоустрій Російської імперії, як одну з форм «кла­сового панування помішиків і капіталістів», декретом Всеро­сійського ЦВК від 24 листопада 1917р. було скасовано і замі­нено «революційним правосуддям». Дія цього декрету поши­рилась на Україну разом з радянською владою на початку 1918 р., а 19 лютого 1919р. Раднарком УСРР прийняв декрет про суд, яким скасовувались усі суди, організовані Централь­ною Радою, Гетьманатом та Директорією. Метою «революційного правосуддя» в Україні стадо придушення класових супротивників. Здійснювалось воно через революційні трибу­нали та народні суди, передбачені Тимчасовим положенням від 20 лютого 1919 р.

Революційні трибунали, у складі не менше 15 осіб, утво­рювались по одному на губернію, хоча справи могли розгля­дати й 3 члени трибуналу. Функції обвинувачення та захисту виконували громадські обвинувачі та правозаступники. Ком­петенція трибуналу була практично необмеженою від держав­них і контрреволюційних злочинів до злочинів, що «переда­вались на розгляд трибуналу постановами губвиконкому». Скарги на вироки трибуналів розглядав Верховний касацій­ний суд, а справи особливої важливості з травня 1919 р. – Верховний революційний трибунал України як суд першої ін­станції. Передбачені Тимчасовим положенням 1920 р. народ­ні суди формувались місцевими радами і повітовими викон­комами. Скарги на вирок народних судів розглядали ради (з'їзди) народних суддів, що скликались з усіх народних суд­дів цього судового округу. Кримінальні справи народний суд слухав у складі судді та двох або шести народних засідателів, які обиралися. Для суддів був обов'язковим стаж політичної роботи, тому серед них, як правило, було мало фахових юрис­тів. Але така умова і не була обов'язковою, оскільки вироки і рішення виносились на основі «революційного сумління і со­ціалістичної правосвідомості».

У 20-х – на початку 30-х рр. при адміністративно-терито­ріальному реформуванні відповідних змін зазнала і судова система республіки. Так, Постановою ВУЦВК від 16 грудня 1922 р. існуючі до цього судові органи скасовувались і запро­ваджувалась триланкова система судових установ – народний суд, губернський суд і Верховний суд УСРР.

Подальші зміни судової системи республіки обумовлюва­лись, по-перше, необхідністю уніфікації судових органів на підставі Основ судоустрою Союзу РСР і союзних республік, прийнятих у 1924 р., та, по-друге, переходом на триступеневу (район – округ – центр) систему адміністративного управ­ління. Тепер до єдиної системи судових органів належали на­родні (районні ), окружні суди та Верховний суд УСРР.

Справи особливих категорій розглядалися в спеціальних судах: судово-земельних комісіях, арбітражних комісіях, з 1931 р. – в арбітражних судах, військових трибуналах.

Крім того, з червня 1929 р. Постановою ВУЦВК і РНК УСРР утворюються громадські суди та примирні камери. Перші організовувались окружними судами на загальних зборах робітників і службовців на заводах, фабриках та установах терміном на один рік. Примирні камери створювались при сільських і селищних радах місцевою Радою у складі голови, заступника і двох членів-засідателів. Як і громадські суди, примирні камери накладали такі стягнення: громадська дога­на, попередження, відшкодування збитків, примусові роботи терміном до семи діб, штраф.

Положенням про судоустрій УСРР від 11 вересня 1929 р. передбачалась виборність народних суддів районів окружни­ми з'їздами Рад, а в містах і селищах – пленумами міських і селищних Рад. Визначалась також структура окружного суду: пленум, цивільний та кримінальний відділи, надзвичайна се­сія. Згідно з Положенням слідчий апарат, який до цього був у подвійному підпорядкуванні, повністю передавався прокура­турі. Інститут судових виконавців запроваджувався як при окружних, так і при народних судах. З ліквідацією округів скасовувались окружні та утворювались (жовтень 1930 р.) міжрайонні суди. У зв'язку з впровадженням триступеневої системи управління з травня 1932 р. міжрайонні суди ліквідо­вувались і організовувались обласні. Отже, сформувалась така судова система: народний суд, обласний суд і Верховний суд України.

Як суд першої інстанції, народний суд розглядав цивільні та кримінальні справи у складі народного судді та двох народ­них засідателів. Одноособове суддя виконував лише нота­ріальні функції та керував роботою судових виконавців. Члени народного суду обиралися з'їздами районних Рад, а в містах і селищах – пленумами місцевих Рад терміном на один рік.

Обласні суди були судами як першої, так і другої інстанції по цивільних і кримінальних справах. Члени обласних судів обирались обласними виконкомами терміном на один рік. Обласні суди здійснювали судовий нагляд, ревізували в межах області народні суди, нотаріальні органи тощо, а з 1934 р. здійснювали керівництво діяльністю всіх цих та інших допо­міжних судових органів. Серед повноважень Верховного Суду УСРР важливим було слухання у першій інстанції цивільних і кримінальних справ, віднесених до його компетенції, слу­хання у касаційному порядку справ, розглянутих обласними та усіма іншими без винятку судами. Важливою функцією Верховного суду було також тлумачення законів республіки з питань судової політики. Разом з тим, компетенція його знач­ною мірою обмежувалась Верховним Судом СРСР, який з 1933 р. отримав право давати вказівки Верховним судам союзних республік, а з 1934 р. через свою судово-наглядову колегію міг безпосередньо скасовувати або змінювати поста­нови, ухвали, рішення та вироки Верховних судів союзних республік.

Конституція УРСР 1937 р. декларувала принцип гласності судових засідань, право звинувачуваного на захист (ст. 91), передбачала ведення судових засідань українською мовою (ст. 90). Крім того, затверджувався принцип виборності суд­дів: Верховний Суд обирався Верховною Радою на 5 років, обласні – обласними Радами депутатів трудящих на 5 років, народні суди – населенням терміном на 3 роки.

Проте закріплення цих важливих демократичних принци­пів в Конституції 1937 р. не стало гарантією втілення їх у життя. Якраз у цей час стають масовими серйозні порушення за­конності, широко практикуються репресії, які здійснюються позасудовими органами – «трійками», «двійками», особли­вою нарадою при НКВС.

Прокуратура. В умовах переходу до нової економічної по­літики важливим заходом стало створення державної проку­ратури – органу нагляду за дотриманням законності в УСРР, що почала свою роботу відповідно до затвердженого ВУЦВК 28 червня 1922 р. Положення про прокурорський нагляд. Очолив прокуратуру республіки народний комісар юстиції УСРР. Органи прокуратури призначались прокурором УСРР в складі (на момент створення) прокурора губернії та поміч­ників у повітах.

Під час адміністративної реформи 20-х – початку 30-х рр. реорганізовувалась також прокуратура. Сформувалась така система прокурорського нагляду: міські (районні ), обласні прокуратури і Прокуратура республіки. Органи прокуратури належали до системи Наркомюсту, а Генеральним прокуро­ром був нарком юстиції УСРР. Однак з утворенням Нарко­мюсту СРСР органи прокуратури стали підпорядковуватись безпосередньо Прокурору СРСР. Цим завершилась централі­зація органів прокурорського нагляду в СРСР. З моменту створення прокуратура перебувала під суворим контролем правлячої партії, який здійснювався через звіти прокурорів на засіданнях губернських комітетів партії.

Згідно з Положенням про військові трибунали і військову прокуратуру, схваленим у 1926 р. ЦВК і Раднаркомом СРСР, запроваджувався інститут прокуратури (прокурор і його по­мічники) при всіх військових з'єднаннях. Характерно, що всі військові прокурори підпорядковувались старшому помічни­ку прокурора Верховного Суду СРСР.

Конституція УРСР (1937 р.) регламентувала функції Про­куратури республіки (вищий нагляд за точним дотримання законів усіма наркоматами і установами, посадовими особа­ми і громадянами), призначення прокурорів, термін їх діяль­ності (5 років). Високий рівень централізації органів Проку­ратури республіки, їх підпорядкованість союзним органам пе­редбачала, що вищий нагляд за дотриманням законів в рес­публіці, як і призначення обласних прокурорів і Прокурора республіки, здійснював Генеральний прокурор СРСР. Але, як показала практика суспільного і політичного життя в Україні 30-х рр. і вищий нагляд, і нагляд на місцях забезпечував швидше беззаконня, аніж «точне дотримання законів».

Силові правоохоронні структури. Під час другої спроби по­ширити радянську владу в Україну Тимчасовий робітничо-се­лянський уряд України 3 грудня 1918 р. декретом «Про орга­нізацію Всеукраїнської Надзвичайної Комісії» створив, за прикладом РСФРР, жорстокий репресивний орган по бо­ротьбі з політичними противниками. З ЗО травня 1919 р. ді­яльність Всеукраїнської Надзвичайної Комісії (ВУНК) регла­ментувалась Положенням про Всеукраїнську та місцеві над­звичайні комісії і підпорядковувалась Народному Комісаріа­тові внутрішніх справ УСРР на правах відділу.

В процесі формування центрального апарату ВУНК ство­рювались окремі відділи з певними функціями. Так, юридич­ний відділ здійснював розслідування та готував справи для трибуналів. Відділ іноземного контролю зосереджував зусил­ля на боротьбі з агентами іноземних держав. Оперативний відділ вважався одним з найважливіших – він займався попе­редженням, припиненням та розкриттям злочинів, насампе­ред політичних.

Згідно з вищезгаданим Положенням, органи НК форму­вались і на місцях – при губернських та повітових виконко­мах Рад, склад яких обирався цими ж виконкомами, а голо­ва – затверджувався ВУНК.

Для посилення централізації та підпорядкованості рес­публіканським органам структур НК при третьому радян­ському уряді України – Всеукрревкомі – в кінці грудня 1919 р. було створено Управління надзвичайних комісій для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та злочинами за посадою (Цупнадком). Начальник Цупнадкому підпорядку­вався тепер безпосередньо Раднаркому УСРР, тобто був поза системою НКВС. Структура центрального апарату НК допов­нилась новим відділом – для боротьби з контрреволюцією, саботажем та спекуляцією на транспорті. Крім того, у віданні ВУНКу були військові формування – корпус військ ВУНК, війська внутрішньої охорони, частини особливого призна­чення (ЧОП).

Важливо зазначити, що в часи, коли більшовики намага­лися поширити радянську владу в Україну і закріпитись там, НК вважались «прямими органами партії», і діяльність їх в Україні спрямовувалась Всеросійською НК. Тому й не дивно, що саме ВУНК перетворилась у знаряддя, яким в Україні більшовики здійснювали червоний терор, фізичну ліквідацію політичних супротивників, інтернування певних категорій населення за класовою ознакою.

Одночасно з органами НК, тобто з кінця 1918 р., декре­том Тимчасового робітничо-селянського уряду «Про органі­зацію влади на місцях» при ревкомах створювалися. відділи народної міліції, а декретом від 5 лютого 1919 р. передбача­лось формування радянської міліції в масштабах республіки. Таким чином, починається організація штатної державної мі­ліції під керівництвом (з квітня 1919 р.) НКВС, підпорядко­ваної на місцях виконкомам місцевих рад. До середини року утворюються спеціалізовані структури міліції – загальна, карний розшук, судово-кримінальна, промислова, залізнич­на, річкова та морська служби. З березня 1920 р. всі служби міліції підпорядковуються новоствореному Головному управ­лінню робітничо-селянської міліції, що стає структурним під­розділом НКВС.

Значної перебудови силові структури правоохоронних ор­ганів зазнають з введенням нової економічної політики, що передбачала демократизацію не тільки господарського, а й суспільно-політичного життя. За цих умов 22 березня 1922 р. ліквідовано Всеукраїнську надзвичайну комісію та її органи на місцях. При НКВС УСРР було створено Державне полі­тичне управління (ДПУ) для боротьби з контрреволюційними виступами, шпигунством, контрабандою тощо. Розгляд справ про злочини проти існуючого ладу передбачався тепер тільки в судовому порядку, однак на практиці збереглися позасудові репресії, використовувались методи червоного терору.

З утворенням Союзу РСР республіканські ДПУ водночас підпорядковувались і союзному Об'єднаному державному по­літичному управлінню (ОДПУ). Голова українського ДПУ стає членом Раднаркому УСРР і водночас уповноваженим ОДПУ Союзу РСР при уряді України. Згортання непу обумовило активізацію цього карального органу. Так, в 1927– 1928 рр. в Україні було інспіровано так звану «шахтинську справу», пізніше – справу Спілки визволення України (СВУ). Значну частину української інтелігенції було знищено. Роль ОДПУ в масштабах Союзу РСР та ДПУ в Україні в сис­темі правоохоронних органів значно зросла з ліквідацією 15 грудня 1930 р. НКВС УСРР. Тепер міліція належала до складу ОДПУ. При ДПУ УСРР було створено Головне управ­ління робітничо-селянської міліції. Такі нововведення спів­пали з запровадженням в Україні паспортної системи, що супроводжувалось широкомасштабною чисткою міст України від «ворожих елементів» (фактично – голодних селян, які проривались до міст з вимираючих сіл через військові кордо­ни, зведені навколо голодуючих районів). Повна централіза­ція в Союзі РСР репресивно-каральної системи забезпечи­лась створенням 10 липня 1934 р. загальносоюзного НКВС, до якого замість ліквідованого ОДПУ ввійшло Головне управ­ління державної безпеки. Утворені в республіках НКВС фак­тично стають філіями союзного НКВС. У структурі НКВС функціонували головні управління: державної безпеки, при­кордонної та внутрішньої охорони, виправно-трудових табо­рів і трудових поселень, пожежної охорони, відділ запису ак­тів громадського стану.

Саме дими структурами НКВС здійснювались жорстокі репресії в Україні в 30-х на початку 40-х рр. Характерно, що на кінець 30-х рр. під репресії потрапив сам апарат НКВС, як в Союзі, гак і в республіці.

В лютому 1941 р. НКВС було поділено на два наркома­ти – внутрішніх справ (НКВС) і державної безпеки (НКДБ), які в умовах воєнного часу знову було об'єднано в один ор­ган - НІСВС.