Лекція 20. Тема: Україна в роки тоталітарно-репресивного режиму (1929-1941 рр.).

Навчальна мета: розкрити розвиток державності і права в українських землях в умовах тоталітарно-репресивного режиму (1929-1941 рр.).

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Організаційний момент –5 хв.

Вступ – 5 хв.

Навчальні питання:

1. 15 хв.

2. 25 хв.

3. 20 хв.

4. Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповіді на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення: навчальні карти, хрестоматії, схеми, збірники документів і матеріалів, першоджерела.

Джерела і література:

ПЛАН

1. Структура органів державної влади.

2. Судоустрій. Прокуратура. Силові репресивні органи.

3. Злочини окупантів проти українського народу.

1. Структура органів державної влади.

Структура місцевих органів державної влади та управ­ління, визначалась триступеневою системою управління (центр – область – район), що склалась на початку 30-х ро­ків, чому передували неодноразові зміни адміністративно-те­риторіального устрою в Україні.

Першим етапом цієї реформи стала ліквідація з 1922 р. гу­берній і перехід від чотириступеневої (центр – губернія – повіт – волость) до триступеневої (центр – округ – район) системи управління. Згідно з постановою ВУЦВК від 12 квіт­ня 1923 р. в Україні було створено 53 округи і 706 районів. Остаточно цей процес закінчився лише в 1929 р. Та вже з серпня 1930 р. постановою ВУЦВК і Раднаркому в УСРР лік­відовувались округи й утворювались 503 нові адміністративні одиниці: 484 райони, 18 міст як окремих адміністративних одиниць і автономна Молдавська республіка, що управлялись безпосередньо з центру республіки. Таким чином, сформува­лась двоступенева система управління: центр – район.

Однак недоліки такого реформування стали очевидними уже наступного року, коли в республіканському центрі зійш­лися управлінські зв'язки з усіма 503 адміністративними оди­ницями. Тому в лютому 1932 р. постановою ВУЦВК запрова­джувалась проміжна між центром і районом ланка – область. Отже, було здійснено перехід на звичну, як уже зазначалось, триступеневу адміністративно-територіальну систему управ­ління: центр – область – район.

Протягом 1932 р. в Україні було створено перші сім об­ластей: Харківську, Київську, Вінницьку, Дніпропетровську, Одеську, Донецьку та Чернігівську. З часом, в результаті те­риторіальних змін в УРСР та адміністративного перерозподі­лу, формувались нові адміністративні одиниці. На кінець іс­нування УРСР було 25 областей і дві адміністративні одиниці республіканського підпорядкування – міста Київ і Севасто­поль.

Така строката палітра адміністративно-територіального устрою в 20–30-х рр. визначала і структуру органів радян­ської влади на місцях. Але характерним для цього періоду за­лишалось одне – вищим органом радянської влади в будь-якому адміністративно-територіальному утворенні за Конституціями 1919 і 1929 рр. були Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, з'їзди Рад – губернські, повіто­ві, волосні, окружні, районні (залежно від етапу реформуван­ня адміністративно-територіальної системи). В період між з'їздами Рад уся повнота влади на місцях належала виконав­чим комітетам, сформованих з'їздом. Виконкоми утворювали відділи, які контролювали всі галузі місцевого господарського і культурного життя, звітували перед з'їздом Рад та виконко­мом вищого рівня.

Конституція УРСР 1937 р. не передбачала такого інститу­ту влади, як з'їзди місцевих Рад. Відповідно до неї встановлю­вався сесійний порядок діяльності місцевих рад депутатів тру­дящих. На сесіях обиралися виконкоми (голова, його заступ­ники, секретар та члени виконкому), затверджувався склад постійних профільних комісій, утворювались органи управ­ління господарським і культурно-політичним будівництвом на своїй території – відділи та управління. Такі органи підпо­рядковувались самій Раді, що їх утворила, та галузевій струк­турі Раднаркому УРСР.

Важливо зазначити, що місцеві органи радянської влади всіх рівнів діяли під постійним контролем територіальних структур правлячої партії, які повністю відповідали адмініст­ративно-територіальному поділу і мали аналогічний орган у тій чи іншій адміністративній одиниці. Стратегія і зміст рі­шень місцевих органів радянської влади визначалась саме ними.