3. Центральні органи влади усрр.

На основі Конституцій 1919 і 1929 рр. найвищими органа­ми влади в Україні були:

– Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів;

– Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет рад;

– Президія Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету;

– Рада Народних Комісарів УСРР.

Цим органам належала вся повнота верховної вдали в рес­публіці, найвищі права державного керівництва. Вони мали виняткове право видавати декрети і постанови як акти найви­щої юридичної сили, через які здійснювалась воля правлячої, а з часом і єдиної політичної партії, що, фактично, забезпечу­вало диктатуру партії більшовиків. Розмежування законодав­чих і виконавчих функцій між органами найвищої влади пер­шими радянськими Конституціями не передбачалось.

Органом верховної державної влади і найвищим пред­ставницьким органом в Україні був Всеукраїнський з'їзд Рад (ст. 10 Конституції 1919 р., ст. 22 Конституції 1929 р.), який відбувався один раз на рік згідно з Конституцією 1919 р. і один раз на два роки згідно з Конституцією 1929 р. Надзви­чайний з'їзд міг бути скликаний рішенням ВУЦВК, або на вимоги рад і з'їздів рад місцевостей, де проживало не менше однієї третини громадян України, які мали виборчі права. Де­легати Всеукраїнського з'їзду Рад, згідно з Конституцією 1929 р., обиралися місцевими з'їздами рад за нормою: віл мі­ських і селищних рад – один делегат від 10 тисяч виборців, а від сільських – один делегат від 50 тисяч виборців, чим. влас­не, забезпечувалась диктатура певного класу. Якісний склад делегатів з'їзду свідчить, що диктатура класу (пролетаріату) зводилась до диктатури партії. Так. якщо з 1050 учасників V Всеукраїнського з'їзду Рал (лютий–березень 1921 р.) 13 депу­татів ще представляли інші, крім правлячої, партії (делегатів-комуністів було 851 чоловік), то починаючи з VII Всеукраїн­ського з'їзду (грудень 1922 р.) серед делегатів – тільки кому­ністи і безпартійні (з 829 депутатів 739 – комуністи). Своє представництво в органі верховної влади правляча партія збільшила за неповних два роки з 81 відсотка до майже 90 відсотків.

Винятковою компетенцією з'їзду було затвердження змін і доповнень до Конституції УСРР і Конституції Молдавської Автономної СРР (утворена в 1924 р. і перебувала в складі УСРР до 1940 р.). зміни кордонів УСРР, вибори ВУЦВК і представників України до органів верховної влади Союзу РСР. Всеукраїнський з'їзд Рад вирішував також найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики, господарського, культурного і суспільно-політичного життя, але в межах, що визначалися директивами правлячої партії та не торкались компетенції Союзу РСР.

Постійно діючим органом Всеукраїнського з'їзду Рал робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, тобто найвищим законодавчим, розпорядчим, виконавчим і контролюючим органом влади в період між з'їздами був Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет. ВУЦВК оби­рав зі свого складу Президію. Здійснюючи верховну владу між з'їздами, ВУЦВК періодично збирався на сесії: згідно з Кон­ституцією 1919 р, – один раз на два місяці; тричі на рік – згідно з Конституцією 1929 р. Могли скликатися позачергові, надзвичайні сесії – за поданням Раднаркому або не менше ніж однієї третини складу ВУЦВК.

Відповідно до Конституції 1929 р. на сесії ВУЦВК вино­сились такі питання: загальне керівництво в усіх галузях дер­жавного, господарчого і культурного будівництва, затвер­дження бюджету і планів розвитку народного господарства України, проектів кодексів законів, а також всіх законодавчих актів, які на основі партійних директив визначати загальні норми політичного, економічного та культурного життя УСРР.

Вищим органом виконавчої і розпорядчої влади України за Конституцією 1919 р. (ст. 26) була Рада Народних Комісарів УСРР. Положенням про Раднарком УСРР від 12 жовтня 1924 р. вперше визначався склад уряду: голова РНК, його за­ступники, наркоми (землеробства, фінансів, внутрішньої тор­гівлі, праці, внутрішніх справ, юстиції та прокуратури респуб­ліки, робітничо-селянської інспекції, освіти, охорони здо­ров'я, соціального забезпечення), голова Вищої Ради народ­ного господарства, уповноважені наркоматів СРСР при УСРР. Раднарком України повинен був звітувати перед ВУЦВК. його Президією, союзними органами. З утворенням СРСР склалась своєрідна система галузевого управління у всіх союзних республіках, в тому числі і УСРР, характерною ознакою якої був події наркоматів Союзу РСР на дві групи: загальносоюзні (злиті) – єдині для всього Союзу і директивні (об'єднані), органами яких у союзних республіках були одно­йменні наркомати. До загальносоюзних (злитих) належали наркомати закордонних справ, зовнішньої торгівлі, шляхів сполучення, пошт і телеграфів; до директивних – Вища Рада народного господарства, наркомати праці, фінансів, продо­вольства, робітничо-селянської інспекції. Суто республікан­ськими залишались наркомати земельних справ (до 1929 р.), охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, внутріш­ніх справ (до 1934 р.), юстиції.

Така структура органів управління народним господар­ством союзної республіки свідчить про посилення процесів централізації. Особлива роль в системі управління належала загальносоюзним наркоматам, які в республіках мали непо­дільну й необмежену владу. Надійними провідниками розпо­ряджень центру на місцях були також директивні наркомати. Прийняту в 1937 р. Конституцію УРСР (згідно з нею назва держави змінилася з Української Соціалістичної Радянської Республіки на Українську Радянську Соціалістичну Республі­ку) було створено відповідно до Конституції СРСР 1936 р., що й обумовило уніфікацію вищих органів державної влади союзних республік, фактично до розпаду в 1991 р. Союзу РСР.

Вищим органом державної влади УРСР стала Верховна Рада, яка обиралась громадянами України на 4 роки. Це був єдиний законодавчий орган в країні. Верховній Раді належа­ли псі права, які мала республіка: прийняття Конституції УРСР, встановлення адміністративно-територіального поділу республіки, видання законів, охорона державного порядку і прав громадян, затвердження народногосподарського плану і бюджету республіки.

Верховна Рада УРСР обирала Президію – постійно дію­чий колегіальний орган у складі голови, його заступників, секретаря та членів. Президії надавались такі повноваження: скасовування рішень Раднаркому УРСР, рішень і розпоря­джень обласних рад депутатів трудящих, звільнення з посад І призначення наркомів УРСР (в період між сесіями Верховної Ради). Компетенцією Президії Верховної Ради стало також надання прав громадянства, почесних звань, помилування громадян після судових ухвал. Слід зазначити, що усім більш-менш важливим актам вищезгаданих органів державної влади передували рішення відповідних партійних структур, які не тільки контролювали, а й часто замішали державні органи, фактично здійснюючи їх функції.

Рада Народних Комісарів УРСР утворювалась Верховною Радою і була найвищим розпорядчим і виконавчим органом республіки. Раднарком мав право видавати постанови і роз­порядження на основі та на виконання законів СРСР і УРСР, постанов і розпоряджень Ради Народних Комісарів СРСР і контролювати їх виконання.