2. Утворення срср і подальше обмеження суверенітету усрр.

З моменту свого проголошення радянська республіка в Україні була складовою частиною єдиного радянського комплексу на терені колишньої Російської імперії. Так, щойно утворена в Харкові радянська УНР проголосила себе «федера­тивною частиною російської Республіки», а другий радян­ський уряд в Україні – Тимчасовий робітничо-селянський – у січні 1919 р. висловився за об’єднання з РСФРР на основі «соціалістичної федерації». Всеукрревком (третій радянський уряд в Україні) 27 січня 1920 р. прийняв ухвалу про об'єднан­ня зусиль УСРР і РСФРР у сфері державного управління най­важливішими галузями народного господарства з єдиного центру – Москви. Це рішення було підтверджене постано­вою IV Всеукраїнського з'їзду Рад, якою декларувалась само­стійність республіки і стверджувалось її членство в радянській федерації.

Підсумком процесу, що мав закріпити радянську владу в Україні, став укладений 28 грудня 1920 р. між УСРР і РСФРР союзний робітничо-селянський договір. Стаття 1 цього доку­менту встановлювала, що РСФРР і УСРР вступають у війсь­ковий і господарський союз, для чого об'єднують народні ко­місаріати обох республік: військових і морських справ, зов­нішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфів. Вищу раду народного господарства. Таким чином, найважливіші сфери державного управління були визнані спільними для обох республік і передані під керівництво уря­ду РСФРР. Об'єднані комісаріати тепер здійснювали свої функції в Україні через своїх уповноважених, що їх надсилала Москва за формальним погодженням кандидатур з ВУЦВК. Такі уповноважені входили до складу Раднаркому УСРР на правах народних комісарів.

Проте Москві підпорядковувались не тільки українські комісаріати, які ставати об'єднаними, а й окремі господарські структури. Так, Центральне управління вугільної промисло­вості Донбасу, що раніше було у віданні Української Ради на­родного господарства, передавалось безпосередньо Головно­му паливному комітетові РСФРР. Були підпорядковані відпо­відним органам державного управління Росії великі україн­ські трести – «Хімвугілля», «Південсталь», «Сільмаштрест» та інші. Це призвело до того, що на кінець 1922 р. у віданні уря­ду України залишилось близько 7 відсотків підприємств, як правило, місцевої та кустарної промисловості. Було централі­зовано управління шляхами сполучення, зв'язком, торговим флотом тощо.

Цей процес обумовив тісне об'єднання фінансів та орга­нів управління ними, єдність бюджетів, податкової і грошової систем. Крім того, уряд України фактично відмовився від ведення власної зовнішньої політики, передавши функції відповідному наркомату Російської Федерації договором від 22 лютого 1922 р.

Істотною ознакою єдиного державного організму є наяв­ність спільного громадянства. Показовим у регулюванні взаємостосунків цієї сфери став декрет ВУЦВК від 28 березня 1922 р., яким проголошувалось, що «громадяни РСФРР та ін­ших Радянських соціалістичних республік мають в межах УСРР рівні з українськими громадянами права та обов'язки». Фактично це було визнанням єдиного спільного громадян­ства на тій частині території колишньої Російської імперії, де до влади прийшли більшовики.

Ці процеси не безпідставно кваліфікувались частиною ра­дянсько-партійної номенклатури, що намагалась зберегти за собою хоч якесь право впливу на події в республіці, як «знеособлення УСРР», «порушення її суверенітету», «випаро­вування суверенітету», «звуження прав українського уряду» тощо. УСРР все більше і більше перетворювалась на квазі-державу.

Процес «знеособлення УСРР» пішов ще стрімкіше після ЗО грудня 1922 р., коли X Всеросійський з'їзд Рад (проголо­шений І Всесоюзним з'їздом Рад) прийняв Декларацію про утворення СРСР та Союзний договір. Ці два документи були піддані гострій критиці делегаціями республік і на з'їзді за­тверджені лише в основному. Юридичне оформлення союз отримав після прийняття Конституції СРСР на Всесоюзному з'їзді Рад 31 січня 1924 р.

Згідно з цією Конституцією, найважливіші галузі держав­ного і господарського управління, передбачені договором від 28 грудня 1920 р., а також дипломатичні справи, повністю на­лежали загальносоюзній владі, керівними органами висту­пали централізовані об'єднані комісаріати, що, разом з союзно-республіканськими, утворювали уряд Союзу РСР. Компе­тенція республік реалізовувалась через місцеві (включаючи республіканські) комісаріати: внутрішніх справ, землероб­ства, освіти, юстиції, соціального забезпечення, охорони здо­ров'я. Про звуження прав республік і подальшу централізацію СРСР свідчило утворення в грудні 1929 р. Народного коміса­ріату земельних справ СРСР, у червні 1933 р. – Прокуратури Союзу РСР, у липні 1934 – Народного комісаріату внутріш­ніх справ тощо. Функції центральних органів цих галузей те­пер належали Москві.