
- •Лекція 1. Тема: Предмет і завдання курсу. Періодизація української державності
- •1. Предмет і завдання курсу.
- •2. Періодизація історії держави і права України.
- •Лекція 2. Тема: Стародавні державні утворення на території України.
- •2. Античні міста-держави
- •3. Боспорське царство
- •Лекція 3. Тема: Виникнення Київської Русі.
- •1. Державно-правовий аспект виникнення Київської Русі.
- •2. Норманська теорія.
- •1. Державно-правовий аспект виникнення Київської Русі
- •2. Норманська теорія
- •Лекція 4. Тема: Суспільний устрій і право Київської Русі.
- •1. Правовий статус населення Київської Русі.
- •2. Структурний аналіз галузей права.
- •1. Правовий статус населення Київської Русі.
- •2. Структурний аналіз галузей права
- •Лекція 5. Тема: Галицько-Волинська держава.
- •1. Особливості політичного розвитку Галицько-Волинської держави.
- •2. Основні риси права.
- •1. Особливості політичного розвитку Галицько-Волинської держави.
- •2. Основні риси права
- •Лекція 6. Тема: Українські землі у складі Великого князівства Литовського.
- •1. Особливості розвитку українських земель у складі Литви.
- •2. Державний лад і джерела права.
- •1. Особливості розвитку українських земель у складі Литви.
- •2. Державний лад і джерела права.
- •Лекція 7. Тема: Україна у складі Речі Посполитої.
- •1. Польська експансія на українські землі наприкінці XIV – в середині XVI ст.
- •2. Державний лад і джерела права.
- •1. Польська експансія на українські землі наприкінці XIV – в середині XVI ст.
- •2. Державний лад і джерела права.
- •Лекція 8. Тема: Запорізька Січ.
- •2. Органи влади та управління Запорозької Січі
- •3. Суд і судочинство у Запорозькій Січі
- •Лекція 9. Тема: Козацько-гетьманська держава.
- •2. Характеристика становища населення і його поділ.
- •3. Правове становище козацтва і міського населення.
- •Лекція 10. Тема: Автономія України у складі Росії.
- •2. Державний лад
- •3. Правова система.
- •Лекція 11. Тема: Державність і право в українських землях (XIX - поч. XX ст.)
- •1. Джерела права.
- •Лекція 12. Тема: Українські землі у складі Австро-Угорської імперії
- •5. Правова система.
- •Лекція 13. Тема: Україна напередодні відродження державності
- •1. Державний устрій.
- •2. Органи місцевого управління, суду і поліції.
- •1. Державний устрій.
- •2. Органи місцевого управління, суду і поліції.
- •Лекція 14. Тема: унр періоду Центральної Ради.
- •2. Зовнішня діяльність.
- •3. Військове будівництво.
- •4. Законодавча діяльність Центральної Ради.
- •Лекція 15. Тема: Українська держава (період Гетьманщини).
- •Лекція 16. Тема: унр у часи Директорії.
- •2. Судова влада. Законодавство.
- •3. Проблеми військового будівництва.
- •4 .Зовнішня політика.
- •Лекція 17. Тема: Західноукраїнська Народна Республіка.
- •2. Органи охорони суспільного порядку
- •3. Суд і судочинство
- •4. Організація і структура збройних сил зунр
- •Лекція 18. Тема: Утвердження російсько-більшовицького режиму в українських землях.
- •2. Україна в другій половині 1919 – на початку 1920 р.
- •3. Ризький договір
- •Лекція 19. Тема: Псевдо-конституційне оформлення більшовицького поневолення України.
- •2. Утворення срср і подальше обмеження суверенітету усрр.
- •3. Центральні органи влади усрр.
- •Лекція 20. Тема: Україна в роки тоталітарно-репресивного режиму (1929-1941 рр.).
- •2. Судоустрій. Прокуратура. Силові репресивні органи.
- •3. Злочини окупантів проти українського народу
- •Лекція 21. Тема: Правова система в Україні у 1920-1930 рр.
- •2. Перебудова державного апарату усрр у зв’язку з утворенням срср
- •3. Змiни в Конституцiї Української срр
- •Лекція 22. Тема: Українські землі під гнітом польських загарбників (1919-1939 рр.).
- •1. Політико-правовий статус українських земель у складі Польщі. Період невизначеності.
- •2. Українські землі в умовах наступу польського колонізаційного режиму.
- •3. Стабілізація україно-польських відносин. Період «санації».
- •1. Політико-правовий статус українських земель у складі Польщі. Період невизначеності.
- •2. Українські землі в умовах наступу польського колонізаційного режиму.
- •3. Стабілізація україно-польських відносин. Період «санації».
- •Лекція 23. Тема: Українські землі у складі Румунії та Чехословаччини у міжвоєнний період
- •1. Особливості розвитку політико-правової системи українських земель у складі Румунії та Чехословаччини.
- •2. Приєднання Західної України, частини Бессарабії та Північної Буковини до складу урср.
- •1. Особливості розвитку політико-правової системи українських земель у складі Румунії та Чехословаччини.
- •2. Приєднання Західної України, частини Бессарабії та Північної Буковини до складу урср.
- •Лекція 24. Тема: Держава і право України періоду Другої світової війни
- •2. Органи вищої державної влади та місцеве управління на українських землях в роки Другої світової війни.
- •3. Адміністративне, земельне, сімейне, трудове право.
- •4. Цивільне і кримінально-процесуальне право.
- •Лекція 25. Тема: Держава і право України в повоєнні роки.
- •2. Конституційні органи.
- •3. Місцеві органи влади й управління.
- •5. Цивільне право.
- •Лекція 26. Тема: Державність і право України в роки десталінізації і хрущовської «відлиги».
- •1. Суспільно-політичне життя і політична боротьба в урср.
- •2. Соціальний розвиток України.
- •1. Суспільно-політичне життя і політична боротьба в урср.
- •2. Соціальний розвиток України.
- •Лекція 27. Тема: Україна в період «застою».
- •2. Зміни в державному апараті.
- •1. Суспільно-політичне життя.
- •1. Суспільно-політичне життя.
- •2. Зміни в державному апараті.
- •Лекція 28. Тема: Державність і право в період «перебудови» (1985-1991 рр.).
- •1. Головні чинники, що зумовили процес перебудови.
- •2. Етапи перебудови та її політико-правові наслідки для України.
- •1. Головні чинники, що зумовили процес перебудови
- •2. Етапи перебудови та її політико-правові наслідки для України
- •Лекція 29. Тема: Вибори 1990 р. І законодавча діяльність вру і-го скликання.
- •1. Вибори 1990 р.
- •2. Законодавча діяльність вру і скликання.
- •1. Вибори 1990 р.
- •2. Законодавча діяльність вру і скликання.
- •Лекція 30. Тема: Держава і право України в період в період 1994-2004 рр.
- •3. Місцева влада.
- •4. Судова система та інші правоохоронні органи
- •Лекція 31. Тема: Початок реалізації Конституції після виборів 2004 р.
- •1. Особливості конституційного процесу в Україні.
- •2. Конституція України як гарантія захисту прав людини і громадянина.
- •1. Особливості конституційного процесу в Україні.
- •2. Конституція України як гарантія захисту прав людини і громадянина.
- •Лекція 32. Тема: Актуальні проблеми розвитку держави і права в Україні
- •2. Розбудова Збройних Сил.
- •3. Політичні партії в Україні
- •4. Розбудова демократії.
- •Рекомендована література до курсу Основна література
4 .Зовнішня політика.
Відразу після приходу до влади Директорія зіткнулася з проблемою, розв'язати яку прагнули і її попередники. Нагадаємо, що Центральна Рада починала з контактів з Антантою, а потім переорієнтувалася на Німеччину. Гетьман Скоропадський, розпочавши розвивати відносини з Німеччиною, після її поразки знову намагається поновити контакти з Антантою. Директорія ж опинилася перед вибором – або Антанта, або радянська Росія.
Перші зовнішньополітичні акти Директорії, насамперед її Декларація, ще не визначили пріоритетів і містили заклик розвивати дружні відносини з усією світовою спільнотою. Але цей заклик не був підтриманий. Антанта, до якої він передусім був звернений, займала вже зовсім протилежну позицію і не згадувала про свої колишні «аванси». Остаточно розвіялися і перспективи знайти порозуміння з Москвою.
Отже, як «промосковський», так і європейський орієнтири зовнішньої політики УНР виявилися примарними, а у квітні 1919 р. Директорія проголосила політику «опори на власні сили». Однак вже у другій половині цього року система орієнтирів Директорії знову змінюється, і УНР входить у сферу зовнішньополітичного впливу Польщі, яка з недавнього противника перетворилася у головного союзника. Результатом цього став українсько-польський договір від 21 квітня 1920 р., котрий і сьогодні викликає неоднозначні оцінки, адже за воєнну й іншу підтримку Україна йшла на значні територіальні поступки. М. Грушевський вважав, що цей договір означав «польську окупацію правобережної України». На думку ж С. Петлюри, «розуміння з поляками треба розглядати як тактичний хід для налагодження зв'язків з Європою».
Крім «польської орієнтації», українські лідери шукали й інших союзників. Саме тому натиск робився на відносини з країнами Чорноморського басейну. Крім того, 1920 р. характеризується й спробами домовитися з бароном Врангелем. А все це разом зумовило зовнішньополітичні невдачі УНР, зокрема те, що «великі держави Європи», за визнанням Петлюри, «не хотіли розуміти української боротьби».
Лекція 17. Тема: Західноукраїнська Народна Республіка.
Навчальна мета: проаналізувати становище державності і права періоду ЗУНР.
Час: 80 хв.
Метод: Лекція
Місце: Навчальна аудиторія
Організаційний момент –5 хв.
Вступ – 5 хв.
Навчальні питання:
15 хв.
15 хв.
15 хв.
15 хв.
Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповіді на запитання).
Матеріально-технічне забезпечення: навчальні карти, хрестоматії, схеми, збірники документів і матеріалів, першоджерела.
Джерела і література:
ПЛАН
1. Центральні і місцеві органи державної влади і управління.
2. Органи охорони суспільного порядку.
3. Суд і судочинство.
4. Організація і структура збройних сил ЗУНР.
1. Центральні і місцеві органи державної влади і управління
9 листопада Українською Національною Радою був сформований уряд – Державний Секретаріат (або Рада Державних Секретарів) на чолі з Костем Левицьким. У складі Державного Секретаріату було 14 міністерств – Державних секретаріатів, які очолювалися державними секретарями.
Слід наголосити, що 10 листопада, коли Державний Секретаріат складав урочисту присягу на вірність українському народові і державі, УН Рада визначила йому чітку долю дальшого національно-державного будівництва: вжити всіх необхідних заходів "для з'єднання всіх українських земель в одну державу", тобто не ізолюватися від вже існуючої на сході української держави, але шукати шляхів до утворення єдиної соборної української держави, до об'єднання всіх українських земель, всього українського народу. Однак про негайне об'єднання мова не йшла з огляду на невизначеність політичного становища на великій Україні. З метою вияснення політичної ситуації і реальних шляхів об'єднання ще 5-го листопада УН Рада вислала у Київ до гетьмана П. Скоропадського свою делегацію у складі Й. Назарука та В. Шухевича. Делегація мала також просити гетьмана про допомогу, в першу чергу військову. Гетьман погодився скерувати в Галичину корпус Січових стрільців з бронеавтомобілями і важкою артилерією. Одначе самі Січові стрільці, які під керівництвом Українського національного союзу готувалися в той час до повстання проти гетьмана, відмовились їхати в Галичину, вважаючи боротьбу за українську державність на Великій Україні більш важливою.
Ще одну делегацію (під проводом державного секретаря зовнішніх справ Василя Панейка) вислала УН Рада у Париж, щоб відстоювати інтереси ЗУНР на Паризькій мирній конференції.
13 листопада 1918 р. УН Рада визначила конституційні засади новоствореної української держави, прийнявши “Тимчасовий Основний закон”. У артикулі 1 закону закріплювалась назва держави – Західноукраїнська Народна Республіка.
В артикулі 2 йшлося про те, що її територія включає українські етнографічні землі колишньої Австро-Угорської монархії, тобто колишній коронний край Галичини і Володимирії та Буковини, та українські повіти (комітети) Закарпаття – згідно “етнографічної карти Австрійської монархії”. Ця територія “творить самостійну Західноукраїнську Народну Республіку” (артикул 3).
В артикулі 4 закріплювалось верховенство і суверенітет народу в державі, який здійснює їх через свої представницькі органи, обрані на підставі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні, за пропорційною системою. Виборчим правом наділялись всі громадяни держави, без різниці нації чи статі. Найвищим органом влади мали стати Установчі збори ЗУНР, а до їх обрання вся повнота законодавчої влади належала Українській Національній Раді, виконавчої – Державному Секретаріату. Гербом ЗУНР був затверджений золотий лев на синьому полі, повернений в свою праву сторону. Прапором – синьо-жовтий прапор. Затверджено й державну печатку ЗУНР (арт.5).
Проголошення незалежної Української держави на західноукраїнських землях, звільнення з-під багатовікового гніту іноземних поневолювачів викликало серед населення велику радість, хвилю патріотизму і піднесення, прагнення до творчої праці, посвяти в ім’я власної держави, свого народу. По багатьох місцевостях проходили святкові збори і віча, вдячні молебні, вуличні походи. В першу чергу маємо на увазі міста: Коломию, Калуш, Радехів, Бучач та ін. Правда, у деяких громадах населення віднеслося до цих подій без піднесення, особливо у польських та москвофільських. Учасник цих подій О. Кузьма, згодом писав, що у деяких місцевостях “селяни, перевтомлені... та знеохочені світовою війною, ставилися до... власної держави байдуже...”.
Згідно розпорядження УН Ради 1-го листопада в усіх місцевостях колишні органи влади і управління планувалося ліквідувати. Замість них утворювалися шляхом виборів нові, українські. Зокрема, у сільських громадах і містах та містечках належало обрати громадських і міських комісарів та їх дорадчі органи – т. зв. “прибічні ради”. У повітах – обрати повітових комісарів та повітові національні ради.
Для організації таких виборів в усі повіти були направлені “уповноважені УН Ради”, забезпечені відповідними інструктивними матеріалами.
Згідно цього розпорядження у перших числах листопада пройшли вибори в усіх сільських громадах і містах та повітах краю.
Для охорони громадського порядку створювалась народна міліція, почався запис добровольців до українського війська. Брались на облік склади зброї й амуніції, продовольство, грошові запаси, медикаменти.
У повітових центрах на зборах і вічах обирали повітових комісарів та повітові національні ради.
Зазначимо, що комісарами населення обирало, як правило, людей авторитетних, патріотів рідного краю, що мали певний професійний досвід і бажання працювати. В першу чергу це стосується інституту повітових комісарів: їх обрали з числа колишніх державних службовців, суддів, адвокатів, навіть громадських діячів, вчителів, інженерів, священиків, простих селян.
Так, у Самборському повіті повітовим комісаром став Андрій Чайковський, адвокат, відомий письменник і громадський діяч; у Дрогобицькому повіті – Семен Вітик, популярний громадський діяч, один з засновників Української соціал-демократичної партії; у Стрийському повіті – Остап Нижанківський, відомий український композитор і диригент; в Стоякові – селянин І. Заремба, в Щирці – директор школи В. Малицький і т.д..
Повітові державні комісари, в свою чергу, допомагали в організації виборів нижчої ланки державного апарату – міських і містечкових комісарів по селах. Ніхто з жителів не позбавлявся права участі у зборах, права голосу – голосували всі, незалежно від національності, статі, переконань, віросповідання.
Характерно, що траплялись випадки, коли громадські чи міські комісари призначались повітовими (якщо не було можливості провести вибори). В цілому слід підкреслити, що українське населення дуже активно приступило до будівництва своєї держави. У Турці, наприклад, коли надійшла вістка про утворення Української держави – ЗУНР – зійшлись тисячі селян з навколишніх сіл. Вони розігнали всю австрійську адміністрацію, роззброїли жандармерію, озброїлись самі. На вселюдному вічі обрали повітову національну раду, повітового комісара (ним став Всеволод Ріпецький), харчову управу, нового директора школи (українця) тощо. Така ситуація спостерігалася майже в усіх інших містах і селах краю.
Для охорони громадського порядку у ряді повітів вирішено поки що зберегти колишню жандармерію, але з неї усунено всіх антинародних службовців. Інші, якщо присягнули на вірність українському народові і державі, могли і надалі виконувати свої правоохоронні функції [57; 28]. Однак, у деяких повітах жандармерію розпущено повністю, а замість неї створено народну міліцію (наприклад, в Бережанському, Долинському). У ряді повітів збережено жандармерію, але крім неї створено ще й народну міліцію. В Радехівському повіті, наприклад, створено народну міліцію у кількості 860 чол., і жандармерію – 25 чол.
Щодо персонального складу різних ланок державного апарату на місцях, жандармерії, службовців залізниці, пошти тощо – то ніякої національної дискримінації не чинилося. Поляки, євреї, німці і інші могли залишитися на своїх місцях, присягнувши на вірність Українській державі і зобов’язувались не чинити їй ніякої шкоди. Усіх робітників покликано негайно приступити до праці.
Таким чином, організація місцевого апарату державної влади і управління в цілому проходила чітко, справно. Після виборів громадських, містечкових і міських комісарів у деяких повітах почали проводитись їхні наради – з метою інформування комісарів про найближчі цілі і завдання, про прийняті урядом і парламентом законодавчі акти тощо. Такі наради відбулись, наприклад, у Кам’янко-Струмилівському, Радехівському, Станиславівському і інших повітах.
Відзначимо, що у структурі та персональному складі вищих органів державної влади і управління, відбувся ряд змін. 15 листопада на засіданні УН Ради було прийнято закон про доповнення її складу делегатами від повітів та більших міст краю, тобто вирішено зробити її більш представницьким органом. Планувалося обрання по одному делегату від кожного повіту, а від міст: Львова – 4, Чернівців – 2, Станиславова – 2, Перемишля – 1, Дрогобича – 1, Коломиї – 1, Тернополя – 1, Стрия – 1, Ярослава – 1, Самбора – 1, Золочева – 1, Бережан – 1, Борислава – 1.
Вибір здійснювали повітові органи за участю просвітніх, культурних, економічних і політичних організацій на спільному засіданні, яке скликає повітовий комісар. Обирається і “провірочна комісія”, яка стверджує результати і правильність проведення виборів. Вибори належало провести у часі від 22 по 26 листопада.
Протягом наступних днів було прийнято ряд важливих законів, які стосувалися процесу організації державно-політичної системи ЗУНР. Так, 16 листопада на засіданні УН Ради був прийнятий “Тимчасовий закон про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки”.
На території ЗУНР залишалось в силі все попереднє австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам, суті і цілям Української держави. Зауважимо, що радянські дослідники з цього приводу всіляко критикували ЗУНР, вбачаючи у такому рішенні “незаперечний” доказ “антинародності”, “буржуазності” ЗУНР. Об’єктивно пояснюють це рішення як сучасники подій, так і пізніші дослідники. Зокрема, доктор Матвій Стахів пише: “Ця постанова була конечна, якщо ЗУНР бажала бути державою з правлінням права. Видати нові оригінальні закони у короткім часі було неможливо, отже мусили залишатися старі закони, щоб не було хаосу, які мали підлягати поступовій зміні або заміні”.
Далі у законі вказувалось, що всі службовці і “державна служба бувшої австрійської держави, котрі зложать письмове приречення” чесно служити українській державі, залишаються на своїх місцях.
Всі адміністративні органи і власті на території ЗУНР “підлягають Державному Секретаріату”, який є найвищим органом виконавчої влади в державі.
Повітові комісари призначали у селах і містечках громадських комісарів, якщо такі ще не були обрані населенням. Де обрані – затверджували ці кандидатури. Вони також мали право оголосити розпущеними місцеві “прибічні громадські ради” і призначити до них нові вибори (пф.10).
Відмітимо, що суди, пошта, телеграф, залізниці були вилучені з компетенції повітових комісарів. У разі виявлення недоліків у діяльності цих інституцій або зловживань “на шкоду українській державності”, комісарам належало негайно “донести о тім Українському Державному Секретаріату, а в наглих випадках видати відповідні зарядження”.
В усіх повітах планувалося, шляхом виборів, утворити повітові національні ради, а у громадах та містах – громадські і міські ради – до них належало провести вибори на основі загального і явного виборчого права, щоб населення могло вільно обрати своїх – довіри представників і щоб “усунути привілеї польської шляхти, які вона посідала по громадах за Австрії”.
Цього ж дня, 16 листопада, на виконання закону і з метою його конкретизації було видано розпорядження Державного Секретаріату "Про державну адміністрацію". В ньому вказувалось, що всі державні службовці колишньої австро-угорської держави, які складуть письмову обіцянку чесно служити ЗУНР – залишаються на своїх місцях. Всі органи виконавчої влади на місцях підлягають Державному Секретаріатові і відповідним галузевим секретаріатам. Керівним органом державної адміністрації в повіті є державний повітовий комісар, “якого іменує і усуває Державний секретар внутрішніх справ”. Обрані населенням до часу видання цих правових актів повітові комісари повинні бути подані до затвердження ДС внутрішніх справ. У випадку незатвердження цих осіб ДСВС може призначити інших.
Обов’язками повітових державних комісарів було:
1) берегти інтереси української державності і протидіяти всіляким спробам спричинити їй шкоду;
2) приймати обіцянки праці і присягу службовців повітових служб і адміністрації;
3) приймати рішення по всіх питаннях, де дотеперішні австрійські службовці “відмовляють служби”;
4) затверджувати всі розпорядження адміністративних повітових властей, які “мають загальний публічний характер”;
5) дозволяти носіння зброї цивільному населенню;
6) вести нагляд над діловодством усіх державних інституцій і службових осіб у повіті і ін.
В справах громадської безпеки повітовому комісару підпорядковувалися повітові військові коменданти і коменданти жандармерії. В усіх інших справах вони повинні співпрацювати (пф.8). В господарських справах повітові комісари повинні були співпрацювати з повітовими харчовими урядами і “наглядати над виконанням заряджень українського харчового уряду” (пф.10).
22 листопада українське військо під натиском переважаючих сил ворога було змушене залишити Львів. Вся українська адміністрація, всі державні органи й установи спочатку переїхали у Золочів, потім у Тернопіль, де доповнена на основі листопадових виборів УН Рада продовжила свою роботу. Зокрема, переобрано деякі старі і утворено ряд нових комісій, в т.ч. закордонних справ, військову, фінансову, земельної реформи, шкільну і ін. У грудні 1918 р. подав у відставку голова (президент) Ради Державних Секретарів Кость Левицький і на його місце обрано Сидора Голубовича.
Однак значна віддаленість Тернополя від фронту, від західних кордонів обумовили переїзд УН Ради до Станіславова. Чергове її засідання було призначено на 3 січня. Сюди з’їхались майже всі її делегати, яких нараховувалось близько 150 чол. За національною ознакою всі вони були українцями. Національні меншості, не дивлячись на заклик українських властей вислати до парламенту і уряду своїх представників – не зробили цього. Поляки – тому, що були непримиренними ворогами української державності і вважали всю Галичину невід'ємною частиною Польщі, німці і євреї тому, що не були впевнені в остаточному результаті кривавої боротьби і боялися помсти поляків у випадку їх перемоги.
У соціальному аспекті члени УН Ради представляли усі верстви населення – інтелігенцію, духовенство, робітників і селян.
У партійному відношенні найбільшою була група делегатів від національно-демократичної партії (з березня 1919 р. – трудової), далі – від радикальної, а потім – соціал-демократичної і селянсько-радикальної груп (остання під проводом К. Трильовського відокремилась від радикальної). Далі – члени дрібніших партій і безпартійні.
4 січня 1919 року УН Рада прийняла декілька важливих законів. Одним з них вирішено утворити Президію УН Ради у складі Президента (голови) Ради і чотирьох його заступників. Президент скликав УН Раду і проводив її засідання. В законі було також записано, що Рада обирає двох секретарів і одного заступника секретаря – для “ведення канцелярії, протоколів нарад і діловодства Ради”.
Згідно цього закону Президентом УН Ради було обрано Є. Петрушевича, його заступниками Лева Бачинського, Омеляна Поповича, Семена Вітика і Андрія Шмигельського. Секретарями – Степана Витвицького і Осипа Устіяновича. Заступником секретаря – Степана Сілецького.
На цьому ж засіданні УН Ради утворено державний орган – Виділ УН Ради, який складався з Президента (голови Ради) і дев’яти членів та виконував функції колегіального глави держави. До компетенції Виділу відносилось:
1) призначати членів уряду;
2) приймати їх відставку і відкликати їх;
3) оголошувати пропозиції Державного Секретаріату судівництва щодо амністії;
4) затверджувати (підписувати) і публікувати закони.
Виділ діяв на час обрання УН Ради і припиняв свою діяльність з моменту обрання нового парламенту. Рішення Виділу приймалися більшістю голосів, а у випадку їх рівності переважав голос Президента. Для кворуму необхідною була присутність 6 членів Виділу.
Він затверджувався у такому складі: Євген Петрушевич – Президент, Лев Бачинський, Семен Вітик, Антін Горбачевський, Григорій Дувірак, Михайло Новаківський, Теофіл Окуневський, Омелян Попович, Андрій Шмигельський, Степан Брик.
Одночасно було прийнято “Закон про спосіб оповіщення законів і розпорядків”. Вони підлягали публікації у “Вістнику законів і розпорядків” за підписом Президента Ради і одного з членів Виділу (стосовно законів), а розпорядки – за підписом відповідного секретаря. Набирали чинності ці правові акти на восьмий день з дня видання (дата видання повинна стояти на кожному з актів).
Слід, також, звернути увагу на закон від 4 січня: “Про недоторканість членів Української Національної Ради”, у якому зазначено: “Членів Української Національної Ради не можна без її згоди в’язнити ані потягати судове до відповідальності, хіба що приловиться його на гарячім вчинку”. У такому випадку суд повинен негайно повідомити про затримання посла УН Ради, і, якщо вона не дасть дозволу на затримання, його слід негайно звільнити. Члени УН Ради не могли бути притягнуті до відповідальності за те чи інше голосування і виконують свої обов’язки незалежно від яких-небудь інструкцій виборців”.
У березні 1919 р. УН Рада прийняла закон про скликання Сейму Західноукраїнської Республіки, а у квітні – виборчий закон. Однопалатний Сейм, говориться в першому законі, скликається президентом УН Ради. З днем зібрання Сейму Українська Національна Рада припиняє свою діяльність (пф. 1). Сейм складається з послів, вибраних на підставі виборчого закону. Вибори призначає Виділ УН Ради на неділю або святковий день червня (пф.З).
Виборчий закон був прийнятий 14 квітня 1919 року. У пф. 1 закону писалося: “Сейм Зах. Обл. Укр. Нар. Республики складається з членів, вибраних на основі загального без ріжниці пола, рівного, безпосереднього, тайного, пропорціонального виборчого права”. Право голосу надавалось громадянам ЗОУНР з 21-річного віку. Право бути обраним – з 25 років.
Водночас, позбавлялись виборчого права: 1) особи душевнохворі; 2) особи, засуджені судами за скоєння кримінальних злочинів, й зокрема, за крадіжку, обман, звідництво та ряд інших) в законі перераховуються різні нормативні акти, засудження за якими вело до позбавлення виборчого права); 3) особи, які вже раніше були суджені за злочини та проступки проти виборчої свободи по виборах законодавчих органів ЗОУНР; 4) особи, які більше двох разів протягом останніх двох років були засуджені за пияцтво.
З часом зазнав змін вищий виконавчо-розпорядчий орган держави – Державний Секретаріат. Як зазначалось, спочатку ДС складався з голови (президента) і 14 галузевих Державних секретарів, які очолювали відповідні секретарства. Однак вже в кінці листопада в силу ряду обставин (деякі секретарі подали у відставку, інші ж не приступили до роботи взагалі) число цих структур було скорочено. Зокрема, об’єднано секретаріати освіти і віросповідання та шляхів, пошт і телеграфу; ліквідовано секретаріати суспільної опіки і праці та суспільного здоров’я. Замість двох останніх у складі Державного Секретаріату внутрішніх справ створено відповідні відділи. Вони очолювались т. зв. “товаришами секретарями”. У склад цього ж секретаріату був включений як окремий відділ і харчовий уряд. Таким чином, у складі уряду залишилося 10 структурних одиниць. На початку грудня, як зазначалось, подав у відставку голова уряду К. Левицький і на цю посаду УН Рада обрала С. Голубовича.