
- •Лекція 1. Тема: Предмет і завдання курсу. Періодизація української державності
- •1. Предмет і завдання курсу.
- •2. Періодизація історії держави і права України.
- •Лекція 2. Тема: Стародавні державні утворення на території України.
- •2. Античні міста-держави
- •3. Боспорське царство
- •Лекція 3. Тема: Виникнення Київської Русі.
- •1. Державно-правовий аспект виникнення Київської Русі.
- •2. Норманська теорія.
- •1. Державно-правовий аспект виникнення Київської Русі
- •2. Норманська теорія
- •Лекція 4. Тема: Суспільний устрій і право Київської Русі.
- •1. Правовий статус населення Київської Русі.
- •2. Структурний аналіз галузей права.
- •1. Правовий статус населення Київської Русі.
- •2. Структурний аналіз галузей права
- •Лекція 5. Тема: Галицько-Волинська держава.
- •1. Особливості політичного розвитку Галицько-Волинської держави.
- •2. Основні риси права.
- •1. Особливості політичного розвитку Галицько-Волинської держави.
- •2. Основні риси права
- •Лекція 6. Тема: Українські землі у складі Великого князівства Литовського.
- •1. Особливості розвитку українських земель у складі Литви.
- •2. Державний лад і джерела права.
- •1. Особливості розвитку українських земель у складі Литви.
- •2. Державний лад і джерела права.
- •Лекція 7. Тема: Україна у складі Речі Посполитої.
- •1. Польська експансія на українські землі наприкінці XIV – в середині XVI ст.
- •2. Державний лад і джерела права.
- •1. Польська експансія на українські землі наприкінці XIV – в середині XVI ст.
- •2. Державний лад і джерела права.
- •Лекція 8. Тема: Запорізька Січ.
- •2. Органи влади та управління Запорозької Січі
- •3. Суд і судочинство у Запорозькій Січі
- •Лекція 9. Тема: Козацько-гетьманська держава.
- •2. Характеристика становища населення і його поділ.
- •3. Правове становище козацтва і міського населення.
- •Лекція 10. Тема: Автономія України у складі Росії.
- •2. Державний лад
- •3. Правова система.
- •Лекція 11. Тема: Державність і право в українських землях (XIX - поч. XX ст.)
- •1. Джерела права.
- •Лекція 12. Тема: Українські землі у складі Австро-Угорської імперії
- •5. Правова система.
- •Лекція 13. Тема: Україна напередодні відродження державності
- •1. Державний устрій.
- •2. Органи місцевого управління, суду і поліції.
- •1. Державний устрій.
- •2. Органи місцевого управління, суду і поліції.
- •Лекція 14. Тема: унр періоду Центральної Ради.
- •2. Зовнішня діяльність.
- •3. Військове будівництво.
- •4. Законодавча діяльність Центральної Ради.
- •Лекція 15. Тема: Українська держава (період Гетьманщини).
- •Лекція 16. Тема: унр у часи Директорії.
- •2. Судова влада. Законодавство.
- •3. Проблеми військового будівництва.
- •4 .Зовнішня політика.
- •Лекція 17. Тема: Західноукраїнська Народна Республіка.
- •2. Органи охорони суспільного порядку
- •3. Суд і судочинство
- •4. Організація і структура збройних сил зунр
- •Лекція 18. Тема: Утвердження російсько-більшовицького режиму в українських землях.
- •2. Україна в другій половині 1919 – на початку 1920 р.
- •3. Ризький договір
- •Лекція 19. Тема: Псевдо-конституційне оформлення більшовицького поневолення України.
- •2. Утворення срср і подальше обмеження суверенітету усрр.
- •3. Центральні органи влади усрр.
- •Лекція 20. Тема: Україна в роки тоталітарно-репресивного режиму (1929-1941 рр.).
- •2. Судоустрій. Прокуратура. Силові репресивні органи.
- •3. Злочини окупантів проти українського народу
- •Лекція 21. Тема: Правова система в Україні у 1920-1930 рр.
- •2. Перебудова державного апарату усрр у зв’язку з утворенням срср
- •3. Змiни в Конституцiї Української срр
- •Лекція 22. Тема: Українські землі під гнітом польських загарбників (1919-1939 рр.).
- •1. Політико-правовий статус українських земель у складі Польщі. Період невизначеності.
- •2. Українські землі в умовах наступу польського колонізаційного режиму.
- •3. Стабілізація україно-польських відносин. Період «санації».
- •1. Політико-правовий статус українських земель у складі Польщі. Період невизначеності.
- •2. Українські землі в умовах наступу польського колонізаційного режиму.
- •3. Стабілізація україно-польських відносин. Період «санації».
- •Лекція 23. Тема: Українські землі у складі Румунії та Чехословаччини у міжвоєнний період
- •1. Особливості розвитку політико-правової системи українських земель у складі Румунії та Чехословаччини.
- •2. Приєднання Західної України, частини Бессарабії та Північної Буковини до складу урср.
- •1. Особливості розвитку політико-правової системи українських земель у складі Румунії та Чехословаччини.
- •2. Приєднання Західної України, частини Бессарабії та Північної Буковини до складу урср.
- •Лекція 24. Тема: Держава і право України періоду Другої світової війни
- •2. Органи вищої державної влади та місцеве управління на українських землях в роки Другої світової війни.
- •3. Адміністративне, земельне, сімейне, трудове право.
- •4. Цивільне і кримінально-процесуальне право.
- •Лекція 25. Тема: Держава і право України в повоєнні роки.
- •2. Конституційні органи.
- •3. Місцеві органи влади й управління.
- •5. Цивільне право.
- •Лекція 26. Тема: Державність і право України в роки десталінізації і хрущовської «відлиги».
- •1. Суспільно-політичне життя і політична боротьба в урср.
- •2. Соціальний розвиток України.
- •1. Суспільно-політичне життя і політична боротьба в урср.
- •2. Соціальний розвиток України.
- •Лекція 27. Тема: Україна в період «застою».
- •2. Зміни в державному апараті.
- •1. Суспільно-політичне життя.
- •1. Суспільно-політичне життя.
- •2. Зміни в державному апараті.
- •Лекція 28. Тема: Державність і право в період «перебудови» (1985-1991 рр.).
- •1. Головні чинники, що зумовили процес перебудови.
- •2. Етапи перебудови та її політико-правові наслідки для України.
- •1. Головні чинники, що зумовили процес перебудови
- •2. Етапи перебудови та її політико-правові наслідки для України
- •Лекція 29. Тема: Вибори 1990 р. І законодавча діяльність вру і-го скликання.
- •1. Вибори 1990 р.
- •2. Законодавча діяльність вру і скликання.
- •1. Вибори 1990 р.
- •2. Законодавча діяльність вру і скликання.
- •Лекція 30. Тема: Держава і право України в період в період 1994-2004 рр.
- •3. Місцева влада.
- •4. Судова система та інші правоохоронні органи
- •Лекція 31. Тема: Початок реалізації Конституції після виборів 2004 р.
- •1. Особливості конституційного процесу в Україні.
- •2. Конституція України як гарантія захисту прав людини і громадянина.
- •1. Особливості конституційного процесу в Україні.
- •2. Конституція України як гарантія захисту прав людини і громадянина.
- •Лекція 32. Тема: Актуальні проблеми розвитку держави і права в Україні
- •2. Розбудова Збройних Сил.
- •3. Політичні партії в Україні
- •4. Розбудова демократії.
- •Рекомендована література до курсу Основна література
Лекція 16. Тема: унр у часи Директорії.
Навчальна мета: розкрити державно-правовий устрій УНР часів Директорії.
Час: 80 хв.
Метод: Лекція
Місце: Навчальна аудиторія
Організаційний момент –5 хв.
Вступ – 5 хв.
Навчальні питання:
15 хв.
15 хв.
15 хв.
15 хв.
Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповіді на запитання).
Матеріально-технічне забезпечення: навчальні карти, хрестоматії, схеми, збірники документів і матеріалів, першоджерела.
Джерела і література:
ПЛАН
1. Державний устрій.
2. Судова влада. Законодавство.
3. Проблеми військового будівництва.
4. Зовнішня політика.
1. Державний устрій.
Утворення і перші кроки Директорії. Ще в травні 1918 р. українські соціалісти-федералісти, соціалісти-самостійники, соціалісти-революціонери, соціал-демократи, а також деякі інші українські організації, зокрема «Поштово-телеграфний союз» та «Об'єднана Рада залізниць України» створили так званий Національно-державний союз. У своєму першому зверненні від 24 травня цей Союз звинуватив гетьманський уряд у неспроможності «спасти державу від анархії і безпорядків, встановити тверду владу, засновану на довір'ї народу, і зміцнити Українську державу».
У серпні Національно-державний союз перетворився в «Український національний союз» і його тиск на тодішній режим значно посилився. Програмні цілі нової організації, очолюваної з 18 вересня 1919 р. В. Винниченком, який називав її «єдиним фронтом найголовніших вірогідних сил українства», полягали, зокрема, у боротьбі за владу в Україні, проведенні загальних демократичних виборів і захисті «прав українського народу і української держави у міжнародній сфері».
Спочатку діяльність новоутвореної організації, принаймні зонні, здійснювалася у цілком легальній формі. Так, після тривалих переговорів із Союзом Скоропадський, котрий прагнув до порозуміння з українськими колами, 24 жовтня 1918 р. затвердив новий склад уряду, в якому посади міністрів віросповідання, народної освіти, юстиції, земельних справ, праці посіли представники Національного Союзу. Однак різка зміна ситуації, викликана передусім революцією у Німеччині, обумовила і зміну планів цієї організації, що почала готувати відкритий виступ проти гетьмана.
Як згадує Винниченко, 13 листопада 1918 р. Український національний союз ухвалив раніше розроблений план повстання, визначив соціальні, політичні й національні гасла, під якими повинна Пула відбуватися революція, і приступив до виборів Директорії. До її складу увійшли В. Винниченко (голова), а також С. Петлюра, А. Макаренко і П. Андрієвський.
Відразу після свого обрання члени Директорії виїхали до Цілої Церкви – місця дислокації корпусу Січових стрільців, на який покладалися особливі надії, оскільки він являв собою реальну дисципліновану і боєздатну силу. А в ніч з 14 на 15 листопада 1918 р. з'явилося звернення Директорії до населення, в якому Скоропадського проголосили «насильником і узурпатором народної влади», а його уряд «як антинародний, протинаціональний» – недійсним.
Далі події розвивалися так. Д. Дорошенко згадує: «Фактично кампанія звелася до боротьби за Київ. Провінція була залишена сама по собі і скрізь владарювала анархія..., яка вимощувала собі шлях більшовицьким відділам, що насувалися з півночі»1.
У гетьмана залишилася примарна надія на допомогу Антанти, на яку після поразки Німеччини переорієнтувалася його дипломатія.
Проте, коли війська Директорії 12 грудня 1918 р. захопили Одесу, виявилося, що надії Скоропадського абсолютно безпідставні – підтримка гетьмана не входила в наміри Антанти (чого, втім, не можна сказати про її плани, пов'язані з Добровольчою армією А. Денікіна). А коли наступного дня німці, які все ще утримували повстанців, підписали з Директорією угоду про нейтралітет, стало зрозуміло, що гетьмана вже ніщо не врятує. Це й зумовило його останній крок – зречення від влади, яке він підписав 14 грудня.
19 грудня війська Директорії вступили до Києва. Так розпочався третій період новітньої історії української державності. На політичну арену знову повернулася Українська Народна Республіка, але свою попередницю вона нагадувала тільки назвою і деякими загальними рисами. Зміст був іншим.
На відміну від Центральної Ради, яка принаймні спочатку спиралася на певну як теоретичну, так і практичну програми, в арсеналі Директорії були лише загальні гасла. «...Усі соціальні і політичні завоювання революційної демократії будуть повернені, – говорилося у її першому зверненні, – а Українські Установчі Збори твердо й неухильно закріплять їх на вільній Українській землі». Отже, не виникало сумнівів, що Директорія вважає себе тимчасовим органом, але решта питань залишалася без відповідей. Більше того, навіть факт поновлення УНР не був офіційно проголошений Директорією, а вгадувався з її повної назви – «Директорія Української Народної Республіки».
Сама ідея Директорії виникла з дуже популярних тоді аналогій з Великою французькою революцією. Водночас французька й українська директорії були схожі тільки назвою і кількісним складом.
На відміну від Центральної Ради Директорія не визначилася зі своїм місцем серед гілок влади, уособлюючи собою її єдність і неподільність.
З моменту свого проголошення Директорія повинна була вирішити принаймні три невідкладні проблеми: визначити свій правовий статус, особливо компетенцію і повноваження; урегулювати свої відносини з іншими структурами державного механізму і, нарешті, запропонувати саму його модель. Проте цього не було зроблено, і всі зусилля Директорії на ниві державного будівництва мали хаотичний характер, розвиваючись «без штурвалу і вітрил» на основі прецеденту.
Так, цілком стихійно, склався певний розподіл обов'язків між членами Директорії. її голова відав зовнішньополітичними справами, а на Петлюру ще під час виборів були покладені обов'язки Головного отамана. Інші члени Директорії так і не мали чітко окреслених обов'язків. Не існувало ні регламенту, ні іншого документа, який би замінював його і спрямовував внутрішню організацію Директорії. Остання як революційний орган з диктаторськими правами була органом верховної влади і виконувала безроздільно законодавчу і виконавчу, а почасти й судову функції.
Однак у міру розвитку подій виникла нагальна потреба удосконалити нову «революційну» систему управління. В одному з перших актів нової влади – «Сповіщенні Директорії» від 21 листопада 1918 р. – проголошувався намір «найскоріше створити кабінет народних міністрів».
На практиці Директорія вдалася до паліативної форми. 5 грудня була прийнята постанова про створення при Директорії «відділів: освіти, фінансів, внутрішніх справ, продовольчих, торгівлі і промисловості, праці, шляхів, пошт і телеграфів, судових, хліборобства і народного здоров'я для тимчасового управління справами, які віднесені до певних міністерств». Відповідно сформувалася і «Рада завідувачів державних справ» як своєрідний тимчасовий уряд, котрий, втім, не залишив після себе скільки-небудь помітного сліду, припинивши існування напередодні вступу Директорії до Києва.
Нарешті, 9 грудня 1918 р. Директорія створила канцелярію (секретарство) для «тимчасового ведення справ Директорії». На канцелярію покладалася, зокрема, реєстрація «усіх паперів, що поступали до Директорії», кадрові питання, а також законодавча робота.
Повноваження комісарів полягали в основному у нагляді за виконанням розпоряджень центральної влади, у мобілізаційній роботі, керівництві міліцією, інформуванні населення про діяльність уряду. Спостерігалася тенденція до розширення повноважень місцевих комісарів порівняно з повноваженнями, які вони мали в часи Центральної Ради. Найвиразніше це виявилося у статусі губернського комісара – вищого представника адміністративної влади в губернії, який наділявся правом видавати обов'язкові постанови про захист громадського порядку, спокою і республіканської злагоди. Відповідальність за невиконання постанов губернського комісара обмежувалася штрафом або арештом на строк до трьох місяців.
Практично неурегульованими Інструкцією «Про тимчасову організацію влади на місцях» залишилися питання взаємовідносин комісарів, які уособлювали місцеву адміністрацію, та органів самоврядування. Згідно з цією Інструкцією місцеві комісари виконували певні координаційні функції щодо волосних, повітових і губернських управ, які безпосередньо займалися різними господарськими справами. Крім того, комісари здійснювали загальне керівництво органами самоврядування у містах.
25 червня 1920 р. «для відтворення і поновлення влади УНР в усіх сферах державного життя у місцевостях України, що звільняються від ворожої окупації» вводився інститут «цивільних прифронтових комісарів Уряду УНР при штабах армій, дивізій і рівних їм фронтових груп».
Слід також зазначити, що українська влада прагнула активізувати діяльність органів місцевого самоврядування, які, втім, за свідченням сучасників, не мали для цього ніяких засобів.