5. Правова система.

У 1772–1786 рр. тривав процес заміни польського законодавства австрійським. Правові положення, обов'язкові на території Галичини, містилися у спеціальних збірниках, що вклю­чали «накази і закони для всіх», «вироки», «мандати» та інші пра­вові акти. Вони друкувалися польською і німецькою мовами. На цих же двох мовах друкувався «Провінціяльний звід законів» (Львів, 1827–1861 рр.), пізніше названий «Загальний вісник місцевих зако­нів».

Західноукраїнські землі стали місцем апробації нового зако­нодавства Австрійської імперії. Так, у 1797 р. був затверджений і набув чинності спочатку в Західній, а згодом і в Східній Галичині новий цивільний кодекс, що змінив польське цивільне законодавст­во, заклавши у нього основи цивільного законодавства Австрії. 1 січня 1812 р. на всій території Австрійської імперії вводився у дію новий цивільний кодекс, що являв собою модернізований варіант попереднього кодексу.

У Північній Буковині цивільний кодекс набув чинності з 1 лю­того 1816 р.

Австрійським цивільним законодавством закріплювалися найважливіші правові інститути феодальної власності. Поміщики залишалися власниками землі. Податками ці землі стали обклада­тися лише наприкінці XVIII ст. Вони були значно нижчими, ніж по­датки з земель, що належали селянам.

Наприкінці XVIII ст. і до середини XIX ст. відбувається пар­целяція – подрібнення селянських земельних наділів, які переда­валися у спадщину.

У сімейному праві Австрії зберігався церковний шлюб. З норм місцевого звичаєвого права на західноукраїнських землях чинною була норма, відповідно до якої, за тим з подружжя, хто пережив ін­шого, зберігалося право користуватися усім майном. Такий порядок був поширений і в селянському середовищі. Деякі майнові спори, особливо спадкові, розглядалися на підставі права Речі Посполитої, якщо воно застосовувалося до її поділу і якщо ці спори не були врегульовані пізнішими законами.

Цивільний кодекс став базою подальшого удосконалення ци­вільного законодавства. Проте лише у 1811 р. після декількох пере­робок цивільний кодекс був затверджений патентом від 1 червня і з 1 січня 1812 р. уведений у дію на території усієї Австрії. На Терно­пільщині він набув чинності лише з 1 лютого 1816 р., бо вона з 1809 до 1815 р. перебувала у складі Росії.

Джерелом кодексу слугували пандектне право, прусське ци­вільне уложення 1794 р. і провінційне право деяких австрійських країв. Австрійський цивільний кодекс, будучи компромісом буржу­азного і феодального права, в середині XIX ст. явно застарів.

Окремі положення цивільного кодексу наприкінці першої по­ловини XIX ст. замінили надзвичайними актами – так званими но­велами. Вони стосувалися окремого розширення прав жінок і поза­шлюбних дітей, подальшого розвитку права зобов'язань та ін.

Австрійський цивільний кодекс 1811 р. діяв з деякими зміна­ми на території Галичини і в період її приєднання після Першої світової війни до складу Польщі.

Ще до проведення кодифікації цивільного права в 1763 р. в Австрії був затверджений кодекс вексельного права, чинність яко­го в 1775 р. поширювалася на Галичину, де раніше вексельні спра­ви регламентувалися звичаєвим правом.

Майже одночасно з підготовкою цивільного кодексу почалася робота над створенням цивільно-процесуального кодексу. В Гали­чині він набув чинності з 1782 р. Через деякий час цей кодекс був доопрацьований, і з 1796 р. він набув чинності у Західній, а з 1807 р. і в Східній Галичині під назвою галицького цивільно-процесуально­го кодексу. Процес характеризувався надзвичайною повільністю, тяганиною і дороговизною суду. У 1825 р. було підготовлено новий проект цивільно-процесуального кодексу для усіх австрійських країв, але він не був затверджений імператором. З цього проекту пізніше набули чинності окремі його розділи (адвокатська ордина­ція, закон про компетенцію судів, патент про судочинство в безспірних справах тощо).

Робота з кодифікації кримінального права розпочалася в се­редині XVIII ст. У 1768 р. в Австрії був затверджений криміналь­ний кодекс (Терезіана). Він складався з двох частин, з яких перша стосувалася процесуального, а друга – матеріального права. Сис­тема покарань була дуже жорстокою. Так, у Калуші в 1775 р. суд засудив до спалення кількох жінок похилого віку, злочином яких було «заговорення» навколишніх ланів.

Процес мав інквізаційний характер з широким застосуванням катувань, які були скасовані у 1776 р. У Галичині цей кодекс засто­совувався нетривалий час лише в частині процесуального права, яке зазнало деяких змін. Так, 10 серпня 1781 р. було видано розпо­рядження, що надавало суддям право допускати жінок і євреїв як свідків.

У 1786 р. затверджено інструкцію для судів усіх інстанцій, яка регулювала порядок розгляду справ. Вона складалася з двох частин: перша стосувалася діловодства, друга – регулювала поря­док судочинства.

У 1787 р. був прийнятий новий, австрійський кримінальний кодекс, який містив окремі положення, характерні для буржуазно­го кримінального права. У 1788 р. як доповнення до нього вводився новий статут кримінального судочинства. Наприкінці XVIII ст. кри­мінальний кодекс набув чинності у Галичині, а незабаром – на усій території Австрійської імперії.

Кримінальний кодекс 1787 р. (Йосифіна) сприйняв певні про­гресивні положення, зокрема обмеження покарання смертю, і вперше в історії австрійського кримінального права поділив злочинні дії на карні злочини, що розглядалися судами, і так звані політичні злочини (менш серйозні правопорушення), що розглядалися ад­міністративними органами.

З метою апробації у 1796 р. набув чинності у Західній, а в 1797 р. у Східній Галичині кримінальний кодекс, підготовлений австрій­ським криміналістом І. Зонненфельсом, а в 1803 р. з незначними змінами він був поширений на територію усієї Австрії. Кодекс складався з двох частин: перша – про злочини, друга – про тяжкі поліцейські провини. Кожна з цих частин мала два розділи. Один з них містив норми матеріального, а другий – процесуального права. Кримінальний кодекс 1803 р. передбачав застосування смертної ка­ри за державну зраду, вбивство, підроблення; грошей і підпал. Од­нак здебільшого імператор, користуючись правом помилування, за­міняв смертні вироки позбавленням волі, що в умовах розкладу кріпосного ладу і зростання капіталістичних відносин мало забез­печити популярність абсолютній владі і зміцнити віру народних мас у доброго імператора. Так, з 1304 смертних вироків, винесених австрійськими судами до 1848 р., виконано лише 448, а решта за­мінили позбавленням волі на різні строки.

Після скасування в Австрії кріпосного права помітно пожвавилася внутрішня і зовнішня торгівля. У зв'язку з цим був розроблений торговельний кодекс, уведений в дію з 1 липня 1863 р.

Питання процесуального права регулювали закон про компе­тенцію суду 1852 р. і закон про судочинство у безспірних справах 1854 р. Останні за своїм змістом і обсягом фактично являли собою кодекс, який регулював також питання спадкування й опіки. Новий цивільний процесуальний кодекс набув чинності з 1898 р. Цей ко­декс порівняно з попереднім проголошував усність і гласність ци­вільного процесу і трохи прискорював розгляд судових справ.

Подальший розвиток капіталістичних відносин в Австрії при­вів до перегляду і видання нового кримінального кодексу 1852 р. Цей кодекс поряд з проголошенням низки буржуазно-демократич­них норм містив і середньовічні положення, зокрема передбачав тілесні покарання. Щоправда, законом від 15 листопада 1867 р. в Австрії скасовувалися тілесні покарання, але в Галичині до кінця XIX ст. продовжував діяти патент від 20 квітня 1854 р., який поряд з арештом і штрафом передбачав биття різками. Кодекс 1852 р. увів поділ на злочини і провини. За вчинення злочину передбачалася смертна кара через повішення або тюремне ув'язнення на різні строки. За провини кодекс передбачав грошові покарання, арешт до шести місяців, заборону проживати у даній місцевості та ін.

У 1855 р. Кримінальний кодекс 1852 р. був доповнений війсь­ковим кримінальним кодексом, який посилив відповідальність вій­ськовослужбовців за державні злочини, та низкою інших законів. Серед них закон від 24 жовтня 1852 р. про зброю, 27 жовтня 1862 р. – про охорону особистої волі і 17 грудня 1862 р. – про друк, 25 липня 1867 р. – про відповідальність міністрів, 6 квітня 1870 р. – про охорону таємниці листування, 10 травня 1873 р. – про бродяг та ін. Однак, незважаючи на видання багатьох законо­давчих актів, які доповнювали кримінальний кодекс 1852 р., він ба­зувався на застарілому кодексі 1803 р. Тому австрійські юристи ви­магали перегляду багатьох його положень. Зокрема; середньовіч­ним варварством вони вважали смертну кару, вимагали іншого урегулювання питання про відповідальність неповнолітніх¹, висту­пали проти застосування статей кримінального кодексу за анало­гією тощо.

У кримінальному законодавстві Австро-Угорщини відбився дуалістичний характер держави. Кримінальний кодекс 1852 р. діяв тільки в Австрії, у тому числі в Галичині і на Буковині. В Угорщині у 1879 р. був затверджений свій кримінальний кодекс, який поши­рював свою дію на територію Закарпаття. Щоправда, до його при­йняття тут тимчасово застосовувався австрійський кримінальний кодекс 1852 р. Цивільне право в Угорщині не було кодифіковано, і в 1852 р. на її території була поширена дія австрійського цивільного кодексу 1811 р.

У 1873 р. був затверджений новий кримінально-процесуаль­ний кодекс, який проіснував з незначними змінами майже до роз­паду Австро-Угорщини у жовтні 1918 р. Він установив усність і гласність процесу, допустив участь «громадськості» (йдеться про суд присяжних) при розгляді тяжких злочинів і проводив ідею вільної оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів.