2. Жовтневий переворот 1917 р.

У лютому 1917 р., коли у Росії розпочалася друга буржуазна рево­люція, чисельність більшовицької партії не перевищувала, згідно з уточненими даними, 20 тис. чоловік. Партія була буквально нашпиго­вана провокаторами, лідери її не були широко відомими. Коли в квіт­ні 1917 р. Ленін висунув гасло «жодної підтримки Тимчасовому уря­ду», це зустріло непорозуміння в самій партії. Загострення внутріш­ньополітичної кризи в країні стимулювало радикалізацію суспільства. На VI з’їзді РСДРЩб) (літо 1917 р.) були представлені уже 240 тис. більшовиків. Цікаво, що з 171 делегата 150 мали досвід арешту, а 110 - ув’язнення, ще 10 - каторги. Коли в листопаді 1917 р. ця партія узяла владу, вона, як показали вибори до Установчих зборів, користу­валася підтримкою лише 20% населення Росії. В національних окраї­нах її вплив був ще меншим - скажімо, на Україні 10% симпатиків.

Серед перших декретів контрольованого більшовиками 2-го Все­російського з’їзду Рад 1917 p.- «Декрет про мир» і «Декрет про зем­лю». Перший містив заклик до негайного миру без анексій і контри­буцій, відмову від практики таємних міждержавних угод. По суті, цей односторонній крок був зрадою союзників по Антанті, які вступили у війну влітку 1914 р. тому, що в Австро-Сербському конфлікті Росія підтримувала Сербію «Декрет про землю» був створений на основі 242 селянських наказів. Понад 150 мільйонів десятин поміщицької та церковної землі оголошувалися всенародною власністю і без викупу передавалися у безплатне користування селян. Власне, це була есе­рівська вимога, оскільки В. Ленін у квітні 1917 р. наполягав на дер­жавному землекористуванні та створенні великих державних вироб­ництв у сільському господарстві. Було сформовано чисто більшови­цький уряд, який у грудні того ж року поповнився за рахунок лівих есерів (7 членів цієї партії очолили наркомати землеробства, юстиції, пошти і телеграфу, місцевого самоуправління, державного майна).

До середини лютого 1918 р. радянська влада була встановлена в 97 губернських центрах та інших великих містах, у 17 випадках це відбувалося внаслідок збройних повстань. 1 листопада було припине­но видачу заробітної плати чиновникам, які не виходили на роботу, бойкотуючи самозваний Раднарком. 7 грудня 1917 р. на пропозицію Ф. Дзержинського було створено ВЧК - Всеросійську надзвичайну комісію по боротьбі із саботажем і контрреволюцією.

В кінці листопада для керівництва народним господарством країни була створена Вища Рада Народного господарства (ВРНГ), перед якою постало завдання підготувати перехід від робітничого контролю до безпосереднього управління господарством на основі націоналізації промисловості, транспорту, банків. До березня 1918 р. в 31 губернії було націоналізовано 836 найпотужніших підприємств.

На виборах до Установчих зборів (грудень - початок січня) меншо­вики і есери зібрали 62% голосів. Ці збори відмовилися затвердити декрети ленінського уряду і уже 6 січня були розігнані військовою силою. Раднарком чітко продемонстрував свою відразу до «буржуаз­ної» демократії.

Навесні 1917 р. Ленін в «Чергових завданнях Радянської влади» сформулював нові цілі «пролетарської держави». До них були відне­сені: організація обліку і контролю на виробництві, підвищення тру­дової дисципліни і організація змагання в промисловості, соціалістич­на кооперація селянства. Показово, що в діяльності сільських Рад Ленін закликав «поголівно притягати бідноту до практичної участі в управлінні».

В найближчі місяці комбіди (комітети бідноти) фактично замінять сільські ради на контрольованій комуністичною владою території. Основною відмінністю радянської влади від буржуазної демократії, принаймні теоретично, був принцип недопущення у політику иетру-дящих. Ради так і називалися - робітничих, селянських і солдатських депутатів. Комбідівський переворот на селі означав відсторонення від управління і трудящих - селян, якщо вони (навіть після земельної ре­форми!) не потрапляли у категорію бідняків. Навесні 1918 р. основна маса селян (понад 60%) були середняками, ще 5% становили заможні, т. зв. куркулі.

13 травня ВЦВК та РНК надали народному комісарові по продо­вольству Цюрупі надзвичайні повноваження. Вводилася продрозклад-ка, згідно з якою селяни мусили здавати державі за твердими цінами усі «надлишки» продовольства. За приховування хліба застосовува­лися найжорстокіші заходи. Це було оголошення війни селянству. За офіційними радянськими джерелами, у цій війні загинув кожний п’ятий боєць продовольчих загонів. У червні 1918 р. були запрова­джені вже згадані комбіди, члени яких допомагали вилучати хліб у заможних сільчан. 20 відсотків конфіскованого становила винагорода для цих добровільних помічників.

Влітку 1918 р. добровільний принцип комплектування Червоної Армії був замінений загальною військовою повинністю. Це дозволило довести армію на кінець 1918 р. до одного мільйона чоловік. Було створено центральний апарат управління військовими силами – Рево­люційну Військову Раду, введена посада головкома та польовий штаб, створено військові школи і академії для підготовки кадрів. Тим самим більшовики прощалися з колишніми власними догмами про те, що регулярна армія виступає інструментом антинародної експлуататор­ської держави.

VIII з’їзд РКП(б) у березні 1919 р. прийняв нову програму партії. Це була програма побудови соціалістичного суспільства. З’їзд поста­вив питання про перехід до «союзу з середнім селянством при опорі на бідноту і з збереженням в цьому союзі керівної ролі пролетаріату». Вказувалося, що партія «повинна керувати роботою Рад, але не під­міняти їх». З’їзд рішуче висловився проти створення федерації само­стійних комуністичних партій, наполягаючи на збереженні централізо­ваної РКП(б) з єдиним ЦК. По суті з такою постановкою питання визначалися орієнтири у національно-державному будівництві - уні­тарна Росія з єдиним урядом без огляду на інтереси і прагнення насе­лення національних окраїн. 1 червня 1919 р. вийшов Декрет ВЦВК про об’єднання радянських республік Росії, України, Латвії, Литви і Біло­русії. Поворот комуністичних лідерів до російського шовінізму, фак­тична відмова від раніше декларованого принципу вільного самови­значення (аж до відокремлення!) націй пояснюються просто - росія­ни становили основу Червоної Армії. Так, у військах Київського і Харківського військових округів, що охоплювали всю Україну, ро­сіяни складали відповідно 57,1 та 62,3%, а українці - 32,5 і 25,3%. На одного україномовного комуніста в Україні припадало 8 російсь­комовних.