2. Соціально-економічні реформи.

7 червня 1936 р. делегаціями підприємців і профспілок були під­писані Матіньйонські угоди, що передбачали підвищення заробітної плати в середньому на 12%, визнання прав професійних союзів, створення на підприємствах інституту виборних делегатів. 11-12 черв­ня Палата депутатів схвалила законопроекти про 2-тижневі оплачува­ні відпустки, колективні договори, 40-годинний робочий тиждень та ін. Формально були заборонені та розпущені фашистські органі­зації, фактично ж справа звелася до заміни вивісок: Бойові хрести були перейменовані на Французьку соціальну партію, Ліга патріо­тичної молоді - на Національно-соціальну партію тощо.

У відповідь на популістські кроки кабінету Блюма фінансова олі­гархія пішла на прямий саботаж економіки. Лише за 1936-1937 pp. за кордон було переведено 100 млрд франків. Уже у вересні 1936 р. уряд вимушено провів девальвацію франка, що по суті означало повернен­ня збільшених у червні зарплат на попередній рівень. Вже у лютому 1937 р. Блюм був вимушений заявити про необхідність «паузи» у про­веденні в життя програми Національного фронту. Це викликало про­тести комуністів. 21 червня 1937 р. під ударами справа і зліва уряд Л. Блюма пішов у відставку.

Наступники Блюма радикали Шотан (червень 1937 - березень 1938) та Е. Даладьє (квітень 1937 - березень 1940) до жовтня 1938 р. формально опиралися на Народний фронт. Радикали відкрито порвали з Народним фронтом у жовтні - листопаді 1938 р. Соціалісти оголо­сили про свій розрив з ФКП та про вихід з Народного фронту у травні 1939 р. Формально приводом для розриву радикалів зі своїми недав­німи союзниками послужили масштабні протести ФКП проти Мюн­хенської угоди про розчленування Чехословаччини і передачу Суде-тів фашистській Німеччині. Підпис Даладьє під документом стояв поруч з підписами Гітлера, Муссоліні та британського прем’єра Галіфакса.

В найближчому часі французький прем’єр завдасть дошкульних ударів по ФКП: 25 березня 1939 р. уряд заборонить видання комуніс­тичної «Юманіте», а 26 вересня того ж року комуністична партія буде оголошена поза законом. 5 жовтня 1939 р. комуністів-депутатів Націо­нальних зборів позбавляють депутатських мандатів і віддають під суд військового трибуналу - Франція вступила у другу світову війну і після вступу радянських військ на територію Польщі комуністи роз­глядалися як ворожа агентура.

1 вересня 1939 р. фашистська Німеччина здійснила напад на По­льщу. Остання ще в квітні отримала гарантії цілісності своєї території від Англії та Франції. У відповідь на німецьку агресію країни-гаранти З вересня 1939 р. оголосили війну Гітлеру. Це фактично перетворило німецько-польський конфлікт у світову війну. Армія Франції перейш­ла у наступ на своїй ділянці фронту між Люксембургом і Карлсруе, вклинившись на кілька кілометрів на німецьку територію. 130 англо-французьким дивізіям протистояли лише 23 німецькі, до того ж укомплектовані учорашніми резервістами. Однак уже через кілька днів сили вторгнення були несподівано відведені на французьку тери­торію, після чого на Західному фронті розпочалася «дивна війна». Мільйонні армії за наспіх поставленими дерев’яними щитами зводи­ли польові укріплення, відкрито на очах у ворога приймали прибулі поповнення, сушили білизну і навіть грали у волейбол. Для прикладу, перший британський солдат (капрал) загинув у цій війні в ході розві­дувальної операції аж у грудні місяці! Саму війну уряд використав для відміни усіх соціальних завоювань 1936 року. Під приводом вве­дення воєнного стану був запроваджений 72-годинний робочий тиж­день, відмінено недільний день відпочинку, введено відрахування у фонд держави 40% заробітної плати робітників, у селян реквізовували хліб та мобілізовували тяглову силу. Значно виросли усі прямі і не­прямі податки.

10 травня 1940 р. німецька армія вторглася у межі Голландії, Бе­льгії та Люксембургу. 12 травня ця армія, як і в роки Першої світо­вої війни, з території Бельгії увірвалася до Франції. 14 червня гітле­рівські війська без бою увійшли в Париж. Уряд Франції утік спочат­ку в Тур, а потім у Бордо. 21 червня 1940 р. у Комп’єнському лісі в тому самому вагоні, на тому самому місці, де у 1918 р. французький маршал Фош диктував умови миру переможеній Німеччині, фашист­ський маршал Кейтель продиктував умови капітуляції Франції.

За умовами миру Франція була поділена на дві зони - окуповану, куди увійшли дві третини території з Парижем включно, та неокупо-вану з центром у курортному містечку Віші. Цією зоною управляв уряд маршала Петена, який співпрацював з Гітлером. Така комбінація була потрібна Німеччині з огляду на французькі колонії та розміщені там частини армії і флоту. Франція з колишнього союзника Англії пере­творилася на недружню державу, а її армія та флот формально могли вважатися ворожими Англії. Уряд Англії оголосив про свій розрив з урядом Петена ще 23 червня 1940 р.

У зоні дії петенівського уряду скасовувалися конституційні закони 1875 р. Тим самим у червні 1940 р. Третя республіка де-факто припи­нила своє існування.

У сфері національного законодавства міжвоєнного періоду найпо­мітнішими змінами стало введення 8-годинного робочого дня та ви­знання колективних договорів. У 1938 р. була визнана повна дієздат­ність жінок. Дещо обмежувалося право приватної власності на землю -без дозволу держави власник приватної ділянки більше не міг вільно користуватися гідроресурсами, він позбавлявся можливості скаржи­тися на порушення повітряного простору будь-якими літальними апаратами.

У 1928 р. вийшов закон, що дозволяв вільно розривати раніше укладений трудовий договір кожній зі сторін-учасниць. На практиці від цього виграли працедавці. Загалом же, за винятком нетривалого періоду перебування при владі уряду Народного фронту, право Фран­ції суттєвих змін не зазнавало.