3. Політика консервативних кабінетів м. Тетчер та Дж. Мейджора. Т. Блер

Стиль управління нового прем’єра в Англії відразу дістав оцінку «революції місіс Тетчер»: приблизно удвічі було скорочено число засідань кабінету, міністри не наважувалися просити аудієнції у прем’єра, щоб не нарватися на прискіпливий рознос. Основні кроки своєї політики Тетчер здійснювала з допомогою численних спеціаль­них комітетів, у складі яких працювали особисто віддані їй люди. Тим самим, міністри втратили частину своїх звичних прерогатив та реального впливу в країні. За перші десять років її правління у від­ставку подали 25 міністрів, причому далеко не всі з власної волі. Про­грами «старих консерваторів» завжди орієнтувалися на «золоту се­редину», на поміркованість, на проблеми т. зв. критичних груп насе­лення - безробітних, пенсіонерів, дрібних торгівців під загрозою розорення тощо. Тетчер зробила спробу зупинити хронічну кризу економіки з допомогою монетаризму, скорочення державних витрат, ефективнішого податкообкладання, припинення державного фінансу­вання «хворих качок» (так в Англії називали збиткові підприємства), приватизації раніше націоналізованих галузей промисловості.

«Залізна леді» була переконана, що інфляція становить більшу небезпеку, ніж безробіття, що держава повинна відмовитися від спроб державного регулювання цін і доходів. Уряд не повинен ви­ступати посередником у взаємовідносинах підприємців і профспі­лок, усе повинно вирішуватися вільним ринком. Держава зводить до мінімуму свої зобов’язання у галузі соціальних програм, освіти, охорони здоров’я.

У перші роки правління «нових торі» безробіття в країні зростало темпами 1,5 тис. чоловік на день, і, врешті, досягнуло 3 (за даними профспілок, навіть 4) млн чол. Були підірвані ті галузі економіки, які колись дали Англії право називатися «майстернею світу»,- сталели­варна, машинобудівна, кораблебудівельна. Цей процес, в окремих випадках, мав незворотний характер. У приватні руки були передані усі державні корпорації: «Брітіш телеком» (зв’язок), «Брітіш гес» (га­зова промисловість), «Брітіш петролеум» (нафта), сталь, електроенер­гія, водопостачання, вугільна промисловість. Уперше за свою історію Англія стала більше ввозити, ніж вивозити, а дефіцит зовнішньої тор­гівлі в 1988 р. склав 13 млрд фунтів стерлінгів.

Ситуація була настільки драматичною, що її можна сміливо порів­нювати з країнами СНД 90-х років. Щоправда, на уряд консерваторів спрацювали три позитивні обставини. Перша - успішно виграний конфлікт з Аргентиною навколо Фолклендських (Мальвінських) ост­ровів. 440 британських десантників розправилися з 1200 аргентинсь­ких коммандос. Спалах патріотичних настроїв у країні дозволив М. Тетчер виграти вибори і подовжити своє перебування при владі. Друга - віднайдення величезних запасів нафти в Північному морі (річ­ний видобуток вийшов на 90 млн тонн), що дозволило з імпортера перетворитися на експортера, державні прибутки від нафти сягнули 10 млрд ф. ст. на рік. Третя - незворушність і витримка прем’єра в затяжному конфлікті 1984-1985 pp. із страйкуючими шахтарями. Уряд свідомо йшов на цей конфлікт, тричі - у 1980, 1982, 1984 рр.-приймаючи закони, що суттєво урізали права профспілок. Так, були оголошені незаконними страйки солідарності, за проведення яких за­грожували мільйонні штрафи. Рік боротьби з страйкуючими шахта­рями, що принесло навіть людські жертви, завершився перемогою Тетчер. Відтак уряд зумів добитися того, що енергетики, комунальні службовці та інші профспілки відмовилися від страйків як засобів досягнення поставлених цілей. Страйковий рух перестав бути гло­бальною загрозою для економіки, як тільки профспілки переконалися в безплідності страйків. Вдалося збити інфляцію, щоправда, не до ну­ля, як передбачалося. Але 4-6 відсотків річних порівняно з колишніми 10-16 були успіхом.

Починаючи з 1981 р. темпи економічного росту були вищими, ніж у європейських сусідів.

Електорат Тетчер становили власники. За 80-ті роки відсоток до­мовласників в країні виріс з 52 до 66. З мільйона тих, хто викупив муніципальні будинки, 44 відсотки становили кваліфіковані робіт­ники. Якщо в 1979 р. тримачами акцій були 7 відсотків виборців, то в 1987 p.-усі 19.

Ідеалізувати роки правління Тетчер не доводиться. Так, в 1987 р. за межею бідності проживали 8 млн чол., або 17 відсотків населення -на третину більше, ніж в 1979 р. В особливо складному становищі опинилися 7 млн англійських пенсіонерів. Цікаво, що витрати на уря­довий апарат не лише не скоротилися, але й зросли - до 4,9 млн ф. ст. в рік. Уперше в історії країни утримання глави уряду обходилося до­рожче, ніж королівська сім’я з її палацами і замками. Коли прем’єра почали звинувачувати, що вона добилася близькосхідних підрядів на будівельні роботи для компанії, де її син Марк володіє крупним паке­том акцій, «залізна леді» заявила, що ... пишається своєю допомогою вітчизняній економіці. Тетчер не приховувала свого прохолодного ставлення до об’єднання Німеччини, не виключала можливості засто сування ядерної зброї у конфлікті з Аргентиною, скептично стави­лася до ідеї спільної європейської валюти - ЕКЮ. Доходи середнього англійця, хоч і виросли за роки її правління, усе ж залишалися удвічі меншими, ніж доходи «бундеснімця».

Врешті настав момент, коли Маргарет Тетчер змусили піти у від­ставку, її наступник Джон Мейджор був компромісною фігурою, яка мала продовжити лінію консерваторів уже без «залізної леді».

У нове, третє тисячоліття Англія входить з новим лейбористським урядом Тоні Блера. Наприкінці 1998 р. лейбористи оприлюднили про­граму модернізації суспільства. Найбільш сенсаційною стала спроба реорганізувати палату лордів. Сьогодні вона складається з носіїв ти­тулів перів та 500 пожиттєвих членів. Після реформи в палаті лордів мають залишитися лише призначені члени, місце у спадок передава­тися уже не буде. Виконали лейбористи й іншу передвиборну обіцян­ку - скликати представницькі законодавчі органи Шотландії та Уель­су. У відання цих органів народного представництва передаються пи­тання судочинства, освіти, охорони здоров’я та збору податків, хоча загальне визначення напрямів економічної, військової та зовнішньої політики залишається прерогативою парламенту, який засідає у Вест-мінстері.

У травні 1999 р. вперше з 1707 р. відбулося скликання шотландсь­кого парламенту. Тоді ж відбулися вибори до парламенту Уельсу, який раніше взагалі ніколи не скликався. І якщо на виборах до уель­ського парламенту впевнену перемогу здобули лейбористи, то в шот­ландському парламенті другу за чисельністю фракцію склала Націо­нальна партія Шотландії (37 мандатів із загального числа 129 місць), яка виступає за відокремлення і утворення самостійної держави.

Основні аргументи сепаратистів базуються на можливості відо­кремленого користування нафтовими родовищами Північного моря, що має відразу різко підвищити рівень життя населення незалежної Шотландії порівняно із загальнобританським. В уельському парла­менті націоналістична партія «Плед Симру» має 17 місць з 60, що та­кож може служити ознакою популярності сепаратистських настроїв. Починає зсуватися з мертвої точки питання про Ольстер. У 1998 р. була підписана низка угод з представниками ірландської католиць­кої опозиції, випущені з в’язниць бойовики терористичної Ірландсь­кої Республіканської Армії (ІРА).

Лауреатами Нобелівської премії миру того року стали лідери пів-нічноірландських католиків Джон Х’юм та тамтешніх протестантів Девід Трімбл.

Песимісти сьогодні стверджують, що можливий розпад Велико британії на кілька дрібних держав за зразком колишнього СРСР. Нарешті, після трагічної загибелі леді Ді (розведеної дружини на-слідного принца Чарльза) якийсь час точилися розмови про ліквіда­цію інституту монархії чи, принаймні, про дуже серйозне скорочен­ня державних витрат на утримання королівського дому.

Цікавим видається і той факт, що Тоні Блер здобував освіту в ари­стократичних приватних навчальних закладах. Тим самим, услід за прикладом дочки бакалійника Тетчер, лейбористський прем’єр сам ніби руйнує традиційні уявлення про соціальну базу двох провідних партій Великобританії.