3. Особливості держвного устрою

На чолі держави як глава військового уряду «бакуфу» (дослівно -«ставка») стояв сьогун. Але після смерті Мінамото Йорітомо (1199 р.) реальна влада перейшла до Ходзьо Токімаса, якому було надано ти­тул «сіккен» (правитель). Цей титул і влада стали спадковими для ро­дини Ходзьо.

Військово-феодальний стан установив свою владу над «народом» (бонге), в першу чергу селянами. Селяни жили на землях самураїв, обробляли ці землі, сплачуючи своїм панам натуральну ренту або відробляючи на умовах панщини. Розмір основної натуральної ренти коливався від 40 до 60% врожаю.

Двічі, у 1274 та 1282 pp., монгольські завойовники збирали могут­ні флоти для вторгнення в Японію. Острови були врятовані не лише мужністю своїх захисників-самураїв, але й самою природою. Могутні урагани («камікадзе» - вітер богів; так сторіччями потому, в роки Другої світової японці шанобливо будуть називати своїх добровільних льотчиків-смертників) руйнували флоти загарбників-монголів.

У 1333 р. південно-західні феодальні володарі під проводом роди­ни Асікага виступили проти дому Ходзьо і тимчасово відновили вла­ду імператора Годайго. Відсіч бунтарям дав Такаудзі, колишній васал Ходзьо. Такаудзі захопив Кіото, змусивши Годайго до втечі в місто Іосіно (на Південь країни), і посадовив на престол свого ставленика з імператорської династії. Сам він прийняв титул сьогуна (1135 p.). Тим самим з 1335 по 1392 pp. в Японії було дві столиці, два імператори і точилася невпинна боротьба між Півднем і Північчю. Війна заверши­лася об’єднанням країни під зверхністю нового роду сьогунів Асікага.

При сьогунах Асікага число сеенів поступово зменшувалося, самурайство, залежне від даймьо, розшаровувалося. Феодали постійно опинялися у залежності від лихварів, а держава регулярно оголошу­вала списання їх боргів з метою збереження могутності класу феодалів та їхнього привілейованого становища. З іншого боку,- ремесло і торгівля заохочувалися, купці та ремісники користувалися різними пільгами, що відрізняло Японію від інших країн Далекого Сходу.

Розвиток країни в XIV - на початку XVI ст. визначався безкінеч­ними битвами за владу між самурайськими арміями претендентів на посаду сьогуна. За цей час феодальна власність на землю, що раніше перебувала в руках сьогуна, перейшла до рук великих князів - даймьо і середніх феодалів. Замість невеликих володінь, отримуваних від вер­ховного сюзерена у вигляді лена, з’явилися величезні приватні земле­володіння, чиї території охоплювали провінцію або й кілька провінцій. Тепер уже даймьо роздавали лени васалам-самураям, зобов’язуючи їх за це відбувати службу. Основною формою експлуатації селян стала рента продуктами, панщина зберігалася в обмеженому вигляді - для будівництва доріг і укріплень, але не обробітку землі феодала.

Зауважимо: водночас в Японії вперше вводиться ліцензування зов­нішньої торгівлі. Екпортно-імпортні операції з Китаєм приносили величезні прибутки (до 400%) і держава не могла зігнорувати це дже­рело доходу.

Поява вогнепальної зброї призвела до великих змін у військовій справі. Головну роль почали відігравати не вершники-самураї, а піхо­тинці, яких вербували з селян. Це відкривало широкі можливості для швидкого створення майже з нічого потужних армій - замість колиш нього поступового нарощування чисельності самурайських загонів на службі феодала. Крім того, проникнення європейців в Південно-Східну Азію супроводжувалося колонізаторською політикою остан­ніх. Феодально роздробленій Японії загрожувала участь перетворення на колонію якоїсь європейської держави. Третьою обставиною, яка визначала розвиток Японії в другій половині XVI ст. стало посилення феодальної експлуатації селян, масові втечі і повстання експлуато­ваних. У 1568-1582 pp. порівняно незначний феодал Ода Набунага виступив в ролі об’єднувача країни. Він усунув від влади останньо­го сьогуна з роду Асікага (1573 p.), розгромив кілька буддистських монастирів, які брали активну участь в міжусобній війні, і створив централізовану державу в північній частині Японії. Підтримку йому (особливо у боротьбі з селянськими виступами) надавало купецтво великих міст - адже об’єднання країни відповідало інтересам саме цього стану. Хоча Набунага був убитий одним зі своїх васалів, спра­ву об’єднання країни завершив його соратник Тайотомі Хідейосі (1583-1598).

Хідейосі наказав забрати зброю в усіх селян (1588 p.), запровадив новий земельний кадастр (1589-1595), яким прикріпив селян до їх на­ділів. Після смерті Хідейосі в 1598 р. в ролі третього об’єднувача країни виступив один з його полководців - Токугава Іеясу. Розбивши своїх супротивників біля Секігахара в 1600 p., Токугава в 1603 р. прийняв титул сьогуна і зосередив у своїх руках управління всією державою. 17 найбільших міст були відібрані у феодалів і управляли­ся безпосередньо сьогуном. Була відновлена верховна власність дер­жави на землю, але реалізація цього права у вигляді вилучення землі застосовувалася лише за державні злочини. Основний земельний фонд закріплювався за князями-даймьо (їх було понад 200). Такий феодал мав право суду і адміністративної влади у межах свого володіння над усіма підданими; він керував своїми васалами-самураями, яким нада­вав певне жалування. Даймьо могли мати свої збройні сили, збирати місцеві податки, але у всьому підпорядковувалися владі сьогуна. їм заборонялося вести внутрішні війни. Токугава підтримували японських ремісників і купців, натомість життя селянства було суворо регламен­товане. Династія Токугава правила Японією до буржуазної революції 1867-1868 pp.

Трьома послідовними указами (1633, 1636 та 1639 pp.) третій сьогун Іеміцу заборонив японцям під загрозою смертної кари залишати межі своєї країни, а також будувати великі кораблі, придатні для да­лекого плавання. Іноземцям доступ в країну було закрито (виняток становив для голландців і китайців). З 1614 р. християнська релігія в Японії заборонялася. Заборонений також ввіз європейських (1630 р.) і навіть китайських книг.

Цим влада намагалася боротися як з християнством, так і з ідея­ми послідовника Конфуція - Мен-цзи. Останній, зокрема, стверджу­вав, що народ має право усунути государя, який негідно справляється зі своїми обов’язками. Існує красива легенда, що будь-який корабель, який плив до Японії з книгою Мен-цзи на борту, неодмінно гинув -боги не допускали в країну ідеологічну заразу.

Ізоляція країни, приборкання даймьо та сувора регламентація се­лянських повинностей сприяли стабілізації економічного життя і навіть деякому зростанню показників виробництва. Але згодом країні довело­ся розплачуватися за свою ізолюцію довготривалою відсталістю.