Лекція 4. Тема: Буржуазна Німеччина.

Навчальна мета: розкрити особливості становлення і розвитку державності і права буржуазної Німеччини.

Час: 140 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Організаційний момент – 10 хв.

Вступ – 5 хв.

Навчальні питання:

1. 30 хв.

2. 30 хв.

3. 30 хв.

4. 25 хв.

5. Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповіді на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення: навчальні карти, хрестоматії, схеми, збірники документів і матеріалів, першоджерела.

Джерела і література:

1-15.

ПЛАН

1. Посилення Пруссії. Прусська конституція 1850 р.

2. Становлення єдиної німецької держави.

3. Північнонімецький союз. Утворення Німецької імперії.

4. Веймарська Конституція.

1. Посилення Пруссії. Прусська конституція 1850 р.

30 травня 1814 р. у Парижі був підписаний договір між державами-переможцями та переможеною Францією. Цей договір позбавив останню усіх територій, завойованих нею у війнах кінця XVIII - по­чатку XIX ст. У вересні 1814 р. у Відні зібрався найбільш представ­ницький з дипломатичних конгресів, які скликалися коли б то не було раніше. На нього з’їхалися 216 представників усіх європейських дер­жав, за винятком Османської імперії. З січня 1815 р. Англія, Австрія та переможена Франція уклали між собою таємний союз з метою про­тидії планам російського та прусського урядів у польському та сак­сонському питаннях. Нові союзники навіть обіцяли один одному вій­ськову допомогу в разі необхідності.

8 результаті їх об’єднаного тиску на Пруссію тій довелося при­миритися з корекцією власних масштабних планів. До Пруссії від­ходила лише північна частина Саксонії, а південна залишалася са­мостійним королівством. Вона ж отримала додатково Познань і Гданськ зі складу колишнього Великого герцогства Варшавського (що суперечило планам Росії на ці території), а також шведську По­меранію, Рейнську провінцію та Вестфалію. Останні дві провінції були найбільш розвинутими в економічному відношенні німецьки­ми землями, важливим було й їх стратегічне становище. Галичина тоді ж була передана Австрії.

9 червня 1815 р. був підписаний Генеральний заключний акт Віденського конгресу. З масиву німецькомовних держав та частини володінь Австрійської імперії Віденський конгрес створив Німецький союз. До нього увійшли 34 монархії та 4 вільних міста (Гамбург, Бре­мен, Любек та Франкфурт-на-Майні). Прусські та австрійські воло­діння включалися до Німецького союзу не повністю. З прусських -поза Союзом залишалася Східна Пруссія та Познань, з австрійських -Галичина, Угорщина та більша частина південнослов’янських облас тей імперії. Австрійський канцлер Меттерніх добився гегемонії Авст­рії в Німецькому союзі і розглядав його як знаряддя австрійської по­літики. Тим самим Австрія перетворювалася на жандарма Європи.

Керівний орган Німецького союзу - т. зв. Союзний сейм тур­бувався перш за все про збереження європейського статус-кво: дер­жавних кордонів, монархічних режимів, політичної ізоляції Росії та збереження політичної роздробленості німецьких земель. Після вра­жаючих перемог над Наполеоном Росія намагалася претендувати на роль провідної європейської сили. Це не відповідало інтересам жод­ної з європейських наддержав - Англії, Австрії, Франції. Спроби Росії опертися на союз із Пруссією викликали зрозуміле занепокоєння у Відні, Лондоні та Парижі. В результаті цього Пруссії, як менш силь­ному учаснику намічуваної коаліції, дозволили дещо зміцнити свої позиції, але ціною розриву з Росією. Остання підтримувала прагнення Пруссії захопити усю Саксонію, але, в свою чергу, претендувала на герцогство Варшавське з Познанню та Гданськом включно.

Що виграла і що програла Пруссія від цієї комбінації - з’ясувалося набагато пізніше. Але підключення до Німецького союзу уже зв’язу­вало цю державу у пошуку політичних союзників, в тому числі і на сході Європи.

Союзний сейм (бундестаг) - рада уповноважених окремих німець­ких монархів - перебував у Франкфурті-на-Майні. В Союзі не існува­ло ні спільного судового органу, ні об’єднаного дипломатичного пре­дставництва, ні загальної армії. Рішення сейму ставали обов’язко­вими лише за умови їх визнання усіма суверенними монархами -членами Союзу. Тим самим Німецький союз був слабкою конфе­дерацією, позбавленою реальної сили і значення.

Володіння Пруссії були роз’єднані і складалися з двох основних частин. Східна частина включала давні прусські провінції та Познань, західна - Рейнську область та Вестфалію. Обидві частини королівства були розділені землями інших німецьких государів, відрізнялися вони і за своїм внутрішнім суспільним ладом. У східних провінціях панува­ло велике поміщицьке землеволодіння (місцевих поміщиків називали юнкерами). Юнкерам належала на селах вища поліцейська влада і вот­чинна юрисдикція. Селянство, особисто вільне після реформи 1807 p., але політично безправне і позбавлене землі, продовжувало нести пан­щину і платити оброки. В західних володіннях Прусського королівства, які довго перебували під управлінням французів, селянство уже ви­вільнилося з-під кріпосної залежності, в життя грунтовно увійшли бур­жуазні порядки і створене французькою революцією законодавство, рівність усіх громадян перед законом, гласне судочинство тощо.

Поміщицька юрисдикція, що зберігалася на сході Пруссії, тут дав­но уже припинила своє існування. Ця дуалістична модель прусської держави мала деяке притягальне значення - вона демонструвала пев­ну толерантність її монархів до місцевих порядків і звичаїв та дозво­ляла сподіватися, що в майбутньому цей принцип буде поширений і на інші німецькі землі в разі їх можливого входження до складу Пруссії. Певну роль відігравали і релігійні відмінності - у східній частині сповідувався переважно протестантизм, у західній - като­лицизм.

У кожній з восьми провінцій Прусського королівства діяли станові ландтаги, не пов’язані між собою. їх функції зводилися до дорадчих при монарху.

Політичний режим інших німецьких держав охоплював широкий спектр державно-правових моделей. Найтяжчим було становище на­родних мас на півночі - у Мекленбурзі, Брауншвейзі, Ольденбурзі та Гессені, де попередні феодальні порядки були відновлені у повному об’ємі. В чотирьох південнонімецьких державах - Баварії, Вюртембе­рзі, Бадені та Дармштадті були введені конституції, дещо схожі на французьку Хартію 1814 р. У Ганновері та Саксонії поновлені станові ландтаги - анахронізм навіть не учорашньої, а позавчорашньої істо­ричної доби. Така політична строкатість виступала додатковою пере­поною на шляху об’єднання усіх німецьких земель, перетворення Ні­меччини у цілісну та могутню державу.

Водночас, потреби економіки, єдність історичного минулого, мови і традицій усе нагальніше вимагали німецького возз’єднання. В ролі об’єднавчого центру, на думку німецьких патріотів, могла виступити Пруссія як наймогутніша з власне німецьких держав. Політична роз­дробленість німецьких земель не дозволяла німецькій буржуазії кон­курувати з сусідніми державами, оскільки кордони і високі митні та­рифи перешкоджали вільному руху товарів і капіталу. Як результат, німецькі товари були дорожчими і мали нижчу якість.

Цікаво, що вперше в світі клеймо «Made in...» з’явилося на англій­ських товарах в середині XIX ст. виключно з метою вирізнити якісні англійські вироби від дешевих німецьких підробок.

Лише політичні зміни могли вивести німецьку економіку на ви­щий рівень, тільки об’єднана держава давала німецькій буржуазії шанс на виживання у конкурентній боротьбі. Ще у 1818 р. в Пруссії був введений спільний для усіх восьми провінцій митний тариф. Піз­ніше її уряд здійснював постійні зусилля щодо знищення митних пе­регородок між прусськими володіннями та сусідніми німецькими державами. У 1834 р. митний союз, нарешті, об’єднав 18 держав з 23 млн населення. Це стало великим політичним успіхом Пруссії. Німецька буржуазія починає розглядати Пруссію як свій форпост в економіці та політиці, тим більше, що Австрія та її сателіти до митно­го союзу не увійшли.

Революція 1848 р. у Франції перекинулася на сусідні з нею держа­ви Південної та Південно-Західної Німеччини. Уже 27 лютого поча­лися революційні виступи у Баденському герцогстві. В березні 1848 р. влада в Бадені, Гессені, Дармштадті, Вюртемберзі перейшла до рук ліберальної буржуазії. Коаліційні буржуазно-дворянські уряди були створені в Саксонії та Баварії. В столиці Пруссії Берліні рево­люційні події почалися 6 березня.

18 березня був опублікований указ Фрідріха-Вільгельма IV про скликання об’єднаного для усіх восьми прусських провінцій ланд­тагу. Цей же документ проголошував необхідність прийняття нової конституції Німецького союзу, яка б передбачала створення загально-німецьких збройних сил, ліквідацію внутрішніх митниць тощо. Іншим указом було знято цензуру.

29 березня у Пруссії був сформований новий уряд, прем’єром яко­го став лідер рейнських лібералів Кампгаузен. Більшість міністерсь­ких портфелів опинилася у руках обуржуазнених аристократів.

1 та 8 травня 1848 р. відбулися двоступеневі вибори до прусських Установчих зборів. 22 травня вони розпочали свою роботу. Кампгау­зен поставив на обговорення цих зборів проект конституції, яка перед­бачала збереження в Пруссії монархії та запровадження двопалатного парламент)’. Одночасно Установчі збори виступили проти демокра­тичного вирішення аграрного питання. Зокрема, вимога відміни фео­дальних повинностей без викупу була відкинута, що називається, з порогу.

Навесні 1848 р. були проведені вибори до загальнонімецького пар­ламенту. Більшість отримали представники ліберальної буржуазії. Основним питанням стало об’єднання Німеччини. Відразу розгорну­лася боротьба між т. зв. малонімецькою партією, чиєю метою було об’єднання Німеччини (без Австрії) навколо Пруссії на чолі з «демо­кратичним» імператором, та великонімецькою партією, яка домагала­ся такого об’єднання під егідою Австрійської імперії. Парламент роз­почав свої засідання 18 травня 1848 р. у Франкфурті-на-Майні у со­борі св. Павла.

Першим кроком цього представницького органу стало обрання австрійського ерцгерцога Йогана на посаду тимчасового імперсько­го намісника Німеччини, що де-факто означало успіх великонімецької партії.