2. Варенська криза і знищення монархії

У червні 1791 р. король Людовік XVI і королева Марія-Антуанетта спробували втекти з революційного Парижа, переодягнувшись в про­стий одяг. У прикордонному містечку Варен вони були упізнані і пове­рнуті в столицю. Це відбилося на монархічних настроях мас, які до останнього часу продовжували вірити, ніби доброго короля обдурюють міністри-негідники. Консервативна більшість Установчих зборів спро­бувала взяти королівське подружжя під свій захист, висунувши сміхо­винну версію, ніби Людовік XVI і Марія-Антуанетта були викрадені силою. 17 липня на Марсовому полі відбулась масова демонстрація з вимогами покарати короля за спробу втечі до ворогів революції. При­булі загони Національної гвардії під командуванням де Лафайєта від­крили вогонь по демонстрантах, було чимало убитих і поранених.

Напередодні стався розкол у найбільш впливовому Якобінському клубі (партій у сучасному розумінні тоді не існувало). Вожді великої буржуазії висловилися на підтримку позиції де Лафайєта і покинули клуб. Пізніше вони створили власний клуб фейянів, відгороджений високими членськими внесками. В Якобінському клубі гору узяли прихильники дальшого розвитку революції на чолі з Максиміліаном Робесп’єром. Ультрареволюційні депутати сідали в залі засідань Кон­венту на верхніх лавах, дивлячись з «гори униз» (тому їх і назвали «Гора».- Авт.). 13 вересня 1791 р. Людовік XVI усупереч власній во­лі був вимушений затвердити Конституцію, що встановлювала режим конституційної монархії і антидемократичну цензову систему.

За королем зберігалися значні повноваження. «Декларація прав людини і громадянина» стала преамбулою конституції. Визнавався принцип поділу властей. Вводився однопалатний законодавчий кор­пус. Право голосу було надане лише т. зв. активним громадянам. Під цю категорію підпадали чоловіки, старші за 25 років, з цензом осідлос­ті один рік, не перебуваючі в слугах, які сплачували прямий податок у розмірі 3-денного заробітку і були занесені до списку Національної гвардії. Для того, щоб бути обраним, необхідно було сплачувати по­даток уже в розмірі 10-денного заробітку. Пасивні громадяни від будь-якої участі у виборах були відсторонені, самі вибори мали двоступе­невий порядок. У компетенції Законодавчих зборів опинилися зако­нодавча ініціатива і видання законів, податки і бюджет, визначення чисельності армії та флоту, притягнення до відповідальності мініст­рів, питання війни і миру та утвердження міжнародних договорів. За Конституцією 1791 p., виконавча адміністративна влада належала ко­ролю і відповідальним перед ним міністрам. Вказувалося, однак, що:

1. Король управляє лише згідно із законами;

2. Вводиться контрасигнатура (підпис прем’єра, без якого доку­мент, підписаний королем, недійсний). Оскільки король був непід­судний, а прем’єр підлягав судовому переслідуванню у випадку вчи­нення злочину, відверто антидемократичні дії короля блокувалися б прем’єром або відповідним міністром.;

3. Міністри мають бути підсудними.

Король зберігав за собою командування армією і флотом, саме він відповідав за підтримання суспільного порядку. Депутати-дворяни вимагали надання королю права вето на закони, прийняті Законодав­чими зборами. Конституція, однак, вводила лише відтягувальний ха­рактер королівського вето - до схвалення спірного закону другим скликанням Законодавчих зборів. Третя влада, судова, ставала вибор­ною, а особи суддів у принципі незмінюваними. Дія Конституції не поширювалася на колонії. 30 вересня 1791 р. Установчі збори розійш­лися, а уже 1 жовтня в Парижі відкрили свої засідання Законодавчі збори. Обиралися вони активними, тобто заможними, громадянами. Більшість складу Законодавчих зборів складали фейяни.

Згідно з ухвалою Установчих зборів, жодний їх депутат не міг бути обраний до Законодавчого корпусу. Відбулася зміна вождів парла­ментської фракції фейянів. Із 750 делегатів Законодавчих зборів фейя-нами були приблизно 160. Для цих прихильників конституційної мо­нархії революція завершилась. У класовому відношенні фейяни були представниками великої буржуазії. Середню буржуазію представляли т. зв. жирондисти, обрані з усієї Франції, але названі так за назвою де­партаменту Жиронда, звідки був обраний делегатом їх лідер Бріссо та інші керівники фракції. Середня буржуазія виступала за розширення революційних завоювань: за надання загального виборчого права для чоловіків, за виборність місцевих органів влади та всенародне обрання суддів. Жирондисти були не готові скасувати повністю феодальні по­винності селян і дати їм землю. Лівіше від жирондистів знаходились якобінці-монтаньяри, загальним числом 146 чол. Якобінці мали таких яскравих лідерів, як Робесп’єр, Дантон, Сен-Жюст, Марат.

У березні 1792 р. король доручив жирондистам очолити ряд мініс­терств. Зробившись урядовою партією, вони легко пішли на оголошен­ня війни Австрії, якої прагнув Людовік XVI. 20 квітня 1792 р. Франція оголосила війну австрійському імператору. Питання оголошення війни стало причиною фактичного розколу всередині Законодавчих зборів. Поразка у війні з монархічною Австрією стала згубною для Франції, але рятівною для її монарха. Саме тому якобінці рішуче виступили проти війни і у жовтні 1792 р. відбувся їхній остаточний розрив з жи­рондистами. Ці передбачення і підозри виявилися небезпідставними. Війна з Австрією внаслідок численних зрад офіцерів-дворян прино­сила поразку за поразкою.

11 червня 1792 р. під тиском народу Законодавчі збори прийняли резолюцію, що оголошувала Вітчизну у небезпеці. Усі чоловіки, зда­тні носити зброю, мусили вступити до армії. Загальне озброєння мас та очевидна зрадницька позиція короля зіграли свою роль. В ніч з 9 на 10 серпня озброєні маси увірвалися в Тюїльрійський палац і після ко­роткої, але кривавої сутички з охороною скинули монархію. Законо­давчі збори були змушені санкціонувати арешт короля. 11-12 серпня вони ж прийняли декрет про вибори до Національного конвенту без поділу на активних і пасивних виборців. Було створено новий уряд -Тимчасовий виконавчий комітет з 6 міністрів, більшість яких були жирондистами. Розпочато поділ общинних земель, розпродаж або здачу в оренду земель емігрантів. Скасовувалася власність на землю тих, хто не міг документально підтвердити законність володіння. Було створено 30-тисячну армію парижан, проведено арешти роялі­стів. 21 вересня 1792 р. обраний загальним голосуванням (виборців-чоловіків) Національний конвент проголосив створення республіки.