Лекція 3. Тема: Буржуазна Франція.

Навчальна мета: розкрити особливості становлення і розвитку державності і права буржуазної Франції.

Час: 140 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Організаційний момент – 10 хв.

Вступ – 5 хв.

Навчальні питання:

1. 15 хв.

2. 15 хв.

3. 15 хв.

4. 15 хв.

5. 15 хв.

6. 15 хв.

7. 15 хв.

8. 10 хв.

9. Заключна частина – 10 хв. (підсумок лекції, відповіді на запитання).

Матеріально-технічне забезпечення: навчальні карти, хрестоматії, схеми, збірники документів і матеріалів, першоджерела.

Джерела і література:

1-15.

ПЛАН

1. Початок буржуазної революції. Декларація прав людини.

2. Варенська криза і знищення монархії.

3. Боротьба Жиронди і «Гори». Створення якобінської диктатури.

4. Якобінська диктатура. Конституція 1793 р.

5. Контрреволюційний переворот 9 термідора. Директорія.

6. Консульство й імперія.

7. Друга республіка та Друга імперія.

8. Третя республіка. Державно-політичний лад Франції напередодні Першої світової війни.

1. Початок буржуазної революції. Декларація прав людини

Населення Франції в другій пол. XVIII ст. становило 26 млн чоло­вік. З них лише 270 тис, тобто трохи більше 1%, належало до приві­лейованого класу - 140 тис. дворян і 130 тис. священиків, 3 10 фран­цузів 9 голодували, населення було обкладене 7 тис. загальнодержавних та місцевих податків і повинностей. Літо 1788 р. було неврожайним, а наступна зима дуже суворою. Повсюди спалахували селянські ви­ступи. І буржуазія, і селянство, і плебейство не хотіли і не могли ми­ритися з феодально-абсолютистською монархією. Банкрутство дер­жавної казни, розорюваної колосальними тратами двору та перших двох станів (дворянства і духовенства), призвело до гострої фінансо­вої кризи. У монархії не було грошей на найневідкладніші витрати. Після ряду невдалих спроб відшукати кошти король був змушений скликати Генеральні штати - представництво трьох станів, що не збиралося уже 175 років. Число делегатів від перших двох станів ста­новило по 300 чол., від третього стану - 600 чол., але оскільки кож­ний стан традиційно збирався окремо і мав по одному голосу, це по­двоєння вирішальної ролі відігравати не могло. 17 червня після три­валих, але пустопорожніх дебатів щодо процедури, третій стан проголосив себе Національними зборами. Пізніше до них приєдна­лись ліберальні представники дворянства і духовенства. Було схвале­но рішення про ануляцію імперативних мандатів. Депутат надалі діє не від імені округу, а від імені усього народу. Стверджувалося також, що король може збирати податки лише з відома Національних зборів. Людовік XVI спробував 20 червня закрити Національні збори, але депутати відновили свої засідання у залі для гри в м’яч. Тут вони склали урочисту присягу не допустити зриву роботи Національних зборів, доки не буде прийнята Конституція.

9 липня 1789 р. Національні збори проголошують себе Установ­чими зборами, тобто органом, який має утвердити нові державно-правові інститути, розробити та затвердити конституцію держави. Король починає стягувати до Парижа і до Версаля вірні війська. 12 липня він звільняє міністра Неккера, який мав репутацію єдиного прихильника реформ в уряді. 13 липня народ оволодів містом, захо­пив арсенали. 14 липня повсталі захопили 8 башт фортеці-в’язниці Бастилії. Комендант був убитий і гарнізон здався. Падіння Бастилії стало сигналом для французької провінції - всюди народ виганяв ста­ру королівську адміністрацію, обирав нові муніципалітети і створю­вав збройну силу революції - Національну гвардію. По всій країні прокотилися селянські повстання, селянство практично припинило платити податки. Відбиттям цього початкового періоду революції та вичерпного революційного піднесення, яке охопило всю країну, стала «Декларація прав людини і громадянина», прийнята Установчими зборами 26 серпня 1789 р.

Декларації передував не менш важливий документ, прийнятий 5 серпня - «Про знищення феодальних прав і привілеїв». Цим актом скасовувалась церковна десятина та особисті повинності селян (піша і кінна панщина, мито із забою худоби, обов’язкове користування пан­ським млином тощо). Однак землю селяни могли отримати лише за викуп, одноразово сплативши 30-кратну вартість попереднього річно­го грошового внеску. Ця ж ідея - особистої свободи при недоторкан­ності самих основ приватної власності - була наріжним каменем і у «Декларації прав людини і громадянина». Документ складався з 17 статей; уже перша проголошувала: «Люди народжуються і залишаються вільними та рівними у правах...» Стаття 2 стверджу­вала: «Мета кожного державного союзу полягає в забезпеченні при­родних та невід’ємних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і опір гніту». Стаття 4 розкривала суть поняття свободи: «Свобода полягає в можливості робити усе, що не приносить шкоди іншому». В Декларації викладалися гарантії прав свободи і основи буржуазної законності: нема злочину - нема покарання (ст. 7), пре­зумпція невинуватості (ст. 9), нема покарання, непередбаченого зако­ном (ст. 8), принцип співрозмірності злочину і покарання тощо. Стат­тя 2 надавала свободу слова.

Загалом же Декларація стверджувала рівність людей перед зако­ном, суверенітет нації, виключне право народу на створення законів, відповідальність і підзвітність посадових осіб, принцип поділу властей (законодавча, виконавча, судова), рівномірне (відповідно до майново­го становища громадян) обкладання податками. Заключна 17 стаття проголошувала священність і недоторканність приватної власності.

На той час «Декларація прав» стала в цілому документом великого революційного значення. Знаменна триєдина формула «Свобода, рів­ність, братерство» громовим відлунням прокотилося світом. Вона спо­віщала: царству феодально-абсолютистської монархії підходить кінець.

Встановлення панування великої буржуазії

В Установчих зборах, в Паризьких та провінційних муніципальних урядах, в командуванні Національною гвардією керівна роль перейш­ла до великої буржуазії. Сприяв такому розвитку подій виборчий за­кон, прийнятий 31 серпня 1789р., в якому громадяни, залежно від майнового цензу, поділялися на активних і пасивних. При населенні у 26 млн чол. право обирати і бути обраним отримали лише 4 млн 300 тис, тобто 1/6 частина населення. Один з політичних лідерів рево­люції Жан-Поль Марат у своїй газеті «Друг народу» писав, що ці зако­ни створюють нову аристократію - аристократію багатіїв. Подібним чином складалася ситуація і у Національній гвардії. Щоб стати гвар­дійцем, потрібно було за власні кошти придбати дорогу уніформу, що було просто не по кишені незаможним верствам населення.

Одним з найавторитетніших лідерів Установчих зборів став граф Оноре де Мірабо. Маркіз де Лафайєт, багатий і знатний дворянин, що здобув славу участю у війні за незалежність Північно-Американської республіки, став керівником Національної гвардії.

Щоправда, і за панування великої буржуазії Установчі збори не були слухняним знаряддям в руках короля. Спочатку вони разом з Людовіком XVI перебираються до Версаля - подалі від бунтівної столиці, але вже в жовтні 1789 р. повертаються у Париж. На початку 1790 р. (декрет був прийнятий ще 2 листопада 1789 р.) Установчі збори передали усе майно і земельну власність церкви у розпорядження нації. Продаж церковної власності з торгів дозволив ліквідувати фінансову кризу і одночасно збагатив фінансових магнатів. У церкви забрали реє­страцію одружень, народжень і смертей, передавши ці функції держав­ним органам. Було здійснено адміністративну реформу - 1789-1790 pp., колишні провінції, женераліте, бальяжі замінили на 83 приблизно рівних департаменти, поділених в свою чергу на дистрикти, кантони і комуни.

Була введена єдина система обкладення податками. Скасовано особливо ненависний податок на сіль - габель (громадян примушува­ли щорічно купувати кілька фунтів солі за монопольно високими ці­нами, незалежно від достатку). Було також скасовано становий поділ громадян, усі середньовічні титули та цехи. В принципі, велика бур­жуазія була готова на цьому зупинитися. Свідченням її небажання проводити революцію далі став декрет 21 жовтня 1789 p., що дозво­ляв застосовувати військову силу для придушення народних виступів. Пізніше, 14 червня 1791 p., Установчі збори прийняли закон, за яким робітникам заборонялося об’єднуватися у спілки і проводити страйки.