4. Суспільно-політичний устрій сша на початку XX ст. Становлення двопартійної системи

Перемога Півночі над Півднем зміцнила федерацію. Право виходу з США було остаточно поховане (1868 p.). Отримують остаточне оформ­лення дві основні партії, що виникли ще до 1860 p.,- республіканська і демократична. Перші політичні партії в США з’явилися ще в 1789-1791 pp. Партія федералістів тоді виражала інтереси банкірів, буржуазії, земельних спекулянтів. Вона відстоювала принципи посилення влади центру та обмеження буржуазно-демократичних свобод. У зовнішній політиці федералісти орієнтувалися на політичне і економічне збли­ження з Великобританією. Однак на президентських виборах 1800 р. перемогу вибороли республіканці зі своїм кандидатом Джефферсоном. Республіканці відстоювали ідеї розширення прав штатів, полегшення доступу усіх громадян до володіння земельними наділами.

У 1828 р. відбувається розкол старої республіканської партії. В результаті цього з’являється демократична партія, яка об’єднує час­тину плантаторів-рабовласників, частину буржуазії та фермерів. Того ж року на президентських виборах перемагає їхній кандидат Е. Джексон. У 1834 р. виникла партія вігів, що виступала проти посилення феде­ральної влади, підтримувала розвиток промисловості на Півночі і на Півдні країни та займала компромісні позиції у питанні рабовласницт­ва, її кандидати двічі перемагали на президентських виборах -у 1840 та 1848 pp. Відміна Міссурійського компромісу та громадян­ська війна у Канзасі викликала значні політичні пертурбації. Партія вігів розпалася. Від демократичної партії відкололося її «північне» крило. Тим самим рештки демократичної партії автоматично стали партією Півдня.

У 1854 р. утворилася нова республіканська партія. Вона виступа­ла за обмеження рабства фактично зайнятою ним територією, за без­платне надання землі поселенцям на Заході, за підтримку вітчизня­ної промисловості. У 1860 р. її кандидат Лінкольн став президентом, що послужило сигналом до початку громадянської війни. Після за­вершення цієї війни в країні остаточно сформувалася двопартійна система. Державну владу поділяють республіканська і демократична партії. Це само по собі не виключає появи та функціонування інших політичних партій. Так, ще у 1876 р. виникла Соціалістична робіт­нича партія, у 1891 p.- Народна (популістська), але ці партії не віді­гравали скількись помітної ролі в житті США.

На посаду президента претендують реально лише представники демократичної та республіканської партій, їм же належить абсолют­на більшість місць у конгресі. Самі вибори перетворюються у склад­ний політичний марафон, де дилетанти не можуть скласти скільки-небудь гідної конкуренції професіоналам від політики. Та попри все, нові правила політичної гри приводять до далекосяжних наслідків. Жорстка Конституція США доповнюється поправками і тлумачення­ми. Виникають неписані, але тверді угоди, яких дотримуються не ли­ше уряди, а й партії. Наприклад, обрані у першому турі голосування члени колегії виборців представляють партії і голосують за кандида­тів у президенти від своєї партії; Сенат, як правило, не відмовляє пре­зидентові при затвердженні рекомендованих ним міністерських кан­дидатур тощо/Виникла і знайшла свій розвиток т. зв. комітетська си­стема у конгресі. Оскільки конгрес змушений розглядати до 1000 і більше законопроектів у рік, підготовка їх до розгляду здійснюється у спеціальних комітетах конгресу, кожний з яких спеціалізується на певному колі питань. Процедура прийняття законів прискорилася.

На початку XX ст. у палаті представників діяло 47 комітетів, у се­наті - 29. Стало звичним, що в останні 10 днів сесії конгресу законо­проекти голосуються без дебатування. Це призвело до заміни глас­ної процедури законотворення таємною, породило практику секрет­них угод та «консультацій» із заінтересованими особами. Влада все більше стає залежною від фінансових магнатів. З’являється невиди­ма третя палата конгресу - «лобі», що складається з численних «кон-сультантів-спеціалістів», кожний з яких фактично представляє ін­тереси тієї чи іншої фінансової групи. Відбуваються зміни в системі голосування на виборах. У 1872 р. вводиться таємне голосування. З 1913 р. сенаторів обирають не конгреси штатів, а виборці по 2 сенатори від кожного штату, незалежно від числа виборців. Збері­гаються різноманітні цензи для виборців - майновий, осідлості, віко­вий, натуралізації тощо. Особливо це характерно для Півдня. З до­помогою цих цензів усуваються від виборів представники етнічних та расових груп - негри, азіатські емігранти з Японії та Китаю тощо.

Трохи більше ніж за 100 років США пройшли шлях від 13 неодно­рідних за своїм устроєм і економічним розвитком колоній Англії - до найрозвинутішої країни світу. Так, в 1860 р. Сполучені Штати займа­ли 3-тє місце у світі за випуском промислової продукції, а на початку XX ст. вони уже були лідерами капіталістичного світу практично за усіма показниками. Певну роль відіграли географічне положення (віддаленість від Європи з її конфліктами та війнами) та кліматичні умови, інші другорядні чинники. Однак головним двигуном посту­пального розвитку США стали політичні та політико-економічні пе­реваги: гарантії прав і свобод населення, законодавчий захист приват­ної власності, урядова політика заохочення імміграції та господарсь­кого освоєння нових територій, а також експансіонізм зовнішньої політики, пошук нових земель та ринків збуту.

Двічі протягом короткого історичного відтинку США переживали великомасштабні війни (війна за незалежність та громадянська війна) і, відповідно, післявоєнні економічні кризи. Однак, у кінцевому під­сумку, ці кровопролиття знімали численні перепони на шляху розвит­ку американської держави і права та відігравали виключно позитивну роль у справі забезпечення всебічного еволюціонування.

Проте низка питань не змогла знайти свого вирішення у XIX ст. Зокрема, не відбулося реального урівняння в правах білого та чорно­шкірого населення, були позбавлені виборчих прав жінки, повністю безправним залишалося корінне індіанське населення.