3. Реконструкція Півдня (1865-1877 pp.)

Перехід економіки на мирні рейки породив небачене безробіття. До листопада 1865 р. зі збройних сил було демобілізовано 1 млн чол., більшість з яких поповнили ряди безробітних. Плантаційне господар­ство - основа економіки Півдня - переживало глибоку кризу. За роки війни збір бавовни скоротився втричі, оброблювана площа - вдвічі. Звільнення негрів позбавило плантації робочих рук.

За переписом 1860 р., в 11 заколотницьких штатах Півдня налічу­валося 3 521 110 рабів та 132 760 вільних негрів. Серед останніх Були багаті і освічені люди, особливо в Луїзіані та в окрузі Колумбія. З їх числа готувалися кадри для адміністрації повоєнного Півдня.

Наступником убитого Лінкольна став віце-президент Джонсон. 29 травня 1865 р. він оголосив амністію учасникам заколоту в півден­них штатах, допоміг уникнути відповідальності і президенту Конфе­дерації Девісу, винному у навмисному убивстві 50 тис. офіцерів та солдатів федеральної армії, що перебували у полоні заколотників.

До кінця 1865 р. усі штати, щоправда, з обмовками, прийняли XIII поправку до Конституції США, яка передбачала скасування рабства на усій території країни. Сили реакції вважали, що на цьому Реконст­рукція закінчена - бунтівні штати повертаються у Союз, а їх предста­вники - до Конгресу.

Плантатори на Півдні утримували негрів на плантаціях з допомо­гою терору; невиплата грошей за пророблену працю стала поширеним явищем. Негрів не лише катували, але й далі продавали у рабство. В 1865 р. на Півдні виникли незліченні «Вогненні хрести», «Білі ліги» та інші расистські організації білих. Тоді ж у Теннессі виникла могут­ня терористична організація Ку-клукс-клан. В першу чергу колишні рабовласники полювали на негрів, які під час війни служили у феде­ральній армії. Плантатори Півдня успішно домагалися повернення землі і майна, конфіскованих під час війни. Уже до лютого 1867 р. їм було повернуто власність, яка оцінювалася у 2 млрд доларів.

Законодавчі збори південних штатів приймали т. зв. Чорні кодекси, які вводили своєрідну систему резервацій для негрів. Чорношкірим заборонялося володіти землею і займатися будь-якою комерційною діяльністю. Неграм не дозволялося носити вогнепальну і холодну зброю, проводити мітинги і збори. За порушення вказаної вимоги притягалися до відповідальності не лише негри, але й білі.

Особливого значення в Чорних кодексах надавалося законам про бродяжництво та про навчання. Під визначення безробітного можна було підвести будь-якого негра, який не бажав працювати на плантації за встановлену плату. При незмозі сплатити призначений за «бродяж­ництво» штраф, негр присуджувався до примусової роботи на планта­ціях. За деякими даними, на цих пенітенціарних «плантаціях» помира­ло до 48% засуджених. Це викликало панічний жах і згоду на будь-яку оплату, аби тільки не стати засудженим. Негри у віці до 18 років під виглядом «учнівства» віддавалися у слугування до білих господарів.

Таким чином, Чорні кодекси позбавляли негрів права на працю, на свободу пересування, на судовий захист і самозахист і навіть на влас­них дітей. У відповідь негри створювали загони самооборони, кольо­рову міліцію, різноманітні стрілецькі клуби тощо. В деяких місцевос тях озброєні негри, особливо з числа демобілізованих з армії, самові­льно захоплювали землю, чинили збройний опір плантаторам тощо. Південь знову опинився на грані громадянської війни, цього разу між білим і чорношкірим населенням. У Південній Кароліні негритянська міліція налічувала 96 тис. чоловік, 20 тис. з яких були озброєні.

Радикальне крило республіканської партії зуміло, всупереч позиції президента Джонсона, в червні 1866 р. провести в Конгресі XIV по­правку. Після її ратифікації необхідним числом штатів 28 липня 1868 р. вона стала частиною конституції країни. «Особи, народжені чи натуралізовані в США, вважаються громадянами США і тих шта­тів, в яких вони проживають». Заборонено видання законів, що ущім-люють права і привілеї громадян. Жодний штат не може позбавляти будь-кого життя, свободи і власності. XIV поправка не поширювалася на індіанців, звільнених від сплати податків, але означала конститу­ційне урівняння в правах білого і чорношкірого населення. Щоправда, права негрів проголошувалися, але не гарантувалися.

Після того, як за порадою президента Джонсона південні штати відкинули XIV поправку, 2 березня 1867 р. Конгрес прийняв перший закон про Реконструкцію. Для відновлення миру і спокою усі південні штати розбивалися на 5 військових округів. Округ очолював генерал, який мав у своєму розпорядженні не лише збройні сили, а й усю пов­ноту влади. Лідери заколотників позбавлялися права голосу, що нада­валося усім лояльним громадянам чоловічої статі, які досягли віку 21 року, незалежно від раси, кольору шкіри і попереднього станови­ща. Закон вводився в дію тимчасово, до того часу, коли законодавчі збори південних штатів приймуть нові демократичні конституції, які визнають XIV поправку і право голосу за неграми.

Згодом, додатково до закону 2 березня 1867 р. було видано ще три закони, які деталізували процедуру здійснення радикальної ре­конструкції у південних штатах. Через два роки після закінчення громадянської війни буржуазія країни стала на шлях збройної дикта­тури стосовно реакції, позбавила політичних прав лідерів контрре­волюції та надала ці права негритянським масам. У 1870 р. необ­хідною кількістю штатів була ратифікована XV поправка - здобуті права громадян не можуть у майбутньому заперечуватися або обме­жуватися. Рішенням Верховного Суду США у 1868 р. федерація бу­ла оголошена нерозривним союзом, право виходу (сецесії) з якого було відкинуте.

У виборчій кампанії 1867 р. у південних штатах у якості виборців зареєструвалося 700 тис. негрів та 600 тис. білих, ще 200 тис. колиш­ніх білих-заколотників були позбавлені права голосу. При тому, що негри становили лише 43% населення південних штатів, серед ви­борців вони становили більшість! І хоча серед обраних до Конгресу 12 сенаторів та 32 членів палати представників від південних штатів не було жодного негра, 42 з 44 депутатів були республіканцями. До­воєнний Південь, як відомо, був базою демократичної партії.

Процедуру Реконструкції важко назвати зразком чистої демократії, це швидше один з тих нечисленних випадків, коли мета виправдовує засоби.

До 1868 р. у Ку-клукс-клані налічувалося уже 550 тис. чоловік. Уряд безжалісно проводив конфіскацію земель тих плантаторів, які не могли виплачувати зрослі учетверо податки. Конфіскована земля розподіля­лася між афроамериканцями і безземельними білими. Лише в 1872 р. було конфісковано 268 523 акри. У Міссісіпі за борги розпродали 20% усіх земель штату. Зрозуміло, що ці заходи уряду лише посилювати невдоволення колишніх плантаторів і білого населення Півдня взагалі. Ку-клукс-кланівці убили сенатора від Південної Кароліни, повісили конгресмена від Теннессі, не кажучи уже про сотні і тисячі звичайних громадян - жертв терору. Конгрес був змушений піти на поступки.

У травні 1872 р. був прийнятий закон про амністію, за яким число заколотників, позбавлених виборчих прав, скоротилося з 150-200 тис. до якихось 300-500 чоловік. 17 січня 1874 р. в ході виборів впав уряд Реконструкції в Техасі і до влади прийшли демократи, підтримувані переважно білим населенням. Того ж року демократи перемогли в Арканзасі. В 1875 р. уряд Реконструкції впав у штаті Міссісіпі. В Луї­зіані та у Новому Орлеані білі терористи робили спроби насильного захоплення влади, але втручання федеральних військ стримувало ці потуги. Після виведення федеральних військ з південних штатів озброєні загони білого населення скинули останніх два уряди Рекон­струкції - у Луїзіані та у Південній Кароліні (весна 1877 p.).

Під час виборчої кампанії 1876 р. демократична партія висунула гас­ло очищення Півдня від тиранії Півночі та боротьби з корутіцією. Вже на початку голосування кандидат демократів отримав голоси 184 ви­борців і до загальної перемоги йому не вистачало лише 1 голосу. В Луї­зіані, Південній Кароліні та Флориді мало бути обрано ще 19 виборців, але вибори так і не відбулися під приводом того, що ситуація в цих штатах перебувала на грані громадянської війни. Після 3-х місяців кризи лідери республіканської і демократичної партій уклали своєрідну джен­тльменську угоду. Визнавалася більш, ніж спірна, перемога республі­канського кандидата Хейса (166 виборців). Південь як своєрідну ком­пенсацію отримав зобов’язання вивести федеральні війська з Південної Кароліни та Луїзіани, влада в цих штатах була передана демократам.

Нові уряди південних штатів спробували перекреслити недавні поправки до конституції введенням освітніх цензів для виборців. Оскільки неписьменними були аж 75 відсотків чорного населення і лише 30 відсотків білого, цей захід забезпечував перемогу білих кан­дидатів на наступних виборах до конгресів штатів та федерального Конгресу. Поступово були прийняті закони, які зобов’язували негрів південних штатів селитися в певних кварталах, їздити в особливих вагонах, навчатися у школах «для чорних». Шлюби між чорними і бі­лими переслідувалися у судовому порядку. У 1896 р. суд штату Луїзі­ана засудив негра Гомера Плессі за проїзд у вагоні «для білих». Вер­ховний Суд США у відповідь на скаргу чорношкірого відмовився ска­сувати закони Луїзіани. Така дискримінація була характерною для Півдня США аж до 60-х років XX ст.