5. Занепад Візантії. Завоювання Константинополя турками-сельджуками.

Виробництво ремісничої продукції у візантійських містах було підірвано конкуренцією з Європою, звідки надходили дешевші і якіс­ніші тканини і сукна. Венеціанські та генуезькі купці за підтримки своїх урядів домоглися у Візантії численних привілеїв, що призвело до занепаду місцевої торгівлі. Широка роздача земель в пронії, роз­ширення податкових імунітетів, що надавалися феодалам, та торгових привілеїв італійським купцям різко скоротили надходження до дер­жавної казни. Величезних ресурсів вимагали затрати на армію і флот та на потреби дипломатії.

Государі з дому Палеологів не мали грошей і безсилі були попов­нити податками свою казну. Історик XIV ст. Нікіфор Григора, який був присутній на весільних святах Іоана V, писав: «У ті часи палац дійшов до такої бідності, що в ньому не було жодної чаші, жодного бокала з золота або срібла, деякі з них були з олова, а всі інші з глини ... Я вже не кажу, що царські вінці і одяг на тому святі мали, здебільшого, лише вигляд золота і дорогоцінного каміння. В дійсності вони були з шкіри і лише позолочені, як роблять іноді шкіряники, почасти з скла, що світиться різними кольорами; подекуди лише зрідка було дорого­цінне каміння, яке мало справжню красу і блиск перлин, що впадає в око. До такої міри занепали, зовсім погасли і згинули стародавній доб­робут і блиск римської держави, що тепер мені соромно розповісти вам про це».

У 1306-1307 pp. каталонські найманці, покликані захистити Візан­тію від турецької навали, збунтувалися, розграбували Фракію, Фесса-лію та Південну Македонію. В 1320-1328 pp. у Візантії спалахнула міжусобна війна між імператором Андроніком II та його внуком Анд-роніком III, який намагався захопити владу. Перемога останнього обер­нулася ще більшим посиленням феодальної знаті і, відповідно, ослаб­ленням центральної влади. З 1341 по 1355 pp. Візантія знову пере­жила громадянську війну і повстання проти імператорської влади т. зв. зелотів (дослівно - ревнителів) у Константинополі, Адріанополі та Фессалоніках, другому за значенням місті імперії. На чолі зелотів стоя­ла міська торговельна верхівка та чиновна адміністрація, рушійною силою повстання були міські плебейські маси. Зелоти, узявши в свої руки владу в цих містах та прилеглих областях, навіть провели деякі часткові реформи: конфіскували землі знаті та монастирів, перерозпо­ділили майно, обмежили лихварство. Форма державного правління за­лишалася незмінною. Після придушення повстання зелотів країна була розорена, представники двох династій - Кантакузини та Палеологи -ділили її на уділи, які належали тим чи іншим представникам імпера­торської фамілії. В 1348-1352 pp. Візантія програла війну генуезцям. Чорноморська торгівля і навіть постачання Константинополя хлібом зосередилися в руках італійців.

Користуючись ослабленням Візантії, найбільший з турецьких емі­ратів - Османський - в 1352 р. захопив фортецю Цімпе на півострові Галліполі, на європейському березі Дарданелл. Шлях на Балкани був відкритий. У 1362 р. Мурад І, який прийняв титул султана, завоював Адріанополь (на Балканах) і переніс туди столицю Османської імпе­рії. Візантія була змушена визнати васальну залежність від османів, платити їм данину і навіть брати участь в османських завойовниць­ких походах.

Антиосманський хрестовий похід, очолений угорським королем Сигізмундом, завершився страшною поразкою хрестоносців у битві при Нікополі на Дунаї в 1396 р. Неминуче падіння Константинополя було на якийсь час відкладене поразкою османів від військ Тімура (Тамерлана) в битві при Анкарі 1402 р. У 1422 р. османи знову осади­ли Константинополь, а в 1430 р. узяли Фессалоніку. Для порятунку візантійський уряд вимушено пішов на укладення унії між католиць­кою та православною церквами. Вона була підписана у Флоренції в 1439 р. на основі визнання православною церквою папського примату та католицької догматики. Після флорентійської унії папа організував новий хрестовий похід проти турків. Але й ця акція після перших успіхів завершилася розгромом хрестоносців у битві 1444 р. під Вар­ною. В самому візантійському суспільстві відбувся розкол на тих, хто відстоював ідею продовження співробітництва з римо-католицькою церквою і Заходом, та тих, хто наполягав на необхідності відмовитися від принизливої для православних флорентійської унії.

Тим часом османи грунтовно готувалися до вирішального штурму Константинополя. Султан Мухаммед II у найвужчому місці Боспору, трохи на північ від Константинополя, збудував укріплений замок, який назвав Богар-Келен (дослівно - Переріж-Горло). Коли посли ім­ператора Константина прибули для того, щоб оспорити цю акцію як віроломне порушення миру, султан заявив: «Я можу робити все, що мені завгодно. Обидва береги Босфору належать мені: той східний, то­му що на ньому живуть османи, а цей західний - тому що ви не вмієте його захищати. Скажіть вашому государю, що коли він ще раз зважи­ться надіслати до мене з подібними запитаннями, я накажу з посла жи­вцем здерти шкіру.».

Навесні 1453 р. розпочалася осада Константинополя. Місто було узяте 29 травня 1453 р. і піддалося безжалісному знищенню і погра­буванню. В 1460 р. турки покорили Морею, а в 1461 р.- Трапезундську імперію.

Серед причин загибелі Візантії історики називають безперервні виснажливі війни, а також занепад міст, ремесел і торгівлі, зубожіння селянства. Країна також переживала політичну роздробленість, яка була неминучим наслідком феодалізації суспільства.