
- •Лекція 1. Тема: Стародавній Єгипет і Вавілон
- •1. Держава і право Стародавнього Єгипту
- •2. Вавилон і Ассирія. Закони Хаммурапі
- •1. Держава і право Стародавнього Єгипту
- •2. Вавилон і Ассирія. Закони Хаммурапі
- •Лекція 2. Тема: Стародавня Індія і Китай
- •1. Держава і право Стародавньої Індії.
- •2. Закони Ману (іі ст. До н. Е. – 1 ст. Н. Е.)
- •4. Державність і право у стародавньому Китаї за династій Цінь.
- •Лекція 3. Тема: Афіни і Спарта
- •1. Становлення державності і права в Афінах.
- •2. Державність і право Спарти.
- •1. Становлення державності і права в Афінах.
- •2. Державність і право Спарти.
- •Лекція 4. Тема: Стародавній Рим
- •2. Криза республіки. Реформи Гракхів. Диктатура Сулли
- •3. Причини падіння республіки. Диктатура Цезаря
- •4. Суспільний і державний лад Риму в період принципату.
- •5. Домінат. Реформи Діоклетіана та Константина
- •6. Римське право ранньої республіки. Закони XII таблиць
- •Лекція 5. Тема: Держава і право Франків
- •2. Реформа Карла Мартелла
- •3. Розпад імперії Карла Великого
- •4. «Салічна правда»
- •Лекція 6. Тема: Феодальна держава і право Франції
- •2. Станово-представницька монархія у Франції
- •3. Абсолютна монархія у Франції
- •Лекція 7. Тема: Феодальна держава і право Англії
- •2. Станова монархія в Англії. Її особливості
- •3. Абсолютна монархія в Англії та її особливості
- •Лекція 8. Тема: Феодальна держава і право Німеччини
- •2. Станово-представницька монархія в Німеччині
- •3. Німецький абсолютизм
- •4. Австрія у другій половині XVII-XVIII ст.
- •Лекція 9. Тема: Виникнення і розвиток Арабського Халіфату.
- •2. Арабські завоювання. Держава Омейядів
- •3. Халіфат Абассидів
- •4. Традиційні мусульманські правові системи
- •Лекція 10. Тема: Держава і право Візантії
- •2. Візантія часів Юстиніана.
- •3. Розвиток феодальних відносин у Візантії. Боротьба із зовнішніми ворогами.
- •4. Боротьба з хрестоносцями. Латинська імперія
- •5. Занепад Візантії. Завоювання Константинополя турками-сельджуками.
- •Лекція 11. Тема: Феодальна держава і право Болгарії, Сербії, Польщі та Чехії
- •2. Польське право доби феодалізму
- •3. Чеська держава
- •4. Особливості чеського феодального права
- •Семестр іі. Лекція 1. Тема: Буржуазна Англія.
- •2. Громадянська війна в Англії (1642-1648 pp.)
- •3. Республіка і протекторат Кромвеля
- •4. Реставрація монархії
- •Лекція 2. Тема: Сполучені Штати Америки.
- •2. Розвиток сша у XIX ст. Війна між Північчю і Півднем та її наслідки
- •3. Реконструкція Півдня (1865-1877 pp.)
- •4. Суспільно-політичний устрій сша на початку XX ст. Становлення двопартійної системи
- •Лекція 3. Тема: Буржуазна Франція.
- •2. Варенська криза і знищення монархії
- •3. Боротьба Жиронди і «Гори». Створення якобінської диктатури
- •4. Якобінська диктатура. Конституція 1793 р.
- •5. Контрреволюційний переворот 9 термідора. Директорія
- •6. Консульство й імперія
- •7. Друга республіка та Друга імперія
- •8. Третя республіка. Державно-політичний лад Франції напередодні Першої світової війни
- •Лекція 4. Тема: Буржуазна Німеччина.
- •2. Становлення єдиної німецької держави
- •3. Північнонімецький союз. Утворення Німецької імперії
- •4. Веймарська Конституція.
- •Лекція 5. Тема: Буржуазна Японія.
- •1. Влада і сьогунат феодальної Японії.
- •3. Особливості держвного устрою.
- •1. Влада і сьогунат феодальної Японії
- •3. Особливості держвного устрою
- •Лекція 6. Тема: Сполучені Штати Америки.
- •2. «Новий курс» президента Рузвельта. XVIII, XIX, XX, XXI поправки до американської конституції
- •3. Сша в післявоєнний період
- •Лекція 7. Тема: Великобританія.
- •2. Еволюція двопартійної системи. Лейбористська націоналізація.
- •3. Політика консервативних кабінетів м. Тетчер та Дж. Мейджора. Т. Блер
- •Лекція 8. Тема: Франція.
- •2. Соціально-економічні реформи.
- •3. Четверта та п’ята республіки у Франції
- •4. Суспільно-політичні перетворення у Франції кінця 1970-х – початку 1980-х років.
- •Лекція 9. Тема: фрн.
- •2. Боннська конституція 1949 р.
- •3. Возз’єднання фрн та ндр.
- •Лекція 10. Тема: Держава і право срср.
- •2. Жовтневий переворот 1917 р.
- •3. Радянська державність і право.
- •Лекція 11. Тема: Держава і право Південно-західних держав.
- •2. Формування органів влади та управління.
- •3. Комуністична експансія. Комінтерн
- •Список рекомендованої літератури Основна література:
- •Додаткова література:
3. Причини падіння республіки. Диктатура Цезаря
Продовження т. зв. Мітрідатових воєн з Римом у 74-64 pp. закінчилося повною перемогою Риму з включенням Понтійського царства до складу Римської імперії. Полководець Помпей, командуючий римською армією, здобув перемогу над 22-та царями, Мітріда-товими союзниками, підкорив 12 млн чоловік, завоював 1538 міст і фортець. Похитнуло Республіку повстання Спартака, що вибухнуло у 74-71 pp. до н. е. Армія рабів у момент найвищого успіху досягала 120 тисяч чоловік. Повстання було придушене армією під проводом Марка Красса.
У самому Римі визрівав заколот Луція Сергія Катіліни, метою якого мав стати державний переворот і скасування боргів. Катіліна, виданий Цицероном, втік до Етрурії і разом з 3000 його прихильниками загинув у бою з римським військом.
Невдовзі після придушення цього виступу політична влада в Римі переходить до рук трьох визначних діячів, які утворюють 1-й тріумвірат (60 р. до н. е.). До складу тріумвірату входили Помпей (переможець Мітрідата), Красс (який звільнив Рим від Спартака) і Цезар.
Юлій Гай Цезар (народився 100 р. до н. е.) починав свою політичну кар’єру як типовий демократ. Домігшись свого обрання консулом на 59 р. до н. е., провів аграрний закон, за яким колишні ветерани Помпея були наділені земельними ділянками. Однак для втілення в життя цього законопроекту Цезар був змушений діяти в обхід Сенату, відхиливши вето народних трибунів. Того ж 59 р. до н. е. Цезар провів ще один аграрний закон, за яким переважне право на отримання землі з суспільних фондів мали батьки, що утримували 3-х і більше дітей (таких в Італії було 20 000). Одночасно консул обмежив права провінційних намісників, забезпечуючи цим популярність і підтримку місцевого населення.
Тепер Цезарю було потрібне військо. Він добивається, щоб його призначили намісником у Галлію (на 5 років). Але оскільки Галлію ще треба завоювати, Сенат дозволяє Цезарю набрати армію. Галлія була підкорена і у 57 р. до н. е. проголошена римською провінцією. В 54-51 pp. до н. е. Цезар з 60 000-ним військом придушує 300-ти-сячне повстання галлів, тоді ж було підкорено 300 племен, взято штурмом 800 міст, захоплено в полон 1 млн чоловік. Золото сильно упало у ціні і продавалося в Римі просто на фунти.
Сенат, побоюючись авторитету Цезаря, вимагає від нього розпуску війська. Після відмови сенатори оголошують полководця ворогом вітчизни і доручають Помпею набрати армію для боротьби з Цезарем. До 45 р. до н. е. Цезарю довелося вести війни проти Помпея, його синів, Мітрідатового сина Фарнака (останній був розбитий за 5 днів, після чого народилося знамените «Прийшов, побачив, переміг») та Катона Молодшого. В 46 р. до н. е. Цезаря проголосили диктатором на 10 років, а в 44 р. до н. е.- пожиттєвим. Крім цього, з 48 р. до н. е. в його руках зосередилася влада трибунів, з 46 р. до н. е.- цензорська влада. В 45 р. до н. е. йому присвоїли титул імператора. В його ж руках була влада верховного понтифіка (жерця). Коміції існують, але виконують вже волю диктатора. Сенат не лише збережений, але й розширений ще на 300 чоловік (разом 900), проте слухняний волі імператора. Таким чином, Цезар отримав можливість одноосібно здійснювати вищу владу, оголошувати війну й укладати мир, розпоряджатися скарбницею і управляти військом. Кілька разів його соратники намагаються увінчати Цезаря царською (rex) діадемою - оскільки Цезар готувався до походу проти парфян, щоб помститися за смерть Красса, в Римі ширилися чутки, що перемогти парфян може лише цар (реке).
Все це викликало невдоволення як народу, так і деяких сенаторів, які вважали Цезаря тираном. 15 березня 44 р. до н. е. на засіданні Сенату він був заколотий змовниками, яких очолювали Брут і Кассій. На тілі Цезаря з 23-х ран лише одна виявилася смертельною.
Перебування при владі Гая Юлія Цезаря - це своєрідний рубіж між римською республікою та імперією. Причини переходу від однієї форми державного устрою до іншої полягали у тому, що: по-перше, розвиток рабовласництва і приватної власності призвів до посилення класового розшарування. Різка різниця між станами суперечила декларативній рівності римських громадян, закладеній в основі республіки.
По-друге, римські республіканські установи склалися як органи управління містом, полісом. Після надання прав римського громадянства населенню усієї Італії та здійснення завоювань в Європі, Азії, Африці попередня система втратила свою ефективність. З цих причин Республіку замінив монархічний режим, що спирався на міцну армію і постійний державний апарат. Порівняно з республікою ця система мала дві суттєві переваги. Рабовласницький клас отримав в особі монарха ефективного захисника свого економічного і політичного панування. Латифундіям більше не загрожували демократи - демагоги типу Катіліни, які для отримання підтримки плебсу були готові перерозподілити землю і власність. З іншого боку, Римська держава отримувала додатковий фактор стабільності після допущення до політичної влади панівної верхівки завойованих Римом провінцій. За Юлія Цезаря надання прав римського громадянства населенню провінцій стало поширеною практикою. Інакше і бути не могло - кордони імперії простягнулися від Іспанії до Вірменії і від Британії до африканського узбережжя. Армія давно перестала бути за своїм складом установою громадян міста чи навіть мешканців самої лише Італії.
Убивства Гая Гракха і Лівія Друза показали, що добровільно жертвувати своїми привілеями на користь усіх громадян імперії більшість жителів Риму не бажала. Краще було провести цю назрілу реформу зверху, ніж чекати заколотів і громадянських війн знизу. Імператори це розуміли краще від плебсу. Вони не лише роздавали римське громадянство за особливі заслуги, але й без зайвих церемоній включали до складу Сенату чи дарували символічні персні «вершників» тим державним чиновникам і офіцерам, які висунулися з пануючої верхівки підкорених народів. Зрештою, у 212 р. н. е. імператор Каракалла надав права римських громадян усьому населенню підкорених провінцій. Зайве говорити, що панівна верхівка завойованих країн - за умови лояльності до римської імператорської влади - отримувала ці права набагато швидше. Об’єктивно перехід від республіки до монархії не лише зосередив владу в руках аристократичної олігархії наддержави, але й внутрішньо зміцнив імперію, заклав підвалини для її ще кілька-сотрічного зростання.