1. Поняття спеціального режиму господарювання і його особливості.

Соціально-економічний розвиток країни з урахуванням особливостей певних територій, об’єктів, галузей народного господарства, особливих (незвичних) умов господарювання тощо досягається за допомогою комплексу заходів – організаційних, економічних, правових. Поняттям, що інтегрує всі ці складники, є спеціальні режими господарювання. У розділі VIII ГК України до таких режимів зараховано:

1) спеціальні (вільні) економічні зони (гл. 39, ст. 401-405);

2) концесії (гл. 40, ст. 406-410);

3) виключну (морську) економічну зону України (ст. 411);

4) прикордонну територію (господарську діяльність на державному

кордоні України) (ст. 412);

5) санітарно-захисні та інші охоронні зони (території та об’єкти) (ст. 413);

6) спеціальні режими господарювання в окремих галузях народного

господарства (ст. 414);

7) території пріоритетного розвитку (ст. 415);

8) режими господарювання в умовах надзвичайного (ст. 416) та воєнного

(ст. 417) стану.

У визначенні спеціального правового режиму господарювання доцільно враховувати й те, що він є різновидом правового режиму. Це, зі свого боку, зумовлює формулювання поняття «спеціальний правовий режим» через категорію «порядок».

Так, у міжнародному праві використовують термін «спеціальний режим», що означає встановлення у міжнародних договорах і угодах нормативного положення про те, що юридичні особи і громадяни договірних сторін, здійснюючи зовнішньоторговельні операції, мають спеціальні права, викладені та перераховані у цих договорах і угодах [11, с. 289].

Деякі автори розглядають спеціальний режим у міжнародному праві як режим, що надає іноземним інвесторам менше, порівняно з вітчизняними, можливостей в інвестиційній і господарській діяльності [12, с. 818].У науковій літературі вживається також поняття «спеціальний правовий режим на внутрішньогалузевому та міжгалузевому рівнях», що тлумачиться як особливий порядок правового регулювання певних відносин, який встановлюється щодо конкретного кола суб’єктів чи сфери їхньої діяльності та відрізняється від загального (національного) режиму пільговою або обмежувальною спрямованістю регулювання, зумовленістю публічним інтересом, виявляючись у всіх елементах його механізму, зокрема через гарантії, пільги, форми державної підтримкм, обмеження, заборони і додаткові засади юридичної відповідальності [13, с.12].

Отже, спеціальний правовий режим створює конкретний ступінь сприятливості або несприятливості з метою безперешкодної реалізації суб’єктами права своїх інтересів.

Водночас слід зазначити, що чітко в науковій літературі та законодавстві України не визначено цілі й особливості господарської діяльності на окремихтериторіях і в окремих галузях економіки. Проте О.Р. Зельдіна пропонує виділити такі особливості спеціального режиму господарювання: по-перше, встановлення спеціального режиму господарювання необхідне для досягнення державою певних цілей; по-друге, господарська діяльність в умовах спеціального режиму господарювання регулюється загальним законодавством з урахуванням особливостей, установлених спеціальним законодавством; по-третє, для досягнення визначених цілей держава використовує різні правові засоби, як-от установлення обмежень, надання різного роду заохочень, застосування разом обмежень і заохочень; по-четверте, встановлення спеціального режиму господарювання дає можливість досягти ефективності реалізації норм права на тих територіях чи у галузях економіки, де загальних норм права для цього недостатньо; по-п’яте, спеціальний режим господарювання об’єднує норми права, що регулюють специфіку організації та здійснення господарської діяльності на визначених територіях, у певних галузях економіки [14].

Зважаючи на вищеперераховані особливості, О.Р. Зельдіна дає таке визначення спеціального режиму господарювання: це правовий режим, що визначає особливий порядок організації та здійснення господарської діяльності на визначеній території, у певній галузі економіки, який відрізняється від загального режиму господарської діяльності, передбаченого законодавством, і вводиться державою з певною метою для забезпечення балансу публічних і приватних інтересів за допомогою встановлення обмежень та / чи заохочень для суб’єктів господарювання, а також об’єднує норми права про специфіку організації та здійснення господарської діяльності та є інститутом господарського права [14].

Проте визначення терміна «спеціальний режим господарювання» через конструкцію «правовий режим, що визначає особливий порядок» є помилковим, оскільки поняття «правовий режим» своєю суттю тлумачиться як «порядок». А тому в наведеному визначенні спеціального режиму господарювання спостерігається тавтологія, а саме: спеціальний режим господарювання – «це порядок, що визначає особливий порядок».До того ж однією з особливостей спеціального режиму господарювання є те, що він визначає спрямованість правового регулювання, конкретизує відносини у певній сфері, виділяє коло суб’єктів і об’єктів відносин, просторові межі дії. Інакше кажучи, за допомогою спеціального режиму господарювання визначається комплекс регулятивних, охоронних, захисних та інших засобів, що мають забезпечити правове опосередкування певної життєвої ситуації.

Таким чином, аналіз наукової літератури та вищезазначені особливості дають підстави сформулювати таке визначення спеціального режиму господарювання: це особливий порядок організації та здійснення господарської діяльності на визначеній території, у певній галузі економіки, встановлений законодавством і забезпечений державою з метою регламентування конкретних сфер суспільних відносин, який передбачає виділення в часових і просторових межах тих чи інших суб’єктівгосподарювання, створення певного ступеня сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів господарювання за допомогою встановлення обмежень та / чи заохочень.

Визначення поняття «спеціальний режим господарювання» на законодавчому рівні сприятиме усуненню прогалин в законодавстві, гармонізації норм права і практичній реалізації спеціального режиму господарювання в сучасних соціально-економічних умовах розвитку України.