§ 2. Адміністративна юрисдикція. Підсудність справ

Предметом адміністративної юрисдикції є всі публічно-правові спори, у яких хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (п. 1 ст. З, ч. 2 ст. 4 КАС).

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС предметом судового розгляду в адміністра­тивних справах є будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів влад­них повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи без­діяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Статтею 17 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, які виникають у зв'язку зі здійснен­ням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повно­важень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно- правові спори, зокрема на:

1. спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повно­важень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2. спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її про­ходження, звільнення з публічної служби;

3. спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повно­важень;

4. спори, які виникають з приводу укладання, виконання, припинен­ня, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5. спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України;

6. спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму

Відповідно до ч. З ст. 17 КАС юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові спори:

1. що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2. що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3. про накладення адміністративних стягнень;

4. щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

1172

Адміністративну юрисдикцію характеризує те, що обов'язковим учасником публічно-правового спору є суб'єкт владних повноважень, а характер спору є публічно-правовим. Визначення спору як публічно- правового є найскладнішим у правозастосовній практиці. Як зазна­чено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України та Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ 12.03.2011 № 334/8/13-11, 11.03.2011 № 259/0/4-11, при визна­ченні судової юрисдикції щодо вирішення справи необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмета спірних право­відносин. У вказаному листі суди виходять із нормативного визначен­ня завдань адміністративного судочинства, поняття адміністративної справи та на підставі аналізу відповідних норм наголошують, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який ви­пливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій. Як приклад, не належать до юрисдикції адмі­ністративних судів спори з приводу перевірки заяви про злочин та її вирішення органами дізнання, слідства та прокуратури, оскільки вони не випливають із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, тому що під час такої перевірки ці органи виконують не владні управлінські функції, а владні процесу­альні функції.

Одним із критеріїв, що розподіляє всю сукупність виникаючих у державі публічно-правових спорів між судами адміністративної юрисдикції, є інститут підсудності або його ще називають територі­альною юрисдикцією .

КАС виділяє предметну, територіальну та інстанційну підсуд­ність.

Предметна підсудність дозволяє визначити, адміністративний суд якої ланки розглядатиме адміністративну справу як суд першої інстан­ції. Наприклад, у ЦПК такого виду підсудності немає, оскільки за правилами ст. 107 ЦПК усі справи, що підлягають вирішенню в по­рядку цивільного судочинства, розглядаються за першою інстанцією місцевими судами.

Предметна підсудність залежить від характеру матеріально- правових відносин (предмета спору) та від суб'єктного складу сторін спору.

Теорія та практика судової діяльності [Текст] : наук.-практ. посіб. - К. : Атіка, 2007.-С. 8.

Найбільш доступні для населення є саме районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди (місцеві загальні суди), які розглядають більшість адміністративних справ одноособово.

Відповідно до ст. 18 КАС місцеві загальні суди розглядають: .1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадрва особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміні­стративним судам; 2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах продари- тягнення до адміністративної відповідальності; 3) усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним гро­мадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Окружні адміністративні суди розглядають адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київ­ська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених КАС, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам (ч. 2 ст. 18 КАС).

Крім того, відносно посадовців місцевих органів виконавчої влади задля забезпечення доступності правосуддя заявнику надається право вибору, до якого суду звертатися. Так, справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконав­чої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за ви­бором позивача (ч. З ст. 18 КАС).

Ураховуючи особливості справ, пов'язаних із реалізацією виборчих прав, які потребують негайного та остаточного вирішення, вони за підсудністю віднесені до повноваження Вищого адміністративного суду як суду першої та останньої інстанції. Це справи: щодо встанов­лення Центральною виборчою комісією результатів виборів або все­українського референдуму, про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ч. 4 ст. -18 КАС).

У разі невизначеності нормами КАС предметної підсудності адмі­ністративної справи така справа розглядається місцевим адміністра­тивним судом за вибором позивача (ч. 5 ст. 18 КАС).

Територіальна підсудність дозволяє розмежувати предметну ком­петенцію адміністративних судів одного рівня залежно від місця роз­гляду справи за першою інстанцією.

Як і в інших процесуальних кодексах, територіальна підсудність за правилами КАС поділяється на загальну, альтернативну, виключну та за зв'язком справ.

Загальною територіальною підсудністю є правило, за яким адміні­стративний позов подається до суду за місцезнаходженням відповіда­ча (ч. 1 ст. 19 КАС) і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або не доповнена іншим видом територіальної підсудності. Це правило обумовлене тим, що при оскарженні, наприклад, нормативно- правового акта, який стосується багатьох осіб, подання позовів за місцем проживання кожного заявника могло б призвести до появи конкуруючих рішень, що є недопустимим.

Альтернативна територіальна підсудність визначена у ч. 2 ст. 19 КАС щодо справ, які безпосередньо стосуються інтересів позивача, тому адміністративний позов подається за його вибором до суду за місцезна­ходженням відповідача або за місцем проживання (перебування, зна­ходження) позивача. Це справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повно­важень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань). У разі невизначеності нормами КАС територіальної підсудності адміністративної справи така справа роз­глядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача (ч. 4 ст. 19 КАС), проте з дотриманням правил предметної підсудності.

Виключна підсудність передбачає, що адміністративний позов може бути поданий тільки до певного суду. У цьому випадку застосування інших видів підсудності виключається. Так, згідно з ч. З ст. 19 КАС адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрально­го органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, передбачених КАС; адміністра­тивні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комі-

тету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель; адміністративні справи, відповідачем у«яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, його посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. - *'

До територіальної підсудності за зв'язком справ належить правило, встановлене ч. 1 ст. 21 КАС, де передбачено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою і підсудні одному адміністративному суду. Це справи, в яких заявлені вимоги, що тісно пов'язані між собою і їх розгляд в одному процесі дозволяє краще дослідити всі фактичні обставини справи, встановити дійсні права та обов'язки сторін, а також досягається економія часу та процесуальних засобів.

Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рі­шеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в Поряд­ку цивільного або господарського судочинства (ч. 2 ст. 21 КАС).

До підсудності за зв'язком справ належить і пред'явлення позову третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки такий позов подається до суду за місцем розгляду первісного позову (ч. 1 ст. 53 КАС).

Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (ч. З ст. 21 КАС).

Інстанційна підсудність дозволяє розмежувати компетенцію адмі­ністративних судів різного рівня інстанцій. Це суди першої, апеляцій­ної та касаційної інстанцій, які вирішують справи, віднесені процесу­альним законом до їх повноважень.

Статтею 20 КАС встановлено, що місцеві адміністративні суди (міс­цеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції]

Апеляційні адміністративні суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів, які знаходяться у межах їхньої тери­торіальної юрисдикції, в апеляційному порядку як суди апеляційної інстанції.

І Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному по­рядку «як суд касаційної інстанції.

• Верховний Суд України переглядає судові рішення адміністратив- них'судів після їх перегляду в касаційному порядку.

Проте, ураховуючи особливості категорій справ, пов'язаних з ви­борним процесом чи референдумом, Вищий адміністративний суд є судом трьох інстанцій. Крім суду касаційної інстанції, у випадку, ви­значеному ч. 4 ст. 18 КАС, він розглядає справи як суд першої і остан­ньої інстанції, а у випадку, встановленому ч. 6 ст. 177 КАС, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення Київського апеляційного адміністративного суду.

Установлені нормами КАС правила підсудності можуть бути по­рушені як особою, яка звертається до суду, так і судом. У зв'язку з цим КАС встановлює правові наслідки порушення правил підсудності.

При пред'явленні адміністративного позову позивачем можуть бути порушені умови реалізації права на позов, тобто позов пред'явлений не до того суду, до підсудності якого належить його розгляд. У такому разі суд відповідно до положень п. 6 ч. З ст. 108 КАС зобов'язаний по­вернути позовну заяву позивачеві для подання до належного суду. Якщо порушення правил предметної підсудності виявилося після відкриття провадження в адміністративній справі, то суд зобов'язаний передати справу на розгляд належному суду незалежно від того, на якій стадії провадження в суді першої інстанції виявлено дане порушення, оскіль­ки суд, який відкрив провадження у справі, не є компетентним у цій справі (п. 2 ч. 1 ст. 22 КАС). Розгляд справи неналежним судом може бути підставою для скасування рішення після його перегляду з направ­ленням справи на розгляд до належного суду.

——'Vm-mjj § 3. Учасники адміністративного судочинства

При розгляді адміністративної справи в суді у процесі беруть участь багато осіб, які об'єднані загальною назвою — «учасники адміністра­тивного процесу» (гл. 5 розд. II КАС). Серед учасників процесу закон виділяє осіб, які беруть участь у справі, — це сторони, треті особи, .пред­ставники сторін та третіх осіб (ст. 47 КАС), а також в адміністративних справах можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у випадках, вста­новлених законом. Згідно зі ст. 60 КАС це: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

До учасників рроцесу закон відносить і другу групу — інші учас­ники процесу, які сприяють здійсненню правосуддя, — це секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач (ст. 62 КАС).

Особи, які беруть участь у справі, займають особливе місце серед інших учасників адміністративного процесу. Вони відіграють у цьому процесі важливу роль, оскільки їх діяльність впливає на рух процесу­альних відносин, виникнення, зміну та припинення процесу в цілому.

Перелічені особи, які беруть участь у справі, об'єднані в одну групу перш за все через наявність у них юридичної заінтересованості у резуль­таті вирішення справи. їх заінтересованість визначається тим, що вони мають відношення до справи як учасники матеріального спору. Це озна­чає, що у своїх судженнях і діях можуть торкатися правової суті адміні­стративної справи, висловлюватися з будь-яких питань, що виникають у ході її розгляду та виконання ухваленого в ній судового рішення.

Ступінь заінтересованості в осіб, які беруть участь у справі, є різним. Це залежить від обсягу процесуальних повноважень, якими вони наді­лені законом. Сторони мають як матеріально-правову, так і процесуально- правову заінтересованість у результаті вирішення справи, через те що, беручи участь у процесі для захисту своїх суб'єктивних прав, свобод та інтересів, вони перебувають між собою у спірних матеріальних відно­синах, які потребують судового захисту.

Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач (ст. 50 КАС). Позивачем в адміністративній справі можуть бути гро­мадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено КАС.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видво­рення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмежен­ня Щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Певну особливість серед осіб, які беруть участь у справі, мають треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки вони, на відміну від інших осіб, не можуть бути ініціаторами виникнення адміністративного процесу. Це пояснюється тим, що юри­дичний інтерес такої особи полягає у вигідному для неї вирішенні спору між позивачем і відповідачем, оскільки рішення у справі може вплинути на її права та обов'язки щодо однієї із сторін у процесі.

Самостійну групу учасників адміністративного процесу становлять особи, які не беруть участь у справі, і законодавець називає їх іншими учасниками цивільного процесу. Це секретар судового засідання, судо­вий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач. Зазначені особи не мають юридичної заінтересованості у справі, що й відрізняє їх від осіб, які беруть участь у справі. Незважаючи на відсутність у цих осіб юридичної заінтересованості, обійтись без їх участі в адміністра­тивному процесі неможливо. Метою участі інших учасників адміні­стративного процесу є сприяння у здійсненні правосуддя в адміністра­тивній справі. Вони сприяють особам, які беруть участь у справі, у доказовій діяльності, а суду — у встановленні фактичних обставин справи. Суд і названі особи мають взаємні процесуальні права і обов'язки, тому вони є суб'єктами адміністративних процесуальних відносин. У юридичній літературі їх ще називають неосновними суб'єктами процесуальних правовідносин .

-а - в і * б § 4. Провадження в адміністративному суді першої інстанції. Судові рішення

Право на судовий захист порушеного права, свободи чи інтересу у сфері публічно-правових відносин здійснюється шляхом звернення до суду з адміністративним позовом. Адміністративний суд розглядає справи в порядку позовного провадження. Правом звернення до суду

Лукьянова, Е. Г. Теория процессуального права [Текст] / Е. Г. Лукьянова. - М. : НОРМА, 2003. - С . 215.

наділені всі особи, які вважають, що порушено їх права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин (ч. 1 ст. 6 КАС). Суб'єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду лише у випадках, встановлених законом (ч. З ст. 6, ч. 4 ст. 50 КАС).

Провадження в адміністративному суді першої інстанції склада­ється з чотирьох самостійних стадій: 1) звернення до суду та відкрит­тя провадження у справі; 2) підготовче провадження; 3) судовий розгляд справи; 4) ухвалення судового рішення.

Загальна характеристика першої стадії — відкриття провадження у справі — полягає у тому, що адміністративний суд розглядає справи не інакше як за відповідним зверненням, письмовою позовною заявою та лише за наявності якої може відкрити провадження в адміністратив­ній справі.

Відповідно до ст. 105 КАС адміністративний позов подається до адміністративного суду у формі письмової позовної заяви особисто позивачем або його представником. Позовна заява може бути надісла­на до адміністративного суду поштою. Вона може бути складена шля­хом заповнення бланка позовної заяви, наданого судом. На прохання позивача службовцем апарату адміністративного суду може бути на­дана допомога в оформленні позовної заяви. Зазначене стосується лише надання технічної допомоги, тобто надання бланка позовної заяви, консультування щодо порядку, правильності заповнення позовної за­яви та деяких процесуальних аспектів її оформлення і не може стосу­ватися питань кваліфікації спірних правовідносин, порад щодо спосо­бів захисту порушеного права, визначення суті спору тощо, оскільки працівник апарату суду не є особою, яка надає правову допомогу.

Статтею 106 КАС визначено зміст позовної заяви, за недотримання вимог якої суддя одноособово постановляє ухвалу про залишення по­зовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невід­кладно надсилається особі, що звернулася із позовною заявою.

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановле­ний судом, вона вважається поданою удень первинного її подання до адміністративного суду (частини 1,2 ст. 108 КАС). Якщо недоліки по­зовної заяви у встановлений судом строк усунені не будуть, адміністра­тивний позов вважається неподаним і суддя ухвалою повертає позов позивачеві.

Крім цієї підстави існують й інші підстави повернення адміністра­тивного позову, що свідчить про порушення позивачем умов реалізації

права на звернення до суду. Так, згідно з ч. 3 ст. 108 КАС позовна за- ява'повертається позивачеві, якщо: позивач до відкриття провадження в адміністративній справі подав заяву про її відкликання; позовну за­яву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної діє­здатності; позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; у провадженні цього або іншого ад­міністративного суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; справа не підсудна цьому адміністративному суду; позовну заяву з вимогою про стягнення гро­шових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, подано суб'єктом владних повноважень до закінчення строку, встановленого для оскарження такого рішення.

При надходженні до суду належним чином оформленої позовної заяви питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом трьох днів з дня її надходження до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків позовної за­яви, уразі залишення позовної заяви без руху, та не пізніше наступно­го дня з дня отримання судом інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи (у справах, в яких така осо­ба є відповідачем).

Ухвала про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви може бути оскаржена особою, яка подала позовну за­яву. Однак постановления зазначених ухвал не позбавляє права по­вторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановле­ному законом.

Можливість практичного здійснення права на звернення до суду за судовим захистом залежить від певних передумов, які в процесуальній науці називають передумовами права на звернення до суду за судовим захистом. Передумови — це ті обставини, з якими пов'язано право конкретної особи звернутися до суду з позовом по даній справі. У разі недотримання передумов права на звернення до суду суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, про що суддею одноособово постановляється ухвала. За положеннями ст. 109 КАС суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: 1) заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства; 2) у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили: по­станова суду чи ухвала суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, про закриття провадження в такій справі у зв'язку з відмовою позивача від адміністративного позову або при­миренням сторін; 3) настала смерть фізичної особи чи припинено' юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено адміністративний позов, якщо спірні правовідносини ніе допускають правонаступництва.

На відміну від повернення адміністративного позову, повторне! звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адмі­ністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Стадія підготовчого провадження є обов'язковою за кожною адмі­ністративною справою незалежно від її складності.

Підготовка справи до розгляду є тією стадією адміністративного процесу, в якій закладаються основи правильного та швидкого вирі­шення справи, а її недооцінка, помилки і прорахунки суддів від само­го початку задають неправильний напрям всьому судовому розгляду, тягнуть численні порушення строків розгляду справи і нерідко є при­чинами скасування судових рішень. «Економія» на зазначених стадіях призводить до значно більших витрат на стадії судового розгляду і до порушення прав осіб, які беруть участь у справі.

Завдання підготовчого провадження — визначити спірні питання між сторонами, вжити заходів для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може збирати доказовий матеріал, вирішува­ти питання про легітимацію учасників процесу, викликати на судовий розгляд осіб, які повинні йому сприяти, та прийняти рішення про про­ведення попереднього судового засідання.

За обґрунтованим клопотанням позивача суддя вживає заходів щодо невідкладного розгляду і вирішення справи. У такому разі виклик осіб, які беруть участь у справі, чи повідомлення про постановлені судом ухвали здійснюються за допомогою кур'єра, телефоном, факсом, елек­тронною поштою тощо.

Попереднє судове засідання провадиться не в кожній адміністра­тивній справі, а лише в разі, якщо таке рішення прийме суддя, коли, наприклад, є підстави вважати, що вже на цій стадії спір можна врегу­лювати без судового розгляду, або якщо необхідно визначити (уточни­ти) предмет доказування чи додатково встановити певні обставини справи тощо.

Таке засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегу­лювання спору до судового розгляду справи або забезпечення всебіч-

ног^А та об'єктивного вирішення справи протягом розумного строку. Попереднє судове засідання проводиться суддею, який здійснює під­готовку справи до судового розгляду, за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Для врегулювання спору суд з'ясовує, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов, і роз'яснює сторонам можливості щодо примирення.

Якщо спір між сторонами не врегульовано, після вчинення підго­товчих процесуальних дій, передбачених ч. 4 ст. 111 КАС, суд призна­чає адміністративну справу до судового розгляду. За наслідками під­готовки справи до судового розгляду суд може прийняти постанову по суті публічно-правового спору, якщо відповідач визнав позов і ці його дії не суперечать закону та не порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Стадія судового розгляду є головною, оскільки в ній найбільш повно реалізуються завдання і принципи адміністративного судочин­ства,

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше міся­ця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено КАС. Справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її про­ходження, звільнення з публічної служби розглядаються та вирішу­ються протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Процесуальною формою судового розгляду є судове засідання, яке проводиться у спеціально обладнаному приміщенні — залі судових засідань, з викликом осіб, які беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадження.

Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюєть­ся в порядку письмового провадження.

Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесу­альних дій, здійснення учасниками адміністративного процесу їхніх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин у справі, усуваючи із судового розгляду все, що не має зна­чення для вирішення справи. Головуючий у судовому засіданні вживає необхідних заходів щодо забезпечення в судовому засіданні належно­го порядку.

Судовий розгляд адміністративної справи здійснюється шляхом послідовного вчинення судом і учасниками процесу комплексу про­цесуальних дій, що складають його певні етапи: 1) підготовча частина;