Глава XXIX Заочний розгляд справи

• і § 1 . Моделі заочного розгляду справи

Цивільний процесуальний кодекс України передбачає заочний роз­гляд справи як специфічну процедуру позовного провадження цивіль­ного судочинства. Інститут заочного розгляду справи існує в різних процесуальних системах. Як правило, його функціональну ефектив­ність пов'язують із поширенням судового захисту суб'єктивних прав громадян та юридичних осіб, пришвидшенням вирішення спорів, а також рівнем відповідальності сторін за свої дії (бездіяльність), за­побіганням навмисному затягуванню розгляду справи та зловживанням процесуальними правами сторонами судового процесу. Крім того, надання суду можливості розгляду справи за відсутності сторони окре­мі автори розглядають як засіб, що перешкоджає судовій тяганині, або характеризують як спрощену процедуру цивільного судочинства на відміну від повномасштабного змагального процесу'.

Виходячи із того, що заочне провадження та заочне рішення існу­ють у різних правових системах, їх законодавча регламентація у ЦПК України не є чимось новим. Заочне рішення регламентувалось ЦПК УРСР 1924 р. Так, ст. 98 ЦПК УРСР 1924 р. передбачала, що нез'явлення сторін, про яких судові відомо, що їм повістку було вручено, не стано­вить перешкод для розгляду та розв'язання справи. Суд вправі був вдатися до позавічного присуду.

Заочне провадження та заочне рішення можна характеризувати у різних аспектах. Останнім часом їх дедалі частіше характеризують з огляду на ефективність судочинства під кутом зору його спрощення. Такі пропозиції містяться у Рекомендації № К (81) 7 щодо шляхів по­легшення доступу до правосуддя, прийнятій Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 р. У пункті 9 Рекомендації пропонується роз­робка заходів щодо неопротестованих або безспірних позовних вимог для того, щоб остаточне рішення ухвалювалось швидко, без зайвих

Див.: Маляренко, В. Про заочне провадження у кримінальному судочинстві І Текст] / В. Маляренко// Право У країни. - 2004. -№ 9. - С. 3-12; Шевчук, П. І. Заочне рішення в цивільній справі [Текст] / П. І. Шевчук // Вісн. Верхов. Суду України. - 1998. - № 3. - С. 44-45; Луспеник, Д. Д. Заочний розгляд справи: проблемні новели 1 [ПК [Текст] / Д. Д. Луспеник // Юрид. вісн. України. - 2006. - № 9. - С. 7.

формальностей, явок сторін до суду і зайвих витрат. У Рекомендації № К (84) 5 від 20 лютого 1984 р. «Принципи цивільного судочинства, спрямовані на вдосконалення судової системи» також звертається увага на необхідність передбачити в законодавствах країн конкретні правила, що прискорюють вирішення спорів .

В Узагальненні практики ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах, підготовленому Верховним Судом Укра­їни, зазначається, що заочне провадження у цивільних справах широ­ко застосовується у зв'язку з необхідністю забезпечувати ефективність та своєчасність цивільного судочинства .

Ефективність інституту заочного рішення значною мірою залежить від його правової регламентації та моделі, що втілюється в законодав­стві. Існують різні моделі інституту заочного рішення. У цьому аспек­ті зазначимо, що історично інститут заочного рішення грунтувався на двох визначальних засадах: 1) заочне рішення можливе лише проти, так би мовити, пасивної сторони процесу (позивача, відповідача); 2) заочне рішення суд може ухвалювати в межах самостійного заочного провадження як автономної процедури цивільного судочинства або в межах загальної процедури позовного провадження цивільного про­цесу. Ці визначальні моменти мають суттєве значення для законодавчих конструкцій заочного провадження та заочного рішення.

З огляду на перший чинник заочне рішення може бути ухвалене проти відповідача. Можливим також є варіант, коли заочне рішення може бути ухвалене і проти позивача, і проти відповідача. Так, згідно з § 330 ЦПК Німеччини заочне рішення проти позивача ухвалюється, якщо позивач не з'явиться для усного розгляду і є клопотання про ухвалення заочного рішення про відмову позивачу в позові. Параграф 331 ЦПК Німеччини передбачає умови ухвалення заочного рішення і проти відповідача.

Що стосується процедур ухвалення заочного рішення, то в націо­нальних законодавствах втілені різні підходи, які, на наш погляд, без­посередньо пов'язані зі змагальними моделями судочинства та кон­струкціями цивільного процесу в аспекті наявних та регламентованих судових проваджень і окремих автономних процедур, що існують у межах проваджень судочинства. Власне, йдеться про те, що в окремих національних системах цивільного процесу допускається можливість

1. Див.: Міжнародні стандарти у сфері судочинства [Текст]. - К. : Істина, 2010. -

С. 242, 302.

2

Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах [Текст] // Вісн. Верхов. Суду України. - 2007. - № 10. - С. 25.

672

ухвалення заочних судових рішень, втім законодавець не регламентує умови та процедуру його ухвалення як самостійного заочного прова- дження. У деяких процесуальних системах, навпаки, ухвалення заочно­го рішення здійснюється у межах процедури самостійного заочного провадження. Цивільний процесуальний кодекс Німеччини містить розділ 3 «Заочне рішення» як складову книги 2 ч. 1 «Провадження у судах землі». У Цивільному процесуальному кодексі Російської Фе­дерації глава 22 називається «Заочне провадження» та містить норми, які регламентують умови, порядок заочного провадження, а також ви­несення заочного рішення.

Сутнісні ознаки заочного провадження та заочного рішення осо­бливо виявляються при порівнянні континентальної та англосаксонської систем цивільного процесуального права. Якщо в континентальній сис­темі права характерною ознакою розгляду та вирішення справ у поряд­ку заочного провадження є те, що при цьому діють загальні правила судового розгляду з деякими особливостями, передбаченими законодав­ством, то в англосаксонській системі права, перш за все в США та Англії, характерним для заочного провадження є те, що це провадження є авто­номною судовою процедурою, не пов'язаною нормативно і функціональ­но із судовим розглядом. При цьому особливостями процедури заочно­го розгляду є те, що вона не передбачає дослідження доказів за умов відсутності сторони судового процесу. Заочний розгляд справи спрощує процедури судочинства та спрямовується на ухвалення рішення проти сторони, яка не з'явилась у судове засідання .

Очевидно, що український законодавець, передбачивши можли­вість ухвалення заочних рішень, виходив концептуально з тієї моделі заочного рішення, для якої характерними є такі умови, як пасивність, тобто неявка відповідача у судове засідання, та визначення певних особливостей процедури заочного розгляду справи при дотриманні загальних правил судового розгляду. Власне кажучи, такий підхід по суті означає, що ЦПК України регламентує інститут заочного рішення, а не інститут заочного провадження.

Незважаючи на різні форми регламентації заочного рішення в про­цесуальних законодавствах, заочному рішенню притаманні певні озна­ки, що відрізняють його від звичайного рішення, яке ухвалюється з дотриманням загальних правил позовного провадження. Перш за все заочне рішення ухвалюється за наявності певних умов. Воно характе-

Див.: Кудрявцева, Е. В. Судебное решение в английском гражданском процессе [Текст] / Е. В. Кудрявцева. - М. : Городец, 1998. - С. 24-31.

ризується, крім того, специфічністю змісту як акта правосуддя, а також специфічністю форм його перегляду за ініціативою сторони, проти якої рішення ухвалене.

Головною умовою ухвалення заочного рішення далі є процесуаль­на бездіяльність сторони. Формами процесуальної бездіяльності як підстави заочного рішення можуть бути неявка сторони у судове за­сідання (власне судове засідання, підготовче судове засідання, поперед­нє судове засідання тощо). При цьому мова йде про неявку до суду з неповажних причин.

Умовою ухвалення заочного рішення є також належне повідомлен­ня сторони, за відсутності якої відповідно до процесуального законо­давства може бути постановлене заочне рішення. Що стосується по­рядку викликів та повідомлень, то він передбачається законодав­ством.

Однією з фундаментальних умов заочного рішення обов'язково є ініціатива однієї зі сторін (позивача чи відповідача), яка є активною у процесі. У разі неявки обох сторін ухвалення заочного рішення є не­можливим.

Заочне рішення, як зазначалося, характеризується специфічністю змісту як акта правосуддя. Саме в цьому аспекті і можна виокремити певні особливості заочного рішення. Насамперед при ухваленні заочно­го рішення суд не дотримується та об'єктивно не може дотримуватися принципу аиаіашг еі аігега рагз (вислухай також іншу сторону). Це озна­чає, що заочне рішення не може повністю базуватися на усній змагаль­ності сторін, а процесуальна бездіяльність пасивної сторони (неявка на усний розгляд своєї справи) може бути підставою для використання за­конодавцем юридичної фікції її неправоти або фікції правоти сторони, яка з'явилася до суду. Фікція базується на принципі «чистої» змагаль­ності і є характерною для англосаксонської системи цивільного процесу. Такий підхід законодавця відбиває мету спрощення цивільного процесу і логічно потребує моделювання спеціальної автономної процедури за­очного провадження як альтернативи позовному провадженню цивіль­ного процесу. Більше того, заочне рішення, ухвалене в такий спосіб, можна кваліфікувати як дійсно заочне рішення.

У більшості європейських країн фікція неправоти сторони, що не з'явилася у судове засідання, не застосовується і процесуальне зако­нодавство передбачає необхідність оцінки всіх доказів по справі. Це означає, що дослідження доказів має здійснюватися відповідно до за­гальних правил позовного провадження. Специфіка такого досліджен­

ня виявляється лише в тому, що воно здійснюється за відсутності од­нієї зі сторін.

Крім зазначених характерних ознак, заочне рішення як акт право­суддя характеризується також специфічністю форм його перегляду за ініціативою сторони, проти якої таке рішення ухвалене. При цьому обов'язковим інструментом виступає спрощений порядок перегляду заочного рішення, який притаманний усім моделям заочних рішень. Він є абсолютно необхідним, коли заочне рішення ґрунтується на фік­ції неправоти сторони, яка не з'явилась. Утім законодавча практика свідчить про те, що спрощені форми перегляду заочних рішень вико­ристовуються і при тій моделі заочного рішення, що ґрунтується на механізмах усунення перешкод для зловживання суб'єктивними про­цесуальними правами стороною, що не з'являється для усного судово­го розгляду.

Спрощений порядок перегляду заочного рішення характеризується тим, що він можливий за ініціативою відсутньої на усному судовому розгляді сторони та суб'єктом перегляду, як правило, виступає суд, який ухвалив заочне рішення. Разом з тим у національних законодав­ствах на основі цих засад передбачаються специфічні процедури та правила перегляду заочних рішень. Так, можуть передбачатися апеля­ційний та касаційний порядок перегляду цих рішень, неможливість апеляційного перегляду тощо. Наприклад, Цивільний процесуальний кодекс Латвійської Республіки не надає стороні, щодо якої ухвалене заочне рішення, права на апеляційне оскарження. Можуть бути й інші особливості процедур перегляду заочних рішень (підстави скасування, підстави поновлення судочинства при скасуванні рішення тощо).

шшшшшшшшшт § 2 . Умови заочного розгляду справи

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надій­шло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не запере­чує проти такого вирішення справи.

Таким чином, для заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення необхідні певні умови, які зазначені в законі. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 224 ЦПК, можна виділити такі умови, за наявності яких

може бути винесене заочне рішення: 1) неявка відповідача; 2) належне його повідомлення і ненадходження заяви про розгляд справи за його відсутності; 3) відсутність поважних причин неявки; 4) згода позивача. Ухвалення заочного рішення можливе тільки за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Неявка відповідача у судове засідання є визначальною умовою за­очного розгляду справи. Неявка — це фактична, дійсна відсутність сторони.

Питання кваліфікації неявки відповідача як підстави заочного рі­шення слід розглядати в контексті тієї моделі заочного рішення, яка закріплена у національному законодавстві. Українська модель заочно­го рішення не ґрунтується на фікції неправоти відповідача і по суті не надає жодних переваг та додаткових гарантій позивачу. Оскільки вона спрямована лише на забезпечення та стимулювання явки для фактич­ної участі відповідача як сторони відповідно до його процесуального статусу з набором процесуальних прав, які відповідно до мети та за­вдань судового засідання забезпечують лише усний судовий розгляд, то неявка відповідача у процесуальному (правовому) сенсі має пов'язуватися з передбаченими ЦПК правилами щодо регламентації викликів та повідомлень сторін та передбаченими законом правовими наслідками неявки як процесуального юридичного факту.

Питання явки учасників процесу та наслідки їх неявки вирішують­ся судом у підготовчій частині судового засідання, тому питання щодо наслідків неявки відповідача та можливості заочного розгляду справи слід вирішувати з урахуванням даного юридичного факту. Таким чи­ном, неявка відповідача як підстава заочного рішення означає таку поведінку пасивної сторони, яка унеможливлює її участь у справі у формі усних слухань відповідно до процедур цивільного судочинства, у даному випадку — порядку судового засідання.

При визначенні наявності умов ухвалення заочного рішення також необхідно враховувати не лише особисту відсутність відповідача, але і його представника. Якщо в судовому засіданні присутній представник відповідача, то для винесення заочного рішення підстав немає, вихо­дячи з природи судового представництва, яке перш за все відповідно до процесуального законодавства інтерпретується як право сторони мати представника в суді і участь якого в судовому засіданні не по­збавляє саму сторону права на таку участь.

Умовою заочного розгляду справи також є належне повідомлення відповідача при тому, що від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Тобто заочне рішення може бути постанов­лене тільки після того, як суд переконається, що відповідача належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи. Належним визна­ється повідомлення, яке здійснено засобами та в порядку, що вказані у статтях 74, 76 ЦПК. Такими засобами повідомлення можуть бути, наприклад, судова повістка разом із розпискою, яка надсилається по­штою рекомендованим листом із повідомленням або через розсильних за адресою, а коли місце проживання або знаходження відповідача невідоме, виклик його до суду здійснюється шляхом оголошення у пре­сі, після чого він вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. Юридичне значення має також ненадходження від відповідача заяви про розгляд справи за його відсутності за умов належного його повідомлення (ч. 1 ст. 224 ЦПК).

Наступною умовою заочного розгляду справи є відсутність поваж­них причин неявки відповідача. У разі неявки в судове засідання сто­рони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, повідом­лених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поваж­ними, суд відкладає розгляд справи (п. 2 ч. 1 ст. 169 ЦПК). Слід зазна­чити, що суд не зобов'язаний сам з'ясовувати причини неявки в судо­ве засідання належним чином повідомленого відповідача. Згідно з

ч. 2 ст. 77 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважають, що сторо­ни та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове за­сідання без поважних причин. Відповідач може повідомити про при­чини неявки, але суд може їх такими не визнати.

Для заочного розгляду справи суд повинен отримати згоду позива­ча. У випадку неявки без поважних причин належним чином повідом­леного відповідача суддя повинен роз'яснити позивачу його право на заочний розгляд справи, звернути увагу на особливості такого розгля­ду та пояснити, які правові наслідки тягне винесення заочного рішен­ня. Право вибору порядку розгляду справи (звичайного або заочного) надається позивачу. Згода позивача на заочний розгляд справи повинна бути ним чітко висловлена в підготовчій частині судового засідання і занесена у журнал судового засідання.

Відповідно до ст. 45 ЦПК у цивільному процесі можуть брати участь Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, про- курор, органи державної влади та місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. У зв'язку з цим не може не виникати питання про юридичне значення згоди осіб, зазначених у ст. 45 ЦПК, на розгляд справи у заочному порядку у випадках, коли позивач не з'явився у су­дове засідання.

Оскільки в цивільному судочинстві названі суб'єкти діють публіч­но відповідно до своїх процесуальних функцій і статусу і не є пред­ставниками позивача, їх згода (чи думка) не може бути підставою для заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення. Інший підхід не має ні законодавчого, ні теоретичного обгрунтування і суперечить базовим засадам заочного розгляду справи і заочного рішення та перед­баченим процесуальним законодавством правилам про явки, виклики та повідомлення про час і місце проведення судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 ЦПК у разі участі у справі кількох від­повідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судо­ве засідання всіх відповідачів. Тобто у разі неявки одного з відповіда­чів у судове засідання розгляд справи повинен проводитись за загаль­ними правилами. Ця стаття дещо звужує можливості застосування інституту заочного рішення, оскільки доктринально немає підстав об­межувати застосування цього інституту щодо всіх видів процесуальної співучасті в цивільному судочинстві. Є всі підстави вважати, що інсти­тут заочного рішення може застосовуватися при факультативній спів­участі, коли вимоги до декількох відповідачів можуть бути розгляну­ті й вирішені незалежно одна від одної. У разі неявки одного або де­кількох відповідачів-співучасників проти відсутніх може бути поста­новлено заочне рішення .

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦПК за наявності передбачених законом умов про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Ця ухвала поста­новляється у підготовчій частині судового засідання, тобто до початку розгляду справи по суті. Закон не вказує, в якому порядку (формі) по­винна постановлятись така ухвала. Виходячи з вимог статей 209, 210 ЦПК ухвала про заочний розгляд справи може постановлятися окремим процесуальним документом у нарадчій кімнаті, а також у судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати, із занесенням до журналу судового засідання (протоколу).

Викликає певний інтерес питання щодо можливості та наявності підстав, виходячи із законодавчо закріплених умов ухвалення заочно­го рішення, прийняття судом рішення про заочний розгляд цивільної

Див.: Шевчук, П. І. Заочне рішення в цивільній справі [Текст] / П. 1. Шевчук // Вісн. Верхов. Суду України. - 1998. - № 3. - С. 45.

справи, коли процес ускладнюється тим, що відповідач у встановле- ному порядку подав зустрічний позов (ст. 123 ЦПК).

Ускладнення цивільного судочинства в результаті об'єднання в од­ному провадженні для сумісного розгляду первісного і зустрічного позовів призводить, незважаючи на характер зустрічного позову, умов­но кажучи, до подвійного статусу сторін у справі. Формально позивач за первісним позовом виступає відповідачем за зустрічним позовом, а позивач за первісним позовом — позивачем за зустрічним позовом.

Оскільки конструкція заочного рішення визначається правилами про виклики та повідомлення і визначальною умовою заочного рішен­ня є згода позивача та фактична, дійсна неявка на усні слухання відпо­відача, то конструювання різних варіантів згоди позивача та неявки відповідача в умовах подвійного статусу сторін, на наш погляд, уне­можливлює заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення .

У процесуальній літературі даються різні тлумачення також щодо можливості ухвалення заочного рішення за умов участі у справі третіх осіб. Стосовно цього слід зауважити, що, оскільки треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК), за своїм процесуальним статусом не прирівнюються до статусу сторони (позивача чи відповідача), то їх неявка у судове засідання або згода (незгода) щодо заочного розгляду справи не мають юридичного зна­чення. Тому питання про ухвалення заочного рішення за умов участі у справі третіх осіб може ставитися лише за участю у справі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Ці суб'єкти процесуальної діяльності відповідно до ст. 34 ЦПК можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до од­нієї чи обох сторін. Вони мають усі процесуальні права та обов'язки позивача.

Оскільки треті особи можуть пред'явити позов до однієї чи обох сторін, слушно поставити питання, як кваліфікувати наслідки неявки відповідача (відповідачів) за позовом третьої особи з точки зору за­стосування порядку заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Правильне вирішення цього питання пов'язане з кваліфікацією наявності умов для ухвалення заочного рішення. Визначальною умо­вою є наявність згоди позивача. При цьому є очевидним той факт, що

У літературі висловлено і протилежну думку (див.: Луспеник, Д. Д. Застосуван­ня новел ЦК і ЦПК України в судовій практиці [Текст] / Д. Д. Луспеник. - X. : Харків юрид., 2005. - С. 328-329).

у такій процесуальній ситуації все ж таки відсутня згода первісного відповідача у справі й одночасно відповідача за позовом третьої особи. За умов конкуренції двох позовів у справі за участю третьої особи із самостійними вимогами факт неявки первісного позивача можна роз­глядати і як неявку позивача за основним позовом, і як неявку відпо­відача за конкуруючим позовом третьої особи. У зв'язку з цим та ви­ходячи із принципу рівності сторін цивільного процесу, можна дійти висновку, що без спеціальної додаткової регламентації у законодавстві цієї процесуальної ситуації ухвалення заочного рішення є неможливим. Разом з тим за неявки первісного позивача та відповідача за участю у справі третьої особи можна ставити питання про заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення за згодою чи клопотанням третьої особи тоді, коли суд може залишити заяву за первісною вимогою без розгляду у зв'язку з неявкою первісного позивача (п. З ст. 207 ЦПК).

У випадку коли третя особа звертається з позовом до позивача та відповідача у справі, а первісний відповідач не з'явився у судове за­сідання, ухвалюється звичайне рішення по справі, оскільки підстави для ухвалення заочного рішення відсутні. У тих випадках, коли не з'явився у судове засідання відповідач за первісним позовом, а позивач та третя особа з'явилися, при тому що позов третьої особи пред'явлено не до обох сторін чи позивача, а до відповідача, заочний розгляд спра­ви та ухвалення заочного рішення є можливим за наявності згоди по­зивача і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.