Глава XXIV, — м и и щ

ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ПОЗОВУ. ВІДКРИТТЯ

ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

шшшш—шшшт § 1. Право на звернення до суду за судовим захистом

Право на звернення до суду за судовим захистом прав та охороню- ваних законом інтересів — одне із важливіших конституційних прав громадян. Так, відповідно до ст. 55 Конституції України права і свобо­ди людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службо­вих осіб. Кожен має право після використання всіх національних за­собів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Чинне цивільне процесуальне законодавство також передбачає можливість реалізації права на судовий захист заінтересованими особами. Так, відповідно до ст. З ЦПК кожна особа має право в по­рядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звер­татися особи, яким надано право захищати права, свободи та інте­реси інших осіб або державних чи суспільних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Останнє положення є однією з гарантій реалізації права на звернення до суду за судовим захистом.

Цивільне процесуальне законодавство передбачає і коло осіб, за заявою яких може бути порушена цивільна справа в суді. Суб'єктами права звернення до суду є особи, які звертаються до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інте­ресів (ст. З ЦПК), а також у випадках, передбачених законом: прокурор, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи дер­жавної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які звертаються до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів (ст. 45 ЦПК).

Таким чином, можна зробити висновок про те, що право звернення до суду мають не тільки громадяни, а також юридичні та посадові осо­би тощо.

Законодавець розділив осіб, яким надано право звернення до суду, на тих, хто звертається за захистом своїх прав, свобод та інтересів, та на осіб, які звертаються до суду за захистом інтересів держави, сус­пільних інтересів та прав, свобод та інтересів інших осіб.

У першому випадку суб'єкт звернення до суду за судовим захистом має матеріально-правову та процесуально-правову заінтересованість у вирішенні справи, а у другому випадку — тільки процесуально- правову.

Право на звернення до суду за судовим захистом — це інститут цивільного процесуального права, який регулює підстави та порядок порушення судової діяльності по захисту прав, свобод та інтересів. Процесуальні наслідки реалізації права на звернення до суду — ви­никнення судової діяльності по здійсненню правосуддя з цивільної справи і ухвалення судового рішення як результат цієї діяльності. Для цього інституту не має значення питання про характер судового рішен­ня — про задоволення заяви або про відмову у її задоволенні. Якщо у ході розгляду справи з'ясується, що особа, яка звернулася до суду, не має на це права, то справа повинна бути закрита або заява повинна бути залишена без розгляду.

Коли особа звернулася до суду із заявою, то суддя повинен вирі­шити питання про наявність уданої особи права на звернення до суду за судовим захистом, тобто вирішити питання процесуального харак­теру, бо передумови права на звернення до суду за судовим захистом закріплені у цивільному процесуальному законодавстві. При вирішен­ні питання про відкриття провадження у справі суддя не може робити висновки матеріально-правового характеру. Безпідставна відмова у від­критті провадження у справі являє собою відмову у здійсненні право­суддя.

Право на звернення до суду за судовим захистом може бути реалі­зовано заінтересованою особою лише у тому випадку, якщо нею буде додержано встановленого законом порядку звернення до суду за судо­вим захистом.

шимішнішш § 2. Передумови права на звернення до суду та порядок його здійснення

Звернення до суду відповідного суб'єкта, якому законом надане таке право, на захист прав, свобод чи інтересів є однобічним процесу­альним за змістом волевиявленням, метою якого є відкриття прова­дження у справі і виникнення процесуальної діяльності, яка буде спря­мована на розгляд та вирішення цивільної справи.

Звернення із заявою до органу судової влади, яким є суд, — це важлива процесуальна дія відповідного суб'єкта. Але саме по собі звернення до суду шляхом подання заяви не означає, що провадження у справі буде відкрито і виникне процес по розгляду і вирішенню цієї справи. Суддя, який одноособово вирішує питання про відкриття про­вадження у справі, може відкрити провадження у справі лише тоді, коли для цього є всі необхідні умови, встановлені законом. Інакше кажучи, особа, яка звернулася до суду з конкретної цивільної справи, повинна мати на це право, а також належним чином здійснювати це право, а суддя як носій судової влади повинен перевірити наявність передумов права на звернення до суду за судовим захистом.

Можливість практичного здійснення права на звернення до суду за судовим захистом залежить від певних передумов, які у цивільній про­цесуальній літературі іменуються передумовами права на звернення до суду за судовим захистом. Ці передумови розподіляють на суб'єктивні, які належать до особистості суб'єктів спору, та на об'єктивні, пов'язані з характером предмета, який підлягає внесенню на розгляд суду; на по­зитивні та негативні — залежно від зв'язку права на звернення до суду з наявністю або відсутністю цих передумов.

До суб'єктивних передумов належить процесуальна правоздатність особи, яка звернулася до суду за судовим захистом, а також суб'єкта, який буде притягнутий судом як відповідач або заінтересована особа. Право на звернення до суду за судовим захистом виникає одночасно з виникненням цивільної процесуальної правоздатності. Так, відповід­но до ст. 28 ЦПК здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) визнається за всіма фізичними і юридичними особами. Оскільки всі фізичні особи набувають про­цесуальної правоздатності з моменту народження і не можуть бути її позбавлені, а відповідно і здатності звернення до суду за судовим за­хистом, то в судовій практиці питання щодо процесуальної правоздат­

ності може виникати тільки стосовно організацій. Процесуальна право­здатність організацій залежить від того, чи є організація юридичною особою.

Суб'єктивною передумовою права на звернення до суду є також процесуальна заінтересованість особи. За загальним правилом зверта­тися до суду можна лише за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Із цього положення ст. З ЦПК випливає наявність заінтересованості особи в судовому захисті. Щодо заінтересованості осіб, які звертаються до суду за захистом прав, свобод та інтересів іншої особи, або державних чи суспільних інте­ресів, то їх заінтересованість має службовий характер і обумовлена їх правовим становищем.

Об'єктивні передумови права на звернення до суду розподіляють­ся на позитивні й негативні.

Передумови, наявність яких необхідна для реалізації права на звернення до суду, називаються позитивними. До позитивних перед­умов належать:

1. правовий характер спору;

2. віднесення справи до юрисдикції загальних судів.

Негативними вважаються передумови, з відсутністю яких закон

пов'язує можливість звернення до суду. Це такі передумови:

1. відсутність такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими сами­ми сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

2. відсутність у провадженні цього чи іншого суду справи зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих під­став;

3. відсутність рішення третейського суду, прийнятого в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третей­ського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;

4. відсутність недопустимості правонаступництва у спірних право­відносинах після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з ліквідацією юридичної особи, які є однією із сторін у справі.

Право на звернення до суду підлягає реалізації в установленому законом порядку. Порядок реалізації права на звернення до суду перед- 538

бачає дотримання правил підсудності, наявність дієздатності заявника, наявність належним чином оформлених повноважень представника, а також відповідність змісту та форми заяви вимогам закону.

Реалізація права на судовий захист у позовному провадженні здій­снюється пред'явленням позову. Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЦПК позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстан­ції, де вона реєструється з дотриманням порядку, встановленого час­тинами другою і третьою ст. 11 ЦПК, та не пізніше наступного дня передається визначеному судді.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК позовні заяви, скарги, подання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, у порядку їх надхо­дження підлягають обов'язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, що здійснюється працівниками апарату відповід­ного суду в день надходження документів. До автоматизованої системи документообігу суду в обов'язковому порядку вносяться: дата надхо­дження документів, інформація про предмет спору та сторони у спра­ві, прізвище працівника суду, який здійснив реєстрацію, інформація про рух судових документів, дані про суддю, який розглядав справу, та інші дані, передбачені Положенням про автоматизовану систему до­кументообігу суду, що затверджується Радою суддів України за пого­дженням з Державною судовою адміністрацією України.

Частина 3 ст. 11^і ЦПК передбачає, що визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних доку­ментів за принципом вірогідності, який ураховує кількість справ, що перебувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання, перебування суддів у відпустці, на лікарня­ному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Справи роз­поділяються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.

Автоматизована система документообігу суду забезпечує: 1) об'єк­тивний та неупереджений розподіл справ між суддями з додержанням принципів черговості та рівної кількості справ для кожного судді;

2. надання фізичним та юридичним особам інформації про стан роз­гляду справ, у яких вони беруть участь; 3) централізоване зберігання текстів рішень, ухвал суду та інших процесуальних документів; 4) під­готовку статистичних даних; 5) реєстрацію вхідної і вихідної корес­понденції та етапів її руху; 6) видачу судових рішень та виконавчих листів на підставі наявних в автоматизованій системі документообігу суду даних щодо судового рішення та реєстрації заяви особи, на ко­ристь якої воно ухвалено; 7) передачу справ до електронного архіву.

Крім того, ст. її' ЦПК передбачає, що доступ до автоматизованої системи документообігу суду надається суддям та працівникам апара­ту суду згідно з їх функціональними обов'язками. Несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду має наслідком відповідальність, установлену законом. Порядок функціо­нування автоматизованої системи документообігу суду, в тому числі видачі судових рішень та виконавчих листів, передачі справ до електрон­ного архіву, зберігання текстів судових рішень, ухвал та інших про­цесуальних документів, надання інформації фізичним і юридичним особам, підготовки статистичних даних визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.

Якщо суддя встановить, що суб'єкт, який звернувся до суду за судо­вим захистом, має на це право, то він повинен встановити, чи підсудна ця справа даному суду. Відповідно до ч. З ст. 122 ЦПК, у разі якщо від­повідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановле­ному законом, вказана фізична особа, що не є суб'єктом підприємни­цької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця пере­бування та місця проживання особи щодо надання інформації про за­реєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповід­ного звернення суду.

Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановле­но, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву на підставі п. 4 ч. З ст. 121 ЦПК у зв'язку з непідсудністю.

У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встано­вити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживан­ня (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі.

Далі перевіряється дієздатність особи, яка звернулася до суду. Не­дієздатність особи, яка безпосередньо подала заяву до суду, є пере­шкодою до відкриття провадження у справі, якщо до суду звернулася недієздатна особа, то відповідно до п. 2 ч. З ст. 121 ЦПК, суд повертає заяву. Недієздатність відповідача не є перешкодою для порушення цивільної справи і позов може бути пред'явлений до недієздатного відповідача, оскільки його інтереси в суді завжди захищають законні представники (ст. 39 ЦПК).

Якщо заяву подано судовим представником, то представник пови­нен мати повноваження на ведення справи. Відповідно до ст. 42 ЦПК повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, на ведення справи в суді повинні бути посвідчені такими до­кументами:

1. довіреністю фізичної особи;

2. довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;

3. свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призна­чення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навча­ється, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за вироком суду, або за місцем його проживання. Довіреність від імені юридичних осіб видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це за­коном, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи. Повноваження адвоката як представника можуть також посвід- чуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням або договором. До ордера адвоката обов'язково додається витяг із до­говору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмежується його право на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг посвідчується підписами сторін договору. Оригінали документів, які підтверджують повноваження представника, або копії з них, по­свідчені суддею, приєднуються до справи.

У випадках, якщо до суду звертається особа не у своїх інтересах без належних на це повноважень, суддя зобов'язаний повернути заяву (п. З ч. З ст. 121 ЦПК).

Суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі відповідної заяви. При цьому процесуальне законодавство передбачає певні вимоги до форми та змісту заяви як процесуального документа. Вона повинна бути подана у письмовій формі та містити відповідні реквізити (ст. 119 ЦПК).

Належна реалізація відповідним суб'єктом права на звернення до суду за судовим захистом тягне за собою відкриття провадження у спра­ві, виникнення процесу по розгляду і вирішенню правового спору, а та­кож обов'язок суду розглянути та вирішити цивільну справу по суті.

ш — — § 3. Позовна заява т аї ї реквізити.

Порядок виправлення недоліків позовної заяви. Повернення заяви

Право на судовий захист здійснюється шляхом подання заяви до суду. У справах позовного провадження подаються позовні заяви, у справах окремого та наказного провадження — заяви.

Із позовною заявою до суду звертаються тоді, коли виникає спір про право цивільне. Таким чином, позовна заява — це установлена законом форма звернення до суду за судовим захистом та за вирішен­ням спору про право цивільне.

Цивільне процесуальне законодавство встановило вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, оскільки тільки при додержанні цих вимог позовна заява може виконати роль процесуального засобу по­рушення судової діяльності, спрямованої на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. Так, відповідно до ст. 119 ЦПК позовна заява подається до суду у письмовій формі. Позовна заява повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представ­ником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви. Позовна заява підписується позивачем або його представником та зазначається дата її подання. До позовної заяви додаються документи, що підтвер­джують сплату судового збору.

У тому випадку, якщо позовна заява містить вимоги, які відповідно до ст. 96 ЦПК підлягають вирішенню в порядку наказного проваджен­ня і відносно яких може бути виданий судовий наказ, а саме: якщо 542

заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але невиплаченої праців- никові суми заробітної плати; про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів борж­ника; про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлен­ня з урахування індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; про присудження аліментів на дити­ну в розмірі тридцяти відсотків прожиткованого мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана з встановленням чи оспо­рюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб; про повернення вартості товару неналежної якос­ті, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвали не на користь невизна- ченого кола споживачів; до позовної заяви мають бути додатні копії ухвали про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або ухвали про скасування судового наказу.

У разі пред'явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені під­стави такого звернення. Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження. Якщо позовна заява подана після вжиття заходів забезпечення доказів або позову, то вона повинна міс­тити також і відомості про ці процесуальні дії.

Крім того, цивільне процесуальне законодавство зобов'язує пози­вача додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що до­даються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, однак правило щодо подання копій документів не поширюється на позови, що виникають із трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду(ст. 120 ЦПК).

Цивільне процесуальне законодавство не містить вимоги до по­зивача посилатися на правові норми, на яких ґрунтуються позовні вимоги, хоча громадяни при зверненні до суду широко використовують інститут представництва і звертаються за правовою допомогою до професіональних юристів — адвокатів, які, складаючи позовну заяву від імені заінтересованої особи, посилаються на відповідні правові норми. На наш погляд, було б доцільно ввести таку вимогу стосовно позовних заяв прокурорів, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів, які звертаються до суду за судовим захистом прав, свобод інших осіб, а також державних чи суспільних інтересів.

Цивільне процесуальне законодавство передбачає наслідки недо­держання вимог щодо форми та змісту позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЦПК суддя, встановивши, що позовну за­яву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.

Якщо позивач відповідно до ухвали судді у встановлений строк виконає всі перелічені у статтях 119 і 120 ЦПК вимоги, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. В іншому разі заява вважається неподаною і по­вертається позивачеві (ч. 2 ст. 121 ЦПК).

Крім того, заява підлягає поверненню у випадках, коли:

1. позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про по­вернення йому позову;

2. заяву подано недієздатною особою;

3. заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

4. справа не підсудна цьому суду;

5. подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, вста­новлених Сімейним кодексом України (ч. З ст. 121 ЦПК). Відповідно до ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один із по­дружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою. Чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу до до­сягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.

Крім того, заява підлягає поверненню, якщо позивач звернувся з вимогою, за якою може бути видано судовий наказ (ст. 96 ЦПК) та не додав до позовної заяви ухвалу суду про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або ухвалу про скасування судового наказу.

Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу, яка від­повідно до ст. 293 ЦПК може бути оскаржена. Крім того, повернення позовної заяви (заяви) не перешкоджає повторному зверненню із за­явою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підста­вою для повернення заяви.

Процесуальним засобом порушення справ позовного провадження є позов у формі позовної заяви, але оскільки процесуальний закон передбачає також наказне та окреме провадження, то необхідно роз­глянути вимоги щодо процесуальних документів, з якими звертаються по справах наказного та окремого провадження. Такими документами є заяви.

Стаття 98 ЦПК містить вимоги щодо форми та змісту заяви про видачу судового наказу. Так, дана заява подається до суду в письмовій формі. У заяві має бути зазначено:

1. найменування суду, в який подається заява;

2. ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (на­йменування) представника заявника, якщо заява подається представ­ником, їхнє місцепроживання, або місцезнаходження;

3. вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;

4. перелік документів, що додаються до заяви.

Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кіль­кості боржників. До заяви, яка подається представником заявника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження. До заяви про видачу судового наказу додаються документи, що підтверджують оплату судового збору. Порівняльний аналіз вимог закону щодо форми та змісту позовної заяви і заяви про видачу судового наказу дозволяє зробити висновок, що вони дуже схожі, а розбіжності в цих вимогах обумовлені специфікою виду провадження.

Крім того, до неналежним чином оформленої заяви про видачу судового наказу застосовується правила ст. 121 ЦПК, як і до неналеж­ним чином оформленої позовної заяви.

Щодо окремого провадження, то слід зазначити, що відповідно до ч. З ст. 235 ЦПК справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цивільним процесу­альним кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду, а також з урахуванням особливостей розгляду окре­мих категорій справ окремого провадження.

По кожній категорії справ окремого провадження закон визначає вимоги щодо змісту заяви, але ці вимоги стосуються лише специфіки даної категорії справ. Уніфікованість процесуальної форми обумовлює той факт, що заяви по справах окремого провадження повинні відпо­відати вимогам^А які стосуються позовних заяв, а також у разі невідпо­відності заяв зазначеним вимогам повинні наставати наслідки, перед­бачені ст. 121 ЦПК, хоча прямої вказівки на це процесуальний закон не містить.