17.Оформлення результатів наукової діяльності.

Процес оформлення результатів наукової діяльності передбачає знання і дотримання певних стандартів.

Наукова робота має характеризуватися не лише високим рівнем змісту, відповідною структурою, а й оформленням.

У наукових роботах слід стисло, логічно і доступно відобра-жати результати дослідження і писати державною мовою.

Особливо важливим є ясність викладу, систематичність і послідовність у подачі матеріалу.

Текст роботи доцільно поділяти на абзаци, тобто на частини, що починаються з нового рядка. Правильна розбивка на абзаци полегшує читання і засвоєння змісту тексту. Критерієм такого розподілу є зміст написаного. Кожен абзац включає само-стійну думку, що міститься в одному чи кількох реченнях.

Виклад має бути безпристрасним, містити критичну оцінку існуючих точок зору.

Не рекомендується перевантажувати наукову роботу цифрами, цитатами, ілюстраціями, тому що це відволікає увагу читача й робить важким розуміння змісту.

При написанні наукового звіту, доповіді, статті, доцільно дотримуватися загального плану викладу .

Спочатку продумується назва. Назва роботи виноситься на титульну сторінку, на якій вказуються повне ім'я, по батькові і прізвище автора (авторів) у називному відмінку і посада, яку він обіймає на момент написання роботи, назва установи і міста, де була виконана про-понована робота, рік її оформлення, прізвище, посада і звання керівника.

Зміст повинен розкрити читачеві у короткій формі суть ро-боти шляхом позначення основних розділів, частин, глав та інших підрозділів рукопису. Місце змісту в загальній структурі роботи може бути або на початку, або наприкінці.

18. Текст, як форма реалізації професійної діяльності.

До форм писемного професійного спрямування належить текст – синтаксична одиниця, що складається із речень різних типів і характеризується специфічними мовними засобами залежно від стилів мови. Основні види текстів:

1власне наукові тексти ( статті, дипломні роботи, підручники, посібники, енциклопедії);

2.технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові);

3.науково-ділові( описи винаходів, технічна документація);

4.офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи);

5.науково-публіцистичні.

Одним із типів оформлення текстів є анотування і реферування.

Анотація – це короткий стислий виклад змісту книги, статті; викладаються найголовніші моменти наукового тексту своїми словами або з використанням речень з тексту.

Реферат – це вид наукового тексту, що комбінує тексти одного чи кількох різних авторів, але на одну і ту саму тему.

Конспект (від латинського “огляд”) – це короткий виклад запису змісту якогось твору або усного викладання.

Рецензія – це критичний відгук на художній твір, наукову працю. Складається з 2-х частин: 1) ознайомлення з роботою, 2) дається її оцінка. Основні реквізити рецензії: заголовок, текст, підпис, дата, печатка.

19. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль у комунікації.

Ефективність спілкування визначається не тільки ступенем розуміння слів співрозмовника, але і умінням правильно оцінити поведінку учасників спілкування, їх міміку, жести, рухи, позу, направленість погляду, тобто зрозуміти мову невербального (вербальний - словесний, усний) спілкування. Ця мова дозволяє точніше виразити свої почуття, показує, наскільки людина володіє собою.

Головним показником почуттів промовця є вираз обличчя. Міміка дозволяє краще зрозуміти людину, розібратися, що вона відчуває. Почуття радості і щастя, здивування і гніву, болю і суму відбиваються на обличчі за допомогою міміки, яку важливо розуміти, бо очі і вираз обличчя є не менше красномовними, ніж слова. Треба вивчити своє обличчя, зрозуміти, що відбувається з ним, щоб міміка була виразною, доречною, емоційною.

Ми навіть не уявляємо, скільки різноманітних жестів використовує людина при спілкуванні, як часто вона супроводжує ними свою мову. Видатний оратор давнини Демосфен на питання, що потрібно для успіху оратору, відповів так: "Жести, жести и жести!". Жести роблять мову емоційною, уточнюють думку, посилюють значення слів, але користуватися ними слід обережно. Механічні жести відвертають увагу від мови, не дають змоги зосередитися, свідчать про невпевненість в собі.

Залежно від призначення жести поділяють на ритмічні, емоційні, вказівні, символічні, зображальні.

Ці жести з'являються у таких випадках:

     якщо невистачає слів, щоб передати уявлення про предмет;

     якщо тільки слів недостатньо з якихось причин (підвищена емоційність, нервозність, невпевненість);

     якщо необхідно посилити враження, вплив на аудиторію.

Кращим жестом вважається той, якого не помічають, який органічно поєднується із словом і підсилює його вплив.

Слухання — психологічний компонент вербальної комунікації, метод декодування і сприймання інформації.

У процесі слухання реципієнт декодує (розкриває смисл) інформацію, отриману від комунікатора. Тобто він розуміє смисл повідомлення під час декодування. При цьому яскраво виявляється значення ситуації спільної діяльності, усвідомлення якої включене у процес декодування. Без цієї ситуації неможливе розкриття смислу повідомлення. Слухання як особистісна якість притаманне не всім людям. Слухати означає напружувати орган слуху, а чути — напружувати мозок, концентруючи увагу на словах партнера. Саме тому слухаючи можна не чути, оскільки свідомість у цей час зайнята іншими проблемами, думками, інформацією. Крім того, багато людей чують лише те, що хочуть почути. Тому комунікатор повинен враховувати, що його інформація сприймається суб’єктивно.

Зважаючи на поведінку учасників комунікативного процесу, розрізняють нерефлексивне, рефлексивне, критичне та емпатійне слухання. 21. Гендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленнєвого спілкування.

Гендерні аспекти спілкування дійсно важливі у сучасному житті суспільства, яке розвивається дуже динамічно і глобально. Відомо, що суцільний характер мовленнєвого спілкування (стратегії, стилі, тональності тощо) залежить, окрім всього іншого, і від соціальних, комунікативних статусів комунікантів. Але зараз не можна нехтувати і тим фактом, що окрема роль успішності комунікації належить гендерному статусу учасників комунікації.

Як відомо, жіночий стиль спілкування характеризується орієнтацією на взаємодію, довіру, більш відкрите висловлювання своїх емоцій. Жінки більш чутливо розуміють комунікативний контекст, більш комунікабельні, менш категоричні. Чоловіки більше схильні до лідерства, їх самооцінка більш висока, вони більше концентруються на суті завдання, яке повинні виконати. Проблема в практиці і теорії спілкування не в тому хто кращий, а хто гірший у комунікації, а в тому, як навчити студентів-філологів розуміти ці гендерно орієнтовані відмінності у спілкуванні і як їх використовувати для кращого взаєморозуміння, для вірної оцінки намірів людини, тобто для аналізу комунікативної поведінки комунікантів у творах, які людина читає, або комунікантів у реальному повсякденному і діловому спілкуванні. Іншими словами одне з завдань полягає у тому, як навчити комунікативній грамотності, як навчити складати комунікативний паспорт людини, розуміти всю комплексну інформацію, “яку особа підсвідомо, “автоматично” повідомляє про себе різними засобами: мовного коду, паралінгвістичним використанням правил, законів, конвенції тощо – іншим учасникам спілкування і тим, хто за цим спілкуванням спостерігає”

Організована належним чином система самостійної роботи студентів допомагає зміцніти мотивації до навчання, самостійного пошуку знань, розширення культурного діапазону, закладає основу успішного навчання в атмосфері позитивних емоцій, сприяє розвиткові творчого потенціалу особистості, готує майбутніх фахівців до повноцінної участі у процессах культуротворчості суспільства.

«Стратегія – центральне теоретичне поняття в будь-якій моделі прагматики. Іноді під стратегією розуміють ланку рішень мовця, комунікативних виборів тих чи інших мовленнєвих дій та мовних засобів».

Керуючись певною стратегією досягнення комунікативної мети, мовець відповідно узгоджує з нею мовленнєві ходи у процесі спілкування. Так, на кожній стадії розмови він вибирає засоби, які роблять максимальний внесок для реалізації стратегічного плану. Це означає, що стратегії, на відміну від загальних правил та принципів комунікації, є достатньо гнучкими. Їхня гнучкість зумовлена необхідністю враховувати наслідки попередніх ходів і відповідно планувати та здійснювати наступні.

Класифікацію стратегій: 1) ті, які використовують загальні засоби комунікації. 2) стратегії суто вербального спілкування. Прикладом першого виду можуть виступати стратегії вітання. Другий вид включає стратегії, які використовують засоби динаміки комунікації, одиниці спілкування та володіння технікою проведення конкретних мовленнєвих актів.