5.2. Типи сімей

Класифікаційна ознака	Види сімей
За загальним складом	Нуклеарна сім'я Складна сім'я (сім'я з кількох поколінь) Неповна сім'я Материнська сім'я
За кількістю дітей	Бездітна сім'я Малодітна сім'я Багатодітна сім'я
За наявністю нерідних дітей	Опікунська сім'я Прийомна сім'я
За сімейним стажем	Молода сім'я Сім'я середнього шлюбного віку Зріла сім'я
За типом главенства в сім'ї	Демократична (партнерська) сім'я Авторитарна (домінаторна) сім'я
За національним (етнічним) складом	Одно національна сім'я Міжнаціональна сім'я Сім'я з громадян різних держав Сім'я з осіб різного віросповідання
За місцем проживан­ня	Міська сім'я Сільська сім'я Віддалена сім'я

60

ІІІ рііПіеЛІ	Малозабезпечена сім'я
міі іг|)І;і.ііі>ііого	Заможна сім'я
пм' і її псу	Елітарна сім'я
ні професійною	Робітнича сім'я
іін п.іііспо подружжя	Фермерська сім'я
ІІІ ІЧЧіІіІИ.ІІНМ	Соціально гомогенні (однорідні) сім'ї
	Соціально гетерогенні (неоднорідні) сім'ї
іи шін'їлиішми умова-	Студентська сім'я
ми сімейного життя	Дистантна сім'я
	Позашлюбна сім'я
(и икігло сімейних	Благополучні сім'ї
II ПІІ ІМІІІІ	Неблагополучні сім'ї (сім'ї з стійкими
	конфліктами у взаємостосунках між
	подружжям, батьками і дітьми; сім'ї
	з алко- чи наркозалежними членами;
	сім'ї з низьким морально-культурним
	рівнем батьків; сім'ї з насильством
	щодо членів родини; сім'ї, де є
	засуджені чи ув'язнені; сім'ї, де є
	серйозні помилки і прорахунки у
	вихованні дітей)

61

5.3. Характеристика батьківства

Пояснення

Батьківство - це процес забезпечення батьками (рідними чи прийомними стосовно дитини) необхідних умов для повноцінного розвитку, виховання та навчання дітей. Основними характеристиками батьківства є батьківська позиція та стиль виховання.

Батьківська позиція - психологічна і виховна спрямованість матері та батька, заснована на свідомій чи неусвідомлюваній оцінці дитини, що знаходить своє вираження в певних способах і нормах взаємодії з нею. Батьківська позиція має такі ознаки: адекватність (найбільш близька до об'єктивної оцінка психологічних та характерологічних особливостей дитини, побудова виховного впливу на основі такої оцінки); гнучкість (здатність змінювати методи та форми спілкування і впливу на дитину відповідно її віковим особливостям, конкретним ситуаціям);

62

ияриміктипність (спрямованість виховних зусиль на майбутнє у відповідності з нимі и ими, чкі поставить перед дитиною подальше життя).

V мі.ихипого-пєдагогічній літературі існує багато різноманітних підходів до і нн ифік.іції стилів сімейного виховання. Проте найчастіше говорять про наступні гри .иииригарний, ліберальний та демократичний. Батьки, схильні до йінііригпрного стилю, мають тенденцію до карально-насильницької дисципліни, нидмірмо контролюють всі вчинки дитини, вимагають від неї покірливості, пЬмімцуиш. ступінь вибору дитини, нетерплячі до дитячих недоліків та проявів ди нічиї: і і", не бажають йти на компроміси з дитиною. В результаті цього в дитини І їй іниинюм.ся невпевненість в собі, страх, мстивість, агресивність по відношенню до і нивших, .ч.чнижена самооцінка, велика ймовірність підпадання під вплив "сильних", і«1 ии іпі.ун.інство, улесливість.

І..Щ.ИИ. які обирають ліберальний стиль виховання, мають незначний контроль їй іинтдінкою дитини або повну його відсутність внаслідок байдужого ставлення до батьківських обов'язків. Проявами ліберального стилю також можуть 'до-чполеність, виконання всіх забаганок дитини, невиправдана ідеалізація її п.іп.ипми. Наслідками такого стилю виховання для дитини в першому випадку мімііуіі. пуіи надмірне самолюбство, затримка емоційного розвитку, відчай, (іі>дмні|>.і до дорослих, озлобленість, розчарування. У випадку "залещеного дійнім іп.і" в Індивіда розвивається Інфантильність, егоїзм, впертість, вередливість, міщщі'іі.і самооцінка.

Іміїї.ііи, які є прихильниками демократичного стилю виховання, поважають

іімі іи.іь дитини, приймають її такою, якою вона є, дають зрозуміти дитині, що ЇЇ

і М|кііщ і. можливими для батьків, довіряють дитині, дозволяють робити їй власний цитр, і.юхочують ЇЇ самостійність, засуджують не саму дитину, а її вчинок, нрні ну.іипься до думок дитини, проводять разом з нею вільний час, допомагають

ні | іиіігіги свої здібності. Результатом такого виховання є формування

> иміід<н і,іімьої особистості з адекватною самооцінкою, яка може приймати (іідмниїд.іліліі рішення.

і>і<|іім цісї класифікації стилей виховання досить поширеною є класифікація ї, І І ид*;міллера, в якій виокремлені такі стилі: гіпопротекція (недостатній догляд «о диіииою, контроль за її поведінкою, брак чи відсутність турботи про фізичний і душтии розвиток дитини, відсутність інтересу до справ дитини); домінуюча і іііо|ріі|ютокція (завищена увага і турбота про дитину, яка проявляється в надмірній нміі|і і,і постійному контролі, великій кількості заборон та обмежень); потураюча ііміфмроіокція (центрація батьків на дитині як "кумирі сім'ї", оберігання дитини від умінню фуднощів, надмірне обожнювання дитини, потурання всім її бажанням, іиміїїпгііин мінімальними успіхами); емоційне відчуження (дитина є тягарем для іммі.мп. ппми часто виявляють незадоволення з приводу її існування, ігнорують ін-і|»мііп диіини. Причиною цього може бути те, що дитина була небажаною, або не і іі|кімдііми<;я очікування батьків щодо народження дитини певної статі); підвищена ммршії.н.і відповідальність (від дитини вимагають таких проявів почуття

іиику. які не відповідають її віку, покладають на дитину відповідальність за

фін їй і ииіополуччя близьких (здебільшого молодших дітей чи старих людей), що їм- йідіі'шідпє її реальним можливостям; очікують від дитини великих досягнень в •міі її І ноші боїться не справдити ці сподівання рідних).

Ни мпнш важким для дитини є непослідовний, змішаний стиль виховання, нмуііпджгність і суперечливість вимог батьків до дитини. Це позбавляє дитину нідчуі їй сглОільності оточуючого світу, породжуює в неї підвищену тривожність.

63

5.4. Зміст та форми соціально-педагогічної роботи з

сім'єю

За кількісною ознакою	Види форм
Індивідуальні	Бесіда Консультація Інформування Консультація по телефону "Довіри" Листування
Групові	Тренінг Семінар Лекторій Курси * Консультпункт Сімейний клуб Школа молодих батьків ВІдеолекторій Зустрічі з спеціалістами Прес-конференція Вечір запитань та відповідей Конкурс Вікторина Виставка Круглий стіл Група самодопомоги Тематичний концерт Розповсюдження листівок, буклетів Ігрові програми Спільне відзначення свят Інтерактивний театр
Масові	Тематичний день (День матері, День спор­тивної сім'ї) Тематичний тиждень (тиждень без насилля) Культурні акції та заходи в мікрорайоні Благодійні акції Прямий ефір Тематичний концерт Тематичний вечір Тематичні передачі на радіо та телебаченні "Гаряча" телефонна лінія

64

Пояснення

('іЩ)мпьію-пєдагогічна робота з сім'єю є одним з напрямів сімейної соціальної

■ -• 'Мішки. Сімейна соціальна політика - це система механізмів, за допомогою яких [■ціліші епюрює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї, її захисту, якщо

мими ці.шо потребує.

І іічіПхідмість сильної державної сімейної політики зумовлена суспільними м.іі|ц.Гніми- сім'я є спільником суспільства у розв'язанні його головних проблем, .іч.|ці.мііінІ моральних основ, соціалізації дітей, розвитку культури та економіки.

■ чфіі, ' уишн.ство зацікавлене в такій сім'ї, яка здатна виробити та реалізувати мітг ну »ниі н:ііу стратегію, забезпечити не лише своє виживання, а й розвиток.

і мніідні о Україні реалізуються такі напрями сімейної політики: стабілізація

• ім'ї. інижііннн рівня розлучень; підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у мінній иіідомості громадян; забезпечення розумово і фізично здорового іінніМ' ти, орієнтація на середньодітну сім'ю; підвищення виховного потенціалу

• їм'» мдііиіпція сім'ї до ринкових умов життя.

імії і їй форми соціально-педагогічної роботи з сім'єю обумовлюються

■ І'уиіііп нлсіупних чинників: типом сім'ї; проблемами, які існують в сім'ї; видом < нціііпі.ііию інституту, що працює з сім'єю, та напрямом фахової підготовки і мнит/И' і.і, який надає послуги сім'ї.

і її нчпний зміст соціально-педагогічної роботи з сім'єю складають (нПіміЦіЧмння сім'ї різних видів соціального обслуговування {соціальної допомоги їй і ііціііііі.мих послуг), реабілітаційна та профілактична робота, соціальний >уі!|мінід окремих категорій сімей та соціальне інспектування неблагополучних . імии Ипии реалізуються в практичній діяльності соціального педагога шляхом нн»м|іні і.інни різноманітних методів, прийомів та форм соціально-педагогічної і-іПміи, ниир яких обумовлений переліком вищезазначених чинників.

\',м\\тт>їіо обслуговування сім'ї реалізується через: забезпечення сім'ї і-нікіМ'інііних виплат, гарантованих державою у законодавчому порядку; надання меті мГім ктченим сім'ям різних видів матеріальної підтримки (одяг, медикаменти, , санаторні путівки, оздоровлення членів сім'ї тощо); психологічна сім'ї у складних життєвих ситуаціях; надання різноманітних «мм» уіи.иііиіших послуг сім'ї; створення мережі організацій для надання куіи.іу|іш> <>< иііиіх та фізично-оздоровчих послуг членам сім'ї, забезпечення її шіниншіп) дозвілля {центри дозвілля, навчальні курси, клуби та гуртки за

ІНІ*і|ЦИ ІІМИ. МІКППИ МОЛОДОЇ СІМ'Ї ТОЩО).

І.нцІдш.но-рсабІлітаційна робота з сім'ю в першу чергу спрямована на иінн.інікііііш пихошюго потенціалу сім'ї, захист прав членів родини у кризових И" .чім», іміну соціального та сімейного статусу окремих членів сім'ї. Така

І ідіииііоілься соціальним педагогом в школі, спеціалістами соціальної

(■ ■ и миііоді г.ч кризових центрів. Об'єктами соціальної' реабілітації в сім'ї є

ч (іидими, які зазнають у ній різних форм психічного, фізичного та

к* 'иміпмр н.нл/ільства; сім'ї, які за певних умов послабили або неправильно ^> ■ .пні. і іюиі ниховну функцію; сім'ї, в яких окремі члени потребують медичної в' -чіпіінч іиііої реабілітації. Діяльність спеціалістів по реабілітації сім'ї !■ ми н.і укріплення родинних зв'язків, подолання відчуженості дитини чи

65

членів родини від сім'ї, корекцію взаємостосунків у сім'ї, допомогу окремим чл

сім'ї у професійному та соціальному становленні.

_І

с

Основними формами роботи по соціальній реабілітації сім'ї є індивідуальні те групові. Серед індивідуальних форм роботи важлива роль належить консультаціям те психотерапевтичним бесідам з батьками, подружжям та дітьми. Серед групових фор роботи варто відзначити тренінгові заняття, які можуть проводитися як з подружнім парами так окремо з чоловіками та жінками. В останні роки практикуються спільн тренінги батьків та дітей. Груповими формами психолога-педагогічної реабілітації є семінари, відеолекторії, зустрічі з спеціалістами, групи самодопомоги тощо. Провідною формою професійної реабілітації є курси перекваліфікації.

Соціапьно-профіпактична робота з сім'єю спрямована на попередження неконструктивної взаємодії між членами сім'ї, різних форм насильства, помилок у сімейному вихованні, формування різних видів хімічної залежності у членів сім'ї, виявлення потенційно неблагопопучних сімей.

В переважній більшості групові та масові форми роботи є провідними в таких напрямах; зміцнення інституту сім'ї шляхом формування у населення розуміння сім'ї як базової цінності в житті людини; підготовка молоді до сімейного життя, відповідального батьківства; пропагування здорового способу життя серед членів сім'ї; психолого-педагогічна просвіта подружжя з питань побудови конструктивних взаємостосунків та сімейного виховання; попередження типових причин розлучень Серед основних форм профілактичної роботи можна виокремити лекторії, семінари, тренінги, клуби для молодих сімей, тематичні дні, тематичні передачі на радіо та телебаченні тощо.

Соціальний супровід сім'ї - це робота соціального педагога {працівника) : сім'єю, яка спрямована на підтримку сім'ї у різних видах її життєдіяльності формування здатності сім'ї самотужки долати свої труднощі, надання допомоги сім'ї з метою ліквідації різних видів проблем. Сьогодні в практиці соціально-педагогічноі роботи основними типами сімей, стосовно яких здійснюється соціальний супровід, прийомні сім'ї, сім'ї, в яких виховуються діти з обмеженими функціонапьним можливостями та неблагополучні сім'ї.

Соціальний супровід здійснюється шляхом надання сім'ї різних видів матеріально] та психологічної допомоги, соціальних послуг, консультування, захисту інтересів сім в органах державної влади. Тривалість соціального супроводу окремої сім'ї залежит від гостроти проблем, які існують в сім'ї, рівня розвитку адаптаційного потенціал¹, членів сім'ї, ступеню функціональної спроможності сім'ї щодо самостійної^ подолання труднощів, рівня розвитку зв'язків сім'ї з мікро- та макросередовищем.

Соціальне інспектування - це складова соціального супроводу, метою якого контроль соціальним педагогом чи працівником за реалізацією у сім'ї прав її членів виявлення випадків їх порушення та умов, що цьому сприяють.

Соціапьне інспектування може здійснюватися спеціалістом спільно з дільничні* інспектором міліції, представниками опікунської ради, працівниками кримінально міліції у справах неповнолітніх.

Основними об'єктами соціального інспектування є сім'ї, де дорослі члени сім ведуть аморальний спосіб життя, перебувають на обліку в міліції, наркологічному диспансері, в службі у справах неповнолітніх як неблагополучна сім'я. Тако> об'єктами соціального інспектування є сім'ї, у яких дитина перебуває на обліку в

66

службі у справах неповнолітніх, в наркологічному диспансері, повернена з притулку для неповнолітніх у сім'ю, не відвідує школу, схильна до бродяжництва.

В процесі соціального інспектування соціальний педагог реалізує наступні Функції:

• діагностична (встановлення порушень прав людини );

• комунікативна (налагодження взаємодії соціального педагога з членами сім'ї з метою спонукання їх до подолання причин неблагополуччя в родині);

• попереджувально-профілактична (запобігання рецидивам порушення прав людини в сім'ї);

• інформаційна (інформування громадськості, представників державної влади про наявність порушень прав людини в сім'ї);

• наглядово-контрольна (облік і перевірка житлово-побутових умов сім'ї, перевірка виконання членами сім')' рекомендацій соціального педагога щодо запобігання порушенням прав людини в сім'ї");

• охоронно-захисна (клопотання про позбавлення батьків батьківських прав, вилучення дитини з сім'ї, направлення жертв сімейного насильства до кризових центрів, притулків для жінок та неповнолітніх);

• координаційна (залучення для розв'язання проблем у сімї медиків, психологів, юристів та інших фахівців).

67

Використана та рекомендована література

1. Антонов В.В., Медков В.М. Социология семьи. -М.,1996.

2. Бондарчук О.І. Психологія сім'ї: Курс лекцій. - К., 2001.

3. Дружинин В.Н.Психология семьи. - Екатиренбург, 2000.

4. Калська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеїм соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційногс навчання). -К., 2002.

5. Коеаль Л.Г., Зверева І.Д., Хлєбік С.Р. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник. - К.,1997.

6. Макаренко А.С.Книга для батьків. - К.,1982.

7. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики: Учебник для студентоЕ высших педагогических заведений. - М., 2002.

8. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М., 2001. I

9. Социальная педагогика: Курс лекций /Под общей ред. М.А.Ґалагузовой.

- М., 2000.

10. Социальная педагогика: учеб. пособие для студ. высш. учеб.) заведений / Под ред. В.А.Никитина. - М., 2000.

11.Социальная работа /Под ред. В.И.Курбатова. - Ростов н/Дону, 1999. 12.Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред.

Е.И.Холостова. - М., 2001. 13.Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А.Й. Капської. -

К.,2000. 14.Трубавіна І.М. Зміст та форми просвітницької роботи з батьками.

К.,2000. 15.Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю

- К.,2002.

іб.Трубавина І.М., Бугаєць Н.А. Методи вивчення сім'ї. - К.,2001.

17. Формування навичок усвідомленого батьківства та ранній розвиток

дитини: Методичні матеріали для тренера / І.В.Братусь та інші. За заг.

ред. Ґ.М.Лактіонової. - К.,2002. 18.Холман А.М. Методы оценки семьи. Инструментарий для понимания и

интервенций. Перевод с англ, /Под общ. ред. Л.Романенковой -

Запорожье, 2000

19.Хоменаускас Г.Т. Семья глазами ребенка . - М.,1993 2О.Эйдемиллер Ё.Г. Психотерапия семьи. - Спб., 2001. 21.Якубова Ю.М., Антонова-Турченко О.Г. Проблемні сім'ї: діти і батьки. -

К.,1998.

Тема 6

Соцїально-педагогічна робота з дітьми, які залишилися без опіки батьків

69

_1.

70

6.1. Традиційні форми опіки дітей-сиріт та дітей, що залишилися без батьківського піклування

Пояснення

Сирітство - це соціальне явище, поява якого обумовлена наявністю в суспільстві дігєй, батьки яких померли, а також дітей, які залишилися без піклування батьків в результаті позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми.

Згідно з Конституцією України "утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу" (стаття 52).

Сирота - дитина, що тимчасово чи постійно перебуває лоза сімейним оточенням пиаслідок втрати батьків, а також дитина, яка не може з певних причин чи з власних інтересів залишатися в сімейному оточенні і потребує захисту та допомоги з боку доржави.

Усиновлення (удочеріння) - є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина або дочки (стаття 101 Кодексу України про шлюб та сім'ю). Усиновителем може бути кожен повнолітній дієздатний лромадянин. Між усиновителем і усиновленою дитиною повинна бути різниця у віці не менше 15 років. За наявності поважних причин цю різницю може бути скорочено під час розгляду заяви про усиновлення. У разі усиновлення дітей родичами різниця у віці між усиновителями та усиновленими до уваги не береться.

Не можуть бути усиновителями дієздатні особи: позбавлені батьківських прав; які подали завїдомо неправдиві документи щодо усиновлення; бажають оформити усиновлення з метою отримання матеріальної чи іншої вигоди; вже були усиновителями і якщо з їх вини усиновлення було скасовано або визнано недійсним; перебувають на обліку у психоневрологічних та наркологічних диспансерах або лікуються в зазначених установах; на час усиновлення не мають постійного заробітку пбо інших установлених законом доходів. Усиновлення є найкращою формою влаштування долі дитини-сироти і досі єдиною, в результаті якої дитина вибуває з системи державної опіки та піклування, позбуваючись статусу дитини-сироти чи такої, що лишилася без батьківського піклування.

Опіка і піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які онаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли п'ятнадцяти років; піклування - віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років.

Спільним для усиновлення і опіки є те, що вони покликані гарантувати створення сприятливих умов життєдіяльності дитини. З метою повноцінного розвитку дитини при встановленні опіки правовий зв'язок дитини з біологічними батьками та близькими родичами не припиняється. Ця обставина значно спрощує умови передачі дитини під опіку, робить таку форму влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, більш доступною для створення оптимальних умов виховання у сім'ї.

Опікуни, як правило, обираються із осіб, близьких підопічному. Такий підхід має історично сформовані традиції та виважений характер, розрахований на збереження дитиною наявних родинних зв'язків. Причому для встановлення опіки необхідна згода опікуна. Завдання опіки над дитиною формулюються як право і обов'язок опікуна виховувати підопічного, піклуватися про його здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати до праці, здійснювати захист його прав та інтересів. При визначенні особи опікуна враховується не тільки його бажання, а й готовність та спроможність здійснювати відповідні обов'язки. Як і при усиновленні, встановлено ряд обмежень щодо осіб, які не можуть призначатися опікунами (піклувальниками).

71

6.2. Державні заклади опіки дітей в Украіні

Діти, які потрапляють до державних закладів опіки	Причини, які призводять до влаштування дитини в державні заклади опіки
Біологічні сироти	Смерть чи загибель батьків
ДІТИ, ВІД ЯКИХ ВІДМОВИ­ЛИСЯ батьки	Відмова матері від позашлюбної дитини чи дитини з важкими патологіями у пологовому будинку
Діти, які залишилися без піклування батьків	Позбавлення батьків батьківських прав внаслідок аморальної поведінки, жорсто­кого ставлення до дітей тощо
Діти, які тимчасово залишилися без піклування батьків	Важка хвороба батьків або їх тривала відсутність (поїздка на заробітки, позбавлення волі)
Діти з функціонально неспроможних родин	Нездатність родини утримувати дитину через малозабезпеченість, багатодітність, відсутність одного з батьків
Діти-інваліди,що потре­бують спеціального навчання	Відсутність можливості якісного надомного навчання чи навчання в загальноосвітніх школах
Діти-інваліди з малоза­безпечених сімей	Низька заробітня плата батьків, малі соці­альні виплати на дитину

72

Пояснення

І»удинок дитини -дитячий заклад для утримання та виховання дітей віком від 1 ми ні ці до 3 років, від яких відмовилися батьки в пологовому будинку чи покинули їх ііипріиполяще. Ці будинки знаходяться у відомстві Міністерства охорони здоров'я. ИішГіімі.ш поширеними причинами залишення дітей матерями є підлітковий вік митре пажкий матеріальний стан родини, безвідповідальне батьківство, небажана ■йі і шість. Підставою для відмови від дитини с заява матері, завірена головним мімром пологового будинку, з визначенням того, що вона не проти того, що дитина (іуди усиновлена. Дітям, батьки яких невідомі, присвоюють прізвище, ім'я, по батькові і |іц< і ірують в органах РАГСу на підставі акту про прийом в будинок. Діти, добровільно віддііііі у будинок дитини, у будь-який час можуть бути повернуті батькам. Якщо (іипшу не всиновили, то по досягненні нею трьох років її переводять У дитячий Пудннок.

Дитячий будинок - державний виховний заклад для дітей-сиріт та дітей, кшп.шпених батьківського піклування. Існує три типи дитячих будинків: дошкільні -і\п)\ дітей 3-7 років; шкільні - для дітей 7-17 років; змішаного типу для дітей (|иііікіпьного та шкільного віку. В будинку діти залучаються до різних видів діяльності: пі ні,шильної, трудової, спортивної, ігрової, побутової тощо. При кожному дитячому Лудимку діє опікунська рада, в яку входять представники місцевих органів народної ні мни, члени педагогічного колективу.

Школ а-інтернат для дітей-сиріт - державний навчально-виховний заклад для цін-и-сиріт, дітей з неповних сімей, а також дітей, які потребують допомоги держави інін.ііідок хвороби батьків, втрати з ними зв'язків, позбавлення батьківських прав, в піп іму діти можуть виховуватися і навчатися від 3 до 17 років.

І Іереважна більшість дітей, які знаходяться в інтернатних закладах, зазнають [іііних видів депривацм, тобто позбавлення чи обмеження життєво важливих потреб. Иір.иа батьків або їх відсутність, особливо в ранньому віці, впливає на психічний |ммііиток дитини, її характер, волю, фізичний стан та інтелект. Малята, які прибувають в будинку дитини, обмежені в руховій активності, повноцінних емоційних циш.іктах з дорослими, що в свою чергу призводить до зростання в них тривожності, рміщійної нестабільності, розвитку неадекватних реакцій, а в особлшво тяжких (іиіііідках, до такого сирітського феномену як "госпіталізм" - погіршення стану фііичиого та психічного здоров'я внаслідок тривалого перебування дитини в і її и и.ованому середовищі:

Результатом психологічної депривації є дефіцит адекватного спілкування з дорослими та дітьми, що виявляється в надмірній конфліктності, емоційній нмсіриманості, агресивних спалахах, підвищеному конформізм: вихованців іншрнатних закладів, прагненні перекласти відповідальність на інших.

Постійне перебування дитини в обмеженому комунікаційному просторі, необхідність постійного дотримання чіткої регламентації часового розпорядку в шкїрнатному закладі, отримання дитиною необхідного для ЇЇ життєдіяльності мінімуму, знижують формування активного ставлення особистості до життя, пропонують схильність до пристосуванства, формування споживацької гозиції, не і іморюють умов для розвитку навичок прийняття самостійних відповідальних рішень у діпій.

Негативними наслідками соціалізації' дітей в закладах інтернатного типу дпспідники вважають закомплексованість, підвищене почуття тривожності, орієнтацію по ворожість соціуму, несформованість образу "Я", проблеми у статев<орольовому і ішовизначенні, домінування імпульсивності та залежності в поведінці, звужене Гиічоння життєвих перспектив та обмежені можливості у професійному виборі.

73

6.3. Інноваційні форми опіки дітей-сиріт в Україні

Пояснення

Прийомна сім'я - це сім'я, яка добровільно взяла з закладів для дітей-сиріт те дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання спільного проживання. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у родині не повинна перевищувати п'яти чоловік.

Створення прийомних сімей в Україні було започатковано постановою Кабінету^ Міністрів № 241 від 2 березня 1998 р. "Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Запорізькій області та затвердження положення про прийомну сім'ю".

До осіб, які є потенційними прийомними батьками, висуваються певні медико-педагогічні вимоги, які певною мірою можна розглядати як гарантію створення у родині необхідних умов повноцінного виховання та розвитку прийомної дитини. Кандидатура батьків розглядається експертними комісіями при органах опіки та піклування до складу яких входять психологи, педагоги, працівники освіти, органів опіки та піклування. Як і у випадках оформлення інших форм сімейного утримання, тут також встановлено певні обмеження щодо кандидатів на виховання дітей. Однією з умов формування доброзичливого клімату в родині з приходом дитини-сироти, встановлення сімейних контактів з усіма її членами є надання письмової згоди усіх неповнолітніх членів сім'ї на влаштування прийомної дитини.

Фінансування на утримання дітей у прийомній сім'ї гарантоване державою. Воно здійснюється за рахунок місцевого бюджету. Щомісячно виділяються кошти на харчування прийомних дітей, виходячи з натуральних норм його забезпечення, придбання для них одягу, взуття, медикаментів, предметів особистої гігієни, іграшок, книжок, інвентаря та обладнання, на культур но-масову роботу, а також кошти на оплату комунальних послуг за нормами і тарифами, що діють у даній місцевості, пропорційно до кількості прийомних дітей.

Інститут прийомної сім'ї розрахований також на тимчасову опіку над дітьми (на короткий, обумовлений термін - від кількох тижнів до двох-трьох років, доки батьки; перебувають в ув'язненні, на лікуванні тощо). Така форма опікування дає змогу] здійснювати соціальний захист інтересів І прав дитини, яка тимчасово позбавлена-батьківської опіки, порівняно з опікою, що, як правило, встановлюється до повноліття" дитини. Функціонування такого типу сімей потребує, безперечно, психологічної] підготовки прийомних батьків, орієнтації їхньої діяльності на забезпечення реалізації] інтересів саме дитини, а не вирішення якихось власних проблем.

74

Дитячий будинок сімейного типу - це окрема сім'я, що створюється за '^Фінтим подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі. Така сім'я бере на йніміі.іння і спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт або дітей, позбавлених Ми.кіисі.кого піклування.

Функціонування дитячих будинків сімейного типу визначається державними Имнумічиами, зокрема Положенням про дитячий будинок сімейного типу, ♦шмпрдженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564. Німіїїііидпо до Положення, "батьки-вихователі в обов'язковому порядку проходять »у|'і н.іпчання попередньої та періодичної {раз на п'ять років) підготовки, проведення ям и 11 убезпечують місцеві відділи у справах сім'ї та молоді".

Динімий будинок сімейного типу може отримати свій статус у тому випадку, коли на йишіц.іння приймається не менше п'яти дітей, позбавлених батьківської опіки. і.мімр|к;чно, така умова сприяє влаштуванню у родині більшої кількості осиротілих мини Ллє, враховуючи перш за все психологічний і педагогічний аспекти, кількість мной у сім'ї, як рідних, так і прийомних, не повинна перевищувати десяти осіб, (НіШііючи на необхідність створення оптимальних умов для їх повноцінного яикпцпмня та розвитку. У родині може виховуватися більше десяти дітей, якщо ііпіипішють житлово-побутові умови і є бажання батьків-вихователів. Але обстеження Функціонуючих дитячих будинків сімейного типу свідчать: порушення обмежень щодо мири, які перебувають на вихованні, трапляються досить часто. Це пояснюється тим, »цн місцеві органи влади прагнуть влаштувати якомога більше дітей-сиріт. Однак, ііінн практика негативно впливає на оптимальний розвиток вихованців, оскільки ^шинується навантаження на батьків-вихователів як у фізичному, так і психопого-іиїд.ііпіічному плані.

Киндидат на роль батька-вихователя має пройти експертну комісію, до якої входять і пиціііпісти (психологи, юристи, педагоги, лікарі). Останні оцінюють особистісні якості ммиЬугнього вихователя, його здатність замінити батька не одній, а кільком дітям, як нрітипо, обтяжених вадами розвитку, педагогічно занедбаних, які пережили втрату лий ц.ких тощо. Перевага надається сім'ям або одиноким грамадянам, які мають діи під виховання дітей чи вже є на даний час опікунами або піклувальниками і і умпінно виконують свої обов'язки.

Укмпдання угоди між місцевими органами влади і батьками-вихователями накладає ни представників обох сторін певні права і обов'язки. Так, орган виконавчої влади ніГіон'язаний виділяти кошти на утримання вихованців, надавати всіляку допомогу і ім'ї, виплачувати батькам-вихователям грошове утримання. Водночас представники прищів виконавчої впади конролюють умови виховання, утримання дитини і, якщо ними не виконуються, мають право розірвати угоду з батьками-вихователями, якщо впий порушують норми угоди, Батьки-вихователі зобов'язані передусім виховувати прийомних дітей, піклуватися про їхнє здоров'я, розвиток. Вони повинні особисто ннинпувати неповнолітнього, якому заміняють батьків.

Прийомні діти у дитячих будинках сімейного типу перебувають на повному /іі'ржіївному утриманні. За дітьми-сиротами зберігається право на майно та житлову іімпщу, яка їм належить, за їх збереження до повноліття дитини несуть нідпооідальність органи опіки та піклування. Таке нормативне врегулювання ммиликано полегшити проблему подальшого влаштування долі дитини після дт:ягнення повноліття, оскільки вирішується проблема забезпечення житловою шипцею. За прийомними дітьми зберігаються пільги, визначені законодавством для Ліюй-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

75

6.4. Соціальне сирітство в Україні

Приймальник розподільник

76

Пояснення

Соціальне сирітство - явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітньої дитини.

Соціальні сироти - це особлива група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин лишилися сиротами при живих батьках.

На сьогоднішній день в Україні не існує усталеного визначення щодо цієї категорії дітей. В пресі, періодичних виданнях, психолого-ледагогічних працях, результатах соціологічних досліджень вживаються такі терміни, як: бездоглядні; бездомні; безпритульні; діти вулиці; діти, позбавлені батьківського піклування; соціальні сироти; неповнолітні групи ризику.

Причинами соціального сирітства в Україні є: низький матеріальний рівень життя багатьох сімей, безробіття обох чи одного з батьків; зайнятість батьків "човниковим бізнесом", що вимагає частої і довготривалої відсутності батьків; відсутність постійного житла (малозабезпечені сім'ї продають свої оселі, щоб забезпечити собі засоби існування, заздалегідь виписуючи дітей, залишаючи їх без даху над головою); асоціальний спосіб життя одного або обох батьків, як то різні пиди залежності (пияцтво, нарко- і токсикоманія), проституція, участь у протизаконній діяльності; примушення дітей до жебрацтва з боку дорослих членів родини; різноманітні форми насильства над дітьми в сім'ї та державних закладах опіки.

Явище соціального сирітства спостерігається не лише в Україні. В різних формах воно існує в багатьох країнах світу. Як показує міжнародний досвід, його практично неможливо викорінити в силу багатьох об'єктивних та суб'єктивних причин. З метою локалізації явища соціального сирітства в Україні розвиваються інноваційні форми опіки, проводяться різні форми роботи з сім'єю, спрямовані на формування відповідального батьківства.

Сьогодні в Україні до "дітей вулиці" відносять такі групи неповнолітніх:

• безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання в зв'язку з втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих в сім'ї та діти, яких вигнали з дому батьки;

• бездоглядні діти - діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів {родичів, Сіабусь, дідусів); психічних розладів батьків; байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

• діти-втікачі із виховних установ - діти, що зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного типу та притулках;

діти-втікачі з зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному іп особистісному розвитку;

діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування; аутсайдери шкільних колективів; діти з яскраво вираженими ознаками ппжковиховуваності, діти з діагнозом дромоманія - схильність до бродяжництва їм подорожування.

77

Використана та рекомендована література

1. Бевз Г.М., Пєша !.Д. Дитина в прийомній сім'ї: нотатки психолога. - К.,2001.

2. Вихованці інтернатів про себе і саоє життя / О.М.Балакирева та ін. - К.,2000.

3. Вчимося жити самостійно: Навчально-методичний посібник для роботи з учнями випуск, кл. інтернатних закладів /Ж.В.Петрочко, О.В.Безпалько та ін. - К.,2002.

4. Діти вулиці. Методичні рекомендації. /Упоряд. А.Г.ЗІнченко. - К.,1999.

5. Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання). - К.,2002.

6. Лактионова Ґ.М. и др. Инновационные формы опеки детей: международный и национальный опыт / Ґ.М.Лактионова, Г.М.Шипиленко, И.В.Братусь; Под общ.ред.Г.М.Лактионовой. - К., 2001.

7. Кондратьев М.Ю. Подросток в замкнутом круге общения. - М.,1997.

8. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей / Н.М.Комарова, Т.М.Бевз, Л.С.Волинець та ін.-К.,1999.

9. Методичні рекомендації по проведенню тренінгу-курсу для соціальних працівників з питань підбору, підготовки та соціального супроводу прийомних батьків / О.О. Яременко (керівник авт. кол.), Н.М.Комарова, Г.М. Бевз, Л.С.Волинець та ін. - К., 2000.

Ю.Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.,2001.

11. Пєша І.В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування. - К.,2000. 12.Притулки для неповнолітніх: статус та особливості роботи. - К.,2000.

13. Прийомна сім'я: оцінка ефективності опіки (методичні рекомендації для соціальних працівників). - К., 2000.

14. Соціальні служби - родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред.І.М.Григи, Т.В.Семигіної. - К.,2002.

15. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання / Авт. кол. Л.С.Волинець, Н.М.Комарова, І.Б.Іванова. -К.,1998.

16. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей ред. М.А.Галагузовой. - М.,2000.

17.Социальная педагогика: учеб. пособие для студ. высш. учеб.

заведений / Под ред. В.А.Никитина. - М.,2000. 18.Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю

- К.,2002. 19.Якубова Ю.М., Антонова-Турченко О.Г. Проблемні сім'ї: діти і батьки. -

К.,1998.

78

Тема 7

Молодь як об'єкт соціально-педагогічної роботи

79

7.1. Особливості соціального становлення молоді в сучасних умовах

Пояснення

Молодь - це соціально-демографічна група, яка займає певне місце в соціальній структурі суспільства, характеризується процесом набуття соціального статусу в різних соціальних підструктурах (професійно-трудовій, соціально-політичній, сімейно-побутовій).

Вікові межі молоді, пов'язані з ними соціальний статус та соціально-психологічні особливості молоді, мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного устрою, культури та притаманних даному суспільству особливостей соціалізації його членів. Сьогодні в Україні вікові межі молоді коливаються від 14 до 28 років.

Соціалізація молоді відбувається в нестабільний період соціально-економічних змін в суспільстві, що, в свою чергу, породжує дві групи проблем. Соціальні молодіжні проблеми; визначення ролі та місця молоді в сучасному суспільстві; формування ціннісних орієнтацій молодих людей та їх моральних пріоритетів; становище на ринку праці; забезпечення молоді певного освітнього рівня; політичні орієнтації та електоральна поведінка молоді. Особистісні проблеми молодої людини: пошуки сенсу життя; професійне самовизначення; кохання; створення власної сім'ї; взаємостосунки з дорослими та однолітками; стан здоров'я.

Основними соціалізуючими чинниками молоді в Україні є: сім'я; групи ровесників; навчальні заклади різного тилу; засоби масової інформації; трудова діяльність; громадські організації різного спрямування (спортивного, політичного, релігійного, культурного тощо).

Одним з провідних чинників соціалізації молоді більшість науковців виокремлює і рупу однолітків. її соціалізуючими функціями перш за все є: задоволення потреби молодих людей у нерегпаментованому спілкуванні; оволодіння навичками співжиття з іншими людьми; автономізація від дорослих; створення умов для самоствердження молодої людини; засвоєння певних статеворольових норм поведінки; залучення до окремих видів субкультури.

Поряд з групою однолітків, як провідний чинник соціалізації молоді, вчені також пиокремлюють засоби масової інформації (ЗМІ). До них відносять кіно, радіо, іслебачення, пресу, рекламу, комп'ютерну мережу. Вплив ЗМІ на поведінку молодих людей визначається такими обставинами: ЗМІ виконують рекреативну функцію, оскільки визначають зміст дозвілля як окремих груп людей, так І окремих особистостей; ЗМІ виступають як засіб релаксації для більшості молодих людей, юму що перегляд телепередач і відеопродукції, слухання аудіозаписів, робота в Імтернеті, а для деяких і читання періодичної преси, можуть бути певною компенсацією дефіциту міжособистісних контактів, засобом абстрагування від проблем з однолітками та дорослими; ЗМІ являють собою систему неформальної освіти, оскільки створюють своєрідний інформаційний світ, який впливає певним чином на людину, зокрема молоду, сприяє формуванню певного світогляду щодо способів і стилю життя, типів поведінки тощо. Подальший розвиток засобів зв'язку, підвищення ролі масової інформаційної індустрії, приводить до того, що молоді люди в усіх країнах світу є об'єктом для популяризації певних установок і цінностей, які можуть справляти руйнівний вплив на особистість.

Велике значення у формуванні способу життя юнацтва має молодіжна субкультура. |ї характерними ознаками є: специфічний набір ціннісних орієнтацій га норм поведінки; надання переваги певним джерелам інформації; своєрідні .іахоплення, смаки; специфічні способи проведення вільного часу; сленг; особливості одягу та зовнішності. Особливостями молодіжної субкультури сьогодні є: її розважально-рекреативна спрямованість (в організації дозвілля надається перевага слуханню музики, перегляду відеопродукції чи програм телебачення); надмірно-підкреслене слідування моді; передача Інформації та вираження почуттів за допомогою спенгових слів і виразів; надання переваги "легкій" літературі (детективи, фантастика, амурні романи); орієнтація на зразки масової західної культури; домінування культу сили; нехтування цінностями національної культури.

Процес соціального становлення молоді сьогодні досліджується у різноманітних сферах її життєдіяльності: сім'ї, навчанні, праці, неформальних та формальних організаціях, під час дозвілля. Результати цих досліджень дозволяють стверджувати, що процес соціалізації молоді характеризується загостренням молодіжних проблем, про що свідчать: втрата ідеалів, життєвого оптимізму; посилення стану тривожності серед молоді, що пов'язано з падінням рівня та якості життя в суспільстві; нерівні можливості в одержанні освіти; збільшення числа молоді серед безробітних; значна економічна залежність від батьків; кризові явища у шлюбно-сімейних стосунках {високий рівень розлучень, сімейних конфліктів, обмежені можливості для поліпшення житлових умов); низький рівень загальної культури молодих людей; незадовільний стан здоров'я; зростання рівня соціальних відхилень {злочинності, пиятцтва, наркоманії, проституції).

81

_г

82

7.2. Соціальна служба молоді як інститут реалізації державної молодіжної політики

Пояснення

Соціальні служби молоді - державні організації¹, що реалізують соціальну •імпидіжну політику шляхом надання різних видів допомоги та соціальних послуг «іним, молоді та сім'ї.

і.ііцііільні служби молоді були створені в Україні на виконання ст.6 Закону *'к|іпіни "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" та імн ііііюви Кабінету Міністрів України № 648 від 13 серпня 1993 року "Про >нііі<ші.ні служби для молоді".

і іпціальна робота в мережі соціальних служб для молоді має чітко визначену и(і|іі'і:иість. До уваги беруться такі фактори як віковий показник осіб, яким нйдііі.іься соціальна допомога та підтримка; основні сфери життєдіяльності молоді інішч. шьні заклади, місця роботи, проживання, відпочинку); основні категорії мчцпді (учні шкіл, студенти навчальних закладів різного рівня акредитації, н|кіці(іюча молодь, безробітня молодь, сироти, особи з обмеженими Функціональними можливостями тощо); типові соціальні та психологічні проблеми

Мі ІНОДІ.

Діяльність центрів соціальних служб молоді передбачає виконання низки ічмд;шь: надання соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, иіі|ііі|)маційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги; розробка та ідіисноння системи заходів щодо створення умов, необхідних для життєдіяльності синих категорій дітей та молоді; здійснення соціально-профілактичної роботи >»|»ід дітей та молоді, застосування комплексних заходів, спрямованих на подолання негативних явищ в молодіжному середовищі; розробка та ішринадження реабілітаційних програм, змістом яких є відновлення соціальних функцій, морального, психічного і фізичного стану дітей та молоді, пристосування і" до соціальних та сімейних умов життєдіяльності; допомога дітям та молоді, які *п шали від Інших жорстокості та насильства чи потрапили в екстремальні ситуації; нфииння дитячим, молодіжним організаціям у становленні та розвитку, участі в ■ V^і цільній діяльності; здійснення міжнародного співробітництва, вивчення І пмтирення міжнародного досвіду соціальної роботи з молоддю; співпраця з цим гральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого і (шоврядування, установами та організаціями незалежно від форм власності і підпорядкування, громадськими організаціями, фізичними особами у вирішенні кипінь соціальної підтримки дітей та молоді.

Соціальні служби молоді реалізують ряд комплексних програм, основними мі|юд яких є: "Соціальна підтримка сім'ї", "Профілактика негативних явищ у ди нічому та молодіжному середовищі", "Сприяння працевлаштуванню та иіпринній зайнятості молоді", "Соціальна робота з призовною молоддю та иіиськовослужбовцями", "Всеукраїнська школа волонтерів".

Для організації соціально-педагогічної роботи в межах цих програм при іпціальних службах молоді створюються різноманітні спеціалізовані служби: •іпі.юві центри соціально-педагогічної допомоги різним категоріям сімей, дітей та методі; центри соціальної реабілітації дітей та молоді з функціональними міімеженнями; центри сім'ї "Родинний дім"; клубні об'єднання за місцем проживання; лінія дистанційного консультування "Телефон довіри"; консультпункти у І 'АҐСах, військоматах, колоніях для неповнолітніх; консультативні пункти для Ін'їжційних споживачів наркотиків; консультативні пункти для роботи з молоддю, им повернулася з місць позбавлення волі.

Використана та рекомендована література

1. Вайнола Р.Х., Пінчук І.М., Толстоухоеа С.В. Соціальна робота з підлітками та молоддю: Інформ.-аналіт. звіт за 2000 р. / За заг. ред. С.В.Толстоухової. - К.,2001.

2. Головатый Н.Ф. Социология молодежи. Курс лекций. -К.,1999.

3. Діяльність центрів соціальних служб для молоді України: сучасний стан І перспективи розвитку /Кер. авт. кол.: С.В.Толстоухова. - К.,1999.

4. Зверева І.Д. Соціально-ледагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика. - К.,1998.

5. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. -К.,2001.

6. Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання). -К.,2002.

7. Лактионова Г.М. Социально-педагогическая работа с молодежью в крупном городе: теоретико-методические основы. - К.,1998.

8. Молодь України у дзеркалі соціології / Заг. ред. О.Балакірєвої і О.Яременка.-К.,2001

9. Омепьченко Е. Молодежные культуры и субкультуры. - М., 2000. ,і Ю.Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о

молодежи. - М., 2001. 11.Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие / Отв. ред.

Е. И.Хол остова. -М.,2001. 12.Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А.Й.Капської. -

К. ,2000. 13.Социология молодежи: Учебное пособие/ под ред. Ю.Г.Волкова. -

Ростов- на-Дону, 2001. 14.Щепанская Т.Б. Символика молодежной субкультуры. - Спб.,1993.

84

Тема 8

Соціальна підтримка дітей та молоді з обмеженими функціональними можливостями

85

8.1. Характеристика інвалідності як причини обмеженої дієздатності особистості

Пояснення

В українській мові до кінця XVIII ст. людина з вадою розвитку тлумачилась як нппіка, калька, хромець, слепець (давньоруською). На початку XVIII ст. у мюп'янських мовах починає вживатися слово "інвалід", яке за походженням -Пссісилий, слабкий, важко поранений, - прийшло в українську і російську мови з французької І до кінця XIX ст. вживалося в значенні "відслуживший, заслужений виїм, який нєпристосований до служби через каліцтво, поранення, старезність". ¹- До сьогодні в Україні немає єдиного терміну стосовно осіб, що мають фізичні та психічні відхилення у здоров'ї. Так, в засобах масової інформації, спеціальній ИІісратурі вживаються поняття: інвалід; особи з обмеженими функціональними можливостями; люди з обмеженою дієздатністю; люди з особливими потребами; особи з вадами розвитку, неповносправні. У законодавчих документах, як правило, домінує термін "інвалід". Інвалід - особа, яка має порушення здоров'я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність її соціального захисту. Інвалідність - це обмеження в можливостях, обумовлені фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, іііконодавчими та іншими бар'єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованою її суспільство і брати участь в житті сім'ї та держави на тих же умовах, як і інші •июни суспільства.

Існує багато класифікацій відхилень в здоров'ї та розвитку. Однією з найбільш поширених є британська трьохзіркова шкала обмежених можливостей: недуга - втрата чи аномалія психічних або фізіологічних функцій, елементів

анатомічної структури, що утруднює певну дільяність; обмежена дієздатність - втарата здатності (внаслідок наявності дефекту)

виконувати певну діяльність в межах того, що вважається нормою для

людини; недієздатність - наслідок дефекту чи обмежена можливість конкретної людини,

що перешкоджає чи обмежує виконання нею певної нормативної ролі,

виходячі з вікових, статевих чи соціальних факторів.

Інвалідність у дітей визначається вченими як стійка соціальна дезадаптація, .іумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні до її віку виховні і педагогічні процеси, у зв'язку з чим вона постійно потребує догляду та допомоги. Це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушень розвитку і росту дитини, здібностей до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчання, спілкування, і рудової діяльності у майбутньому.

Розрізняють такі обмеження дитячої життєдіяльності. Діти з: порушеннями слуху і мови (глухі, слабочуючі, логопати); порушеннями зору (сліпі, слабозорі); порушеннями інтелектуального розвитку (розумово відсталі, з затримкою психічного розвитку); порушеннями опорно-рухового апарату; з комплексними порушеннями психофізіологічного розвитку, (сліпоглухонімі, ДЦП з розумовою нідсталістю та ін.); хронічними соматичними захворюваннями; психоневрологічними захворюваннями.

Показниками для інвалідності у дітей є патологічні стани, які розвиваються при

уроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм. Питання про встановлення інвалідності розглядаються після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційнілх заходів. Рішення про визнання дитини (підлітка) інвалідом в Україні приймають республіканська, обласні, міські, спеціальні дитячі лікарні та відділення (ортопедо-хірургічне, відновного лікування, неврологічне, психіатричне, туберкульозне, отоларингологічне, офтальмологічне, урологічне, неврологічне та ін,). Рішення спеціалістів фіксується у карточці стаціонарного хворого, консультативному висновку або витягу з історії хвороби. Консультативний висновок (витяг), видається на руки батькам (опікуну) дитини (підлітка)-інваліда для лікарсько-контрольної комісії (ЛКК) лікувально-лрофілактичних закладів за місцем проживання дитини. Медичний висновок оформлюється ЛКК дитячих лікувально-профілактичних закладів.

В соціально-педагогічній літературі виокремлюють такі правила реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями:

1. Ставитися до дитини з обмеженими функціональними можливостями як до такої, що вимагає спеціального навчання виховання та догляду.

2. На основі спеціальних рекомендацій, порад та методик поступово і цілеспрямовано:

• навчати дитину альтернативних способів спілкування;

• навчати основних правил поведінки;

• прищеплювати навички самообслуговування;

• розвивати зорове, слухове, тактильне сприйняття;

• виявляти та розвивати творчі здібності дитини.

3. Створювати середовище фізичної та емоційної безпеки:

• позбавитися небезпечних речей та предметів;

• вилучити предмети, що викликають у дитини страх та інші негативні емоційні реакції;

■ не з'ясовувати у присутності дитини стосунки, особливо з приводу ЇЇ інвалідності та проблем, пов'язаних з нею.

4. Рідним та людям, що знаходяться в безпосередньому контакті з дитиною- Інвалідом, потрібно:

• сприймати її такою, якою вона є;

• підтримувати і заохочувати її до пізнання нового;

• стимулювати до дії через гру;

• більше розмовляти з дитиною, слухати ії;

- надавати дитині можливості вибору: в їжі, одязі, іграшках, засобах масової інформації тощо;

• не піддаватися всім примхам і вимогам дитини;

• не вимагати від неї того, чого вона не здатна зробити;

• не боятися кожну хвилину за життя дитини.

Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю обмежених функціональних можливостей є реалізацією різних видів соціальної реабілітації. В кожному конкретному випадку вона обумовлюється особливостями фізичного та психічного стану клієнтів, кваліфікацією суб'єктів соціально-педагогічної діяльності, а також тими різновидами соціального обслуговування, яке здійснює конкретна державна чи громадська організація.

Можна виокремити такі загальні напрями соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю обмежених функціональних можливостей:

• вивчення соціально-психологічного стану осіб з обмеженою дієздатністю;

• проведення соціально-педагогічних досліджень особливостей соціалізації дітей- Інвалідів з різними типами захворювань;

• побутова реабілітація дітей-Інвалідів (навчання елементам самообслуговування іа норм елементарної поведінки в різних мікросоціумах);

• проведення психологічного консультування дітей-інвалідів з особистісних проблем;

• здійснення психолого-педагогічної корекційної роботи;

• організація консультпунктів для родичів молодих інвалідів з юридичних, правових, психолого-педагогічних питань;

• розвиток потенційних творчих можливостей дітей-інаалідів;

• формування якостей особистісної самодіяльності засобами спеціально розроблених психотренінгів та психотренуючих ігор;

• організація культурно-дозвіллєвої діяльності дітей-Інвалідів через проектування та впровадження різноманітних програм та форм роботи соціальних служб;

• здійснення профорієнтаційної роботи серед молодих Інвалідів;

• вихід з конкретними пропозиціями щодо поліпшення життя молодих інвалідів в суспільстві;

- координація роботи з різними соціальними інститутами, що опікуються проблемами дітей-інвалідів у суспільстві.

90

8.2. Моделі соціальної підтримки людей з обмеженими функціональними можливостями

Пояснення

В медичній моделі інвалідність розуміється як особиста проблема індивіда, юбто обмежені можливості розглядаються в контексті взаємозв'язку між певною пюдиною та ЇЇ недугою. В основу цієї моделі в кінці XIX ст. було покладено постулати консервативної теорії "інвалідизму": 1) людство поділено на здорових людей та людей з обмеженими можливостями; 2) здорові люди здібніші від людей з обмеженими можливостями: 3) здорові люди мають контролювати ресурси і життя людей з обмеженими можливостями. Сьогодні в межах цієї моделі соціальна допомога включає: патронаж людей з обмеженими функціональними можливостями вдома; їх медичне обслуговування; забезпечення медикаментами; санаторне лікування; виплату коштів та реалізацію пільг, гарантованих державою. Завдання соціально-педагогічної роботи в цій моделі полягає у підтриманні життєдіяльності особистості в переважній більшості за допомогою медичних заходів та домінуючому акценті на соціальному захисті інвалідів.

У другій половині XX ст. починається новий етап формування ставлення до людей з функціональними обмеженнями. Такі люди розглядаються незалежно від своєї дієздатності та корисності для суспільства як об'єкти соціальної підтримки, що потребують спеціальних умов для реалізації своїх можливостей та максимальної інтеграції в суспільство. Стрижнем соціальної моделі є взаємозв'язок між людиною з обмеженими можливостями та соціумом, а не відхилення у її здоров'ї¹ та розвитку. Обмежені можливості розуміються як наслідок того що соціальні умови звужують можливості самореалізації інвалідів, тобто інваліди розглядаються скоріше як дискримінована група, ніж аномальна. Щоб подолати це, необхідна інтеграція людей з обмеженими можливостями в суспільство через створення їм умов для максимально можливої самореалізації, а не шляхом пристосування інвалідів до норм та правил життя здорових людей. Суспільство повинно адаптувати існуючі в ньому стандарти до потреб людей з обмеженими можливостями, для того, щоб вони не почували себе заручниками обставин та обмеженої дієздатності. В межах соціальної моделі допомога людям з обмеженими функціональними можливостями передбачає: розширення сфери їх соціальних контактів; створення умов для довільного переміщення; забезпечення різних видів консультування; навчання дітей з обмеженими можливостями у загальноосвітніх школах; допомогу в професійному самовизначенні та працевлаштуванні; розвиток потенційних можливостей інвалідів; створення мережі громадських організацій, які здійснюють різні види соціальної реабілітації та захищають інтереси інвалідів в суспільстві; залучення волонтерів до роботи з людьми обмежених функціональних можливостей.

В останні роки сформувалася політико-правова модель. Зміст цієї моделі визначає наступний підхід до вирішення проблем інвалідності: рівні права людини, що має інвалідність, на участь у всіх аспектах життя суспільства мають бути закріплені законодавчо, реалізовані через стандартизацію положень і правил в усіх сферах життєдіяльності людини з обмеженими функціональними

можливостями.

В програмних документах громадських рухів за права інвалідів виокремлюється також модель культурного плюралізму, яка базується на принципах філософії незалежного життя та толерантного ставлення до людей з обмеженими функціональними можливостями.

91

Використана та рекомендована література

1. ВернерД. Реабилитация детей-инвалидов. - М.,1995.

2. Виховання дітей з особливими потребами в сім'ї. - К., 1998.

3. Довідник матері особливої дитини: правова інформація. - к., 1999.

4. Залучення дітей з особливими потребами до системи загальноосвітніх класів. - Львів, 2000.

5. Іванова І.Б.Соціальио-психолопчні проблеми дітей-інвалідів. - К.,2000.

6. Кравченко Р.І. Соціальна робота з розумово відсталими людьми: Навч. посібник. -К.,2001.

7. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.,2001.

8. Прийомні сім'ї для дітей-сиріт з функціональними обмеженнями /О.О.Яременко, Н.М. Комарова, Р.Я. Левін та Ін. - К., 2001.

9. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей ред. М.А.Галагузовой. - М.,2000.

10. Социальная педагогика: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. В.А.Никитина. - М.,2000.

11. Социальная работа / Под ред. В.И.Курбатова. - Ростов н/Дону, 1999. 12.Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие /Отв. ред.

Е. И. Хол остова. - М.,2001. 13. Социальная реабилитация детей с ограниченными возможностями:

психолого-педагогические аспекты. - М., 2000. 14.Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А.Й.Капської. -

К.,2000.

15. Социальная работа с инвалидами / Под ред. Е.И.Холостовой. - М.,1996.

16. Соціальна підтримка дітей з обмеженими функціональними можливостями. Методичні рекомендації /Авт.-упор. Безпалько О.В., Губарева Т. Г.- К. ,2002.

17. Соціальна робота з людьми з особливими потребами: Методичні матеріали для тренера /Автори-упорядники О.В.Безпалько, І.В.Братусь, Т.Л.Лях. Підзаг. ред.І.Д.Звєрєвої. -К.,2002.

18.Холостова Е.И., Дементьева Н.Ф. Социальная реабилитация: Учеб. пособие. - М.,2002.

92

Тема 9

Девіантна поведінка дітей та молоді як прояв соціальної дезадаптації

94