
- •Розділ і Підстави виникнення відносин між батьками та дітьми
- •Народження та реєстрація дитини
- •1.2.Встановлення походження дітей.
- •РозділIi. Поняття та видиособистихнемайнових прав та обов’язківбатьків та дітей
- •2.1.Історія розвиткуособистихнемайнових прав йобов’язківдітей та батьків
- •2.2.Обовязки та права батьків щодо виховання та розвитку дитини
- •2.3.Право батьків на визначення місця проживання дитини
- •2.4.Обов’язок дитини, повнолітніх дочки та сина піклуватися про батьків
- •Розділ ііі Цінності сімейного виховання
- •3.1. Сім’я – основний осередок виховання дітей та молоді
- •3.2.Проблема сімейного виховання як наукова проблема
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ , МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
юридичний факультет
кафедра цивільного права
ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВЯЗКИ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ
(курсова робота)
Виконала: студентка 304 гр.
денної форми навчання
Гливко Т.М.
Науковий керівник:
Никифорак В.М.
м. Чернівці 2013рік
ВСТУП
Актуальність теми Полягає, насамперед в тому, що шлюбно - сімейні відносини, відносини між батьками і дітьми, являють собою інтерес не лише з юридичної точки зору, але й з соціальної, філософської та ін. Як відомо, Україна є стороною значної кількості універсальних та регіональних міжнародно-правових актів в сфері шлюбно-сімейних відносин, а це, в свою чергу, вимагає приведення українського сімейного законодавства у відповідність з її міжнародними зобов’язаннями. Безсумнівним є те, що зміцнення устроїв сім’ї, шлюбно-сімейних відносин тісно пов’язане з оновленням нашого суспільства, духовним відродженням української нації, державотворенням, економічним і духовним поступом України.
Ступінь наукової розробки . Серед українських вчених, які досліджують проблематику правового регулювання взаємовідносин між батьками та дітьми, насамперед, слід назвати наукові праці доктора юридичних наук, професора Савченко Л.А. “Особисті права та обов’язки батьків і дітей за сімейним законодавством України” (1997); Мироненка В.П. “Відповідальність батьків за неналежне виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством України” (2000) та ін.
Об'єктом дослідження є особисто немайнові права та обов’язки батьків та дітей, їх характерні риси.
Предметом дослідження є система нормативних актів, що регулюють сімейно-шлюбні правовідносини, аналіз діяльності органів суду, органів реєстрації актів цивільного (громадянського) стану, органів опіки та піклування. Вивчаються сучасні проблеми, що виникають у процесі їх реалізації.
Основна мета курсової роботи полягає у аналізі та дослідження підставвиникнення прав та обов’язків батьків та дітей, їх характеристиці. А також види особистих немайнових прав та обов’язків батьків і дітей
Обрана тема дуже об’ємна, що включає в себе наступні питання: встановлення походження дітей і його юридичне значення;; немайнові та права дітей; захист прав дітей; права й обов'язки батьків; зміст батьківських прав, інше. Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких завдань:
- дослідити джерела правового регулювання відносин дітей і батьків, дати їхню загальну характеристику;
- розглянути правовий статус батьків ;
- дослідити права дітей, дати їхню класифікацію і розкрити зміст;
- проаналізувати законодавство України та внести рекомендації і пропозиції, спрямовані на вдосконалення здійснення батьками та дітьми своїх прав та обов’язків.
Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.
Розділ і Підстави виникнення відносин між батьками та дітьми
Народження та реєстрація дитини
На Україні проживає значна кількість дітей, близько 25 відсотків населення країни. Природним середовищем їхнього життєзабезпечення була і залишається сім’я. В даний час у сім’ях виховується 99,7 відсотка всіх неповнолітніх. При цьому майже кожна третя дитина є в батьків єдиною. Так свідчить статистика. У той же час 20 відсотків усіх дітей (тобто кожний п’ятий) росте в сім’ї із трьома і більше дітьми, що у сучасних умовах можна вважати багатодітними. Близько 47% дітей виховується в родинах де є 2 дітей.1Найважливішою характеристикою сім’ї є її повнота, під якою розуміється наявність у дітей обох батьків. На жаль, на Україні велика кількість родин є неповними, тобто по різних причинах діти в них виховуються тільки одним із батьків, як правило, матір’ю.
Батьки (англ. parents, пол. rodzice) — тато та мати нащадка. Батьки приводять дитину у світ та виховують її від самого народження, піклуються про її матеріальне та духовне благополуччя до досягнення нею повноліття, що згодом накладає ряд етичних і суспільних зобов'язань дорослого сина чи доньки по відношенню до своїх батьків. Так наприклад, це знаходить чітке вираження у четвертій заповіді християнського віровчення — Шануй свого батька та матір.
Роль батьків у відношенні до дитини має складний та глибокий характер і коливається в залежності від культури, релігії та народу. Батьки, як вихованці, несуть теж відповідальність за поведінку своєї дитини у суспільстві. Таким чином етичні норми батьківської опіки та виховання дитини лежать в основі благополуччя та поведінки кожної особи як і суспільства загалом. Дитина позбавлена батьків окреслюється як сирота.
Визначення поняття «дитина» змінюється в залежності від культурних особливостей кожної країни. Конвенція з прав дитини визначає дитину як людську істоту, що не досягла віку вісімнадцяти років. Але пріоритет у цій сфері залишається за національними законодавствами.2 У Сімейному кодексі України вказано, що «правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття», і відповідно «неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років», «малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років» .
Згідно з міжнародним та українським законодавством дитина від народження має невід'ємні права, які йому гарантує держава: право на життя, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до особистого і сімейного життя.
Народження людини – це подія, що має не тільки емоційний зміст. З появою дитини на світ в країні стає одним громадянином більше. А в чоловіка і жінки виникає моральний обов’язок батька і матері стосовно своєї дитини. За статтею 143 Цивільного кодексу України мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобов’язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я. Тобто поява дитина на світ (факт народження) є підставою виникнення правовідносин між дітьми та їх батьками.
Відносини між батьками і дітьми складаються звичайно на ґрунті кровно-родинних зв'язків як результат походження дітей від батьків. Однак сучасний рівень розвитку медицини здатний забезпечити появу дитини на світ не тільки в результаті біологічного походження (кровного споріднення), але і шляхом штучного запліднення, пересадження ембріона, зачатого в організмі однієї жінки, для виношування і народження іншою жінкою, і навіть вирощування ембріона в спеціальних камерах (соціальне батьківство (материнство)). У зв'язку з цим до батьківських прирівнюються відносини, засновані не на кровному спорідненні, а на інших фактах, яким закон надає юридичного значення.
Бувають випадки коли батько і мати дитини не перебувають у шлюбі але у них народилась спільна дитина. Тоді мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов'язана забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я. Батько, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, батьківство якого визначено у свідоцтві про народження дитини або визнано за рішенням суду, зобов'язаний за повідомленням служби у справах дітей, що здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, забрати дитину для утримання та виховання з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я, якщо цього не зробила мати дитини. У разі якщо батько не перебуває у шлюбі, він набуває статусу одинокого батька. 3
Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров'я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Але на мій погляд це аморально. Оскільки саме діти нам дарують любов, щастя, тепло та радість в житті, незалежно від їх зовнішнього чи внутрішнього вигляду. Але все ж таки якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я, забрати дитину мають право її баба, дід, інші родичі з дозволу органу опіки та піклування.
Після народження дитини перед батьками виникає обов’язок зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.4 Невиконання цього обов'язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження дитини реєстрація провадиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.
Реєстрація народження дитини провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Реєстрація народження дитини засвідчується Свідоцтвом про народження ( 1367-2002-п ), зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Спочатку батьки визначають прізвище дитини. Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Розірвання шлюбу або визнання його недійсним не тягне зміни прізвища дітей. Якщо той з батьків, у якого дитина лишилася жити після припинення шлюбу або визнання його недійсним, бажає присвоїти їй своє прізвище, органи опіки та піклування можуть дозволити зміну прізвища неповнолітньої дитини, виходячи з інтересів дитини.
Згідно до статті 148 Сімейного кодексу України,у разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою. У разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років.
За заявою батьків або одного з них, якщо другий помер, оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім, дитині, яка не досягла чотирнадцяти років та якій при реєстрації народження присвоєне прізвище одного з батьків, може бути змінено прізвище на прізвище другого з батьків.
У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.
Наступним етапом є вибір імені дитини, це особисте право батьків, яку здійснюється за їх взаємною згодою. Кожна дитина має право на збереження своєї індивідуальності. Індивідуалізуючими ознаками є ім’я, прізвище, громадянство, сімейні зв’язки. Здавна ім’я є засобом індивідуалізації людини в суспільстві.5 Воно належить до особистих немайнових благ фізичної особи. Значення цього блага в цивільному обігу полягає в тому, що фізична особа набуває прав і створює для себе громадянські обов’язки, а також здійснює ці права і виконує громадянські обов’язки від свого імені. Під своїм ім’ям дитина виступає як вихованець навчального закладу, як пацієнт медичної установи тощо. Від імені дитини батьки (особи що їх замінюють) виступають на захист прав та законних інтересів неповнолітнього. Діти у віці від 14 до 18 років укладають цивільно-правові угоди. Дитина має право на ім’я і як автор твору.
Ім'я дитини визначається за згодою батьків. Ім'я дитини, народжено їжінкою,яка не перебуває у шлюбі, у разівідсутностідобровільноговизнаннябатьківствавизначаєтьсяматір'юдитини. Дитиніможе бути дано не більшедвохімен, якщоінше не випливаєіззвичаюнаціональноїменшини, доякої належать мати і (або) батько.
Спірміж батьками щодоіменідитиниможевирішуватися органом опіки та піклуванняабо судом.
Після присвоєння імені дитині виключному праву на ім’я відповідає обов’язок третіх осіб, у тому числі батьків, утримуватись від його порушення. У разі порушення останнього тобто якщо дитині у свідоцтві про народження записали ім’я без урахування думки батьків чи допустилися помилки під час запису імені, батьки здійснюють захист свого права на вибір імені дитини шляхом звернення до органів РАЦСу з вимогою про внесення відповідних змін у запис про народження дитини і про видачу нового свідоцтва про її народження. У разі відмови РАЦСу в зміні імені дитині, батьки можуть звернутися до суду.
По батькові дитині присвоюється в усіх випадках за іменем особи, яка записана батьком дитини. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.
За ст. 149 СК у разі, якщо батько змінив своє імя, по батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою. Що стосується прізвища, то, як вже зазначалося раніше, воно може бути змінене за згодою дитини, яка досягла семи років ( ст. 148 СК). Щодо зміни імені ніяких вікових обмежень Сімейний кодекс України не встановлює.
Відповідно до Закону України “Про громадянство України” від 8 жовтня 1991 року громадянство дітей визначається громадянством їх батьків.6 Це питання вирішується в цілому, виходячи з конкретної ситуації. Якщо обидва з батьків до часу народження дитини були громадянами України, то дитина набуває громадянства України, незалежно від того, де вона народилася — на території України чи за її межами.
При різному громадянстві батьків, із яких один до моменту народження дитини знаходився в громадянстві України, якщо в цей час обидва батьки проживали за межами України, визначається за письмовою згодою батьків.
Якщо один з батьків до моменту народження дитини був громадянином України, а інший був особою без громадянства або був невідомий, дитина вважається громадянином України, незалежно від місця її народження. Дитина, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, є громадянином України. Якщо батьки дитини невідомі і дитина знаходиться на території України, то ця дитина вважається громадянином України.
При зміні громадянства батьків, внаслідок якого вони стають громадянами України або виходять з громадянства України, змінюється відповідно громадянство їх дітей, які недосягли 14 років. Коли із громадянства України виходить один із батьків, а інший залишається громадянином України, дитина зберігав громадянство України.
Обов'язкову реєстрацію народження дитини здійснюють відділи (бюро) РАЦСу виконавчого комітету районної міської ради народних депутатів або виконавчі комітети селищної, сільської ради народних депутатів.
Реєстрація народження провадиться за місцем проживання дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них. У тому випадку, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, народження може бути зареєстроване за місцем проживання особи, яка визнала себе батьком дитини, якщо водночас із заявою про народження подається заява про визнання батьківства. Заява про реєстрацію народження дитини повинна бути подана батьками чи одним з них в усій або письмовій формі не пізніше трьох місяців з дня народження дитини, а при народженні мертвої дитини - не пізніше трьох діб.
Реєстрація народження дитини провадиться при пред'явленні:7
а) довідки лікувального закладу про народження дитини. За певних обставин, скажімо, при народженні дитини вдома без подання медичної допомоги факт і час народження повинні бути підтверджені підписами двох свідків із зазначенням їх прізвища, імені, по батькові та місця проживання;
б) документів, що посвідчують особу батьків (одного з батьків);
в) документа, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини
(свідоцтво про одруження, заява матері, спільна заява матері та батька або
рішення суду про встановлення батьківства).