Контрольні запитання

1. Які проблеми, що стоять перед економічною теорією, краще до­сліджувати на мікрорівні, а які — на макрорівні? Чому?

2. Що таке емпіричні й теоретичні методи? На яких стадіях розвитку науки вони використовуються? Назвіть їх позитивні й негативні властивості. Який між ними взаємозв'язок?

3. Охарактеризуйте співвідношення мікроекономічної теорії та теорії економіки підприємства (чи іншої навчальної дисципліни).

4. Проблеми моделювання в мікроекономічній теорії.

5. Еволюція методів мікроекономічного аналізу.

6. Охарактеризуйте базові економічні категорії мікроекономіки. Яке практичне значення вони мають для прийняття економічних рішень?

Тема 2. Теорія граничної корисності й поведінка споживача

Т е р м і н и і п о н я т т я д о т е м и:

Споживацькі переваги, гранична корисність, транзитивність, бюджетні обмеження, корисність, лінія бюджетних обмежень, порядково вимірюваний продукт, рівновага споживача, еквімаржинальний принцип, функція корисності, кутова рівновага, крива байдужості, гранична норма заміщення, карта кривих байдужості

Література: 12, 13, 15, 18, 21, 25, 26, 29, 30, 32, 33, 34, 35, 39, 60, 61, 68.

В основі формування ринкового попиту лежать рішення споживачів. Модель поведінки споживача будується за загальними правилами мікроекономічного моделювання і включає три основних елементи: мету, обмеження, вибір.

Мета споживача полягає в отриманні якомога більшого задоволення від споживання певного набору благ, тобто в максимізації корисності.

Обмеження – це всі обставини, які не дозволяють споживачу отрима­ти все, що забажається, найважливішими з них є ціни товарів і послуг та доход споживача.

Вибір полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і струк­тури споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба – це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ.

Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називається корисністю. Корисність являє психологічно-суб’єктивну оцінку задоволення. Максимізація корисності є метою споживача, основ­ним мотивом його поведінки.

У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки спожи­вача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально.

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція:TU = f(X,Y,…), де Х, Y... – кількості споживаних благ. Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X).

Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощування споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”.

Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю: .

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби.

К рива сукупної корисності (рис. 2.1 а) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності (рис. 2.1 б) представлений гістограмою та спадною кривою.

Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:

• с укупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю;

• величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності =

• за від’ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення.

Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію поведінки споживача, але й могла бути застосована до аналізу вибору серед набору благ – двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко. Набір товарів, який купує спо­живач, називається ринковим споживчим кошиком. Сукупна корисність ринко­вого кошика утворюється додаванням значень граничної корисності кожної одиниці товарів. Функція сукупної корисності визначається присвоєнням чис­лового показника кожному споживчому кошику. Таким чином можна забезпечити кількісне ранжирування споживчих кошиків: раціональний спо­живач вибере кошик з найбільшою сумою корисності (ютилів).

Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оціни­ти різницю в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба корисніший за пакет молока. Радше споживач здатний визна­чити, наскільки один споживчий набір привабливіший для нього за інший. Саме такий підхід до аналізу поведінки споживача був застосований в ординалістській моделі.

Рівновага споживача - це оптимальний набір товарів, що максимізує корисність при певному обмеженому рівні бюджету (доходу) споживача. Така рівновага передбачає: як тільки споживач отримує даний набір товарів - у нього зникає стимул замінювати цей набір на інший.

Якщо споживач не заощаджує частину своїх доходів, не бере та не дає в борг, то бюджет споживача можна виразити через його витрати:

І = Р_АА + Р_вВ+ ... + Р_хХ , (2.2)

де І - бюджет споживача;

А, В, ... X - споживчі товари;

Р_А, Р_В, . -. р_Х - Ціни відповідних товарів.

Рівність 2.2 називають бюджетним обмеженням.

Загальна умова рівноваги споживача означає, що споживач розподіляє свій бюджет (дохід) на всі товари таким чином, щоб урівняти граничну корисність, що припадає на одну грошову одиницю, яка витрачається на кожний товар, тобто для всіх реально спожитих товарів А, В, С, ... виконується рівність:

MU_A/P_A = MU_B/P_B = MU_С/Pc ⁼ ... = λ, (2.3)

а для всіх неспожитих товарів Y, Z, ... виконуються нерівності:

MU_Y/P_Y < λ , MU_Z/P_Z < λ,... (2.4)

де MUa, MU_B, MU_C, MU_Y, MU_Z - граничні корисності товарів А, В, С, Y, Z;

р_А, р_В, p_C, p_Y, p_Z - Ціни товарів А, В, С, Y, Z;

λ , - деяка величина, що характеризує граничну корисність грошей.

Припустимо, що MU_A / p_A > MU_B / р_В, наприклад, MU_A = 40 ютилів за 1 кг, Р_А = 2 грн/кг, MU_B = 50 ютилів за 1 кг, Р_В = 4 грн/кг, тому:

MU_A / Р_A = 40 / 2 > 50/4 = MU_B / Р_в. (2.5)

Очевидно, що при цьому покупець не досягає максимуму за­доволення. Він може скоротити споживання товару В на 1 кг, втративши 50 ютилів. Але на зекономлені 4 грн. можна купити 2 кг то­вару А, що дасть додатково приблизно 80 ютилів (приблизно, тому що другий кілограм товару А може принести меншу корисність, наприклад, 39, а не 40 ютилів). Чистий виграш становитиме приб­лизно 80 - 50 = З0 ютилів. Із зменшенням споживання товару В збіль­шується його гранична корисність і, навпаки, із збільшенням спо­живання товару А зменшується його гранична корисність. Тому рі­зниця між MU_A / Р_А і MU_B / р_В буде зменшуватися. Перерозподіл витрат буде тривати до тих пір, поки відношення граничної корис­ності до ціни для кожного, реально спожитого товару не стане од­наковим:

MU_A / Р_А = MU_B / р_В = MU_C / p_C. (2.6)

Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме то­вари таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні. Цей підхід називається еквімаржинальним принципом.

Відношення MU_A / Рд показує приріст загальної корисності в результаті збільшення витрат на товар А на 1 грн. Кожне відно­шення із рівності (2.3) можна вважати граничною корисністю грошей (точніше, 1 гривні). Величина А, показує, на скільки ютилів збільшується загальна корисність при збільшенні доходу споживача на 1 грн.

Нерівності (2.4) показують, що, якщо вже перша гривня, ви­трачена на придбання товару Z, приносить споживачу недостатньо високу корисність, то він взагалі відмовляється від споживання цього товару.

Рівність (2.3) показує, що у стані рівноваги (максимум корис­ності при заданих смаках споживача, цінах та доходах) корисність, отримана від останньої грошової одиниці, витраченої на придбання будь-якого товару, однакова незалежно від того, на який товар вона витрачена. Це положення отримало назву другого закону Госсена.

З формули (2.3) також випливає, що ціна обернено пропорцій­но впливає на обсяг попиту на певний товар. Дійсно, із збільшен­ням ціни на товар А зменшується перше відношення рівності (2.3), щоб встановити втрачену рівність та максимізувати загальну корис­ність, споживачеві необхідно зменшувати споживання товару А.

Отже, із збільшенням ціни на певний товар зменшується попит на нього.

Рівність (2.6) можна трансформувати в:

МU_А/МU_в = Р_А/Р_В. (2.7)

Рівність (2.7) називають рівнянням рівноваги з кардиналістських позицій.