Бідність в Україні

Особливість бідності в Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, полягає у значному скороченні доходу більшості населення, яке при цьому зберігає відносно високий соціальний статус (рівень освіти, кваліфікації, соціальні зв'язки). Зубожіння значної частини населення відбувається за значного майнового розшарування й появи нечисленних, але справді багатих прошарків. Реальний стан доходів населення дуже важко піддається статистичній оцінці через наявність значного обсягу неформальних джерел доходу. 0бстеження домашніх господарств у першому півріччі 1999 р. за структурним критерієм (питома вага витрат на харчування перевищує 60 % сукупних витрат) виявило рівень бідності 66,4 %. Якщо за межу бідності брати офіційно визнану межу малозабезпеченості, то рівень бідності (за середньодушовими доходами нижче цієї межі) становив би 28,7 %. За абсолютний критерій беруть також енергетичну цінність добового раціону харчування менше 2100 Ккал. Згідно з цим критерієм рівень бідності становить 29,6 %. Наближений до цього й рівень бідності, визначений за відносним критерієм 75 % медіанного рівня сукупних середньодушових витрат — 26,3 %.

На цьому тлі надто високою виглядає оцінка рівня бідності за суб'єктивним критерієм. Обстеження свідчать, що бідними себе вважають приблизно 90 % населення країни. Феномен цього полягає в тому, що люди порівнюють свій нинішній матеріальний стан не у просторі (із станом інших людей), а в часі, тобто зі своїм станом до економічної кризи.

За складом серед бідних найбільше сімей з дітьми (у тому числі багатодітних) — 43,4 % загальної кількості бідних домогосподарств, сімей пенсіонерів — 29,1 % і сімей без утриманців — 27,6 %.

Отож до особливостей проблем бідності в Україні можна віднести такі:

1. Бідність не виникла разом із становленням української держа­ви. Вона існувала і в СРСР. Бідність взагалі є неминучою, навіть у дуже багатому суспільстві. За оцінками фахівців Інституту народо­населення і соціальних проблем АН СРСР, у 1990 р. нижче межі малозабезпеченості жило 20-25 % населення країни. На думку міжнарод­них експертів, в Україні в цей час до бідних можна було віднести близько 11 % населення. Але оскільки бідність є результатом соціальної нерівності, це явище завжди камуфлювалось. Законодавство Ук­раїни вживає термін "малозабезпеченість", показник "бідність", по­чав вживатись лише наприкінці 2002 року.

2. Збідніння широких верств населення виникло одночасно з по­явою багатих прошарків, заможність яких пов'язана з неправедними джерелами і яким не притаманне благодійництво.

3. Бідними стали люди, які чесно працювали і працюють у дер­жаві, жили за її законами.

4. Існуюче в Україні явище бідності зайнятого населення є наслід­ком порушень у системі оплати праці та формуванні ринку робочої сили.

Висновки

Процес соціальної диференціації стрімко наростає: багаті робляться ще багатше, а бідні - бідніше. У результаті формуються два мири, дві України, зі своїми соціокультурними цінностями, способами життя й образами поводження: мир найбагатшого й заможного стану й мир найбідніших, офіційно називаних невдахами. Радикально відрізняються в представників різних майнових шарів всі життєві перспективи - від соціального росту й службового становища до взаємин у родині й інтересу до роботи. Втрата соціальних життєвих орієнтирів дуже сильно пов'язана з рівнем доходів і якістю життя.

Проблема пошуку місця в житті істотно впливає на соціальне самопочуття й на характер соціального оптимізму. Якщо більшість багатих дивиться в майбутнє з надією або принаймні спокійно, то представники бідних не чекають від життя нічого гарного; для їхнього світовідчування характерні песимізм і розпач. 83% незаможних українців і 80% бідних постійно відчувають почуття тривоги.

Надана проблема формує серйозну погрозу соціальної безпеки, зачіпаючи не окрему людину, а суспільство в цілому.

Багато країн ефективно бореться з бідністю. Для боротьби з бідністю у молодих, хоча вона і є тимчасовим явищем, у багатьох країнах існують гранти на навчання й допомога на дітей молодим родинам, а для старших віком - доплати до пенсії, якщо її розмір і доход пенсіонера забезпечують лише низький рівень добробуту. Будь-який уряд, виходячи із програми своєї діяльності, повинен вибирати між масштабами програми по перерозподілу доходів для боротьби з бідністю й програмами по стимулюванню трудової діяльності й економії витрат бюджетних засобів.

Для викорінювання вбогості й зменшення масштабів бідності міжнародним співтовариством було запропоновано в середині 1990-х рр. національним урядам:

• розробити комплексні стратегії;

• поліпшити для бідних громад (соціальних груп) доступ до виробничих ресурсів і інфраструктури;

• прагнути до задоволення основних потреб людини у всіх верствах населення;

• зміцнювати й розширювати законодавство для посилення соціального захисту й зменшення уразливості певних категорій людей;

У загальній постановці всі ці питання мають безпосереднє відношення до стратегічного курсу українського Уряду. Уряд декларував, необхідність створення в новій Україні, держави із соціально орієнтованою економікою. У такій державі в центр розвитку ставиться, зрозуміло, людина, рішення її проблем при постійному рості рівня й поліпшенні якості життя, безумовному дотриманні прав кожної особистості, а досягнення цілей соціального розвитку не є вторинним стосовно цілям економічного розвитку.

Нам є ще над чім працювати. Бо не дивлячись на те, що країна розвивається, більшість людей не можуть зараз відповісти, чого вони все ж таки очікують від завтрашнього дня. Чи зможемо ми спокійно навчатися, робити та народжувати дітей у нашій Україні, не турбуючись за їхнє майбутнє.