
Статистичні характеристики бідності
Найуживанішими статистичними характеристиками бідності є її рівень і глибина.
Рівень бідності (Р) — це питома вага сімей, чий рівень споживання (доходів) нижчий за визначену межу бідності:
Р
=
де 2 — кількість сімей, які визнаються бідними згідно з одним із критеріїв; п — загальна чисельність сімей.
За даними Держкомстату України у 2001 р. рівень бідності в Україні становив 26,7 %, якщо за її межу взяти 75 % медіанного рівня сукупних витрат.
Показник рівня бідності відбиває поширеність бідності, але не дає інформації про ступінь зубожіння певних груп населення. Адже вони можуть або жити у злиднях, або, навпаки, їхні доходи наближатимуться до межі бідності. Для визначення розбіжності між доходами бідних і межею бідності застосовують такий показник, як глибина бідності (Н):
Н
=
де 7, — межа бідності; У.— доходи сімей, які визнані бідними.
“Соціальне дно” населення
Не можливо описувати тему бідності і не зачепити при цьому нижчі шари суспільства. Виділення груп населення в "соціальне дно", як специфічний шар, безсумнівно, носить умовний характер. Однак ці групи мають подібні риси: це люди, в основній своїй масі відкинуті суспільством, позбавлені соціальних ресурсів, стійких зв'язків, що втратили елементарні соціальні навички і домінантні цінності соціуму. У той же час злиденні, бомжі, безпритульні діти, вуличні повії - кожна з груп володіє і своїми особливостями; але між ними немає твердих границь: бомж може бути жебраком, а безпритульник бомжем. Проте, зазначені групи мають свої головні ознаки, специфіку формування і соціально-демографічних особливостей, що дозволяє їх ідентифікувати.
Основна ознака групи "злиденні" - просити милостиню в зв'язку з утратою доходу чи його катастрофічним падінням при відсутності допомоги з якої-небудь сторони (суспільства чи близьких людей) і неможливістю заробити їх трудовим шляхом.
Бомжі - це фактично абревіатура визначення людини "без визначеного місця проживання". Очевидно, що відсутність "даху" над головою і є головна характеристика даної групи. Бомжами стають у результаті звільнення з місць позбавлення волі, сімейного конфлікту і відходу з будинку, як наслідок неправомірних угод з житлом, а також унаслідок змушеної міграції (біженці). Дві третини бомжів живуть на вокзалах, у підвалах, на горищах будинків і "де прийдеться". Новий фактор утрати власного житла сьогодні зв'язаний з невдалим веденням бізнесу, коли кредитор насильно виселяє боржника без усяких рішень правових органів.
У третю групу входять тільки діти у віці від 6 до 17 років. Це її основна ознака. Існує два джерела формування цієї групи. Перший - діти тікають (ідуть) з будинку в результаті конфлікту чи важких сімейних умов (алкоголізм батьків, насильство); другий – утрата батьків (смерть, в'язниця) чи фактичне відмовлення батьків від дітей. Безпритульні діти можуть проживати у своїх квартирах, але також вести спосіб життя бомжів, якщо вони залишаються на самоті.
Остання група - вуличні повії - відрізняється характером своєї діяльності. Три чверті з них мають житло, інші поводяться як бомжі. Їхній мінімальний вік складає 14 років, що фактично свідчить про дитячу проституцію. Алкоголізм, наркоманія, кримінальна діяльність стають або причинами, що викликають скочування на "дно", або побічними ознаками стосовно визначального фактора.
Аналіз даних показує, що соціальне дно має переважно "чоловіче обличчя", серед них - дві третини чоловіки й одна третина — жінки. Серед бездомних майже 90% чоловіки; три чверті з них — люди у віці від 20 до 50 років. Середній вік жебраків і бомжів наближається до 45 років; у безпритульників він дорівнює 10 рокам, у повій - 28 рокам. Мінімальний вік жебраків - 12 років, а повій - 14; беспризорні - 6 років.
Більшість жебраків і бомжів мають середню і середню фахову освіту; у той же час 6% одержали вищу освіту; її мають також бомжі і повії.
Найважливішою причиною, здатною привести людей на соціальне дно, є втрата роботи, що означає соціальну трагедію. Подібна позиція визначає і відверто обвинувальні оцінки діяльності Уряду і Президента. У масовій свідомості економічні реформи зв'язуються із соціальною деградацією, з масовим зубожінням, з життєвими позбавленнями, менш значимими сприймаються вплив кримінального світу і змушене переселення (біженці), що народжує біженців.
По оцінкам експертів у числі груп ризику потрапити на соціальне дно виявляються: самотні люди похилого віку (шанси потрапити на дно дорівнюють 72%), пенсіонери (61%), інваліди (63%), багатодітні родини (54%), безробітні (53%), матері-одиночки (49%), біженці (44%), переселенці (31%). Навпроти, у них немає шансів для руху нагору по соціальним сходам. Такими шансами володіють лише ті, хто вже зайняв визначені соціальні позиції в суспільстві.
Сьогодні погроза зубожіння нависла над цілком заможними соціально-професійними шарами населення. Соціальне дно готове поглинути і вже поглинає селян, низько кваліфікованих робітників, інженерно-технічних працівників, учителів, творчу інтелігенцію, учених. У суспільстві діє ефективний механізм усмоктування людини на дно. Головними елементами цього механізму є економічні реформи у тому вигляді, у якому вони проводяться сьогодні, кримінальний світ і нездатна захистити своїх громадян держава. Зрозуміло, що соціальне дно (у дуже обмежених розмірах) існувало і раніш. Однак реформи сильно збільшили процеси спадної мобільності. І тепер значно складніше вибратися із соціальної ями.