1. Поняття злочинності, її ознаки та види

Див. статтю

2. Співвідношення злочинності і злочину

Стан злочинності формується зі вчинення протягом ви­значеного часу злочинів. Тож постає питання характеру зв'язку між злочинністю та злочином.

Пояснення взаємозв'язку ґрунтується на філософських категоріях "одиничного", "окремого" та "загального". Відношення між ними мають діалектичний характер. Зміни в кількості, структурі, особливостях злочинів призводять до змін у харак­теристиці злочинності.

У злочинності відображаються найбільш суттєві ознаки окремих злочинів, а випадкові, притаманні лише деяким з них, відсіюються. Так вимальовуються закономірності, пізнання яких є основою як організації боротьби зі злочинністю, так і її прогнозування на майбутнє.

Злочинності, на відміну від окремого злочину, притаманна ознака самодетермінації, тобто самовідтворення.

Спільною рисою злочинності та злочину вважається їхня негативна суспільна й правова оцінка. Тож суспільство та держа­ва вживають заходів щодо обмеження сфери їхнього прояву.

При діалектичному розгляді проблеми співвідношення злочину і злочинності як загального і окремого (одиночного) можна змінити кут зору і поставити таке питання:

Якщо ми погоджуємся з тим, що злочин – це конкретизовані прояви злочинності, то чи правомірне твердження про те, що злочиність являє собою тільки їх множину.

Академік В.М. Кудрявцев висловлював думку про те, що злочинність включає всю сукупність вчинених злочинів і суспільно небезпечних результатів, що наступили.

Інші вчені вказували на те, що між різними злочинними актами існують різноманітні взаємозв’язки. Вони бувають очевидні вже при аналізі злочинної діяльності, про що говорилось вище.

У 60-70 роки ХХ сторіччя вітчизняні кримінологи стали підкреслювати, що злочинність – це сукупність злочинів, а не проста їх множина. Проте цього виявилось недостатнім, оскільки зв’язок багатьох злочинів можна визначити через суб’єкт злочину. Тоді виникло твердження, що злочинність – це складна сукупність злочинів та їх суб’єктів.

У кінці 70-80 р. р. в кримінології все більше став утверджуватись погляд на системно-структурний характер злочинності. Проте до цього часу цей підхід не став загальновизнаним.

У сучасних наукових літературних джерелах є поширеною думка про те, що злочинність – не просто множинність злочинів, а саме явище, цілісна сукупність, система злочинів, яка має певні системні властивості, тобто стійку залежність злочинів всередині цілісності і між нею та іншими соціальними явищами. Ряд вчених крім цього, вважають, що “злочинність – негативне соціально-правове явище, яке існує у людському суспільстві і має свої закономірності, кількісні та якісні характеристики, що ведуть до негативних для суспільства, людей наслідки і вимагають специфічних і громадських заходів контролю за нею”.

Злочинність — це деяка стійка єдність, цілісне в певному зна­ченні утворення. Поняття ж цілісності в сучасній науці є підґрун­тям системно-структурного підходу до вивчення об'єктів і явищ навколишньої дійсності. Багато з них завжди можна уявити у виг­ляді комплексу взаємопов'язаних елементів, які утворюють певну цілісність. Системний підхід може бути застосований і до вивчен­ня злочинності.

Доказ цілісності злочинності полягає, по-перше, в тому, що на відміну від окремо взятих злочинів вона є закономірним явищем; по-друге, в межах всієї злочинності між окремими її проявами і параметрами існують певний зв'язок і залежність; по-третє, тільки при аналізі злочинності взагалі більш рельєфно виявляються її певні взаємозв'язки і взаємозалежність з іншими соціальними явищами.

У зв'язку з цим злочинність з огляду на системно-структурний підхід розглядається як порівняно самостійна, динамічна, ймовір­на соціальна система, елементами якої є конкретні злочини, а та­кож окремі види злочинів, об'єднані в однорідні групи. Специфіч­ний зв'язок цих елементів створює вже не просту сумарну су­купність, а якісно інше за своїм змістом явище — злочинність.

«Конкретний злочин», «окремий вид злочинів, а також їх об'єд­нання в однорідні групи» і «злочинність» — не тотожні поняття. Між ними слід проводити принципову відмінність; вони знахо­дяться в діалектичному взаємозв'язку одиничного, особливого і

спільного (загального). Названі три філософські категорії співвідно­сяться між собою таким чином: а) загальне існує лише в окремо­му, через окреме, причому воно лише приблизно охоплює всі ок­ремі предмети; б) будь-яке одиничне неповно входить у загальне; в) особливе є зв'язуючою ланкою між окремим (одиничним) і за­гальним, тобто щодо одиничного особливе є загальним, а щодо спільного (загального) — одиничним.

Злочин завжди вчиняється конкретною особою; він — явище (подія) одиничне, яке несе на собі відбиток індивідуальності. Існу­юча в суспільстві злочинність і окремі види (групи) злочинів — це явища, що відображають одну із сторін поняття суспільного орга­нізму, визначеного наперед соціальними умовами життя суспіль­ства; це відносно масові категорії, що характеризуються статистич­ними закономірностями. У злочинності проявляється не індиві­дуальна воля, а дія суспільних закономірностей.

Злочин (одиничне) проявляється в особливому (в певних видах злочинів) і загальному. В свою чергу злочинність (загальне) вклю­чає в себе окремі види злочинів (особливе) і конкретні злочини (ок­реме). Злочинність відображає найбільш істотні риси окремих зло­чинів, абстрагуючись від випадкових і індивідуальних ознак, що мають значення для конкретних злочинів. Вона як категорія загаль­ного вказує на стійкий, істотний, повторюваний зв'язок явищ, які не можна розкрити навіть при найретельнішому аналізі конкретних злочинів, хоча останні є більш глибокими за внутрішнім змістом і «багатшими» різного роду окремими нюансами.

Категорії загального, особливого і окремого мають важливе зна­чення в кримінологічній науці. За їх допомогою вбачається за мож­ливе, як вже ми освідчилися, глибше з'ясувати поняття злочинності і, як буде показано нижче, окреслити її фактори, причини і умови.