2. Джерела (форми) права: поняття, види.

Залежно від рівня регульованих суспільних відносин (держава, союз держав, держави усього світу) джерела (форми) права можна поділити на: внутрішньодержавні (національні), регіонально-континентальні (міжна­ціональні) і міжнародні (наднаціональні). Розглянемо внутрішньодер­жавні джерела (форми) права.

Джерела (форми) права (англ. sources of law) — вихідні від держа­ви або визнані нею зовнішні, офіційно-документальні способи вира­ження (організації, існування) змісту права.

Поняття «джерело права» у формальному розумінні вперше ввів у науковий обіг Тит Лівій у роботі «Римська історія», у якій він назвав Закони XII таблиць джерелами всього публічного і приватного права.

Термін «джерело» використовується в розумінні джерела, підстави, кореня правового розвитку. Під формою розуміється оболонка цього явища, спосіб організації змісту, його зовнішній вигляд".

Джерела права розуміють у значеннях: матеріальному; ідеологічно­му, формальному (юридичному).

Джерела права в матеріальному значенні — це економічні, соціальні, політичні та інші умови, що спричиняють або об’єктивно зумовлюють виникнення правових норм.

Джерела права п ідеологічному значенні — це правова і політична сві­домість суб'єктів правотворчості; ідеї, концепції, теорії, покладені у підставу правових норм;

Джерела права у формальному (юридичному) значенні — це зовнішня форма вираження і закріплення правових норм, вияв буття об'єктивно існуючих правових норм, тобто спосіб вираження міри охоронюваного державою права.

Терміни «юридичне джерело права» і «форма права» мають однако­вий зміст. Вживання терміна «джерело (форма) права» означає, що йдеться про джерела права у формальному (юридичному) значенні.

Система джерел (форм) права в Україні

Джерела (форми) внутрішньодержавного (національного) права:

Нормативно-правовий акт

Нормативно-правовий договір (внутрішньодержавний)

Міжнародно-правовий акт (договір)

Правовий прецедент (судовий і адміністративний)

Правовий звичай

Правова доктрина (доктринальний текст)

Принципи права

Релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма)

Розпишемо кожний з юридичних джерел (форм) права.

Нормативно-правовий акт — офіційний акт-документ компетент­них органів і посадових осіб, що містить норми права, забезпечувані державою відповідно до закону. Нормативно-правовими актами є: конституція, законодавчі акти, постанови парламенту, укази прези­дента, постанови уряду, рішення органів місцевого самоврядування та ін. Нормативно-правовий акт служить основним юридичним дже­релом права більшості країн, особливо правових систем романо-германського типу — Франції, ФРН, Італії, Іспанії, а також РФ, Респуб­ліки Бєларусь, України.

Нормативно-правовий договір — спільний договірний акт-доку­мент двох або більше сторін (правотворчих органів), що установили нові норми права за взаємною згодою, які служать підставою для ви­дання правових актів, здійснення інших юридично значущих дій і за­безпечуються державою відповідно до закону. Нормативно-правовий договір може бути двох видів: внутрішньодержавний і зовнішньодержавний (міжнародний).

Міжнародно-правовий акт можна розглядати як самостійне джере­ло права.

Міжнародно-правовий акт (договір) — спільний акт-документ двох або декількох держав, що містить норми права про встановлення, зміну чи припинення прав і обов'язків у різноманітних відносинах між ними. Із санкції держави такий акт поширюється на його терито­рію, стає частиною національного законодавства. На внутрішньодер­жавне право впливають джерела міжнародного права: загальновизнані принципи міжнародного права, міжнародні договори (пакти, кон­венції), міжнародні порядки.

Правовий прецедент — акт-документ, що містить нові норми пра­ва в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим або адміністративним органом, якому надається загальнообов'язкове зна­чення при вирішенні подібних справ у майбутньому. Судовий преце­дент є одним із провідних джерел права англо-американського типу (Англія, США та ін.). Він має місце в Україні, хоч офіційно не зафік­сований як джерело (форма) права.

Правовий звичай — акт-документ, який містить норми-звичаї (пра­вила поведінки, що склалися в результаті багаторазового повторення людьми певних дій), котрі санкціоновані державою і забезпечуються нею. Держава визнає не всі звичаї, що сформувалися в суспільстві, а лише ті, котрі мають найбільше значення для суспільства, збігаються з його інтересами і відповідають історичному етапу його розвитку. Правовий звичай — найдавніше джерело права, яке історично і фак­тично передувало закону. Він зберігав значення в середньовіччя, не втратив популярності в сучасних правових системах традиційного типу.

У цивільному праві сучасних правових систем романо-германського типу (у тому числі України) визнаються «звичаї ділового обороту», сфера застосування яких в основному обмежена зовнішньоторговель­ними операціями.

Правова доктрина — акт-документ, який містить концептуально оформлені правові ідеї, принципи, що розроблені вченими з метою удосконалення законодавства, усвідомлені суспільством і визнані дер­жавою в якості обов'язкових.

Правова доктрина є джерелом права не у всіх державах, хоч зна­чення наукових праць юристів для формування моделі правового ре­гулювання визнається законодавцями багатьох країн. У наші дні роль доктрини важлива для правотворчості: вона сприяє удосконаленню нормативно-правових актів, створенню нових правових понять і кате­горій, розвитку методології тлумачення законів.

Правова доктрина служила безпосереднім джерелом права в право­вих системах англо-американського типу: тут при вирішенні справи судді посилалися на праці вчених; а також у правових системах релі­гійного типу: іслам, індуїзм, іудаїзм мають у своїй основі правила загальнообов'язкової поведінки, почерпнуті з праць відомих юристів. Як писав російський учений-правознавець С. Муромцев, «щоб зрозу­міти юридичну норму — мало зрозуміти життя, заради якого вона ви­никла; слід зрозуміти те розумове середовище, яке її формулювало». Правова доктрина офіційно не визнається джерелом права в Україні, проте наукові праці вчених-юристів, особливо коментарі до законодав­чих актів, використовуються в правотворчості і правозастосуванні, думка учених враховується під час обговорення законопроектів. Сто­совно української дійсності вона виконує компенсаційну функцію, за­повнюючи відсутність державної ідеології.

Принципи права — об'єктивно властиві праву нормативні основи, незаперечні вимоги, що пред'являються до учасників суспільних від­носин з метою встановлення соціальною компромісу. Справедливість, гуманізм і інші загальні принципи права визнаються джерелами права при відсутності законодавчої норми, судового прецеденту або право­вого звичаю. Принципи права виступають як джерело права в Україні, особливо в судовій практиці при наявності прогалин у праві.

Особливо слід підкреслити значення правових стандартів як сукуп­ності єдиних, типових принципів і правил поведінки суб'єктів пра­ва, зафіксованих в основних джерелах права регіональних міждержавних об'єднань у якості мінімальних правових вимог до їх учасників. Вони — наслідок відображення інтеграційних процесів у Європі (РЄ, ЄС), насамперед у сфері захисту прав людини.

Релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма) — акт-документ, який містить церковний канон або іншу релігійну норму, що санкціонується державою для надання їй загальнообов'язкового значен­ня і забезпечується нею (Веди, Біблія, Коран). Він має поширення в правових системах релігійного типу (наприклад, у мусульманських країнах). У деяких державах релігійна норма тісно переплелася з пра­вовим звичаєм, традиціями общинного побуту (держави Африки, Латинської Америки). В Україні вона присутня в невеликому сту­пені — на законодавчому рівні визнані деякі релігійні свята.

У кожній державі діє свій «набір» джерел (форм) права, які склада­ють нормативну основу його правової системи. В Україні діючими є перераховані джерела (форми) права, хоч не усі з них легалізовані. Було б неправильним ігнорувати якийсь з них, але не можна запере­чувати того, що пріоритет належить нормативно-правовому акту. Про­те перевага нормативно-правового акта не означає, що лише система законодавства виступає як форма системи права. Система всіх джерел права, визнаних суспільством і закріплених державою, слугує формою системи права даного суспільства і держави. Формальні (юридичні) джерела права зберігають цілісність завдяки структурним зв'язкам, взаємодії між ними, тобто завдяки системності.