36. Роль профспілок у соціально-трудових відносинах

Профспілки є однією з громадських організацій, які створюються трудящими для захисту своїх соціальних, економічних і професійних прав, для вираження інтересів найманих працівників, для боротьби за соціальну справедливість, з метою сприяння створенню для людини відповідних умов праці та життя. Критерії вступу до профспілки: професія (Данія, Ісландія, Великобр); галузь економіки (Німеч, Франція, Італія, Норвегія, Швеція); підприємство – кожне підприємство має свою профспілку (Японія, Швейцарія). Мета профсп. – підвищення рівня зарпл., збереження робочих місць для членів профспілки, участь трудящих в управлінні виробництвом і розподілі виробленого продукту, покращення умов праці. Протиріччя: збільшення рівня зарпл. Може призвести до безробіття; різниця в зарплатах працівників різних галузей; техніко-технологічне переозброєння вир-ва - зменшення ручної праці - скорочення чисельності працівників; профспілки поступово втрачають свою роль через децентралізацію і індивідуалізацію трудових відносин. Страйк – один з засобів впливу профспілок на роботодавців (одноденні і багатоденні). Члени профспілки роблять регулярні внески до страйкового фонду.

В 1994 р. створено Федерацію профспілок Укр. В Укр. Ще не прийнято закон про профспілки. Їхня діяльність може регулюватися Конст. Укр. та Законами Укр. „Про зайнятість”, „Про оплату праці”, „Про колективні договори та угоди”. Уряд не розділяє свої функції визначального органу політики, законодавця, власника та роботодавця. Приватний сектор ще не являє собою реальної організованої сили. (ФПУ). Основні проблеми профспілкового руху в Укр.: постійне зниження довіри до профспілок; неспроможність профспілок організувати працівників у приватних фірмах; недостатня підтримка профспілками тих, хто втратив роботу. Профспілки як захисники і виразники інтересів найманих працівників покликані виборювати і захищати соціальні, економічні та професійні права працівників, боротися за соціальну справедливість, сприяти створенню для людини належних умов праці й життя.

23. Характеристика освіти та професійної підготовки з точки зору теорії людського капіталу.

За теорією людського капіталу, в ринкових умовах освіту та про­фесійну підготовку не можна відносити повністю до суспільного блага, яке визначається спільним характером і неподільністю споживан­ня, коли споживання одними людьми не виключає споживання інши­ми, зовнішній ефект впливу суспільного блага не має чітких меж і його ефективність визначити практично неможливо, а єдиним при­йнятним джерелом існування блага можуть бути лише кошти плат­ників податку, що розподіляються через державний бюджет (як, на­приклад, безпека життя людей, що забезпечується армією та міліцією). У сфері освіти якостям суспільного блага відповідають лише загаль­ноосвітні програми, оскільки загальна середня освіта в Україні, як і в більшості країн світу, є доступною і безплатною для споживачів. На відміну від загальноосвітньої професійна підготовка дуже тісно пов'язана з ринком праці, з потребами економіки в кадрах відповід­них спеціальностей та рівнів кваліфікації. Отже, чим досконалішим стає ринок праці в країні, тим більше освіта та професійна підго­товка втрачають колись їй властиві якості суспільного блага і набира­ють якостей приватного блага з таких причин: по-перше, високий рівень професійної освіти є передумовою професійного та підприєм­ницького успіху людини і засобом її соціального захисту від стихій­ного коливання попиту на ринку праці, а система мотивації особи до творчої, кваліфікованої праці в кінцевому підсумку формує мотива­ційні стимули до навчання. По-друге, є особистий аспект потреби в освіті, оскільки навчання — це одна з найважливіших сфер самореалізації особи, її творчого потенціалу, спосіб задоволення духовних потреб людини. По-третє, у зв'язку з цим обсяг і структура приватного попиту на професійну освіту не збігаються з обсягом і структурою попиту на професійну освіту з позицій розвитку суспільства в цілому й еко­номіки зокрема. І, по-четверте, кваліфікація і знання розглядаються як особливу форму інтелектуальної власності людини, її приват­ний людський капітал, що приносить дохід. Це підтверджується, зок­рема, такими фактами нашої дійсності, як збереження високих кон­курсів до авторитетних вищих навчальних закладів навіть за умови платності навчання; розширення сфери дії і збільшення обсягів при­ватних навчальних послуг; популярність літератури, що сприяє про­фесійному самовдосконаленню, тощо. Якщо визнати професійну освіту приватним благом, то ситуація, за якої приватне благо надаєть­ся безплатно для споживача за рахунок державного бюджету, але не всім бажаючим, не лише є соціально несправедливою, а й створює умови для різноманітних зловживань на цьому ґрунті.

З іншого боку, освіта та професійна підготовка примножують не лише особистий, а й національний людський капітал. Хоча й непрямо, але держава теж має чималі зиски від розширення знань та зростання кваліфікації громадян (зокрема, більший прибутковий податок з фізич­ної особи і більші нарахування на підвищену заробітну плату кваліфікованішого працівника). Тому держава зобов'язана здійснювати значні інвестиції в розвиток освіти та професійної підготовки (передусім у напрямі фундаменталізації та гуманізації їх) і надавати гарантії для довгострокових інвестицій інших суб'єктів у цю сферу; застосовувати податкові пільги та інші форми регулювання ринку з метою забезпе­чення розвитку пріоритетних спеціальностей, форм і методів підго­товки спеціалістів, розвитку освіти в цілому; здійснювати ліцензуван­ня, атестацію, іншими способами забезпечувати і гарантувати якість освітніх послуг тощо. Крім того, у сфері освіти держава покликана виконувати досить специфічні функції, які не можуть виконати як слід інші суб'єкти. Наприклад, у США важливим обов'язком федераль­них органів освіти є ініціація, підтримка і закріплення сприятливої суспільної думки, позитивного іміджу соціальних інститутів освіти як серед населення, так і серед роботодавців.

Отже, двоїста природа освіти (вона є воднораз і суспільним, і при­ватним благом), неефективність діючої системи фінансового забез­печення освіти, а також хронічна нестача бюджетних коштів в Україні зумовлюють необхідність перегляду підходів до фінансування освіти та професійної підготовки. На перших етапах перехідного періоду це проявилося у співіснуванні суспільного і приватного секторів професійної освіти (передусім вищої), у розширенні контрактної підготовки студентів державними закладами освіти на платній основі, в поширенні додаткових платних освітніх послуг в загальноосвітній школі тощо.