Лекція 2 Принципи і методи педагогічної корекції
Основні положення корекційної діяльності.
Принципи корекційно-педагогічної діяльності.
Методи педагогічної корекції.
Зміст колекційної роботи, процес визначення її основоположних компонентів і провідних напрямків діяльності, особливості проведення діагностики і технології колекційного процесу є предметом вивчення спеціальної психології і педагогіки, об’єктом уваги дефектологічної науки. У психолого-педагогічній літературі на сьогодні відсутні системні дослідження корекційно-педагогічної діяльності, не ведеться цілісне вивчення взаємозв’язку між корекційною діяльністю і єдиним педагогічним процесом.
В перекладі з латинської мови слово "корекція" позначає часткове виправлення або зміну.
У Педагогічній енциклопедії поняття корекція визначається як виправлення (часткове або повне) недоліків психічного і фізичного розвитку за допомогою спеціальної системи педагогічних прийомів і заходів. Корекція розглядається як педагогічна дія, яка не зводиться до тренувальних вправ, спрямованих на виправлення окремо взятого дефекту, а має на увазі дію на особистість дитини в цілому.
Корекція розвитку – сукупність педагогічних і психологічних впливів, спрямованих на виправлення, компенсацію недоліків, відхилень в психічному та фізичному розвитку дитини. Включає як корекцію окремих дефектів, так і цілісний вплив на особистість.
Корекційні технології – це сукупність знань про способи та засоби проведення корекційно-педагогічного процесу.
Метою корекційно-педагогічної діяльності є усунення або зменшення неузгодженості між встановленою (нормальною) і реальною (має відхилення) діяльністю. Важливим в корекції є правильне врахування величини і характеру неузгодженості і оперативне виправлення цієї невідповідності між нормою і відхиленням. Корекція розглядається як шлях або спосіб подолання і ослаблення психофізіологічних недоліків через формування відповідних життєво необхідних якостей в ході навчально-виховного процесу або різних видів діяльності дітей (учбова, трудова, ігрова тощо).
Представники корекційної педагогіки приходять до висновку, що не існує окремої програми корекційної роботи, вона проводиться на тому навчальному матеріалі, який є змістом того чи іншого предмету, тобто говорять про корекційну спрямованість освітнього процесу.
Отже, корекційно-педагогічна діяльність – це складне психофізіологічне і соціально-педагогічне явище, що охоплює весь освітній процес (навчання, виховання, розвиток), виступаючи як єдина педагогічна система, куди входять об’єкт і суб’єкт педагогічної діяльності, її цільовий, змістовний, операційно-діяльнісний і оцінно-результативний компоненти. Тому разом із діагностико-корекційною, корекційно-розвивальною, корекційно-профілактичною існує і виховно-корекційна, і корекційно-навчальна, і психокорекцій на діяльність. Корекційно педагогічний процес розглядається як єдиний освітній процес, в який входять навчання, виховання і розвиток. Корекційний розвиток як спеціально організований і спрямований процес не може існувати поза корекційним навчанням і вихованням. Оскільки розвиток дитини здійснюється в ході навчання і виховання, то природно і корекційна дія буде присутня в цій діяльності.
Найбільш глибоко психолого-педагогічну суть колекційної діяльності і її профілактичну спрямованість розкрили психологи і психотерапевти (С.А.Бадмаєв, Г.В.Бурменська, О.А. Карабанова, А.Г.Лідері, А.С.Співаковська та ін.)
Ск робоче визначення з педагогічної точки зору можна дати такий варіант
Корекційно-педагогічний процес – це складна система, що включає як стратегічні, так і тактичні завдання. Стратегічні – розробка корекційних програм і комплексів. Тактичні – розробка методів і корекційних технік, вибір форми проведення корекційної роботи, підбір груп, режим занять.
Корекція розвитку і поведінки базується на таких фундаментальних положеннях педагогіки:
1. Особистість – це цілісна психологічна структура, яка формується в процесі життя людини на основі засвоєння нею суспільних форм свідомості та поведінки.
2. Психічний розвиток і формування особистості дитини можливі тільки в процесі спілкування з дорослим.
3. Важливу роль у психічному розвитку дитини відіграє формування провідного виду діяльності (у дошкільників – гра, у молодших школярів – навчальна діяльність).
4. Розвиток дитини з особливими потребами відбувається за тими ж законами, що й звичайної. При наявності певних, продуманих умов всі діти мають здатність розвиватися.
Система допомоги дітям з особливими потребами включає:
1. Медичну допомогу (лікування основного захворювання, підтримуюча терапія, лікувальна фізкультура, масаж та ін.)
2. Педагогічну допомогу (навчання та виховання за певними програмами в спеціальних дошкільних закладах, школах)
3. Психологічну допомогу (психологічна корекція, оптимізація сімейного клімату)
4. Соціальну допомогу (надання можливості працювати, допомога непрацездатним та ін.)
Види корекції розвитку.
1. За характером спрямованості
Симптоматична – як правило, передбачає короткочасний вплив з метою зняття гострих симптомів відхилень у розвитку, що заважають перейти до корекції каузального типу. Каузальна (причинна) – спрямована на джерела та причини відхилень. Більш тривала, потребує значних зусиль, але більш ефективна.
2. За змістом: корекція пізнавальної сфери, особистості, афективно-вольової сфери, поведінкових аспектів, міжособистісних відносин (внутрішньогрупових, батьківсько-дитячих).
3. За формою роботи: індивідуальна, групова (в закритій природній групі – група дошкільного закладу, клас, родина, або у відкритій групі осіб з подібними проблемами), змішана (індивідуально-групова).
4. За наявністю програм: програмована, імпровізована.
5. За характером керування коригуючими впливами: директивна, недирективна.
6. За тривалістю:
Надкоротка (надшвидка) – хвилини-години – вирішення актуальних ізольованих проблем і конфліктів. Ефект може бути нестійким.
Коротка – години-дні – вирішення актуальної проблеми, "запуск" процесу змін, який триватиме й після завершення корекції.
Довготривала – місяці – проробляються різні сторони і деталі, особистісний зміст проблем; ефект розвивається повільно, стійкий.
7. За масштабами завдань:
Загальна – загальні заходи з нормалізації середовища.
Часткова – ведучі форми діяльності, спілкування.
Спеціальна – конкретні завдання формування особистості, її якостей.
Провідні напрямки корекційно-педагогічного процесу:
дія на дитину середовищними чинниками (природними, соціальними), тобто „терапія середовищем”;
організація навчального процесу (його корекційна спрямованість);
спеціальний підбір культурно-масових і оздоровчих заходів;
психогігієна виховання.
Ці напрями можуть бути представлені у вигляді тактичних кроків:
вдосконалення досягнень сенсомоторного розвитку;
корекція окремих сторін психічної діяльності;
розвиток основних розумових процесів;
розвиток різних видів мислення;
корекція порушень у розвитку емоційно-особистісної сфери;
розвиток мови, оволодіння технікою мови;
розширення уявлень про навколишній світ і збагачення словника;
корекція індивідуальних пропусків у знаннях.
Основні напрями корекційної діяльності наступні:
нормалізація і збагачення відносин з навколишнім світом, перш за все з педагогами і дитячим колективом;
компенсація пропусків і недоліків у духовному світі, посилення діяльності в тій сфері, яку дитина любить, в якій може досягнути гарних результатів (компенсація в сфері цікавої справи, захоплення спортом, технікою, музикою і ін.);
відновлення позитивних якостей, які отримали незначну деформацію (девіацію);
постійна стимуляція позитивних якостей, що не втратили соціальної значущості;
інтенсифікація позитивного розвитку особистості, формування провідних позитивних якостей;
засвоєння і накопичення соціально цінного життєвого досвіду, збагачення практичної діяльності в різних сферах життя; накопичення навичок етичної поведінки, здорових звичок і потреб на основі організації діяльності дітей по задоволенню їх інтересів:
викорінення негативних якостей і шкідливих звичок.
Стратегічною метою виховання та навчання дітей з особливими потребами є підготовка їх відповідно до можливостей до самостійного активного суспільно корисного життя.
Слід зазначити, що стратегічна мета відображає суспільно-економічні та морально-етичні відносини на даному історичному етапі розвитку суспільства, має загальний і певною мірою абстрактний характер.
Конкретні цілі (методичні або операційні) визначають тактику вирішення більш вузьких задач (дидактичних, корекційно-розвивальних).
Мета визначає зміст навчання, в межах якого конкретизуються і формулюються завдання, що повинні бути реалізовані в навчальному процесі. При цьому реалізація досягається на рівні цілеспрямованого застосування відповідних методів.
1 рівень цілей – "всебічно розвинена особистість".
2 рівень – здатність до різних видів діяльності.
3 рівень – розвиток окремих психічних процесів.
4 рівень (завдання) – визначення того, що необхідно досягти в конкретних ситуаціях, так званий операційний рівень цілей. Завдання – це відповідь на питання, до чого діти повинні бути здатні після вивчення певного курсу або теми.
Цілі визначаються в категоріях: знання, вміння, навички, особистісні та соціально важливі якості.
Визначення конкретних цілей навчання повинно враховувати рівень наявних або створюваних технологій, доступність методів навчання.
Програми повинні встановлювати реалістичні цілі, яких дійсно можна досягти. Якщо цілі далекі від реальності, то програми є більшим злом, ніж їх відсутність (створюється враження, що робиться щось корисне, це замінює більш реальні зусилля).
При постановці загальних цілей корекції треба враховувати дальню та ближню перспективи розвитку дитини, планувати як конкретні показники, так і їх можливе відображення в діяльності на наступних етапах.
Треба пам’ятати, що ефективність корекції може бути виявлена в процесі роботи, по її закінченню або пізніше. Вважають, що остаточно говорити про закріплення або втрату позитивного ефекту можна приблизно через півроку після завершення корекційної програми.
При плануванні і реалізації корекційної програми треба розуміти, що невдача в досягненні її цілей може не просто зберегти вихідну ситуацію неблагополуччя дитини, але й зробити її тяжчою. Тому треба контролювати динаміку роботи, відповідально ставитись до планування і проведення корекції.
Визначення конкретних корекційних задач витікає з розуміння поняття про адаптивні якості особистості. Сьогодні в дефектологічній науці та практиці відбувається перехід до визнання важливості поняття "якість життя", що має суб’єктивний та об’єктивний зміст.
Якість життя – це суб’єктивне задоволення індивіду у фізичних, ментальних і соціальних ситуаціях, навіть за наявності певних обмежень, а також суб’єктивне сприйняття індивіду оточуючими. До поняття "якість життя" також входять об’єктивні досягнення і вміння, які високо цінуються в суспільстві: інтелектуальні здібності, фізичні можливості, емоційна стабільність, артистичні або технічні вміння, здатність формувати соціальну взаємодію.
Поняття "якість життя" поєднує наступні аспекти:
1. Фізичний: мобільність (здатність пересуватися), здоров’я, соматичний комфорт, функціональні параметри, стан аналізаторів, мовлення та ін.
2. Психічний: відчуття задоволення, спокою, радості.
3. Соціальний: сімейні, товариські, культурні, професійні, економічні відносини.
4. Духовний: сенс життя, цінності, життєві цілі.
Визначення якості життя дітей і підлітків з особливими потребами проводиться за різними сферами, в яких виділяються окремі показники, що оцінюються за шкалами. При цьому використовуються як об’єктивні методи дослідження (сомато-, фізіометрія та ін.), так і встановлення суб’єктивних відчуттів обстежуваного або його батьків.
Відповідно до вікового періоду увага спрямовується на:
Дошкільний вік – сенсомоторний розвиток, навички комунікації (мова і мовлення), самообслуговування, соціалізація (здатність взаємодіяти з оточуючими).
Молодший шкільний, ранній підлітковий вік – здатність застосовувати навчальні навички у повсякденному житті, вміння розмірковувати й робити умовиводи; соціальні навички – здатність брати участь у групових заходах і встановлювати міжособистісні стосунки.
Пізній підлітковий і юнацький вік – професійна відповідальність, можливість виконувати суспільно важливу роботу.
Цілеспрямований корекційний вплив на дитину здійснюється через психокорекційний комплекс – системне утворення, що складається з наступних блоків:
1. Діагностичний
Передбачає діагностику психічного розвитку дитини та її соціального середовища:
всебічне клініко-психологічне вивчення особистості дитини та її батьків, системи їх стосунків;
аналіз сфери мотивацій і потреб дитини та членів її родини;
визначення рівня розвитку сенсорно-перцептивних та інтелектуальних процесів;
діагностика соціального середовища (аналіз несприятливих факторів).
2. Корекційний
Включає вирішення наступних задач:
корекція неадекватних методів виховання дитини з метою подолання її мікросоціальної занедбаності;
допомога дитині або підлітку у розв’язанні психотравмуючих ситуацій;
формування продуктивних видів стосунків дитини з оточуючими (в сім’ї, дитячому садку, класі);
розвиток компетентності в питаннях нормативної поведінки;
формування та стимуляція сенсорно-перцептивних, мнемічних та інтелектуальних процесів;
розвиток і вдосконалення комунікативних функцій, емоційно-вольової регуляції поведінки;
формування адекватних батьківських установок на захворювання
соціально-психологічні проблеми дитини шляхом активного залучення батьків до психокорекційного процесу;
створення в дитячому колективі атмосфери доброзичливості, відкритості, взаєморозуміння.