Лекція 1 Корекційна педагогіка в системі наук про людину

1. Корекційна педагогіка як наука.

2. Становлення і розвиток корекційної педагогіки.

3. Державна політика в галузі соц.захисту дітей з відхиленнями у розвитку

Життя дитини не рай, а драма. Я. Корчак

В ЛЕКЦЫЮ !

в работах многих исследователей выявлены и представлены следующие психотравмирующие факторы микросреды, влияющие на психическое здоровье детей:

• конфликтные ситуации во взаимоотношениях родителей между собой (29,6%);

• алкоголизация родителей (27,4%);

• повышенные требования со стороны родителей, граничащие с деспотизмом (18,3%).

Во многих исследованиях дополнительно показано формирование психической патологии в семьях медико-демографического неблагополучия: неполные семьи; многодетные семьи; семьи с несовершеннолетними матерями. М. Е. Проселкова и соавт. (1995) показали, что к группе риска в плане развития психических расстройств относятся также семьи, из которых выходят безнадзорные и бездомные дети, а также дети с явлениями "социального сиротства". Все типы этих семей объединяют: неудовлетворительные материальные условия, частые случаи злоупотребления родителями психоактивными веществами, невысокий культурный и образовательный уровень, низкая медицинская активность родителей в случае заболевания ребенка. Социальная обусловленность психических и поведенческих расстройств у детей в таких семьях доказывается положительным опытом психокоррекции указанных нарушений.

В лекцыю 1

Вопреки демографической политике, проводимой государством, имеются следующие устойчивые тенденции:

• рост числа семей с 1-2 детьми, когда практически не выполняется репродуктивная воспроизводящая функция семьи;

• малое число ежегодно заключаемых браков и высокий процент разводов;

• высокое число неполных семей, как правило - одиноких женщин с детьми, как по причине разводов, так и в силу высокой мужской смертности;

• в 2007 г. резко увеличилось число новорожденных детей, от которых отказались матери (не оправдавшиеся надежды на получение наличными т.н. "материнского капитала")

Продолжает расти число детей, проживающих в неполных семьях (в 94% это семьи без отца). Стабильно растет внебрачная рождаемость, которая достигла 25,3 % детей от всех родившихся. Тревожной является социальная статистика, констатирующая эмоциональную депривацию детей и жестокое обращение с ними. Ежегодно растет число детей, оставшихся без попечения родителей. В целом, по данным Министерства образования России, число детей-сирот и детей, оставшихся без попечения родителей составляет около 1 миллиона человек. В отделениях внутренних дел (ОВД) на социально-профилактическом учете состоит свыше 200 тыс. лиц, не выполняющих своих родительских обязанностей. Число детей, отобранных у родителей при лишении их родительских прав, составляет ежегодно более 50 тысяч. За каждым из этих семейных случаев стоит необходимость не только социально-правовой помощи пострадавшим детям, но и комплексной медико-психологической реабилитационной работы с ними.

Следовательно, настоящее время характеризуется таким положением, когда каждая отдельная семья остается один на один с проблемами своих детей (уходы из дома и бродяжничество, алкоголизация и наркотизация, нарушения сексуальной ориентации и другие, грозящие риском проблемного развития нарушений поведения) и вынуждена действовать вслепую.

Целостный подход к семье и опыт семейной терапии показывает, что семья системно, включая реакцию всех ее членов, реагирует на факты аномального поведения ребенка. Но и на поведение, являющееся прямым следствием семейных проблем, реакция семьи бывает различной. Реакция семьи зависит от характерных для нее сложившихся внутрисемейных отношений и доминирующего психологического климата. Основу реакции семьи составляет формирующийся стиль отношений и поведения родителей по отношению к детям. Поэтому оказание помощи и проведение профилактических мер должно начинаться с диагностики внутрисемейных отношений.

Сучасне життя, відносини між людьми характеризуються підвищеною напруженістю. Причини: екологічні, техногенні, соціальні, економічні, інформаційні, моральні, побутові і ін.

Людина відчуває себе незахищеною, переляканою, залежною. Насильства, бунти, тероризм, релігійна і міжнаціональна нетерпимість — закономірний результат розпрямлення туго стислої пружини людської психіки.

Величезний вплив на стан психіки має екологічна напруженість. Люди живуть в забруднених районах, у них народжуються хворі діти.

Війни, бандитизм і тероризм — це вже майже повсякденна норма нашого життя. Діти, які випробували силу руйнівної стихії, які побували заручниками у терористів, біженці, знедолені і безпритульні — вони сприймають життя зовсім по-іншому, дивляться на життя недитячими очима.

Чинники посилення напруженості:

1. Загальний стан суспільства.

2. Забуття норм християнської моралі.

2. Перевантаженість негативними емоціями.

3. Роз'єднаність людей.

4. Неузгодженість виховних впливів.

Всі процеси і їх наслідки, як позитивні, так і негативні, що відбуваються в суспільному житті, негайно переносяться на школу, осідають і в ній закріплюються. Будь-які несприятливі зміни в житті дорослих найбольніше б'ють по дітях, по школах,.

Суспільна напруженість неминуче породжує шкільну. Вона відчувається як стан неврівноваженості, невизначеності, нестійкості, незахищеності. Їй в однаковій мірі схильні і вчителі, і учні. Діти гостріше за всі відчувають свою незахищеність, неміцність відносин. Поведінка школярів стає все більш некерованою і непередбачуваною.

Показники психічних розладів і захворювань в групі 7—15-річних школярів постійно підвищуються і в деяких регіонах досягли вже загрожуючих величин. За останні 5 років зросла смертність підлітків від суїцидів (самогубств). Більшість підлітків вживає наркотичні і токсико-соматичні засоби, алкоголь. Стрімко росте число дітей з поведінкою, що відхиляється.

Поведінка, що відхиляється, — природна захисна реакція дитини в світі жорстокості і аморальності.

На зростання шкільної напруженості сильно впливає прискорення темпу життя.

За даними професора СР. Вершловського, дуже багато учнів відчувають серйозні психофізіологічні навантаження в школі, скаржаться на різні фізичні нездужання: сонливий стан, дратівливість, головні болі, болі в шлунку, безсоння. Вчаться з цікавістю і прагнуть вчитися якнайкраще лише близько 26 % дітей. Ходять в школу з потреби — 30 %. Для багатьох учнів школа, — «мука», «казарма», «в'язниця».

Дослідження (Б. Спок, 1990; А. Гармаєв, 1999), що з'явилися, пов'язують ставлення дитини до світу з його внутрішньоутробним розвитком.

Всіх дітей з розвитком і поведінкою, що відхиляється, розділимо на дві великі групи:

1) тих, у кого це відхилення викликано хворобою

2) тих, у кого воно викликано набутими поганими звичками.

1. Корекційна педагогіка як наука.

Як наукове поняття корекційна педагогіка в сучасній педагогічній науці знайшла офіційний статус зовсім недавно. На дефектологічних факультетах педагогічних вузів вивчалася дефектологія (лат. defectus — недолік і грец. logos — вчення) як наука, яка досліджувала психофізіологічні особливості розвитку аномальних дітей (грец. anomalos — неправильний), закономірності їх навчання і виховання, визначала умови, що сприяли подоланню у дітей дефектів в розумовому і фізичному розвитку. До складу дефектологічної науки входять: олігофренопсихологія; логопедія і психологія мовних порушень; галузі спеціальної педагогіки і психології, що вивчають складні дефекти, розумову відсталість, порушення моторно-рухової сфери та ін.

Разом з тим, як у загальній і спеціальній педагогіці, так і в сучасній педагогічній практиці існує немало моментів, коли важко дати однозначний діагноз відхиленням в розвитку і поведінці дитини. Це відбувається тоді, коли дефект неяскраво виражений, а аномалії в розвитку мають негрубі форми, коли наявний недолік знаходиться у прикордонній зоні між нормою і патологією. Це може бути тоді, коли дитина має труднощі в засвоєнні програми масового ДНЗ, але різко випереджає дітей в розвитку у спеціальному ДНЗ; коли в ліквідації її дефекту потрібні не спеціальне медичне лікування, не активне втручання дефектологів, логопедів і психологів, а звичайна корекція її пізнавальних можливостей, зміна умов загального і сімейного виховання, попередження і часткове виправлення її поведінки і допомога в оволодінні соціальними нормами і засвоєнні етичних цінностей. У зв'язку з цим разом з поняттями „спеціальна психологія”, „лікувальна і реабілітаційна педагогіка” все частіше стало з'являтися уніфіковане поняття „корекційна педагогіка”.

В деяких випадках під дефініцією „корекційна педагогіка” розуміють поняття „дефектологія”. Але дослідники (зокрема, Гонеев О.Д., Ліфінцева Н.І., Ялпаєва Н.В.) наголошують на тому, що корекційна педагогіка охоплює не тільки галузь спеціальних наукових знань, але й основи психолого-педагогічних знань про сутність та закономірності освіти і виховання дітей та підлітків, що мають нестатки у психічному розвитку або відхилення у поведінці.

Курс „Корекційна педагогіка” побудований на основі синтезу та інтеграції навчального матеріалу декількох професійно орієнтованих дисциплін, які вивчаються у вищих навчальних закладах („Загальна педагогіка”, „Дошкільна педагогіка”, „Соціальна педагогіка”, „Спеціальна психологія”, „Вікова психологія”, „Реабілітаційна педагогіка”, „Дефектологія”, „Логопедія” та ін.).

Основною метою корекційної педагогіки є виявлення і подолання (виправлення) недоліків в розвитку особистості дитини, допомога їй в успішному освоєнні картини світу і адекватній інтеграції в соціум.

Предметом корекційної педагогіки є процес диференціації навчання, виховання і розвитку дітей з психічними і (або) фізичними порушеннями та відхиленнями в поведінці, визначення найбільш результативних шляхів і засобів, спрямованих на своєчасне виявлення, попередження і подолання відхилень в розвитку і поведінці таких дітей і підлітків.

Об'єктом корекційної педагогіки є особистість дитини, що має незначні відхилення у психофізіологічному розвитку (сенсорно-руховій, соматичній, інтелектуально-мовній сферах) або відхилення в поведінці, що ускладнюють її адекватну соціалізацію та шкільну адаптацію. Якщо б ми говорили мовою математичних формул, ми б мали можливість сказати, що об'єктом корекційної педагогіки є діти, що мають чотири „Д”, тобто діти, які мають неяскраво виражений дефект, які перенесли в ранньому віці депривацію (лат. deprivatio — позбавлення), через це відчувають дезадаптацію (фр. des... — від..., порушення, лат. adapto — пристосування) і проявляють девіацію (лат. deviatio — відхилення) у поведінці.

В.П. Кащенко вважав корекційну педагогіку наукою про виховання виняткових дітей. При цьому під винятковими він розумів діти, поведінка яких виключається, випадає із загальноприйнятої норми.

Корекційна педагогіка як наука розв'язує такі завдання:

вивчення сутності та закономірностей розвитку особистості дітей з психічними і (або) фізичними порушеннями;

виявлення причин (умов, чинників), що викликають відхилення в розвитку і поведінці;

комплексний аналіз чинників, виявлення закономірностей виникнення поведінки, що відхиляється від норми;

розробка поняття «норма» у вихованні і застосування його до аналізу видів, форм, методів виправлення поведінки, що відхиляється від норми;

удосконалення існуючих та розробка нових шляхів і засобів корекції порушень психофізичного розвитку у дітей та дорослих;

розробка технологій, сукупності методів, прийомів і засобів корекційно-педагогічної дії на особистість дитини з недоліками в розвитку і відхиленнями в поведінці;

удосконалення змісту й методів корекційної роботи з дітьми при різних типах порушень психічного і (або) фізичного розвитку;

удосконалення типів і структури спеціальних освітніх закладів для дітей з психічними і (або) фізичними порушеннями;

розробка стандартів корекційної освіти для дітей з психічними і (або) фізичними порушеннями;

удосконалення форм і методів навчання і виховання дітей з психічними і (або) фізичними порушеннями;

розробка теоретичних засад підготовки фахівців для роботи з різними категоріями осіб з психічними і (або) фізичними порушеннями.

Для реалізації цих завдань корекційна педагогіка використовує сучасні методи педагогічних досліджень:

теоретичний аналіз педагогічних ідей;

вивчення архівних документів;

вивчення особових справ дітей і документації;

педагогічне спостереження;

дослідницька бесіда;

педагогічний експеримент;

вивчення продуктів навчальної діяльності дітей;

соціологічні методи дослідження (анкетування, соціометрія тощо);

вивчення та узагальнення педагогічного досвіду.

Окрім того корекційна педагогіка використовує методи спеціальної психології, математичної статистики, враховує результати клінічних досліджень.