57. Поняття спілкування його сторони і види

Однією з необхідних умов високого рівня керівництва організацією є забезпечення ефективного міжособистісного спілкування всередині організації — її підрозділах, групах, командах. Тому важливого значення в сучасному менеджменті набувають знання сутності і психологічних особливостей спілкування, його функцій, принципів, а також способів ефективної міжособистісвої взаємодії членів організації.

За сутністю, спілкування — це процес взаємозв'язку і взаємодії суспільних суб'єктів (класів, груп, особистостей), в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, вміннями і навичками, а також результатами діяльності. Спілкування — одна з необхідних і загальних умов формування та розвитку суспільства й особистості.

Спілкування можливе лише за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальні (лат. verbalis — усний, словесний) засоби спілкування (коли як знакові системи використовується усна і письмова мова) і невербальні (коли застосовуються позамовні засоби).

Є такі види спілкування:

— міжособистісне, що пов'язане з безпосередніми контактами людей у групах або парах, постійних за складом учасників;

— міжперсональне, учасниками якого є конкретні особистості, що володіють спеціальними індивідуальними якостями, які розкриваються у процесі спілкування та організації спільних дій;

— довірливе, під час якого передається особливо значуща інформація; довірливість — суттєва ознака всіх видів спілкування (крім конфліктного), оскільки без довіри не можна проводити переговори, вирішувати інтимні питання;

— конфліктне, що характеризується взаємним протистоянням людей, висловленням незадоволення і недовіри;

— особисте — обмін неофіційною інформацією;

— ділове — процес взаємодії людей, що виконують спільні обов'язки або залучені до однієї і тієї самої діяльності;

— пряме (безпосереднє) — історично перша форма спілкування людей один з одним, на основі якого в пізніші періоди розвитку цивілізації виникають різні види опосередкованого спілкування;

— опосередковане — взаємодія за допомогою додаткових засобів (письма, аудіо-відеотехніки).

58 Функції спілкування. Труднощі які виникають у спілкуванні

Спілкування виконує певні функції:

— прагматичну функцію, яка відображає потреби та мотиваційні причини і реалізується у взаємодії людей у процесі спільної діяльності, при цьому саме спілкування є дуже часто найважливішою потребою;

— функція формування і розвитку, що відображає здатність спілкування справляти вплив на партнерів, різнобічно розвиваючи й удосконалюючи їх, адже спілкуючись з іншими, людина засвоює загальнолюдський досвід, соціальні норми, цінності, знання і способи діяльності, що історично склалися, а також формується як особистість;

— функція підтвердження, що забезпечує людям можливість пізнати, утвердити і підтвердити себе;

— функція об'єднання-роз'єднання людей, яка, з одного боку, встановлюючи контакти, сприяє передачі один одному необхідних відомостей і налаштовує їх на реалізацію спільних цілей, намірів, завдань, поєднуючи їх тим самим в одне ціле, а з іншого — може спричинити диференціацію та ізоляцію особистостей у результаті спілкування;

— функція організації та підтримки міжособистісних відносин, яка слугує завданням налагодження та збереження стійких і продуктивних зв'язків, контактів і взаємовідносин між людьми в інтересах їх спільної діяльності;

— внутрішньо-особистісна функція, що реалізується у спілкуванні людини із самою собою (через внутрішню чи зовнішню мову у вигляді діалогу). Таке спілкування може розглядатися як універсальний спосіб мислення.

У процесі людського спілкування взагалі, у тому числі в міжособистісних відносинах в організації, можуть виникати труднощі, які заважають взаєморозумінню і спільній діяльності.

Найчастіше труднощі спілкування зумовлюються такими обставинами:

— незбігом індивідуальних психофізичних і соціально-психологічних характеристик;

— відмінністю індивідуальних мотивів спілкування (наприклад, якщо людина відчуває потребу в самоствердженні, то нерозуміння цього або ігнорування з боку іншої буде дратувати, створювати перепони у вигляді виникнення стану певної напруженості між партнерами);

— незбігом внутрішньо-організаційних орієнтацій працівників організації, що породжується їх рольовим становищем і призводить до незадоволеності у спілкуванні (наприклад, відомо, що керівники більше орієнтуються на нормативи, стандарти, директивні розпорядження, тоді як підлеглі — на взаєморозуміння);

— порушенням стратегій, заздалегідь розроблених учасниками (наприклад, несподівана форма контакту, незбіг очікуваної поведінки з реальними діями партнера по спілкуванню можуть призвести до певної розгубленості);

— проблемами соціальної перцепції (лат. регсеptio — сприйняття) (стереотипи сприйняття, упередження, негативні настанови партнерів один до одного, незбіг ціннісних орієнтацій на рівні базових соціальних настанов, формальне підведення образу іншого під поняття "поганий — хороший", "надійний — ненадійний" тощо суттєво спотворюють уявлення людей один про одного і викликають негативні реакції під час зустрічей, бесід, переговорів, знижують ефективність установлення відносин);

— відмінностями вміння партнерів говорити і слухати.

59. . Основні показники ефективності здійснення і розвитку вн-організаційної взаємодії

Виділяють 2 групи показників внутрішньоорг. взаємодії:1) психологічна згрупованість членів групи; 2) соц.-психол клімат. Психолог згрупованість членів групи –система внутрішньо групових зв’язків, що показує ступінь збігу оцінок, настанов та позицій групи стосовно певних людей, об’єктів, ідей, подій та ін. Конкретними показниками псих згрупованості є:- рівень взаємних симпатій у міжособистісних відносинах; - ступінь привабливості (корисності)групи. Дослідження групової згурт були проведені на початку 20 ст. америк вченим –Куртом Левіном, Луї Фестінгером та Девідом Картрайтом. Соц-псих клімат – якісна сторона міжособист відносин, що виявляється у вигляді сукупності певних умов, які сприяють чи заважають продуктивній, спільній діяльності працівників у групі. Найважл ознаками соц.-псих клімату є: 1) довіра та висока вимогливість членів групи один до одного; 2) доброзичливість та ділова критика; 3) вільне встановлення власної думки під час обговорення питань; 4) відсутність тиску з боку керівника та підлеглих; 5) достатня інформованість членів групи про її завдання та стан справ в організації; 6) висока згуртованість колективу.