49. Індивідуальні трудові конфлікти та порядок їх розгляду

Трудовий спір (конфлікт) - це неврегульовані безпосередньо розбіжності, що виникають між сторонами трудового чи колективного договору (угоди) та передані на розгляд відповідного юрисдикційного органу, що виникли з приводу встановлення або застосування умов праці, виконання зобов'язань по трудовому чи колективному договору (угоді) або ж виконання вимог трудового законодавства України.

Розбіжності - поняття достатньо широке і охоплює як трудові спори в буквальному розумінні, так і різного роду протиріччя, неузгодженості в діях індивідуальних чи колективних суб'єктів трудових відносин. Ці розбіжності можуть бути урегульовані як в процесі безпосередніх переговорів між суб'єктами, і тоді трудовий спір або конфлікт не виникає. Якщо ж в процесі переговорів розбіжності не усунуто, то виникають умови для виникнення трудового спору.

Основні причини трудових спорів.

• незнання норм трудового законодавства;

• неправильне тлумачення норм трудового законодавства;

• нечіткі формулювання норм трудового законодавства;

• прогалини в трудовому законодавстві;

• відставання норм трудового права від розвитку економіки та організації праці;

• неналежна організація праці та недоліки в діяльності підприємства.

Практично значущим є питання про класифікацію трудових спорів:

1) залежно від суб'єктного складу трудові спори поділяються на індивідуальні і колективні.

2) залежно від предмету спору вони поділяються на:

-спори з приводу встановлення умов праці;

-спори з приводу застосування умов праці;

-спори з приводу встановлення локальних норм права;

- спори з приводу застосування норм трудового права.

Суб'єктами (або сторонами) індивідуального трудового спору є працівник і роботодавець. Таке твердження ґрунтується на положеннях норми ч. 2 ст. 221 КЗпП, відповідно до якої по­рядок розгляду передбачений цією статтею застосовується до трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом і застосовується незалежно від форми трудового договору.

Згідно з ч. I ст. 221 КЗпП органами, які розглядають індивідуальні трудові спори, є комісії по трудових спорах (далі - КТС) та районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди.

Відповідно до ст. 3 Закону "Про порядок вирішення трудо­вих спорів (конфліктів)" сторонами колективного трудового спору є:

• на виробничому рівні - наймані працівники підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи представник;

• на галузевому, територіальному рівнях - наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені цими най­маними працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники;

• на національному рівні - наймані працівники однієї або декількох галузей чи профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та влас­ники, об'єднання власників або уповноважені ними органи на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України, передбачених ч. 2 ст. 133 Конституції.

Уповноважений найманими працівниками на представництво орган є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту припинення такого спору.

Стаття 7 Закону "Про порядок вирішення трудових спорів (конфліктів)" визначає юрисдикційні органи, які вирішують колективні трудові спори. Розгляд колективного трудового спору здійснюється з питань, передбачених: пунктами "a" i "б" ст. 2 цього Закону, - примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, встановлені ст. 9 цього Закону, - трудовим арбітражем; пунктами "в" і "г" ст. 2 цього Закону, - трудовим арбітражем.