Тема № 5 (6год.) трудовий договір

1. Поняття трудового договору.

2. Форма та зміст трудового договору.

3. Загальний порядок прийняття на роботу.

4. Види трудового договору.

5. Зміна умов трудового договору.

Література:

1. КЗпП України.

2. Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності. Затверджено постановою К\МУ від 19.03.1993.

3. Типова форма контракту з працівником. Затверджено наказом Міністерства праці України від 15.04.1994Р.

4. Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій. Постанова КМУ від 3.04.1993р.

5. Про трудові книжки працівників. Постанова КМУ від 27.04.1993р.

6. Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях. Затверджено наказом – Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р.

1. Поняття трудового договору.

Трудовий договір займає особливе місце в трудовому праві.

На підставі трудового договору виникають трудові відносини працівника з роботодавцем, що неминуче спричиняє включення цих суб’єктів в цілу систему відносин, які регулюються трудовим правом.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і згодою сторін.

В угоді про виконання роботи волевиявленням і самозобов’язанням працівника абстрактні права і обов’язки, що випливають із права на працю, перетворюються на конкретні права і обов’язки працівника і підприємства, установи, організації.

Трудовий договір відрізняється від цивільно-правових угод про працю:

1. предметом трудового договору виступає жива праця, тобто сам процес праці. Працівник, який уклав трудовий договір, зобов’язується виконувати певну роботу або займати певну посаду на підприємстві, а власник зобов’язаний забезпечити його цією роботою, надавати засоби виробництва, обладнання, прилади, механізми, приміщення, матеріали, давати конкретне завдання в межах тієї роботи яка обумовлена трудовим договором.

Предметом цивільного договору про працю виступає матеріальний результат праці або завдання одноразового характеру;

2. уклавши трудовий договір працівник включається в штат підприємства і зобов’язаний підкорятися правилам внутрішнього розпорядку. Порушення таких правил розглядається, як порушення трудової дисципліни, зо що працівника може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності. У цивільно-правових відносинах роботодавець не володіє дисциплінарною владою стосовно працівника;

3. працівник повинен в процесі праці виконувати певну міру праці певну частину робочого часу, дотримуватись правил охорони праці.

При виконанні цивільних договорів про працю нормування праці відсутнє процес праці не регламується правом і здійснюється особою самостійно на свій розсуд;

4. за трудовим договором оплата праці регулюється законодавством про працю, колективним договором, умовами трудового договору. Ризик зіпсованої продукції без вини працівника несе власник. У цивільному договорі механізм оплати праці встановлюється угодою сторін.

Сторонами трудового договору виступають роботодавець і найманий працівник.

На стороні роботодавця відповідно до ст. 21 КЗпП України виступає власник або уповноважений ним орган чи фізична особа.

Керівник підприємства є органом, уповноваженим власником. З одного боку, він сам є найманим працівником, з іншого – керівник має право укладати трудові договори з працівниками і, таким чином, формувати трудовий колектив підприємства.

Будь-який громадянин, як фізична особа, має право використати найману працю і виступати роботодавцем.

Усі роботодавці незалежно від виду власності та організаційної форми зобов'язані забезпечити найманому працівникові нормальні умови праці, їх безпеку, сплачувати за працівника страхові внески до фондів соціального страхування, передбачених законодавством. Роботодавець несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові при виконанні ними своїх трудових обов’язків.

У свою чергу працівник несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну роботодавцю при виконанні трудових обов’язків.

На стадії укладання трудового договору сторони вважаються рівними.

Роботодавець і особа, що наймається на роботу, мають право самостійно обирати собі контрагентів майбутнього трудового договору та виконувати умови, які кожен з них вважає за потрібне відобразити у змісті договору.

Після укладання трудового договору працівник потрапляє під дисциплінарну залежність від роботодавця. При порушенні працівником своїх зобов’язань за договором роботодавець має право застосувати щодо нього дисциплінарні стягнення. Дана залежність зумовлена не державно-правовими причинами, а існує внаслідок взятих добровільно на себе працівником зобов’язань дотримуватися правил внутрішнього розпорядку.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим:

1. при організованому наборі працівників;

2. при кладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я;

3. при укладенні контракту;

4. у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5. при укладенні трудового договору з неповнолітніми (ст. 187 КЗпП України);

6. при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7. в інших випадках, передбачених законодавством України (державна таємниця, альтернативна служба).

Письмова форма трудового договору в сучасних умовах є найбільш оптимальною. Вона передбачає детальний виклад обов’язків як працівника, так і роботодавця щодо забезпечення трудового договору. Письмовий договір укладається в 2 примірниках і підписується сторонами.

Законодавством не забороняється укладання трудового договору в усній формі. Для цього необхідне усне волевиявлення обох сторін з оформленням прийняття на роботу, наказом чи розпорядження. Відповідальність за неналежне оформлення трудового договору покладається на власника або уповноважений ним орган.

Сукупність умов, що визначають взаємні права і обов’язки сторін, складає зміст трудового договору. У зміст входять умови, встановленні як нормативно-правовими актами про працю, так і самими сторонами.

Умови трудового договору поділяються на обов’язкові (необхідні) і факультативні (додаткові).

До обов’язкових умов належать умови:

• про трудову функцію;

• про місце роботи;

• про строк трудового договору;

• про оплату праці; про час початку роботи.

Трудова функція

визначається шляхом встановлення в трудовому договорі професії, спеціальності, кваліфікації для працівника і посади для службовця.

Професія відображає галузевий або родовий поділ праці, в якій працівник може застосовувати свої трудові здібності і відповідно до наявних у нього знань, навичок та вміння.

Спеціальність є частиною трудової діяльності в межах певної професії, що найбільш глибоко опанована працівником.

Спеціальність є основною ознакою, що характеризує трудову функцію працівника, оскільки містить в собі спеціалізацію працівників за професіями із специфікою роботи в умовах певного виду діяльності.

Кваліфікація – це рівень теоретичних та практичних знань за відповідною професією та спеціальністю, який відповідає тарифному розряду, класу, категорії, вченому ступеню тощо.

Посада характеризується певним колом службових обов’язків, повноважень і відповідальністю, що настає в разі невиконання обов’язків.

Трудова функція – головна умова трудового договору і вона не може бути змінена в односторонньому порядку. У той же час як при укладенні трудового договору, так і в процесі роботи може бути обумовлене суміщення професій (посад), виконання на рівні з основною роботою обов’язків тимчасово відсутнього працівника.

Місце роботи, як правило, визначається місцем знаходження підприємства як сторони трудового договору.

Робоче місце – це конкретне місце праці окремого працівника. Воно характеризується чітко визначеними параметрами: цех, відділ, відповідний агрегат (автомобіль, трактор).

Якщо структурні підрозділи юридичної особи (роботодавця) розташованої у різних частинах чи адміністративних районах міста, то у трудовому договорі вказується, у якому саме підрозділі знаходитиметься робоче місце працівника. Отже, умова про робоче місце на відміну від умови про місце роботи не є обов’язкової при укладенні трудового договору. Якщо ж сторони обирають об’єктом погодження і зрештою погоджують умову про робоче місце, вона набирає значення істотності.

Строк трудового договору. Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути:

1. безстроковим, що укладається на не визначений строк;

2. на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3. таким, що укладається на час виконання певних робіт.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановленні на невизначений строк з урахуванням характеру роботи, або умов її виконання, або інтересів працівників та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Термін трудового договору встановлюється угодою сторін. В законодавстві не встановлено ні мінімальних, ні максимальних термінів. Умова про термін трудового договору повинна бути вказана в наказі про прийом на роботу, з яким працівник повинен бути ознайомлений під розписку.

Оплата праці. Важливою умовою трудового договору є угода про винагороду за працю. Договір не можна укласти не погодивши питання про заробітну плату.

Роботодавець не має права в односторонньому порядку приймати рішення з оплати праці, що погіршують умови, встановленні законодавством, угодами, колективними договорами.

Час початку роботи. Трудовий договір починає діяти від дня, обумовленого сторонами. цей день вказується у наказі про прийняття на роботу. Якщо цей день не вказаний в наказі, то днем початку роботи є день видання наказу. Якщо і наказ не був виданий, таким днем вважається день фактичного допуску до роботи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Факультативні умови не є обов’язковими для їх погодження при прийнятті на роботу. Тому такі умови стають об’єктом переговорів лиш в тому випадку, коли одна із сторін наполягає на їх включенні у зміст трудового договору. Для конкретного договору вони мають таку ж вагу, як і обов’язкові умови. Це умови про неповний робочий час, про сумісництво чи суміщення, про встановлення випробування, нерозголошення комерційної таємниці та ін.