9. Процес розв’язання завдань:

Мислення — це процес руху думки від невідомого до відомого.

Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме і коли вона починає щось аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Такі питання виникають в умовах проблемної ситуації.

Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об’єктивно необхідним для успішного розв’язання завдання.

Процес розв’язання пізнавального завдання починається з формулювання питання, яке треба визначити виходячи з конкретних умов проблемної ситуації. Формулювання питання — перший етап, найскладніший у процесі розв’язання завдань. Важливе значення на цьому етапі має здатність людини бачити нез’ясовані аспекти в тих чи інших предметах та явищах дійсності, її вміння ставити запитання, виокремлювати проблеми, які потребують вирішення. Ця здатність значною мірою залежить від попереднього досвіду людини, проникливості її розуму, вміння бачити незрозуміле там, де іншій людині все здається зрозумілим.

Другий етап розв’язання розумового завдання починається з пошуку шляхів аналізу поставленого запитання та побудови гіпотези.

Висування гіпотез дає людині можливість передбачити напрями розв’язання завдання й можливі результати. Якщо висунуті гіпотези не підтверджуються, їх відкидають, уточнюють умови завдання й саме завдання.

Розв’язання розумового завдання — завершальний етап процесу — може відбуватися по-різному. Іноді людина діє методом спроб і помилок, перевіряючи ефективність висунутих гіпотез. Розв’язання завдання може базуватися також на використанні відомих способів, на застосуванні аналогій за нових умов проблемної ситуації. Розв’язання завдання може відбуватись як творчий процес. У цьому разі воно потребує подолання інертності мислення та побудови нової стратегії розв’язання. Побудова нової стратегії завжди є результатом тривалої попередньої роботи мислення, узагальнення й реконструкції досвіду розв’язання завдань у тій чи іншій царині людської діяльності.

Розв’язати завдання іноді вдається раптово після попередніх напружених, але безрезультатних зусиль, як інсайт. У цьому разі спостерігається інтуїтивне, не до кінця усвідомлене у процесуальному плані знаходження розв’язку. Саме так робили деякі важливі відкриття в науці та техніці відомі вчені й винахідники. На відкриття закону всесвітнього тяжіння І. Ньютона наштовхнула думка про яблуко, що впало йому на голову в момент напруженої зосередженості на проблемі. Аналогічна ситуація спричинила відкриття Архімедом закону виштовхувальної сили рідини, яка діє на занурене в неї тіло.

10. Індивідуальні особливості мислення:

Розумова діяльність різних людей, підлягаючи загальним психологічним закономірностям, водночас характеризується індивідуальними особливостями, або якостями розуму.

Індивідуальні особливості мислення:

• Самостійність

• Критичність

• Гнучкість

• Глибина

• Широта

• Послідовність

• Швидкість мислення

Самостійність мислення характеризується вмінням людини ставити нові завдання й розв'язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Самостійність мислення ґрунтується на врахуванні знань і досвіду інших людей, але людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пізнання дійсності, знаходить нові власні шляхи і способи вирішення пізнавальних та інших проблем.

Критичність мислення виявляється в здатності суб'єкта пізнавальної діяльності не потрапляти під вплив чужих думок, об'єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту. Людина з критичним мисленням вимогливо оцінює власні думки, ретельно перевіряє рішення.

Гнучкість мислення виявляється в умінні швидко змінювати свої дії при зміні ситуації діяльності.

Глибина мислення виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, бачити проблему там, де її не помічають інші.

Широта мислення виявляється в здатності охопити широке коло питань. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності.

Послідовність мислення виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності під час висловлювання суджень, їх обґрунтування. Послідовним можна назвати мислення людини, яка суворо дотримується теми міркування, не ухиляється в бік, не «перестрибує» з однієї думки на іншу.

Швидкість мислення - це здатність швидко розібратись у складній ситуації, оперативно обміркувати правильне рішення й прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості розумових навичок, досвіду у відповідній діяльності. Швидкість мислення слід відрізняти від квапливості, що її демонструють деякі люди.

Досить близькими поняттями є категорії мислення та інтелекту. Оцінюючи когось як "розумну людину", ми позначаємо таким чином індивідуальні особливості інтелекту даної особистості.

Інтелект - це певний ступінь здатності людини розв'язувати завдання і проблеми відповідної складності яка суворо дотримується теми міркування, не відхиляється в бік, не "перестрибує" з однієї думки на іншу.

Відповідним поняттю "мислення" у нашій повсякденній мові можна назвати слово "думання". "Розум" же виражає властивість, здатність, на той час як думання являє собою процес. Розв'язуючи завдання, ми думаємо. В цьому реалізується сфера мислення, а не інтелекту. Отже, обидва терміни виражають різні аспекти одного і того самого явища. Інтелектуальна людина - це та, яка здатна здійснювати процеси мислення. І якщо інтелект - здатність до мислення, то мислення - це процес, в якому реалізується інтелект.

Ми можемо говорити про рівень розвитку інтелекту: низький, середній і високий, а також про його неоднаковий вияв в різних аспектах життєдіяльності: науковий, професійний, життєвий, управлінський, політичний, соціальний тощо.

Всі якості мислення формуються і розвиваються в діяльності. Змістовна й відповідним чином організована навчальна та професійна діяльність сприяє всебічному розвитку цінних якостей мислення особистості. Розвиток мислення людини має.

Названі форми мислення реалізуються в різних видах мислення.  Види мислення залежно від змісту задачі, яку розв'язує людина, мислення буває таких видів:

Наочно - дійове	Розв’язання завдання безпосередньо міститься в самій діяльності (генетично це найбільш рання стадія розвитку мислення). В елементарній формі воно властиве дітям раннього віку, які думають , діючи з предметами
Наочно - образне	Вид мислення, який обов’язково спирається на сприймання або уявлення (характерний для дітей дошкільного віку
Словесно - логічне	Вид мислення, який обов’язково спирається на сприймання або уявлення (характерний для дітей дошкільного віку)

Наочно-дійове мислення в розвиненому виді властиве й дорослій людині. Особливо воно притаманне людям таких професій, які за змістом потребують практичного аналізу, різноманітного комбінування, наприклад, шахістам, конструкторам, винахідникам.

Наочно-образне мисленняв розвинутих формах притаманне людям тих професій, які пов'язані з яскравим уявленням тих чи інших предметів або явищ (письменники, музиканти, актори).

Словесно-логічне (абстрактне) мислення дає можливість встановлювати загальні закономірності природи та суспільства, на рівні найвищих узагальнень розв'язувати розумові завдання, будувати наукові теорії та гіпотези.

Зазначені види мислення розглядаються як етапи розвитку мислення у філогенезі та онтогенезі, а також виявляються і перебувають у певному співвідношенні. У розвинутих формах вони можуть виявлятись як індивідуальні особливості мислення людей, зумовлені характером їхньої діяльності, професійними чинниками та іншими причинами.

Залежно від характеру задач, які розв'язує людина, мислення буває таких видів:

теоретичне	Це пізнання законів, правил (відображає істотне в явищах, об’єктах, зв’язках між ними на рівні закономірностей та тенденцій). Продуктами теоретичного мислення є, наприклад, відкриття періодичної системи Д. Менделеева тощо
практичне	Основним завданням є фізичне перетворення дійсності. Іннколи може бути навіть складнішим, ніж теоретичне, адже часто розгортається за екстремальних обставин та за відсутності умрв для перевірки гіпотези

За ступенем новизни й оригінальності, які розв'язує людина, мислення буває таких видів:

репродуктивне	Це пізнання законів, правил (відображає істотне в явищах, об’єктах, зв’язках між ними на рівні закономірностей та тенденцій). Продуктами теоретичного мислення є, наприклад, відкриття періодичної системи Д. Менделеева тощо
Продуктивне (творче)	Відзначається широтою перенесення знань в нові умови, оригінальністю розв’язання проблеми, гнучкістю, що дає змогу бачити об’єкт під новим кутом зору

11.

12.

13. Пізнання дійсності неможливе без сприйняття інформації, що надходить ззовні. Цю інформацію нам надають вище розглянуті психічні процеси: відчуття і сприймання. Проте образи зовнішнього світу, які виникають в корі головного мозку, не зникають безслідно. Вони залишають слід, який може зберігатися протягом тривалого часу. Запам'ятовування, збереження і наступне відтворення особистістю її досвіду і складає сутність процесу пам'яті.

Пам'ять є одним із п'яти пізнавальних процесів і потужним знаряддям інтелекту людини.

Давні греки вважали Богиню пам'яті Мнемозину матір'ю дев'яти муз, які були покровительками всі відомим на той час наукам і мистецтвам. Ім'я цієї богині дало назву пам'яті.

В психологічній літературі, коли мова йде про пам'ять, використовуються вирази: "мнемічна спрямованість", "мнемічні дії", "мнемічна діяльність"

Пам'ять - це психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого відтворення обставин її життя та діяльності

Завдяки пам'яті розширюються пізнавальні можливості людини. Пам'ять як пізнавальний процес забезпечує цілісність і розвиток особистості.

Одиницями роботи пам'яті є уявлення - образи раніше сприйнятих предметів, явищ, думок чи фантазій людини. Саме через уявлення пам'ять має тісний зв'язок з іншими пізнавальними процесами (відчуттями, сприйманням, мисленням та уявою), які дають основу для запам'ятовування і подальшого відтворення інформації.

Даний пізнавальний процес характерний для всіх живих істот, однак потрібно розрізняти:

- так звану генетичну пам'ять, що тримає та розгортає інформацію через гени, спадковість і виявляється через інстинкти,

"Людина, яка була б позбавлена пам'яті, постійно перебувала б у стані новонародженого". І. М. Сєченов

- індивідуальну пам'ять, яка розвивається в ході життя істоти і виявляється через навички та інші інтелектуальні форми поведінки. Саме вона потрапляє в поле зору психології.

Призначення пам'яті для людини важко переоцінити. Можна говорити про ряд базових функцій пам'яті, що характерні для психіки людини:

1. Основна для засвоєння індивідуального досвіду людини, її соціалізації.

2. Механізм збереження ідентичності особистості: пам'ять тримає найголовнішу інформацію людини про саму себе; приклади амнезій (втрати пам’яті) викликають психологічне пригнічення, почуття «втратити себе».

3. Засіб здійснення продуктивної діяльності – навчання, професійної діяльності (людина отримує інформацію про навчальний матеріал, засоби самоосвіти, посадові обов’язки та способи їх виконання саме у пам’яті .

4. В масштабах людства пам'ять постає основою для збереження, поповнення та передачі суспільного цивілізаційного досвіду.

5. Зміст пам’яті є основою для творчої діяльності, оскільки створення чогось нового завжди спирається на попередній досвід, накопичений людиною.

Пам'ять - це складний пізнавальний процес, тлумачення механізмів роботи якого в науці не має одностайності. Існує ряд теорій функціонування пам'яті, які по-різному пояснюють роботу цього пізнавального процесу.

Види пам'яті, їх особливості:

Пам'ять - багатий у своїх проявах пізнавальний процес, тому наука нараховує декілька класифікацій видів пам'яті, здійснених за різними ознаками.

Залежно від того, що саме людина запам'ятовує і відтворює, розрізняють чотири види пам'яті: образну, рухову, емоційну і словесно-логічну.

Види пам’яті
За провідним аналізатором: зорова слухова смакова нюхова дотикова	За предметом, матеріалом дійсності: образна рухова емоційна словесно-логічна	За тривалістю перебігу процесу: короткочасна довготривала оперативна	За формою психічної діяльності: мимовільна довільна

Образна пам'ять  виявляється у запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їхніх властивостей, наочно даних зв'язків між ними

Залежно від того, якими аналізаторами людина сприймає об'єкти під час їх запам'ятовування, образна пам'ять буває зоровою, слуховою, нюховою, смаковою тощо. Досить часто ці види пам'яті працюють комбіновано: так, образ певної людини являє собою поєднання роботи зорової, слухової та нюхової пам'яті.

Рухова пам'ять виявляється в запам'ятовуванні й відтворенні людиною своїх рухів та їх поєднань

Рухова пам'ять є основою для формування різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови, комплексів рухів тощо. З часом багато що зі змісту цього виду пам'яті набуває неусвідомлюваного характеру, щоб уникати зайвого психічного навантаження. Так, ми вміємо ходити, писати автоматизовано завдяки руховій пам'яті.

Емоційна пам'ять полягає в запам'ятовуванні й відтворенні людиною своїх емоцій та почуттів

Це один із найбільш ранніх видів пам'яті, що починає свою роботу ще в ранньому дитинстві. Спогади дитинства найчастіше пов'язані з глибокими переживаннями. Загалом яскраві, емоційно насичені події можуть зберігатися в пам'яті людини дуже довго. Потрібно зазначити, що запам'ятовується насамперед емоційно забарвлена інформація.

Словесно - логічна пам'ять полягає в запам'ятовуванні думок, понять, суджень, умовиводів, які відображають істотні зв'язки і відношення предметів і явищ, їхні загальні властивості

На відміну від образної, рухової та емоційної пам'яті, яка є і у тварин, словесно-логічна пам'ять є специфічно людською пам'яттю на думки, судження, закономірності. Словесно-логічна пам'ять тісно пов'язана із мовленням і мисленням людини. Вона формується разом з ними і досягає свого завершального вигляду пізніше за рухову, емоційну та образну.

Інша класифікація видів пам'яті спирається на ознаку тривалості збереження інформації і має наступні види: короткочасна, довготривала, оперативна.

Короткочасна пам'ять утримує інформацію впродовж дуже незначного часу (долі секунд), її завдання - дати можливість психіці вирішити подальшу долю інформації, що надійшла до мозку - забути непотрібне чи запам'ятати щось на деякий час.

При короткочасному запам'ятовуванні відтворення матеріалу відбувається в тій "фотографічній" формі та послідовності, в якій він сприймався, оскільки немає часу на переробку інформації.

Довготривала пам'ять зберігає інформацію впродовж значних відрізків часу, іноді всього життя людини. До неї надходить матеріал з короткочасної пам'яті, який не перебуває там у незмінному вигляді, а безперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується, об'єднується в смислові групи.

Оперативна пам'ять потрібна для виконання людиною певних поточних операцій і утримання інформації під час них. Так, синхронний перекладач утримує слова, почуті від іноземця, поки не перекладе їх, потім забуває.

Наступна класифікація має ознакою для розподілу видів пам'яті активність свідомості людини і поділяється на: мимовільну і довільну.

Мимовільна пам'ять:

1. пам'ять, в якій людина запам'ятовує і відтворює інформацію, не докладаючи для цього вольових зусиль, а спираючись на цікавість, значимість такої інформації

2. (в розвитку передує довільній)

Довільна пам'ять:

1. в її роботі чітко поставлена мета, докладаються відповідні вольові зусилля для запам'ятовування, збереження та відтворення інформації.

14. Очевидно, що пам'ять в своїй роботі базується на певних етапах, які наука позначає як мнемічні процеси.

Процеси памяті
Запам’ятовування	Збереження	відтворення	забування

Запам'ятовування-закріплення в корі великих півкуль головного мозку образів, що виникають на основі відчуттів, сприймання, мислення чи уяви.

Процес запам'ятовування - активний процес, який починається в короткочасній пам'яті й завершується в довготривалій. Запам'ятовування буває різних типів:

Типи запамятовування
За активністю свідомості: мимовільне довільне	За становленням логічних зв’язків між матеріалом: механічне осмислене

Мимовільне запам'ятовування  здійснюється без спеціальної мети запам'ятати. Довільне - передбачає докладання людиною вольових зусиль, має цілеспрямований характер.

При механічному запам'ятовуванні логічні зв'язки між матеріалом не встановлюються, інформація неначе "зазубрюється", при осмисленому - логічні зв'язки встановлюються, запам'ятовування спирається на розуміння змісту інформації. Під час запам'ятовування значного обсягу інформації перевага надається осмисленому запам'ятовуванню, за наявності потреби точно зафіксувати терміни, цифри використовується механічне запам'ятовування.