45. Мистецтво Північного Відродження.

Термін «Північне Відродження» вик. до культури ХУ-ХУІ ст. в європ. країнах, що лежать на північ від Італії. Він є умовним до його застосування за аналогією до італ. Відродення. Якщо в Італії він мав прямий зміст, то в к-рі ПВ було продовження готичних традицій. Ця к-ра внутрішньо еволюціонувала у бік світської.

В к-рі ПВ х-на для готичної доби напруга не зникає, але з ін. боку поширюється гуманістична освіта, дедалі відчутнішими стають італ. впливи. Специфіку ПВ становить саме це поєднання самобутніх готичних традицій із ввливом італ. к-ри.

Нідерланди. В Нідерландах хазяйнувала іспанська інквізиція. Протягом цілого століття накопичувалося обурення, що згодом вилилося в революцію.

В архітектурі цього часу ще панує готичний стиль. Крім церков характерними будівлями були ратуші, міські мури, башти, будинки купецьких і ремісничих гільдів, торговельні ряди та житлові будинки дуже характерного типу: з вузькими фасадами і високими трикутними або ступінчастими фронтами. Церкви зводили здебільшого з цегли.

Мініатюрний живопис ХУ ст. тут досягає найвищого ступеня розквіту – «Часослов герцога Беррійського» проілюстрований братами Лімбург. З мініатюри великий живопис ХУ ст. успадкував любовний, поетичний погляд на світ, але в великому живописі є й нові худ. якості: зосереджений погляд на л., на її обличчя, у глибину її очей. Брати Ян та Губерт ван Ейки, котрі вважаються засновниками нац.. школи нідерл. Живопису також починали з мініатюри. Найвідоміший твір ван Ейків – великий Гентський вівтар (вівтар Містичного Агнця). В центральній частині зображений Деісус: Бог Отець на престолі, по обидва боки Діва Марія та Іоан Хреститель. Праворуч і ліворуч представлені прабатьки Адам і Єва та групи ангелів, що співають і музикують.Агнець – це містичний символ апофеозу, що очікує праведників. Таким чином автори прагнули втілити мрію про їх вічність і нетлінність.

У середині та 2 пол. ХУ ст. працювало багато живописців (Рогір ван дер Вейден, Гуго ван дер Гус, Ганс Мемлінг, Г. Янс та ін..), улюбленими сюжетами яких були Різдво та Поклоніння немовляті Ісусу.

У «Поклонінні пастухів» Гуго Гуса немовля Ісус виглядає немічним і жалюгідним, як б-я новонароджене дитя. Присутні дивляться на нього з глибоким душевним замилуванням. Діва Марія уподібнена до черниці й не підіймає погляду. Тут багато зворушливого, але помітна готична кутастість форм, оличчя не гарні, бо нідерл. митці поетизують «пересічну л.», їх майже не цікавлять класичні канони краси.

Мають також пристрасть до деталей, яке є релігійно-шанобливим: деталі для них є носієм потаємного змісту. Речі зображено з любовю, вони витончено-гарні, одухотворені. Був дух протестантських реформ.

Не було чіткого акцентування центру композиції, підсиленого виділення головних фігур. Увага художника розпорошена на різноманітні мотиви, усе здавалося йому привабливим. Прикладом є картина «Поклоніння трьох царів» Г.С.Янса, яка складається з багатьох картин, «Спокуса святого Антонія», де відлюдника обступають дияволи.

У ХУІ ст. починають поширюватися романізуючи течії, які знаходились під впливом італ. Чінквеченто, однак нідерл ніяк не вдавалося і виглядало дещо комічно. Наприклад, «Нептун і Амфітріта» Яна Госсарта.

У нідерл. був також свій провінційний маньєризм – монументальні розписи, статуї, живопис вівтарів уже не застосовувався, наближалося панування світського станкового живопису.

Зявляються вже суто жанрові картини із зображенням торгівців у крамницях, лихварів у конторах, селян на ринку, гравців у карти. Побутовий жанр вийшов із портретного, а пейзажний із ландшафтних фонів. Картина худ життя в цілому у ХУІ ст. була не така яскрава, хача й різноманітніша, ніж в ХУ ст.

Пітер Брейгель, прозваний Мужицький – його творчість базується на грунті самобутніх нідер традицій, як ніхто ін. виразив дух свого часу і його народний колорит. Писав картини-притчі. «Фламанські прислів’я» -- сотні л. поринули у дивні і безглузді заняття; «Селянський танок» та «Селянське весілля» -- грубуваті веселощі; цикли «Пори року» -- краєвиди Фландрії, найкраща з яких «Мисливці на снігу». Він є майстром фантастичного гротеску, однак реальна основа його фантазій більш помітна.

Німеччина. Культура нім міст ХУ ст. багато в чому залишалася середньовічною. В ній виявилися всі х-ні риси пізньої готики і начало проторенесансу. Архітектура була готична, але її вигляд ставав більш зовнішній, більше зводився до декорування. Починають переважати споруди ділового призначення.

Живопис та скульптура поступово віддалялися від архітектури. Фреска майже зовсім зникла, залишається вітраж. Головною сферою застосування образотворчого мистецтва були надгробки та вівтарі. У живопис приникають деякі віяння з Італії і з Нідерландів. Прикладом є так званий «мякий стиль» -- «Мадонна в альтанці з троянд» Стефана Лохнера.

Справжній проторенесанс був пов'язаний з новим приливом готичної експресії. Це відбулося на межі ХУ –ХУІ ст. напередодні Селянської війни. Це доба розквіту Тільмана Ріменшнайдера., скульптора і різьбяра по дереву. Його роботи: скульптури вівтаря «Свята кров», портрет єпископа Рудольфа фон Шеренберга, камяні статуї Адама і Єви.

У ХУ ст. виникає мистецтво гравюри, яке тісно пов’язане з початком ери книгодрукування. Перші гравюри на дереві – ксилографії зявилися ще у перші десятиліття ХУ ст. , раніше ніж перші друковані книги Гутенберга. На ранній стадії це була «низова творчість на зразок» усного фольклору. А пізніше гравюра на дереві переживає справжнє художнє піднесення. А.Дюрер створює перші у техніці ксилографії свої шедеври. Велич Дюрера у його національній самобутності. Він був автором трактатів «Про живопис», «Про прекрасне», «Про пропорції». Дюкер був художником нового для Німеччиини типу, він увібрав у себе культуру гуманізму. Бунтівне готичне натхнення поєднувалося в нього з класичною правильністю. Його праці: «Апокаліпсис» -- Дюрер проілюстрував апокаліпсичного пророцтва на зламі епох; гравюри на міді «Вершник, диявол і смерть», «Святий Ієронім», «Ммеланхолія».

Франція. Драматичні ноти приглушені, тут не було аналогій до творчості Босха, Дюрера та ін. історія країни в основному відображалася у надгробній пластиці, ніж у мистецтві. Мистецтво вцілому залишилося вишукано-спокійним. У ХУ ст. найкращі досягнення пов’язані з мініатюрним живописом. Одним з шедевром цього виду мистецтва були ілюстрації до рукописної книги «Великих французьких хронік». Головний художник цього твору Жан Фуке – створює аналогічний за тематикою кодекс, але більш пишніший порівняно з Марміоном. Найбільш відомі портрети: короля Карла і придворних; диптих Етєна Шевальє.

У ХУІ ст. світового вигляду набуває фран архітектура – вигадливо варіюються і сполучаються елементи готики та італ палаццо. Міста набувають сучасного вигляду, зводяться пишні палаци, замки. Коли головна королівська резиденція переноситься до Парижу, архітектор Пєр Леско будує там на місці розкішний Лувр.

Англія. У ХУІ ст. переживала розквіт театру і драматургії, але її образотворче мистецтво нічим особливо не відрізняється. Театр Шекспіра не тільки був підсумком