28. Головні риси давньогрецької культури

По-перше, антична культура відрізняється космологичностью. Космос протистоїть Хаосу своєю досконалістю й упорядкованістю, своєю красою. Сама по собі краса укладена в з, тому наслідувати їй випливало всім без винятку художникам. Так складалися эстетические категорії, тісно зв'язані між собою, що виходять із космологичности мислення н пронизуючу всю античну культуру, все мистецтво: краса, гармонія, міра. Краса, відповідно до Аристотеля, об'єктивно існує в дійсному світі. Краса в розумінні стародавніх греків є домірність, органічність, гармонійність. Міра - вихідний принцип існування чого-небудь певного. За словами Демокрита, "прекрасне є належний захід у всім". Поняття міри повинне бути властиве не тільки людям, що займаються мистецтвом, але й політикам і філософам. Як основна риса буття особливо виділялося поняття гармонії як вираження почуття міри, єдності в різноманітті, як "внутрішня природа речей". Міра є найвище вираження гармонії. Зразком для творів мистецтва є гармонія в космосі, природі, гармонія суспільства й людини.

По-друге, античну культуру поєднував антропоцентризм. Краще визначення антропоцентризму укладене в словах Протагора: "Людина є центр всього Всесвіту й міра всіх речей". Космологизм грецької культури припускав антропоцентризм. Космос постійно співвідноситься з людиною. Зіставлення макрокосму - Всесвіту й мікрокосму - людини припускало гармонію існування. Тому для давньогрецької культури був властивий пошук "пропорції зв'язку речей", математичних законів краси й гармонії, пошук ідеалу людського тіла й духу. Тіло людини піддалося ретельному геометричному вивченню, у результаті чого виявилися ідеальні пропорції гармонічної людської фігури, установлені правила пропорційного співвідношення його частин. Передбачається, що теоретиком пропорцій є скульптор Поликлет. Тіло, прекрасне саме по собі, було лише частиною гармонійної особистості. Ідеал, до якого повинен був прагнути кожен громадянин поліса, - калокагатия. Прекрасна й гарна людина з'єднує в собі красу бездоганного тіла й моральна досконалість. Це положення визначає "тілесний" характер культури Древньої Греції. Краса статури шанувалася високо й досягалася фізичними вправами й гімнастикою, тобто досягти ідеалу можна було вправами, утворенням, вихованням. Культ тіла визначався й більше прагматичними причинами: спритність, сила були необхідні для захисника батьківщини, тобто для військових цілей. Співвіднесення природних об'єктів з людським тілом визначило відношення греків до земного життя: любов до повсякденних радостей затверджувався як своєрідний ідеал, перевага життя над смертю величезна, розуміння його становить зміст античного світогляду. Культ тіла вплинув на зовсім особливе відношення до наготи, а саме тіло стало мірилом всіх форм грецької культури: філософія, математика, скульптура й архітектура, поезія й драма, навіть риторика визначали людину своїм критерієм.

По-третє, загальним у культурі античної Греції була змагальність (агоністика). Ця риса була породжена полисным характером культури. Змагальність характеризує всі сфери життя. Головну роль грали змагання спортивні, кінні, художні - поетичного й музичні, змагання філософів і т.п. Агон (змагання, боротьба) персоніфікував характерну рису вільного грека, громадянина поліса: його особисті заслуги і якості проявлялися тільки тоді, коли виражали ідеї й цінності міського колективу. Состязательный характер античної культури проявляється й у таких її рисах, як святковість, зрелищность, барвистість. Свята супроводжували всі змагання й сільськогосподарські роботи й були невід'ємною частиною соціального життя стародавніх греків.